Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Пам’ятки / Археологічний портрет України / Опрацювання представлених матеріалів

Археологічний портрет України

Опрацювання представлених матеріалів

М.І.Жарких

В українській мові є правило : слова, запозичені з іноземних мов, завжди пишуться без подвоєння приголосних, без огляду на таке подвоєння у мові, звідки походить слово (наприклад : communism – комунізм). Цього правила автори словника рішуче не тримаються (я нарахував 89 випадків), що є причиною різнобою в написанні одного й того самого слова : канелюри й каннелюри; левалуа й леваллуа ; теракота й терракота, і т.д.

Дуже поширеною помилкою є русифікація написання слів, особливо географічних назв (-овка, -евка замість -івка, -ївка). Таких випадків я нарахував 90. Особливо прикрий випадок – назва села Деріївка, від якого походить деріївська культура : в книзі скрізь послідовно пишеться Дереївка, дереївська культура. З неподоланими наслідками русифікації пов’язано коливання у написанні прізвищ дослідників : Гладилін – Гладілін; Неприна – Непріна – Нєпріна і т.д.

До недоліків опрацювання я відношу також всі помилки в написанні реєстрових слів словника. Оскільки ця група помилок видається мені важливою, перераховую всі 42 зауважені випадки :

Написано Треба Сигла Сторінка
VYSOKA MOQULA VYSOKA MOGYLA Б5 22
BRUNZENS’KA CUL. BRYNZENS’KA CUL. Б27 31
BUG-DNIECTER CUL. BUG-DNIESTER CUL. Б32 33
БУЗОВКА… BUZOVKA БУЗІВКА… BUZIVKA
VASULIVS’KIY CEM. VASYLIVS’KIY CEM. В6 37
VYSOKA MOGULA VYSOKA MOGYLA В19 41
ВІЛЛАНОВА КУЛЬТУРА ВІЛАНОВА КУЛЬТУРА В29 44
ВОРОНОВКА 2; ВОРОНОВКА 2; VORONOVKA 2 ВОРОНІВКА 2; VORONIVKA 2 В42 48
HALISTATT HALLSTATT Г4 51
ДЕРЕЇВКА; ДЕРЕИВКА; DEREIVKA ДЕРІЇВКА; DERIIVKA Д5 68
ДЕРЕЇВСЬКА КУЛЬТУРА; ДЕРЕИВСКАЯ КУЛЬТУРА; DEREIVS’KA CUL. ДЕРІЇВСЬКА КУЛЬТУРА; ДЕРЕИВСКАЯ КУЛЬТУРА; DERIIVS’KA CUL. Д6 69
ДОБРАНІЧІВКА… DOBRANICHIVKA ДОБРАНИЧІВКА… DOBRANYCHIVKA Д16 74
ЖВАНЕЦЬ (УРОЧИЩЕ ШОВБ); ЖВАНЕЦЬ (УРОЧИЩЕ ШОВБ); ЖВАНЕЦЬ (УРОЧИЩЕ ЩОВБ); ЖВАНЕЦ (УРОЧИЩЕ ЩОВБ); Ж2 81
