Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Печерський синодик / Текст / Розділи 1 – 8

Печерський синодик

Текст

Розділи 1 – 8

Микола Жарких

Передмова (с. 1 – 3)

Передмова містить деякі цікаві для нас речі, тому випишемо фрагменти:

Ми ж подбали укласти пом’яник цей пресвятої Богородиці і преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія Печерських і почали вписувати імена в цю книгу: преосвященних архієпископів, і благовірних великих князів, і благочестивих княгинь, і чесніших священноіноків, і благовірних іноків, і всіх православних християн,

котрі перед цим уписувались у перший пом’яник – відомо, що перший упис (в літо SЦАІ [6911 = 1403]; от Рождества Христова АТЧΘ [1399] [дві пізніших приписка на полях]) згорів під час полонення київського від безбожного царя Менглі-Гірея з поганими агарянами, тоді і цю божественну церкву спустошили, і всі святі книги та ікони попалили.

Ми ж через деякий час, вийшовши з їхнього поганства, знову почали імена писати, – ті, які пам’ятали, що вони спершу написані були (их же помняще, еже исперва написаны быша).

Ми ж […] хоча й грубі, але скільки знали, стільки й написали (колико постигохом, толико и написахом) […]

А цей устав написали по повелінню господина і отця нашого і пастиря архімандрита Печерського кир Феодосія (Войниловича [приписка іншою рукою на полі]), і во Христі братів і старців Печерського монастиря вписувати, монастирську братію, всякого, хто преставився в обителі.

І якщо хто цей устав зруйнує або таємно хто кого впише, за це буде такий відповідати перед Богом.

Після передмови іде загальний заголовок для всього переліку імен (с. 4):

Поминання і мольба до Бога і пресвятої Богородиці і преподобних отців Антонія і Феодосія, і всіх святих – за православних християн, за патріархів, і царів, за архієпископів і єпископів, за князів, і за всіх і за всяку душу християнську.

У передмові та в заголовку двічі викладено план написання синодика (принаймні його ретроспективної частини). Плану властиво священнолюбіє та чинолюбіє. Священнолюбіє полягає в тому, що патріархи повинні йти перед царями, а єпископи – перед князями. Чинолюбіє полягає в тому, що вищі чини суспільної ієрархії повинні стояти попереду нижчих. Для кліра це – патріархи – архієпископи – єпископи – ієромонахи – ченці; для мирян – царі – великі князі – інші особи.

Фактично в ПС явочним порядком виділено категорію «святих», котрої не було в плані, і проминено «царів» – нема ані візантійських імператорів, ані ординських ханів (котрих сучасні їм літописи все звуть царями і ніколи – ханами).

Цікаво, що план не знає ніяких митрополитів – тільки архієпископів (в історіографії ми звично читаємо про київських митрополитів, хоча за життя вони титулувались архієпископами-митрополитами). Варто також відзначити, що згідно плану розділ княгинь мав іти окремо після розділу князів. Такий порядок витримано у московських синодиках (наприклад, у найдавнішому синодику московського Успенського собору [Древняя российская вивлиофика, 1788 г., т. 6, с. 420 – 481]), але не додержано в ПС – мабуть просто через те, що писар ретроспективної частини жодної княгині не знав.

План витримано тільки у розділах 1 – 5, котрі подають ієрархічно упорядковану послідовність духовних чинів. Але і цей план виконано не повністю – попри обіцянку поставити ієромонахів перед простими ченцями, писар цього не зміг зробити і дав загальний перелік (№ 5), котрий, на мою думку, містить в основному печерських ченців. З розділу 6, я думаю, починається поточна частина синодика, котра за визначенням не може мати ніякого упорядкування – розділи додаються по мірі надходження.

1. [Святі] Антоній, Феодосій… (с. 4)

Після названих засновиків монастиря ідуть імена Никона, Стефана, Федора, Василя, Николи, Онисифора, Ісакія, Марка, Афея (!). З них Никон, Ісакій та Марк – майже безсумнівно печерські ченці, яким присвячені окремі повісті у Києво-Печерському патерику (слова 17, 36, 32). Там же ми знаходимо імена Николи (Святоші) та Арефи (можливо, нашого А[ре]фея). Згадка про Стефана – ігумена печерського, потім кловського, єпископа володимирського – маємо у , Онисифора ми бачимо у , Федора в парі з Василем – у .

