Висновки

Микола Жарких

«Список руських городів» (СРГ) – своєрідний довідник з географії східної Європи, можливо, проект географічної енциклопедії, котрий так і не було реалізовано.

В рукописній традиції СРГ найчастіше супроводжує літописи, але відомі й автономні списки (не в складі літописів). Отже, СРГ не вважався інтегральною (невіддільною) частиною літопису, а тільки додатковою статтею до нього.

Найдавніший і найкращий, найближчий до протографа список СРГ приєднано до Комісійного списку Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу, переписаного в середині 15 ст.

Всі списки належать до однієї редакції, пізніші списки відрізняються від раннього (найкращого) тільки нагромадженням помилок і перестановкою одного блоку тексту. Стемма цих списків не залежить від стемми літописів, у складі яких вони переписані. Тому не слід називати СРГ літописним списком городів.

В роботі прокоментовано всі 442 записи СРГ. Для дискусійних об’єктів розглянуто всі запропоновані в літературі варіанти локалізації, дано мотивовану критику помилкових локалізацій, подекуди запропоновано нові, кращі (на мою думку) локалізації.

Близько 75 записів СРГ запозичено з літописів, із числа цих запозичень до 47 % становлять запозичення із Іпатіївського літопису (Повісті временних літ та Київського літопису 12 ст.). Безспірно було використано Новгородський Карамзінський (1428 р.) та / або Новгородський 4-й (1437 р.) літописи, також Новгородський 1-й літопис. Таким чином, СРГ найімовірніше було складено в Новгороді в 2-й чверті 15 ст.

Простежено виразні сліди використання псковського літопису, «Вітовтового» літопису та Симеонівського літопису. Висловлено припущення про існування й використання в СРГ «Дніпровсько-лівобережного» переліку географічних об’єктів.

62 % всіх об’єктів СРГ однозначно пов’язуються із сучасними поселеннями. При поверховому погляді це створює ілюзію легко зрозумілого і надійного джерела. Разом з тим 17 % об’єктів локалізуються лише з деякою вірогідністю, 16 % не вдається локалізувати (включаючи сюди запропоновані в літературі помилкові та ілюзорні локалізації), 2 % становлять подвоєння назв і 3 % – чисто літературні об’єкти (згадані у письмових джерелах, але в дійсності не існували).

Лише 41 % всіх об’єктів СРГ становлять справжні городи – поселення, котрі мали укріплення (в це число включено не тільки укріплення, які функціонували в часі складання СРГ, але й давно зруйновані на той час давньоруські городи). 24 % складають неукріплені поселення, 15 % – незаселені урочища, 17 % – водні об’єкти. Помиляються ті автори, котрі автоматично вважають всі названі в СРГ об’єкти городами, укріпленнями.

Важливою особливістю СРГ є відсутність географічного упорядкування об’єктів. Не тільки СРГ в цілому, але й кожна виділена в роботі група показує хаос у просторовому розміщенні об’єктів. Кількісною мірою цього хаосу є ентропія переліку (відношення довжини реального маршруту до теоретично можливого маршруту мінімальної довжини). В середньому ця ентропія складає 250 %, а для «Рязанської» групи доходить до 900 %. Наочно цей хаос можна побачити на картосхемах оптимальних і реальних маршрутів.

Також при картографуванні об’єктів у багатьох групах можна виявити відносно компактне ядро та сторонні об’єкти, значно віддалені від ядра. Мотиви їх включення в ту чи іншу групу не вдається простежити, наприклад, незрозуміло, чому Єрусалим записано до «Торопецько-Єрусалимської» групи.

Ці дві обставини – хаотичність переліків та наявність сторонніх об’єктів – повністю спростовують поширений серед дослідників помилковий погляд, буцімто невідомий об’єкт, розташований в переліку між двома відомими, слід шукати на території між цими відомими об’єктами. Не слід так робити. Цей невідомий об’єкт може знаходитись будь-де в східній Європі чи навіть за її межами.