ЖУРОВСЬКІ КУРГАНИ; ЖУРОВСЬКІ КУРГАНИ; ZHUROVS’KI BAR. ЖУРАВСЬКІ КУРГАНИ; ЖУРАВСЬКІ КУРГАНИ; ZHURAVS’KI BAR. Ж6 82
ZOLOTIU KURJAN ZOLOTYJ KURGAN З25 93
КОМАРОВ; КОМАРОВ; KOMAROV КОМАРІВ; КОМАРОВ; KOMARIV К85 126
КОМАРОВСЬКА КУЛЬТУРА; КОМАРОВСКАЯ КУЛЬТУРА; KOMAROVS’KA CUL. КОМАРІВСЬКА КУЛЬТУРА; КОМАРОВСКАЯ КУЛЬТУРА; KOMARIVS’KA CUL. К86 127
CLOSSED ASSEMBLADE CLOSED ASSEMBLAGE К92 128
COMPLEX OF ARCHAEOLOQICAL SITES COMPLEX OF ARCHAEOLOGICAL SITES К93 128
KULAKOVS’KOQO BAR. KULAKOVS’KOGO BAR. К116 134
CULTURAL RANQE CULTURAL RANGE К126 136
КУШТНОВИЦЬКА КУЛЬТУРА КУШТАНОВИЦЬКА КУЛЬТУРА К134 138
LAPIS LAZULI LAPIS LAZURI Л2 139
МИКОЛЬСЬКИЙ МОГИЛЬНИК; НИКОЛЬСКИЙ МОГИЛЬНИК; MIKOLS’KIY CEM. МИКІЛЬСЬКИЙ МОГИЛЬНИК; НИКОЛЬСКИЙ МОГИЛЬНИК; MYKILS’KIY CEM. М33 160
MICHALKOV’SKIY HOARD MICHALKIVS’KIY HOARD М40 163
COGNITIVE COGNITIVE MODE М55 168
ОЛЕКСАНДРО-ПОЛЬСЬКИЙ КУРГАН; OLEKSANDROPOL BARROW ОЛЕКСАНДРО-ПІЛЬСЬКИЙ КУРГАН; OLEKSANDROPIL BARROW О9 187
ОЛЬШАНА; ОЛЬШАНА; OL’SHANA ВІЛЬШАНА; ОЛЬШАНА; VIL’SHANA [Дуже прикра помилка, яка зсунула позицію цієї статті на 150 сторінок] О12 189
VATVRAL ENVIRONMENT NATURAL ENVIRONMENT О18 191
ПАТТЕРН ПАТЕРН П22 195
ПІВІХА; ПОВИХА; PIVIKHA ПИВИХА; ПИВИХА; PYVYKHA П37 200
ПІЗНЄМОЛДОВСЬКА КУЛЬТУРА ПІЗНЄМОЛОДОВСЬКА КУЛЬТУРА П48 203
ПІСОЧНИЙ РОВ… PISOCHNY ROV ПІСОЧНИЙ РІВ… PISOCHNY RIV П58 206
ПОХОВАЛЬНІ ГРУНТИ ПОХОВАНІ ҐРУНТИ П96 215
CINERARY URN FUNERARY URN П104 216
ПРЕДСКИФСЬКИЙ ПЕРІОД ПЕРЕДСКИФСЬКИЙ ПЕРІОД П108 217
MIDDLE TRIPOL’IE MIDDLE TRIPILLIA С16 243
ТАТУІРОВКА ТАТУЮВАННЯ Т5 277
THERY OF METHOD M/DNA THEORY OF METHOD M/DNA Т10 279
ТКАЦЬКИЙ СТАНОК ТКАЦЬКИЙ ВЕРСТАТ Т23 282
ЧЕРНЯХОВСЬКА КУЛЬТУРА… CHERNIACHOVS’KA CUL. ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА… CHERNIACHIVS’KA CUL. Ч5 300
ШЛІФУВАЛЬНИЦЯ… SHLIFUVAL’NY SHLIFUVAL’NYTSA (?) [В даному випадку не цілком ясно, йдеться про власну назву, яку треба транскрибувати, чи про апелятив, який треба перекладати] Ш9 306

