Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Рецензії / Дагестанський народ – частина північнокавказького народу / Феодальна беліберда

Дагестанський народ – частина північнокавказького народу

Феодальна беліберда

Микола Жарких

Перший розділ книги дуже упевнено названо “Первісно-общинний лад на Північному Кавказі” (це період до 4 ст. н. е.), другий – не менш упевнено “Становлення феодальних відносин” (4 – 15 ст.), третій розділ присвячено подіям 16 – 18 ст. Неважко здогадатися, що періодизація, прийнята у книзі, спирається на марксове вчення про суспільно-економічні формації. Що ж виходить при застосуванні цього всесильного вчення до історії північного Кавказу?

Феодалізм у народів північного Кавказу характерний низкою особливостей: повільні темпи цього процесу, стійкість, а інколи й ріст значення сільської громади, відсутність великого власного господарства феодалів, опертого на панщизняній праці, майже повне панування натуральної ренти, слабкі форми позаекономічного примусу, величезне значення зовнішніх факторів, що уривали самостійний розвиток північнокавказського суспільства. [2, с. 170-171]

Феодальні відносини на північному Кавказі мали ряд характерних рис. Це перш за все виключна стійкість сільської територіальної громади, життєвість патріархально-родових відносин. Громада не тільки збереглася, але в ряді випадків і зміцнилася, посилюючись перетворенням у спілки сільських громад. Другою характерною рисою становлення феодалізму був його нерівномірний розвиток не тільки в окремих кінцях північного Кавказу, але й всередині певної етнічної спільності. Праця рабів повсюдно використовувалася у суспільному виробництві. Рабство мало патріархальний характер. Феодалізмові північного Кавказу була притаманна відсутність панщизняного господарства, великого власного господарства феодалів. Звідси – майже повна відсутність відробіткової ренти, слабкі форми позаекономічного примусу. Уповільнений темп розвитку феодальних відносин на північному Кавказі – це результат того, що природний хід суспільно-економічного розвитку неодноразово уривався, гальмувався, затягувався втручанням завойовників – татаро-монголів, Тимура та ін. [2, с. 233]

Феодальні відносини на північному Кавказі значною мірою визрівали в надрах дофеодальних відносин і під прикриттям різного роду родових і общинних закладів і інституцій. Переплетення феодальних відносин з більш або менш сильними пережитками (при провідній ролі феодальних) дає нам можливість визначати ці відносини як феодально-патріархальні. Прецінь, підкреслюючи все ще значну роль дофеодальних, патріархально-родових і первісно-общинних відносин у суспільному ладі горців північного Кавказу у 18 ст., ми не повинні забувати, що ця роль була все ж таки другорядною, підрядною. [2, с. 387]

Дуже погано, що не знаю я ніякої байки про те, що вироби з алюмінію не зварюються. Стародавні байкарі не знали цього факту або не надавали йому належного значення, а новітні байкарі якісь такі безпорадні, що й читати не хочеться. А дуже знадобилась би мені тут байки про безплідність спроб зварювати алюміній, з мораллю: так само буває, коли спробувати застосовувати теорію Маркса до реальної історії.

Гляньмо, чи зварюється марксова феодальна формація з історією північного Кавказу? Феодальна ієрархія герцогів, баронів, рицарів була? – не було! Умовне землеволодіння цих баронів (власне феод) було? – не було! Закріпачене безправне селянство, над яким феодал має повну волю, було? – не було, навпаки, був “ріст значення сільської громади”. Власність класу феодалів на землю була? – анічичирк про це в усій книзі! Панщини – не було, грошовий чинш – і не питайте (звідки там гроші?), натуральні податки – хоч і оголошуються панівними, але конкретних даних про них не наведено (розмір, періодичність збору, механізм збору і реалізації тощо).

Щодо останніх у мене склалося таке враження, що їх збирали тільки на вимогу завойовників, що це носило характер розбійно-каральних походів і викликало збройний опір населення. Позаекономічного примусу не було, як самі ж автори книги і визнають. Навіть такої найпростішої ознаки феодального суспільства, як наявність феодальної верхівки (князів) – і то подекуди не було (навіть у 18 ст. серед адигських племен були так звані “демократичні”, тобто такі, що жили без начальства і відбивали наскоки “аристократичних” племен, на чолі яких стояли князі). Коротше кажучи, жодної істотної ознаки марксистсько-ленінського феодалізму на північному Кавказі не було, а якщо десь щось і було, то через “нерівномірність розвитку не тільки окремих країв, але й частин етнічної одиниці” воно не мало загального значення.

