Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Пророцтво святого Меркурія / Дія 4. Влада

Пророцтво святого Меркурія

Дія 4. Влада

Микола Жарких

Картина 1

Той самий терем у Смоленську. Гліб та Юрій

Юрій

Велику силу наслав на нас Вітовт, обложили Смоленськ мало не з усіх боків.

Гліб

І знаєш, брате, я вчора оглядав із заборол їхній табір, і здається мені, побачив прапор самого Вітовта. Мабуть, і сам уже приїхав.

Юрій

Тобто більшає ворожа сила. А ми можемо сподіватись тільки на Семена із вяземським військом.

Гліб

А Рязань? Невже твій тесть тебе покине?

Юрій

Де та Рязань! І чи справді схоче? І як схоче – чи дійсно зможе? І як зможе – чи устигне, головне? Чи устоїть Смоленськ до того часу? Це ж нам пильно діється, не їм.

Гліб

Москва?

Юрій

Еге! Чекай у спасівку дощу! Той Василь московський – така тихоня, де йому проти тестя виступити! Він не про війни думає, а як би ще князівство купити. Нижній Новгород, бач, уже купив, так йому мало.

Гліб

Як це – купив князівство? Нічого не второпаю. Купити можна коня, зброю, ну… ну, там намисто жінці, але – князівство? Владу?

Юрій

Ех, старосвітчина! Я, як на Москві був, так послухав і порозпитував декого. Шиють там великий такий міх з найміцнішої волової шкіри – калита у них зветься – і набивають його ущерть сріблом. Так, що чотири здоровенних хлопа заледво можуть його підняти на на воза звалити, а віз аж угинається під ним. І з тим їдуть до Орди. А повертаються уже без срібла і навіть без калити, але з ярликом: «Тохтамиш цар. Слово моє. Віддаю Нижній Новгород слузі своєму Василю». Ну, в Новгороді як почули таке слово, так остовпіли усі, чисто їх грім усіх побив. А в цей час москва і вскочила до міста, і по всьому.

Гліб

А що ж нижегородський князь? Так і стерпів?

Юрій

Де стерпів! Кинувся й собі до Орди, з тим сріблом, що міг неборак зібрати, та де там! Усі йому там «яман, яман!» кажуть, а дехто навіть «ай-яй-яй!» додає, а з місця ані руш. Чи й до царя його допустили – не знаю.

Гліб

Але ж Тохтамиш уже не цар? Чого ж його слово тепер варто?

Юрій

Упустити владу з рук можна легко, але відібрати назад її ой як важко! Тепер там не цар, а Москва вирішує. Навіть якби цар наказав повернути, чи вона послухає – хто зна.

Гліб

А де ж Василь стільки срібла узяв? Хіба скарб який знайшов, га? Може, закляття знає?

Юрій

А батенька його покійний на Великий Новгород був наїхав – так поки йому новгородці не відвалили срібла стільки, скільки він схотів, так і не відступив. Новгород торгівлю веде, у нього срібло водиться, так з кого ж злупити, як не з них.

Гліб

Виходить московська влада добуває силою собі срібло і тим сріблом себе підпирає? Така московська…

Сидір

…система…

Павло

…практика…

Гліб

Така московська кухня?

Здалеку доноситься низький потужний звук.

Юрій

Ох, що це зі мною діється! Чи вуха мені хворі, чи що? Неначе грім чую, а небо геть ясне!

Гліб

Це не грім, брате, це Вітовт нам гостинець шле.

Юрій

Як гостинець?

Гліб

Гармата зветься. Не знаєш?

Юрій

Ні, вперше таке слово чую. Що воно таке?

Гліб

А я, поки у Вільні був, так добре надивився. Це така труба, з одного боку закрита, а з другого – відкрита. От її вогнем набивають, а потім круглим каменем затикають. Ну, вона той камінь вогнем випльовує і на ворога мече.

Юрій

Як же вона від того вогню не згорить?

Гліб

А вона спижева, як дзвони у нас.

Юрій

Все одно не розумію – як її можна вогнем набити.

Гліб

Да, брате, я й сам цього гаразд не розумію. Мабуть, таємниця там якась є, мені не дуже охоче показували.

Юрій

І яка ж сила у тій гарматі?

Гліб

Страшна, брате! Як вдарить отою каменюкою в забороло – так колоду й переломить, а як в людину влучить – краще й не питай. Згине, як той Голіаф від руки Давида.

Юрій

І далеко вона те каміння вергає? Як стріла з лука?

Гліб

Якби! Далеко далі, може, удвічі, або й більше. Розіб’ють нам десь заборола, а там і пробоєм підуть.

Юрій

Одні сусіди наші гарматами свої Владу підпирають, а другі – сріблом. Тільки ми пишаємось, що старовини не рухаємо.

Гліб

А так! От ти поїхав би до Орди князівство купувати, Київське, приміром, якби й мав міх срібла?