Таким чином, серед помилок реєстрових слів найбільше трапляється недбала транскрипція на англійську мову (до того ж нерідко – з російського, а не з українського написання); також багато є випадків русифікації написання українських термінів.

До недоліків опрацювання я відношу також такі друкарські помилки, які настільки спотворюють зміст, що відновити його за контекстом неможливо. Ось ці випадки :

Написано Сигла Сторінка
“На відміну від Надпоріжжя, у Приазов’ї та протягом другого періоду…” А4 9
“Тут більше інвентарними і є кістяки, пофарбовані вохрою” [? Більшою кількістю інвентарю супроводжуються кістяки пофарбовані вохрою ?] Д5 69
“Городище виникло на мисі між плавленими [? плавневими ?] масивами…” К12 102
“Заключний етап функціонування Капулівського енеолітичного могильника датується 1 чвертю IV ст. до н.е.” [ 1 чвертю 4 тис. до н.е. ?] К15 105
“Кварц – двуокис кременю” [? кремнію ?] К26 107
“Особливістю [? східної ?] традиції є менш розвинутий, в порівнянні з античною, характер” К49 118
“Звичай кремації набув значного поширення за [? у ?] давнину” К104 131
“Житла : напівземлянки… мегаронні” [? мегарони ?] Н10 177
“Вирішення питання на користь фракійності [носіїв ?] цієї культури” Н24 183
“ІІІ [111 ?] бронзових вістрів до стріл” Н28 184
“Олово – порівняно рідкий метал” [В українській мові “рідкий” – це те, що в російській “жидкий”; а те, що в російській “редкий” – це в українській “рідкісний”. Тому рідкі метали за звичайної температури – тільки ртуть та хіба галій; а рідкісні – це такі, що не утворюють власних руд. Олово ж не є ані рідким, ані рідкісним металом] О11 189
“Вироби з’являються у VIII – XII ст. до н.е.” [13 – 12 ст. до н.е. ? 12 – 8 ст. до н.е. ?] П28 195
“Петрогліфи у Подністров’ї та Карпатах датуються переважно XIII – XI ст.” [13 – 11 ст. до н.е. ? 11 – 13 ст. н.е. ? 8 – 11 ст. н.е. ?…] П34 199
“Пізньоскіфська культура в Криму дуже проблематична” [має багато невирішених питань ? сумнівно, чи взагалі існує ?] П50 204
“Грецький посуд з Ольвії, Боспору, метрополії” [що є метрополією для скіфів на Дніпрі ?] П52 205
“Піски відкладаються за континентальними та морськими умовами” [за морських умов ?] П57 206
“Пластика трипільської культури IV – VI тис. до н.е.” [4 – 3 тис. до н.е. ?] П69 209
“У заповненні ями – багато намиста” [намистин ?] Р7 230
“Змінила полгарська культура” [? її – культуру розписної кераміки – змінила ?] Р21 236
При описі стратиграфії пам’ятки Собачки верхній шар датується 2 – 3 чверть 5 тис. до н.е., нижній шар – 4 чверть 5 – початок 4 тис. до н.е. Чи помилки в датах, чи переплутана послідовність шарів ? С49 260
“Пам’ятка Старосілля досліджувалась О.О.Формозовим в 1962 – 1956 рр.” [Насправді пам’ятка досліджувалась Формозовим з 1952 до 1956 р.] С66 266
“Переважає намисто : скляне, пастове, бурштинове, кістяне” С71 267
“4 чверть – початок IV тис. до н.е.” [4 чверть 5 – початок 4 тис. до н.е.?] С82 270
“При виготовленні знарядь враховувалася будова кістки, тому майстри обмежувалися лише її підробкою” [допрацюванням ?] Т32 285
“Цвяшками з напівсферичними шляпками з того самого [металу ?], що й платівки” Ч2 300

В науковій літературі є традиція : для позначення інтервалу дат спочатку вказувати давнішу дату, а потім новішу. Недотримання цього правила призводить до непорозумінь. Хоча формально “період 1648 – 1657 рр.” і “період 1657 – 1648 рр.” позначають один і той самий проміжок часу, друге позначення є незвичним і навіює думку про помилку. В книзі я нарахував 13 випадків такої перестановки дат в інтервалі; деякі приклади непорозумінь від того вже наведені вище.

Не завжди дотримано системи в передачі географічних назв. Найкращим орфографічним словником географічної термінології України лишається довідник адміністративного поділу 1987 р. [Українська РСР : адміністративно-територіальний устрій. – К. : 1987 р. – 504 с.], і варто було б звірити написання назв (а заодно й адміністративне підпорядкування) з ним. Цього не зроблено, і через це постав ряд помилок.

В наступну таблицю зведено населені пункти (всього 14), які відсутні в довіднику 1987 р. :

Назва населеного пункту Сигла Сторінка
Адамівка Чигиринського р-ну Черкас.обл. А3 7
Аксютинці А7 10
Піківка на Уманщині Б12 24
Тудоров на нижньому Дніпрі Б13 24
Бузьки Золотоніського р-ну Черкас.обл. Б35 35
Войцехівка Миропільського р-ну Житомир.обл. В37 47
Грині Чорнобильського р-ну Київ.обл. Г49 63
Завадівка Великолепетиського р-ну Херсон.обл. З1 82
Комишуваха Бахмутського р-ну Харків.обл. К87 127
Кут Апостолівського р-ну Дніпропетр.обл. К133 138
хут.Олександрія Куп’янського р-ну Харків.обл. О8 187
Матейки Житомирського р-ну П109 217
Михайлово-Апостолове Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Р18 235
Стретівка Ржищівського р-ну Київ.обл. С80 269

В наступну таблицю зведено випадки помилкових або недокладних написань назв населених пунктів (всього 14) :