Та й взагалі що це за абстракція – “суспільно-економічна формація” і чому ми сто п’ятдесят років мусимо пережовувати цю жуйку? Нагадаю, що суспільна теорія Маркса виходить з гегелівської ідеї про однонаправлений розвиток (тобто будь-яка річ розвивається у певному напрямку і тільки в ньому, що само по собі не доведено). От і суспільство мусить розвиватися від чогось первісного до комунізму, і тільки до комунізму (що також не доведено).

Розуміючи, що запланований ним казармовий лад, або комунізм, не схожий на існуючий лад, Маркс назвав цей лад “комуністичною суспільно-економічною формацією”, і щоб обгрунтувати можливість перетворення існуючої дійсності на дійсність казармову, він мусив показати, що такі зміни бували в минулому, що зміна суспільно-економічних формацій – це єдина форма розвитку суспільства (це останнє також не доведено). Отже, довелося йти в минуле, шукати там ще якихось “формацій”, окрім існуючої (яку задля науковості назвали капіталістичною). Та оскільки справжня історія не налізає на копил “зміни формацій”, Маркс пішов шляхом визбирування крайніх, найяскравіших прикладів певних суспільних явищ і почав оголошувати їх “формаціями”. Так виникли:

первісно-обшинна формація. Що означає тут термін “первісно-”? Якщо трохи замислитись, вийде, що “первісний” – це такий, про який немає ніяких конкретних звісток, такий, який передував тому, що нам відомо. В алгебрі таку величину позначають через “ікс”, але усвідомлюють, що позначення невідомого через “ікс” не додає нам знань про це невідоме. Не те в суспільних науках. Позначивши там невідоме якимось “іксом”, тобто терміном, суспільствознавець вже не так боїться цього невідомого і навіть починає тішитися ілюзіями, що вже щось відомо (адже ж є назва!). Общинний лад Маркс вивчав на найяскравішому прикладі германців, як вони описані Юлієм Цезарем і Тацитом.

рабовласницька формація відкрита на прикладі Риму часів пізньої республіки і домінату;

феодальна формація відкрита на прикладі каролінгської Франції;

капіталістична формація відкрита на прикладі тогочасної Англії.

Отже, стуливши докупи всі ці формації, ми бачимо, що, по-перше, немає жодної країни, де б вони насправді змінювали одна одну. Общинний лад германців не змінився рабовласницьким; рабовласницький лад Риму не змінився феодальним, а загинув разом разом з більшістю своїх носіїв внаслідок нападів варварів, які принесли свої порядки; феодальний лад Франції хоча і перейшов у капіталістичний, схожий на англійський, але цей останній так і до сих пір не перейшов у комуністичний. А всі ж ці формації складаються одна поверх одної саме задля останньої, і втрачають будь-яку практичну цінність, якщо не наступає комунізм. Яка нам вигода від того, що первісний лад в якійсь країні змінився рабовласницьким, якщо з цього не випливає (а таки ж не випливає!) майбутня перемога казарм?!

По-друге, вся концепція марксових формацій виключно європоцентрична і геть не працює на схід від меридіану Варшави. Те, що Маркс не знав історії неєвропейських країн – то не його вина, бо тоді інші цивілізації були в Європі маловідомими; але це вина марксових нащадків – марксистів, які, бачачи величезну сукупність фактів, що не влізають у стару теорію, могли б скоригувати концепцію. Та де там! Найменший сумнів в існуванні п’яти, і тільки п’яти формацій – то у комуністичних країнах кримінальний злочин (сім років таборів плюс п’ять – заслання). Але, визбируючи за Марксовим прикладом найяскравіші взірці суспільних явищ, я вам зараз навідкриваю такі формації:

храмову (давній Єгипет жив при ній дві з половиною тисячі років, довше, ніж будь-які інші країни при будь-якій іншій “формації”. Хіба не яскраво?);

індійську (скільки існує Індія, стільки там існує конгломерат слабких і слабко зв’язаних між собою держав, об’єднаних спільністю культури; з державної точки зору – кисіль, але спроби його розрубати приводили до розвинення чергової хвилі завойовників у киселі за якихось сто років. Хіба не яскраво?);

африканську (вона ж північноамериканська, або бездержавна. Скільки тисяч років живуть там люди і держав не утворюють – мабуть, не знають, що Маркс наказав їм визискувати одне одного і пригноблювати інших).