Юрій

Ні, мені б таке і на думку не спало.

Гліб

Отож, а Москві спало.

Знову удар гармати. Вбігає Вероніка.

Вероніка

Мій боже, Глібе! Що це, знову гармата?! Я вся трясусь.

Гліб

Не бійся, мила, вона ж далеко.

Вероніка

(з жахом)

Невже німці?

Гліб

Ні, це нам від Вітовта подарунки. Він сам прибув недавно, мабуть, учора.

Вероніка

Ах, «не бійся»! Як німці до нас, до Вільна підступали і з гармат били – теж далеко, а у нас всі стіни тряслися. Я боюся!

Гліб

(заспокоює її)

Не бійся, моє сонечко, нічого вони нам не вдіють.

Вероніка

Я боюсь! Вони уб’ють тебе! Не ходи туди! Давай краще втечемо!

Гліб

Не можу, люба. Князь я.

(зітхнувши)

Уб’ють – на те воля божа. А ти не бійся, ти будеш жити.

Вероніка

(у відчаї)

Як, як я можу жити! Я ж твоя жінка, я ж належу тобі, як я можу! От розрубай мене тут навпіл і скажи половинці – живи! Ти ж маєш одне вухо, одну руку, одну ногу – чого тобі не вистачає? Дивись, риба нічого цього не має, а живе…

(притискається до Гліба, плаче)

Гліб

Ну, не треба… Бог не без милості, якось воно буде…

Вероніка потроху заспокоюється.

Вероніка

Піду до дядька Вітовта. Умолятиму його…

Гліб

Не ходи. Нічого ти там не зробиш і Вітовт… і сам Вітовт нічого не допоможе. Ах, моя люба, я заради тебе, заради твого покою готовий все віддати! Все!..

(твердо)

Все, окрім влади.

Завіса спадає

Павло

Але як на початок нового етапу в українській драматургії мова автора досить бідна.

Сидір

Еге ж, у п’єсі не вживаються такі слова як «секрет», «результат», «юстиція» чи «коаліція» – бо їх на той час у мові наших предків справді не було. Як ми не підказували, ані автор, ані його персонажі анахронізмів у мові не допускають.

Картина 2

Шатро Вітовта у таборі під Смоленськом. Вітовт сам.

Вітовт

Ну ось я знову – вкотре! – перед Смоленськом. Неначе якесь закляття приводить мене сюди знову і знову, і все без успіху… Але ні! Цього разу я свого доб’юся! Я покажу всім, що таке моя Влада, що я дійсно володію нею! Вирішальна хвилина надходить…

Входить Вероніка у простому темному одязі, відкидає покривало.

Вітовт

Ох, це ж Вероніка! Моя доню, як ти сюди попала?

Вероніка

Я й сама добре не тямлю, як я в лісі не заблукала, і як з того слизького бервена у потік не впала… І як мене твої вояки пропустили… Врятуй його, пощади його!

Вітовт

(не розуміючи)

Кого?

Вероніка

(не слухає)

Дядьку Віте, ти ж один раз уже врятував йому життя… Для мене врятував! Він же загине, загине у тій бійці, що ти підняв!

Вітовт

Ти про Гліба?

Вероніка

Та про нього ж! Врятуй його… і мене! Благаю!

(стає на коліна перед Вітовтом, плаче)

Вітовт

(підводить її, садовить на лаву)

Заспокойся хоч трохи, зігрійся.

(загортає її в шубу, сам починає ходити по шатру. Сам до себе)

Врятувати Гліба! І як я можу врятувати того, хто сам відштовхує всякий порятунок? Всі дивляться на мене збоку і думають: ти ж князь, ти ж маєш владу, варто тобі лише слово сказати, і все буде по твоєму бажанню.

Так, я маю Владу, я володію Владою, але і Влада володіє мною! І тут я мушу робити те, що моя Влада мені наказує. Або моя Влада, або Глібова. Ні, не так! Моя Влада переможе і розтрощить Глібову!

І як я хотів би мати сина, спадкоємця, якому я передав би піднесену мною Владу! Та бог не допускає. Хоча…

(дивиться збоку на Вероніку)

Зграбненька, нічого сказати. А яка смілива! Самій вибратися у ворожий табір! Поталанило Глібу… Глібу, а не мені… Але може, і мені поталанить? Може, це саме вона подарує мені сина?

(відвертається в інший бік)

Але як? Розлучитись із чоловіком? Ніколи вона на це не погодиться. І що скаже наш єпископ, чи дасть він розгрішення від попередньої шлюбної клятви? А мені ж про законний шлюб ходить, про законного, всіма визнаного нащадка!

Заради цього сина я б постарався за королівську корону. Не так для себе, як для нього. Манять мене тою короною, як собаку кісткою.