Написано Треба Сигла Сторінка
Анетівка Одеської обл. Анетівка Доманівськ. р-ну Миколаїв.обл. А15 12
Заложенці Заложці В20 42
Вовківці Роменськ. р-ну Полтав.обл. Вовківці Роменськ. р-ну Сумськ.обл. В34 46
Журавка Ольшанськ. р-ну Черкас.обл. Журавка Городищенського р-ну Черкас.обл. Г31 57
Рокосове Рокосів К98 129
р-н Джурія р-н Джурин К101 130
Лебедівка Верхньодубчанськ. р-ну Київ.обл. Лебедівка Вишгородського р-ну Київ.обл. Л5 141
Верхня Липиця Львів.обл. Верхня Липиця Івано-Франків.обл. Л11 143
Липа Копинського р-ну Рівнен.обл. Липа Дубнівського [?] р-ну Рівнен.обл. Л12 144
Магала Садгорського р-ну Чернівецьк.обл. Магала Новоселицького р-ну Чернівецьк.обл. М1 151
Майданецьке Черкаського р-ну та обл. Майданецьке Тальнівськ. р-ну Черкаської обл. М2 152
Новорозанівка Новоодеськ. р-ну Миколаїв.обл. Новорозанівка Новобузького р-ну Миколаїв.обл. Н26 183
Олександрівка Новомосковського р-ну Дніпропетр.обл. в Новомосковського р-ні є тільки с.Олександрія; а в Дніпропетр.обл. – всього 12 сіл з назвою Олександрівка О7 187
Підгоряди Підгоряни О17 191
Привільне Верхньохортицького р-ну Запорізьк.обл. Верхньохортицького р-ну нині нема, а всього в Запорізькій області – 4 села з назвою Привільне П49 259

З цих спостережень випливає, що нелегка доля чекає на того, хто хотів би розшукати археологічні пам’ятки за вказівками нашого довідника.

Перейдемо нарешті до зауважень щодо змісту представлених матеріалів.

1. На с. 9 – 10 докладно описано скіфські мечі й відзначено, що їх не можна називати акінаками, бо “акінак” – це щось інше. Тому незрозуміло, чому цей опис уміщено під заголовком “АКІНАК”, а не “СКІФСЬКИЙ МЕЧ”.

2. На с. 10 : розташування місцезнаходження Велика Аккаржа – “в Одеській області” – дано занадто загально.

3. На с. 11 сказано, що Б.М.Граков розміщував алазонів трохи північніше Миколаєва, “де зближаються Південний Буг і Дністер”. Скільки я не шукав на карті – ніде не міг знайти місця, де Бог зближувався б до Дністра.

4. На с. 28 : розташування урочища Бондариха – “на Сіверському Дінці” – дано занадто загально.

5. На с. 46 : про вістря для стріл сказано, що це – знаряддя на кременевій пластині, рідше – відщепі. Але ж бувають ще вістря кістяні та металеві.

6. На с. 47 : сказано, що для волинської мегалітичної культури нині вживається назва “культура лійчастого посуду”. Але походження інтригуючої назви “мегалітична” так і не пояснене.

7. На с. 51 : згадано могильники з дворитуальним та біритуальним обрядом поховання. А яка різниця між дворитуальним та біритуальним ?

8. На с. 52 дано визначення геохронологічних методів датування : “методи, засновані на зміні фізичних властивостей Землі”. До цих методів віднесено археомагнітний, дендрохронологічний, радіовуглецевий, термолюмінісцентний, калій-аргоновий, обсидіановий, фторний методи. З цих методів насправді відповідають визначенню тільки археомагнітний (заснований на зміні магнітних властивостей Землі) та дендрохронологічний (заснований на зміні клімату Землі) методи. Віднесення ж сюди методів радіоактивних – радіовуглецевого та калій-аргонового – є грубою помилкою. Радіовуглецевий метод засновано не на зміні, а на сталості надходження радіовуглецю в атмосферу.

9. На с. 53 : про курган Глеваха сказано, що він розташований у 2 км на південь від села. Навряд чи допоможе уточнити місце вказівка, що це – 28 км від Києва (бо Київ нівроку великий).

10. На с. 54 : дано визначення підрозділів глечиків (гладиша та гладущика). Самі по собі вони цікаві, але не використовуються в книзі. Така увага до глечиків тим більше незрозуміла, що відсутнє пояснення слова “АМФОРА”, яке вживається дуже часто.

11. На с. 54 : про глини сказано, що вони бувають каолінітові та монтморилонітові (бентонітові). Насправді бентонітові глини – не те саме, що монтморилонітові.

12. На с. 57 : дано визначення поняття “ГОРОДИЩЕ” : поселення, захищене одним або кількома рядами укріплень. Але укріплене місце (городище) – не конче заселене місце; бувають городища-схованки без будь-якої постійної забудови, та інші городища, призначення яких важко визначити саме через відсутність забудови, але ясно, що вони – не поселення.