Таким чином, можа думати, що всі ці імена запозичені з Києво-Печерського патерика, в якому, однак, названо ще багато інших імен. Принцип відбору для мене не зрозумілий.

Після розділу залишено пробіл майже на сторінку – мабуть, в розрахунку на подальше поповнення, котре, однак не відбулося.

2. Вселенські патріархи: Ніл, Фотій, Іоан (с. 4)

Константинопольського патріарха на ім’я Ніл ми маємо тільки – він правив у 1379 – 1388 роках. Ім’я Фотій до кінця 15 ст. мав тільки , який правив (з перервою) у 858 – 886 роках. Патріархів такого імені було в цьому часі 14, з них останнім був – правив у 1333 – 1347 роках (хоча немає ніяких підстав думати, що тут згадано саме його).

Походження цього переліку його неясне, але можна припустити – давнє, з якогось запису попереднього часу.

3. Митрополити: Петра… (с. 4)

Отже, в переліку маємо митрополитів Петра (1308 – 1326), Пимена (1382 – 1389), Феогноста (1328 – 1354), Михаїла (мабуть, Митяя, 1379), Діонісія (1383 – 1385), Кіпріана (1390 – 1406), Фотія (1408 – 1431), Герасима (1433 – 1435), Олексія (1354 – 1377) (тут вишкрябано ім’я Ісідора, 1437 – 1441), Іону (1448 – 1461), Григорія (1458 – 1472), Галактіона (?), Симеона (1481 – 1488), Іону (1492 – 1494), Макарія (1495 – 1497).

Можемо зробити висновок, що маємо тут суму двох переліків – давнього, від Петра до Іони (1308 – 1461), і нового, за 2 пол. 15 ст. Давній перелік, можливо, належить попередньому синодику, а новий укладено уже самим авторм ПС. У переліку ми не бачимо наступного за Макарієм Йосифа Болгариновича (1498 – 1503), тому можна орієнтовно думати, що даний перелік перестав поповнюватись між 1497 і 1503 роками.

Оскільки в першому переліку ми не бачимо московського митрополита Феодосія (правив в 1461 – 1464, помер у 1475), можна зробити висновок, що поповнення першого переліку спинилось між 1461 та 1475 роками.

Цікавою особливістю переліку є наявність у ньому кандидата (Михаїла-Митяя), номінального митрополита (Діонісія), уніата (Ісідора). Така толерантність дозволяє припустити, що під іменем Галактіона ховається лихо прочитаний Спиридон (1475? – 1481?) – теж, по суті, номінальний митрополит. До того ж хронологічно цей Галактіон-Спиридон погоджується з наступними трьома іменами.

З приводу загадкового Галактіона свої міркування висловив Василь Ульяновський:

Чи можна пояснити ситуацію лише трансформацією Спиридона в Галактіона? Чи не слід думати, що упорядник поменника назвав перше чернече ім’я митрополита Сприридона? Чи не є це побіжним доказом, що Спиридон і після висвяти перебував у Києві та був «поточений» спочатку в келії Печерського монастиря, де його знали до висвяти як Галактіона і уважали ієрархом до самого зникнення / виїзду (що пов’язується й автором поменника із нападом Менглі-Гірея 1482 р.) [Київський митрополит Спиридон та його догматичний твір “Изложение о православней істинне нашей вере”. – Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури, 1998 р., т. 2, с. 124 – 125].

Я, як атеїст із 60-річним стажем і колишній фізик-теоретик, мушу зауважити історикам церкви, що церковна практика не знає надання ченцю нового імені при висвяченні його на єпископа чи там митрополита. Чернець набуває нове ім’я при постриженні і під цим іменем проходить всі подальші ступені кар’єри (якщо в нього є кар’єра).

Не можна витягнути з цього запису в пом’янику також і вказівки на перебування Спиридона в Києві, а тим більше – на його зникнення з монастиря внаслідок нападу Менглі-Гірея. Передмова говорить тільки, що новий пом’яник почали писати в 1483 р. через те, що старий загинув під час нападу – і тільки. Ніякого Спиридона там нема.

На мою думку, Спиридон взагалі в Києві ніколи не був. Він перебував десь у Великому князівстві Литовському (невідомо, де саме); потім поїхав на висвячення до Константинополя і звідти повернувся. Куди? Щоб стати митрополитом у Великому князівстві Литовському, треба було представитись світській владі (великому князю та панам-раді) і здобути визнання з їхнього боку. Цього можна було досягти лише у столиці, тобто у Вільні. Отам-то Спиридона, як персону non grata, і злапали.