(передражнює когось)

«О, князь Вітовт! Він гідний не то що королівської, але й імператорської корони!»

Але заради сина я стрибав би за тією кісткою… і таки ухопив би її…

(знову скоса поглядає на Вероніку)

Отже, Гліб тут зайвий… І у мене з ним війна… В які він може загинути… Та не може, а певно загине… І тоді!..

(прийнявши рішення, до Вероніки)

Моя люба, дуже важко це зробити, навіть мені важко. Не буду пояснювати – чому так, говорити довго, а все одно нічого не поясниш… і ні на що не вплинеш…

(довірчим тоном)

От хіба би… Спробуй його умовити… Нехай він викрадеться з міста – ну так, як ти викралась – і приходить до мене. Я дам гасло, ніхто його не зачепить. І тоді… ви поїдете у свій Райгород. Хіба вам там зле було? Розумієш, я нічого від нього не вимагаю – щоб він здав місто, щоб він якось допоміг мені – нічого! Аби тільки сам прийшов… Ну, і з тобою…

Вероніка

Ах, дядьку Віте! Ти ж мене убиваєш, просто убив!

(вибухає плачем)

Як ти можеш мене з такими словами до нього посилати! Хіба ти не знаєш князя Гліба? «Все, все тобі віддам! Все, окрім Влади!»

Вітовт

(мовчить, тяжко зітхає)

Так, я знаю князя Гліба. Але це – остання надія!

Завіса спадає.

Картина 3

Берег Дніпра з пристанню, від неї дорога йде вгору по схилу до частоколу Смоленська. На пристані – Юрій в бойовому обладунку, пильно дивиться на плесо Дніпра.

Юрій

Литва пробоєм через рів лізе. Як їх відперти? Ці хвилини усе вирішують!

(щось пригадує)

Ось вона! Та хвилина найвищої небезпеки, про яку було пророцтво! «І світлий князь Півночі»… Хто ж він, як не я? «Має поєднатися із Владою незрівнянної краси»… І тоді бог нас урятує, як від Батия. Але хто вона, ця незрівнянна краса? Боже, вкажи мені її!

Онисько

(вбігаючи)

Зле, княже! Князь Гліб підмоги просить, він з останніх сил браму утримує. І… і поранено його.

Юрій

(похмуро)

Як – поранено?

Онисько

Шолом йому зірвали. Але він не зважає.

Юрій

Кого ж тут послати?

(обводить руками довкола)

Ех, якби хоча б князь Семен поспів! Невже ж він не прийде?

На Дніпрі з’являються кілька лодій.

Юрій

(радісно)

Прийде! Уже іде! Це він, це він пливе! Бог нам знак посилає!

Лодії пристають, з них виходить Семен із своїм загоном, обнімається з Юрієм.

Юрій

(до Семена)

Сам бог нам порятунок шле! Як вчасно ти поспів! Ідіть мерщій до брами, допоможіть Глібові, бо йому там дуже скрутно.

Семен

(до своїх вояків)

Шикуйсь! За мною, вперед! Бий кляту литву!

Швидко йдуть вгору дорогою. З останньої лодії на пристань виходить Уляна.

Уляна

(до Юрія)

Добрий день тобі, княже!

(до себе)

Ох, який він страшний! Як я його боюсь!

Юрій

(неначе громом вражений, до себе)

Боже, яка краса! Як я її не помітив раніше? Ні, це не може бути, це не жінка Семенова, це бог посилає мені Владу… Владу нечуваної краси…

(перепиняє Уляні дорогу)

Ти, ти! Ти – моя Влада! Сам бог тебе послав – мені назустріч! Я мушу з тобою поєднатись, і ми врятовані!

Уляна

(з жахом)

Княже, що ти кажеш! Я заміжня, я жінка князя Семена! Не займай мене! І як я можу тебе врятувати?

Юрій

(палко)

Не ти, але бог через тебе! Я уперше в житті відчув, як вогонь наповняє все моє тіло! Поєднатись!

Розриває їй ворот сорочки. Уляна сильно відштовхує його і кидається у Дніпро. Юрій поривається за нею, Онисько його утримує.

Онисько

Каменем на дно пішла.

Юрій

(хапається рукою за груди, безнадійно)

Боже! Боже! Ти мене покинув!

На дорозі з’являється кілька смоленських вояків, серед них Гліб – без шолома, із закривавленою головою. Вони ширмують мечами, відступаючи перед натиском численніших литовців. Литовець кидає сулицю і поціляє Гліба в шию. Той падає мертвим.

З’являється Вероніка і схиляється над тілом Гліба. Видобуває його кинджал, якусь мить дивиться на нього і вбиває собі у серце.

Юрій

(до Ониська)

Ходім. Нема ради.

(з відчаєм)

Боже! Ти мене покинув!

Відпливають з Ониськом за Дніпро.

Завіса спадає.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 451

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.