Само собою мусять бути формації українська і північнокавказька (остання відрізняється тим, що гірський рельєф сприяє диференціації безлічі народів; оскільки в Карпатах або в Альпах ми такого не маємо, то повинна бути нова формація). Чим я гірший за Маркса?

Вам ці нововідкриті формації видаються непереконливими? Я знаю, як цьому зарадити. Треба найняти роту автоматників, побудувати казарму і ув’язнювати туди на сім років всіх, хто засумнівається у нововідкритих формаціях. Тоді, я певен, всі одразу визнають, що раніше вони нічого не розуміли, а тепер їм очі відкрилися.

Спроби убгати справжню історію в канони марксистсько-ленінського феодалізму породжують перлини на зразок наступних:

Протягом довгого часу, відстоюючи свою незалежність і віками сформовані основи суспільного побуту і управління, общини виробили свої норми, які мали яскраве антифеодальне спрямування. Деякі з них, очевидно, під тиском рядових общинників, увійшли до судебника Рустем-хана […] Визначаючи весь лад життя трудящих, общинні традиції і звичаї обмежували сферу самостійних і незалежних дій членів громади, що було на руку соціальній верхівці. Афоризм “Постанов Рустем-хана” (”Хто берегтиме рід свій, того й голова буде врятована”), що неодноразово повторюється у збірнику, наполегливо вселяє думку про користь беззастережного підкорення феодалові. [2, с. 300]

Значне місце в усно-поетичній творчості адигів і народів Дагестану займали т.зв. пісні про набіги. В одних з них знайшли своє відображення набіги горців на іноземних загарбників, які загрожували їхній свободі й незалежності, в других – опис феодальних набігів. Причому пісні про набіги на сусідів, що виникли у феодально-клерикальних колах північного Кавказу, є антинародними і реакційними. В них здебільшого пропагуються набіги з метою грабежу і захоплення полонених, вихваляються феодали – організатори набігів, оголошується подвигом убивство або полон іновірця. [2, с. 487]

Отже, на думку авторів, общинні норми одночасно спрямовані і проти феодалів, і на їх користь, а народні пісні про війни можуть бути антинародними, якщо в них співають про феодалів. Ясно, що в обох випадках наявність “феодалів” тільки утруднує розуміння предмету.

У боротьбі за перевагу на північно-східному Кавказі феодальні володарі Кабарди і Дагестану, кожні по-своєму, притягали на свій бік інших феодалів. Створені таким чином феодальні угрупування у боротьбі одне з одним вдавалися, виходячи з конкретної політичної обстановки на північному Кавказі, по допомогу до сусідніх держав […] Найкрупніше збройне зіткнення феодальних правителів Дагестану і Кабарди […] Однак не феодальні усобиці визначали взаємини народів Північного Кавказу. [2, с. 303]

У цій спробі пояснити причини усобиць автор повторив слово “феодал” п’ять разів і гадає, що наблизився до розуміння суті справи. (Я ж казав, що невідоме, назване певним словом, розглядається нашими істориками як відоме). Все це не що більше, як відгуки “вульгарного соціологізму” 1920-30-х років (який насправді зовсім не був вульгарним, а був марксовим найчистішої проби), який твердив, що війни можуть вестися тільки представниками панівних класів у своїх інтересах. Отже, якщо були війни, то були і панівні класи (сиріч феодали), а коли так, то можна назвати війни феодальними і вважати проблему з ними вирішеною.

Оце я й називаю феодальною белібердою. Тому друге риторичне запитання: до яких пір наші історики керуватимуться шаблоном Маркса?

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1837

Модифіковано : 22.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.