До Печерського монастиря дійшла тільки глуха усна чутка про нового митрополита. Перекручення його імені нагадало мені сцену з Віктора Гюго:

Омодеі: Слухайте уважно… У його жінки є коханець… Котрого звуть Родольфо… Ви чуєте? Род… Род… ольфо. (Падає й помирає.)

Орфео: Він сказав: Родеріго.

Габоардо: Ні, він сказав: Пандольфо. [Гюго В. ]

Викривлення маловідомого імені при усній передачі – звичайна річ. Тому я вважаю це викривлення додатковим свідченням на користь запису переліку митрополитів з пам’яті й усних пригадок.

Разом з тим зазначена толерантність не поширюється на митрополитів Романа (сер. 14 ст.) та Григорій Цамблака (1415 – 1419), не визнаних у Москві – їх у переліку немає. Логічно було би з цих самих міркувань відкинути й Герасима, якого теж на Москві не визнавали, але він присутній.

В цілому можна зробити висновок, що перший перелік митрополитів містить тільки тих, хто правив (збирася правити) на Москві. Джерело його невідоме; можливо, він укладався в Печерському монастирі.

Після розділу пробіл понад 2 сторінки – мабуть, для поповнення наступними іменами, яке прецінь не відбулося.

4. Архімандрити печерські – Іоана… (с. 4)

На жаль, для перевірки цього переліку ми маємо тільки безнадійно застарілі переліки П. Строєва [Строев П.М. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. – Спб. : тип.В.Балашёва, 1877 г., стб. 12], підготований ще в 1837 році, та М. Маркевича [Маркевич Н.А. История Малороссии. – М. : тип.О.И.Хрусталёва, 1843 г., т. 5. с. 186 – 187]. В обох книгах немає ніяких вказівок на джерела переліків. Порівняльна таблиця виглядає так:

ПС (поч. 16 ст.) Строєв (1837 р.) Маркевич (1843 р.)
4-1 Іоан Іоан 2-й
4-2 Азарія Азарія
4-3 Варсонофій Варсонофій (1321)
4-4 Давид Давид (1377) Давид (1377)
4-5 Авраам Авраамій (1396)
4-6 Никита (1399)
4-7 Никифор Никифор (1434) Никифор 1-й (1416)
4-8 Ігнатій Ігнатій 1-й
4-9 Никола Никола (16.06.1446, 1455 – 1462) Никола (1446)
4-10 Макарій Макарій
4-11 Іо[ан] Іоан (1470) Іоан 2-й (1470)
4-12 Іосаф Іоасаф 1-й
4-13 Феодосій Феодосій (16.03.1486 [АЗР, т. 1, № 86]) Феодосій 4-й (Войнилович, 1482)
4-14 Філарет Філарет (25.04.1494, 25.08.1501) Філарет 1-й
4-15 Феодосій
4-16 Сильвестр Сильвестр 1-й
4-17 Васіан Васіан 1-й (Шишка)
4-18 Васіан 2-й
4-19 Іоан 1-й
4-20 Сильвестр 2-й (Ієрусалимець)
4-21 Іоан 3-й
4-22 Григорій
4-23 Філарет 2-й (1500)
4-24 Іона (1509) Іона 2-й (1509)

Записи 4-14 – 4-16 додані пізніше, іншим почерком. Феодосія (№ 15) Голубев вважав новим, раніше невідомим архімандритом [С. Г., с. 13 – 14].

Таким чином, при сучасному стані вивчення питання ми не можемо сказати нічого певного про цей перелік. Можна хіба що твердити, що він перестав поповнюватись десь на початку 16 ст. Хронологічна плутанина, яку ми бачили в переліках патріархів та митрополитів, змушує припустити, що й тут імена подані не в хронологічному порядку.

Після розділу пробіл на 2.5 сторінки, який залишився не заповненим, бо пізнішою рукою та іншим чорнилом дописано тільки три останніх імені.

5. Мисаїла… (с. 5 – 6)

Цей розділ займає в друці 1.5 сторінки і містить бл. 373 імен без будь-яких означень – хто вони такі.

(1) 193 виключно чоловічих імені, серед яких на 145-у місті стоїть: схимника Йосифа. Спокусливо думати, що це – ченці Печерського монастиря, але в дальшому тексті ПС писарі не лінувались писати інока, чого ми тут не бачимо.