13. На с. 80, в статті “ЕТНОГЕНЕЗ” дано визначення : це процес становлення етносу з часу його виникнення до його зникнення. Цей термін має два означення. Одні автори називають “етногенезом” (походженням народу) тільки початковий етап його історії, формування народу; інші називають етногенезом весь цикл історичного життя народу від перших його кроків аж до загибелі. Чільним представником цих “інших” є Л.М.Гумільов, на книгу якого “Географія етносу в історичний період” в даному випадку дано посилання. Варто було б сказати, що це тільки одне з наявних трактувань терміну. Якщо автори словника визнають слушність погляду Л.М.Гумільова, то варто було б окрім змісту терміну дати і стислу характеристику теорії, в рамках якої термін використовується саме в такому сенсі.

Так само в наступній статті “ЕТНОС” є посилання на цю ж працю Гумільова, але жодних слідів її використання в тексті статті нема.

Це цілком неправильний підхід до справи. Л.М.Гумільов сформулював дуже оригінальну концепцію етносу та етногенезу (наскільки правильну – то інша справа), яка в багатьох пунктах кардинально розбігається з традиційними поглядами на ці процеси. Оскільки ця наука не стала загальноприйнятою, то єдиний прийнятний вихід зі становища – виділити її в окрему статтю “Теорія етногенезу Л.М.Гумільова” і там викласти його основні тези : що етнос – це стереотип поведінки, що етногенез – природний, а не соціальний процес розвитку, що перебіг етногенезу визначається рівнем пасіонарності (в нашому словнику пасіонарності присвячено окрему статтю на с. 194 – 195, що двічи неправильно : по-перше, нічого істотного, що писав про неї Гумільов, у статті нема; по-друге, цей термін поза системою Гумільова не використовується), та інші його тези.

14. На с. 95 про поховальний обряд зрубної культури сказано : “Поширення культу вогня засвідчують виникнення вогнищ та обпалення майданчиків…” Це дуже неточно. Використання вогню в поховальному обряді – це одне, а культ вогню – це щось інакше. Культ вогню (у повному розумінні) – це коли вогонь вважають безпосередньо богом або символом бога, представником бога. Є безліч культур, де у поховальному обряді використовується вогонь (хоча б і в теперішній Україні використовується кремація), але це не означає, що представники цих культур обожнюють вогонь. Можна не сумніватись, що автори словника розуміють цю відмінність, і саме з огляду на її апріорність, як усталено-сленговий вираз. Однак слід зазначити, що жанр довідкової літератури вимагає дотримання підвищеної точності у формальній термінології.

15. На с. 96 : про стоянку Ієнево сказано, що вона знаходиться “в Росії”. Росія тягнеться від Смоленська до Камчатки, і цю вказівку не можна вважати докладною. Так само на с. 102 сказано про Кам’яну Балку, яка теж знаходиться “в Росії”.

16. На с. 105 сказано, що “проникнення степовиків до інших регіонів розпочинається з появою катакомб” – напевно, точніше було б сказати : фіксується за появою катакомб ?

17. На с. 114 сказано, що кистені з’являються в пам’ятках салтово-маяцької культури. Якщо це справді так, то ці речі не належать до хронологічного періоду, охопленого словником; їх треба б проминути.

18. На с. 119 – 122 дуже довго і невдало оповідається про класифікацію. Цілком неясно, чому однорідний матеріал розсипано на 15 коротеньких статей, жодна з яких не дає не те що ясного, але хоч скількись пристойного уявлення про предмет. Такий розподіл тим більше незрозумілий, що єдиним джерелом для всіх 15 статей є довідник “Класифікація в археології”. Чи то автори нашого словника занадто тісно слідували плану цього московського довідника, чи то вони його невдало скоротили, чи в оригіналі було написано так само лихо, як і в нашому словнику – я не знаю. На мою думку, треба було написати одну велику статтю, де викласти весь матеріал по класифікації. А так виникає проблема – як класифікувати класифікації, бо навіть груп природна класифікація – штучна класифікація, функціональна – типологічна – технологічна класифікації наші автори не дали. Для вирішення питань типу “чи може бути функціональна класифікація штучною” – всі ці 15 статей не дають нічого.

19. На с. 124 сказано : “Про культ колеса у носіїв зрубної культури свідчать знахідки глиняних моделей коліс”. Якщо про вогонь ще так-сяк можна сказати, що він десь вважався богом (ну, в сасанідському Ірані), то обожнення колеса – то вже занадто. Навіть в сучасній Америці нема ані храмів Колеса, ані служителів Колеса, ані молитов і офір на користь Колеса. Можна говорити лише про наявність моделей з певної символічною нагрузкою, колесовидних амулетів і т.п. (Про необхідність дотримання точної термінології вже згадувалось у пункті 14).