За незалежними від СРГ письмовими джерелами вдалося датувати 264 об’єкти, згадані в СРГ, що становить 60 %. Така відносно велика кількість дозволяє датувати кожну групу об’єктів зокрема, і з цього вивести дату СРГ в цілому. Крайня рання дата для СРГ визначається першими згадками Одоєва (1422 р.), Врева (1426 р.) та Хотмишля і Мезецька (1432 р.). Крайня пізня дата СРГ визначається датою Комісійного списку Новгородського 1-го літопису (1450-і роки). Це незалежно підтверджує зроблений вище висновок: СРГ було складено в 2-й чверті 15 ст., можливо, навіть ближче до кінця цього періоду.

Важливо відзначити, що в окресленому періоді написання СРГ незалежно підтверджується існування тільки 186 поселень. За весь час від 10 до 15 ст. не можна вказати ані одного року, коли б усі датовані об’єкти СРГ існували одночасно. Тому датування об’єктів на підставі самих тільки згадок в СРГ неможливе. Неможливо на цій підставі навіть стверджувати їх реальне існування, бо в СРГ ми зустрічаємо й чисто літературні об’єкти.

В СРГ згадано столиці 17 політичних тіл, в тому числі семи тіл, які існували в часі написання СРГ. Але політична географія, державна приналежність об’єктів не цікавила писаря СРГ, давній чи сучасний столичний статус поселень ніяк не відзначено.

Заголовки в СРГ не відповідають політичним тілам – ані давнім, ані сучасним. Наприклад, Смоленське князівство ніколи не існувало в тому територіальному складі, який записано в «Смоленській» групі СРГ, не кажучи вже про те, що в 2-й чверті 15 ст. вся територія колишнього Смоленського князівства уже давно належала до Великого князівства Литовського. Дослідники часто, але цілком помилково приймають блоки записів СРГ між заголовками за якісь політичні тіла, але такі «тіла» переважно ніколи не існували і самі є чисто літературними об’єктами.

Утилітарну, практичну мету складання СРГ не можна визначити. Численні пропозиції в літературі переважно незадовільні або в кращому разі пояснюють мету якихось складових частин СРГ, але не СРГ в цілому. Я думаю, що мета була не утилітарна – планувалося скласти географічну енциклопедію руських земель, але ця робота увірвалась на самому її початку.

Тепер ми можемо відповісти на запитання «анкети історичного джерела»:

1. Коли написано текст? – В 2-й чверті 15 ст., можливо навіть ближче до кінця цього періоду.

2. Який історичний період висвітлює текст? – У тексті перемішано об’єкти, які існували в часи Київської Русі, та об’єкти останніх 75 років (4 чв. 14 – 1 пол. 15 ст.).

3. Де написано текст? – У Великому Новгороді.

4. Який географічний ареал висвітлює текст? – Частину території східної Європи (з відскоком до Єрусалиму).

5. Які джерела використано при укладанні тексту? – Безспірно використано Іпатіївський літопис, літописи Великого Новгорода 1 пол. 15 ст., псковський літопис, Симеонівський літопис (московського походження) та «Вітовтів» літопис (складений у Вільні бл. 1430 р.). Із Великого князівства Литовського (мабуть із Вільна) походить гіпотетичний «Дніпровсько-лівобережний» перелік географічних об’єктів, використаний в СРГ.

6. Наскільки компетентним був автор у питаннях, про які він писав? – Не можна прослідкувати авторського ставлення до зібраних ним матеріалів. Писар СРГ був змушений користуватись тими матеріалами, які вдалося зібрати, а серед них були частини дуже різної якості, різного рівня компетентності.

7. Яка була мета написання тексту? – Не видно ніякої утилітарної, практичної мети СРГ. Можливо, це був проект географічної енциклопедії руських земель.

8. Якими прийомами обробки джерел скористався автор задля досягнення своєї мети? – Можна думати, що частину джерел було скопійовано без особливих змін, але назви, запозичені з Іпатіївського літопису, писар намагався вписати ближче до територіально близьких об’єктів. Ці спроби не завжди виходили щасливими.

9. З яких структурних частин складається текст? – Можна виділити не менше 20 структурних частин (груп), котрі сильно контрастують своїми джерелами та рівнем якості. Деякі групи можна досить упевнено поділити на підгрупи.

Зі строкатості тексту СРГ випливає, що не можна дати одну загальну оцінку його джерельної вартості – ступінь довіри має залежати від якості конкретної групи записів чи навіть від якості висхідного джерела (там де його можна встановити).