(2) Євпраксію, Матрону, Євпраксію, Феодору.

(3) Ще 46 виключно чоловічих імен.

(4) Ще 130 імен, чоловіків і жінок впереміш, з переважанням чоловічих імен.

Після нього в рукописі йде порожнє місце на 1.5 сторінки.

Можна думати, що починаючи з блоку 5-2 йдуть поточні записи, в які подекуди вклинюються записи з попереднього часу.

6. Фетінію… (с. 6)

Розділ містить 8 імен, без будь-яких визначень.

7. Рід Чапликирдеєвич (с. 6)

(1) Михайла, Лазаря, Феодосію, Тимофія, Петра, Федору, Николу, Гліба, Марію, Матфея, Фетінію, Марію, Іоана, Іоана, Никифора.

(2) Князя Патрикія, княгиню Марію, князя Андрія, княгиню Анну.

(3) Никона, Мефодія, Михайла, Авдотью, Якова.

Є. Вітте побачила тут осіб з 2-ї половини 16 ст.:

Нам відомо, що Чапличі були споріднені з князями Корецькими; так, князь Богуш-Єфимій був оженений з Марією Чапличевою. Ім’я ж князя Патрикія дає нам право припускати, що тут ми зустрічаємо імена з роду Корецьких [Є. В., с. 3].

Чи справді так? Почнемо з того, що імен Патрикій та Андрій ми серед князів Корецьких не маємо [Вольф, 176]. Чоловічі імена важливіші за жіночі, тому ці князі – не Корецькі. Це перший, але далеко не останній в ПС випадок, коли князівські імена – чи то поодинокі, чи то малими групами – втручаються в потік нетитулованих імен. беспірно Чапличам належать тільки кілька перших імен з першого блоку.

Про княгиню Марію Василівну Корецьку з Чапличів є дєякі відомості [Вольф, 174 – 175; Бонецький-2, ]. Чоловік її помер в 1576 р., як його удова вона виступала в документах 1583, 1589, 1591 років. Але в ПС немає княгині Марії Корецької, є «просто Марія» (можливо, дружина Гліба). Ім’я настільки поширене, що ніяких припущень тут висувати не можна. Таким чином, міркування Є. Вітте прийняти не можна.

Волинськиій рід Чапличів відомий в документах від 1464 р., він належав до гербу Кердея [Бонецький-2, і далі]. До кінця 16 ст. ми маємо 27 його представників, а в ПС – 20 імен. Об’єднавши ці переліки, маємо 57 імен, із яких співпадають тільки 10 (по 2 Іоана у ПС та у Бонецького, і так само по 2 Марії, і по одному Петру). Якщо відкинути подвоєння цих популярних імен, то на 50 унікальних імен вийде тільки 3 спільних (Іван, Петро, Марія).

Таким чином, ці два іменослови мають між собою дуже мало спільного, тим більше що в ПС ми маємо імена першого покоління представників роду (якщо це взагалі той самий рід).

Особи на ім’я / прізвище Кирдей / Кердей відомі у 14 – 15 ст. в Галичині та на Волині [Бонецький-2, 10, – 46]. Чи вони між собою споріднені – не відомо. Перегляд іменослова волинських Кердеїв показав, що він має з ПС три спільних імені – Іван, Михайло, Петро, тобто ситуація не краща, ніх з іменословом Чапличів. З галицькими Кердеями перелік ПС має тільки одне спільне ім’я Микола. До того ж галицькі Кердеї були католиками, і навряд чи вписувались до православного синодика.

Таким чином, видобути з цього переліку якісь історичні дані поки що не вдається, можна тільки припускати, що запис був зроблений десь невдовзі після початку запису в ПС.

Далі в ПС є ще один запис роду Чапличів-Кирдеєвичів (розділ 77).

8. Рід князя Михайла Івановича Деревенського (с. 6)

Перелік має на початку імена князя Дмитра, князя Іоана, далі йдуть нетитуловані чоловічі та жіночі імена. Вітте та Войтович припускали, що тут маємо імена діда та батька князя Михайла [Є. В., 73; Л.В., 1 – 2]. Цей князівський рід геть невідомий з ніяких інших джерел. Я думаю, що предки князя Михайла могли зватись якось інакше, а Деревенським звався тільки він, і, не досягнувши якогось значного становища, лишився поза увагою письмових джерел.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 105

Модифіковано : 5.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.