20. На с. 143 – 144 дана характеристика липицької культури 1 – 2 ст. Вона виходить за хронологічні межі книги і повинна бути проминена.

21. На с. 146 під час визначення ареалів груп культури лійчастого посуду захід України включено двічи – в східну групу та ще в південну групу.

22. На с. 149 сказано, що лужицька культура з’явилась в Україні до кінця II ст. до н.е. Це помилка, бо перед тим сказано, що ця культура сформувалась в 14 – 13 ст. до н.е. Що малось на увазі – чи кінець 2 тис. до н.е. ? чи кінець 12 ст. до н.е. ?

23. На с. 153 про поховання маріупольської області сказано, що в IV ст. до н.е. вони набувають особливих рис. Треба здогадуватись – в 4 тис. до н.е. ?

24. На с. 159 про металургію міді сказано, що це “процеси, пов’язані з отриманням металу, зміною його хімічного складу” і т.д. Все це – визначення металургії взагалі, а не металургії міді спеціально. Помилка тим більше незрозуміла, що прямо перед даною статтею йде стаття “МЕТАЛУРГІЯ”, де це визначення було б цілком доречним.

25. На с. 160 сказано, що мечі довжиною від 65 до 60 см вважаються короткими, мечі від 70 до 90 см – універсальними. Про мечі з довжиною 65 – 70 см не сказано нічого – чи таких не буває, чи їх не вважають за мечі ? Чи просто помилка друку ?

26. На с. 165 схарактеризовано Мікокський технокомплекс з такими недоліками. По-перше, не сказано, що таке технокомплекс. З контексту можна здогодатись, що це якась сукупність археологічних культур, але тоді чим він відрізняється від культурно-історичної області ? По-друге, не описано ареал цього явища; описана тільки та його частина, яка знаходиться в межах України. Тому складається невірне враження, що центр цього явища лежить в Україні. По-третє, перелічено кілька археологічних культур, які входять до складу цього технокомплексу, але під час окремого опису цих культур належність їх до цієї спільності не відзначається. Аналогічні зауваження стосуються і двох інших технокомплексів у книзі : Мустьє типове (с. 173 – 175) та Таяк (с. 278).

27. На с. 179 невдало схарактеризовано нижній палеоліт Східної Європи – що це “найдавніший період доісторичного розвитку людства”. Виходить, що цей найдавніший період пов’язано зі східною Європою. Знову батьківщина слонів ?

28. На с. 184 описано курган, на якому спалена розлита нафта. “Цей звичай – прояв культу вогню, який існував у сарматів”. Про цей уявний “культ вогню” ми вже говорили в п.14.

29. На с. 189 сказано про орнамент, характерний для посуду доісторичного та протоісторичного періодів. Але нема визначень – що таке доісторичний період і що таке протоісторичний період.

30. На с. 210 при висвітленні поняття “ПЛЕМ’Я” сказано, що якісь його особливості зазначені Ф.Енгельсом. Ще з часів горбачовської “пєрєстройки” з’ясовано, що Енгельс нічого не відкрив і нічого особливого не зазначив, а тільки переповів зміст книги Л.Г.Моргана (дійсно оригінальної та побудованої цілком на етнографічних спостереженнях). Просто внаслідок панування марксистської догми на терені колишнього СРСР епігонський конспект Енгельса “Походження сім’ї…” часто перевидавався, а оригінальна праця Моргана не перевидана й досі. Але це – не підстава приписувати якомусь Енгельсу честь відкриттів, зроблених іншими.

31. На с. 225 схарактеризовано радіовуглецевий метод, причому дуже невдало. Правильно описано фізичне явище, яке лежить в основі методу, але разом з тим : “В західній археології радіовуглецевій шкалі надається перевага” Перед чим перевага ? Чому віддається перевага ? Чи слід розуміти так, що в незахідній археології віддається перевага чомусь іншому ?

“У Словнику датування за радіовуглецевим методом наводиться в дужках”. Це рішення послідовно проведене через усю книгу і є дуже невдалим. По-перше, це не єдиний дискусійний момент в археології, щоб його особливо підносити. По-друге, наявність двох датувань лише заплутує читачів, бо створює враження про хронологічну лакуну мало не в 1000 років між кінцем мідного віку та початком бронзового віку. По-третє, ніхто краще фахівців з археології не може визначити, яка дата того чи того комплексу є вірогіднішою; а наявність двох альтернативних датувань полишає вирішення цього питання на розсуд читача, який безперечно є менш підготовленим для його розв’язання, ніж автори словника.

