Контрреволюційність

Микола Жарких

Але само-ототожнення себе із червоними (радянцями) не було стійким у К. Поліщука, і поряд із революційністю цілком виразно виступає контрреволюційність:

Розділимо тони в півтони, / Розкидаєм зло барикад. (Пора [Літо 1918 р.?])

Я за революцію визволяючу, але не за революцію руйнуючу, бо там, де панує руїна, життя немає… (Червоне марево 1918 р.)

Того, чого не могла зробити війна, те зробила революція. Надто вже я відчував її, надто горів її вогнем. І прийшов час туги, коли я так гостро відчув самотність своєї душі. (Цілком випадково [1918 р.])

І шаленів вселюдний дикий Хам. ( 17 лютого 1919 р.)

Забриніли пісні перемоги, / Задзвонило подзвіння кайдан. (З весняного Травень 1919 р.)

Кличуть його на барикади. Він залишив їх і пішов дорогами власного шукання. (Фрагменти життя Осінь 1919 р.)

Я теж тягнусь за революцією, але не маю змоги. Від вчорашнього дня зробився непорушним. Виснажився в своїх почуваннях і надто призвичаївся до себе. (Фрагменти життя)

Там площі і майдани, / Безумство й розпач днів, / Трибуни і кайдани / Й революційний спів… («Замкнім залізні двері…» 19 квітня 1920 р.)

І все, що десь збиралося віками, / Чим билися не раз серця, / Пройшло, як метеор безмежний перед нами. / І бризнуло огнем кінця… («Заметеорились простори й гори…» 20 квітня 1920 р.)

Вчорашній світ сьогоднішнім розбито / В ім’я ідей одвічної любові… («Сьогодні день, можливо, вже останній…» 2 травня 1920 р.)

Вирікли «анафему» і назвали «зрадником». Мали рацію. Життя їх стало іншим, а я був ворогом його. (Переспіви співаного 10 вересня 1921 р.)

Думаючи про них на самоті, бачив перед собою їх сліпо захоплені лиця і чув їх «програмову» мову, завдяки якій вони зуміли на якийсь час стати тими казковими каліфами, які, жартуючи, нищили нерозвинене і карали на смерть ненароджене. І якось дивно, надзвичайно чудно було відчувати те, що я з ними уявляю якусь цілість. (Революційним шляхом 12 листопада 1921 р.)

Так, утратив віру в тих, кого досі вважав відданими справі боротьби за право гноблених і хто досі здавався мені покликаним самою революцією. (Революційним шляхом)

І на коси Твої кучеряві / Натягаєш фригійський ковпак… ( [1921 р.?]) [Котрий «моїй країні» не личить.]

Отже, з погляду К. Поліщука, та революція, котра була в його час, була неправильна, а він був за правильну революцію. А це й є контрреволюційність.