“Радіовуглецеве датування використовується лише для датування енеоліту” – чому тільки енеоліту ?

“В таблиці наведено відповідність між радіовуглецевою та сонячною шкалами” – в чому причина їх розбіжності; як встановлено ці поправки ?

Всі ці запитання вимагають відповіді, яку треба було б дати замість довгої таблиці з друкарськими помилками.

32. На с. 230 розповідається про курган Рижанівка, але зовсім не сказано, де він знаходиться.

33. На с. 281 – 282 дається довга низка визначень поняття “ТИП”, серед яких найкраще, на мій погляд, таке : це конфігурація ознак, що відрізняє групу артефактів і визначає її як клас. Тобто простою мовою – тип це те саме, що й клас (як, до речі, воно й насправді є; просто частина людей частіше вживає одне слово, частина – інше). Все це, звичайно, треба було б приєднати до зреформованої статті про класифікації (див. п. 18), тим більше що знову джерело те саме.

34. На с. 295, оповідаючи про фосфатний аналіз, забули вказати мету аналізу – датування кісток.

35. На с. 295 про фторний аналіз сказано таке : “Фтор, що утримується в грунтових водах, поволі заміщує кальцій у кістках”. Кожен, хто вивчав неорганічну хімію в обсязі середньої школи, мусить пам’ятати, що фтор – аніон і як такий НЕ МОЖЕ заміщувати кальцій, який є катіоном. Аніон може заміщувати аніон, катіон – інший катіон. Щось тут недоречно.

36. На с. 297 : даються різні визначення поняття “цивілізація”, і серед них – визначення, яке буцімто належить А.Тойнбі : це вид суспільства, який характеризується тривалим існуванням, займає великі території і т.п. Звісно, все це не має до Тойнбі найменшого стосунку. Визначення Тойнбі дуже чітке і просте : цивілізація – це замкнене поле історичного дослідження. Та оскільки погляди Тойнбі на цивілізації не є загальновизнаними, треба було виділити окрему статтю “Теорія цивілізації А.Тойнбі” – на тих самих підставах, що й для теорії Л.М.Гумільова.

37. На с. 331 перед російсько-українсько-англійським словником термінів подано російський алфавіт, в якому пропущено літеру “Ы” – після “Ъ” одразу йде “Ь”; хоч літера “Ы” не часто стоїть на початку слова, але в алфавіті вона таки є, і відсутність її незрозуміла.

38. На с. 393 сказано, що І.П.Бларамберг заснував археологічні музеї в Одесі (1925) та Керчі (1926). В датах – помилка рівно на сто років : треба 1825 і 1826.

Відсутність концепції (про це нижче) дуже лихо відбилась на додатках до книги. Розглянемо словник персоналій. До нього слушно включено В.Б.Антоновича (хоч і не згадано за його славні археологічні карти) і чомусь на тій же сторінці (392) – Д.І.Багалія. Багалій – автор сотень праць з різних питань, і ніколи археологія серед них не займала важливого місця. На тій же сторінці – Йоган Бер. Підстава – він переклав Геродота. Але дослідників Геродота є доволі, чому тоді нема хоча б Надеждіна чи Бурачкова ? Хіба вони не досліджували Геродота ?

Про М.Т.Біляшівського не сказано, що він був академіком ВУАН – а це його найвищий науковий титул.

Далі згадано Ф.К.Бруна – який не є археологом, але фахівцем з історичної географії. Нечисленні його чисто археологічні праці присвячені античній епіграфіці, яка не відбита в словнику.

Далі згадано М.В.Довнар-Запольського – історика і економіста, але ніяк не археолога. Чому так, коли нема згадок про Завитневича, Бертьє-Делагарда, Кулаковського ? Згадано М.Еберта на тій підставі, що він написав узагальнюючі праці з археології України – які саме ? Чому про них ніхто не чув ? Згадано Федора Ернста – визначного мистецтвознавця, але ніяк не археолога. Про М.Д.Іванишева помилково сказано що він був віце-головою Археографічної комісії. Ніяк не був ! Археографічна комісія працювала в Петербурзі, а він працював у Київській тимчасовій комісії для розбору давніх актів. Для довідника такі недоречності неприпустимі.

Про Т.Легоцького сказано, що він – автор ряду праць, написаних польською мовою. Мені такі праці невідомі, відомі лише його праці, написані угорською мовою, а це не те саме, що польська.

О.М.Поль – знову не археолог, але колекціонер і краєзнавець. Якщо включати колекціонерів, то чому нема Скаржинської та Тарновського ?

В.В.Шкорпіл та Е.Р.Штерн – безсумнівно визначні археологи, але їх головна заслуга, на мій погляд – таки в археології античності.

Д.М.Щербаківський – знову мистецтвознавець, але не археолог. В.Н.Юргевич – історик середньовіччя; той факт, що він “писав про скіфів” – замало для того, щоб потрапити у таке обмежене коло науковців, як персоналії даного словника.

Розглянемо “Сторінки історії археології в Україні” (с. 406 – 410). Тут панує така сама сваволя у відборі фактів і така сама недбалість у викладі, як і в персоналіях. Розпочинається і закінчується таблиця двома датами : 1794 р. – початок дослідження Ольвії; 1994 р. – відзначення 200-річчя досліджень Ольвії. Це все так, але ж про саму Ольвію в довіднику нічого нема! В 1839 р. відзначено створення Одеського товариства історії та старожитностей і в дужках зауважено (І.Бларамберг) – нібито він був засновником. Насправді засновник товариства – Д.М.Княжевич.

В 1845 р. відзначено початок діяльності Київської археографічної комісії. По-перше, не 1845, а 1843 р. – початок її діяльності; по-друге, вона ніколи не звалась “археографічною”, але Київською тимчасовою комісією для розбору давніх актів.

В 1853 р. відмічено створення в Києві історичного товариства Нестора-літописця, яке насправді відкрилося в 1872 році.

В 1866 р. відмічено вихід книги “Древности Геродотовой Скифии”, але не сказано – хто автор, і не знати, де шукати про неї докладніших відомостей.

В 1873 – 1894 рр. відмічено функціонування “наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка”. Це – явне непорозуміння. В 1873 – 1892 рр. товариство ім. Шевченка функціонувало як культурно-просвітнє, а в 1892 р. було зреформоване в наукове і як таке існує досі.

В 1897 – 1907 рр. відмічено випуск журналу “Археологическая летопись южной России”. Насправді цей журнал виходив в 1899 – 1905 рр.

В 1951 р. відзначено випуск праці І.Фабриціус “Археологічна карта Причорномор’я УРСР” – але чому тоді не відмічено випуск серії археологічних карт кінця 19 ст. та серії довідників з археології областей України в 1970-80-х рр. ? Так само в 1973 р. відзначено випуск першого збірника “Скифские древности” – але чому тоді не відзначено випуску томів “Первісного громадянства” чи збірника “Трипільська культура” ?

Так само недбало виконано список періодичних видань з археології первісності. Не будучи знавцем археології первісності, я не можу оцінити повноти списку, але довідкові дані про видання рясніють помилками :

зазначено якесь видання під назвою “Археологічні відкриття” 1961 – 1967 років, якого насправді взагалі не існує;

“Археологічні пам’ятки УРСР” існували, але виходили не до 1967 р., а тільки до 1963 р.;

видання Московського археологічного товариства “Древности Украины”, можливо, планувалось як періодичне, але вийшов в 1905 р. тільки один том, і то присвячений церквам 17 – 18 ст. – це видання спокійно можна було проминути;

останній том “Записок Одеського товариства історії та старожитностей” вийшов не в 1915, а в 1919 році;

про “Записки Наукового товариства ім.Шевченка” сказано, що вони зупинились в 1948 році на 164 томі, в той час як вони успішно продовжують виходити і зараз, і дійшли вже до 225-го тому;

про “Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии” сказано, що в 1927 р. вийшло 2 томи, що невірно : в 1927 р. вийшов 1-й том, в 1928 р. – 2-й, в 1929 р. – 3-й;

про “Известия Таврической ученой архивной комиссии” сказано, що вони виходили в 1897 – 1927 роках, що невірно : вони почали виходити в 1887 році і закінчились в 1920 р.;

про журнал “Киевская старина” сказано, що він виходив в 1992 – 1906 р. [буквально так !]. Це теж невірно : він почав виходити в 1882 р., а в 1992 р. був відновлений.

Зле доведеться тому, хто буде звертатись по довідки до такого “Довідника” !

Не можна не зауважити, що в цілій книзі нема жодної картосхеми чи бодай ситуаційного плану пам’ятки. А між тим вони б не завадили : краще один раз побачити сусідів даної культури на картосхемі, ніж при описі кожної культури читати, які в неї були сусіди. Зовсім не зашкодили б книзі плани головніших пам’яток – того ж Більського городища, чи Кам’янського городища, чи Кам’яної Могили. Але нічого такого нема.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2075

Модифіковано : 25.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.