Справжня історія князів Глинських

Микола Жарких

В наш час історія без привидів, без зниклих під землею міст або хоча би без секретних джерел, ігнорованих істориками, виглядає цілком прісною і не збуджує апетита.

Зваживши це, я вирішив додати трохи перцю у вигляді «Таємної історії князів Глинських». Її надіслав мені один пан, який служить у Москві в одній дуже важливій конторі. (Ой, якщо я назву цю контору – ви все одно не повірите, що десь може існувати така важлива контора!) І от цей пан прокопав підземний хід під річкою Неглинною і потрапив у кремлівське підземелля, де зберігається таємний архів. Про нього навіть із мешканців Кремля мало хто знає, а історики не знають про нього зовсім.

Ясна річ, мета того пана була – підслуховувати, що там говорять на вищих поверхах кремлівської влади, і про це він мені, ясна річ, не повідомляв, але надіслав наступний текст, який він знайшов у тому архіві. І от мені трапилась нагода опублікувати цей унікальний і сенсаційний і нікому не відомий документ, який офіційні історики, нічого не знаючи про його існування, багато років приховували від народу.

Таємна історія князів Глинських

Я, московський дяк Губа Моклоков, записав оцю правдиву історію так, як я сам на власні вуха чув її від князя Михайла Львовича Глинського.

Виконуючи наказ свого найяснішого пана, государя всієї Русі Василя Івановича (хай продовжить Аллах дні його щасливого панування!), я перш за все запитав у князя Михайла, чи його рід – старовинний? І князь Михайло відповів:

Наш рід такий старовинний, що більш старовинного роду в усьому світі не можна знайти. Ото коли пан Бог творив людей, то спочатку узяв щонайкращу, щонайбілішу глину і з неї сотворив першого князя Глинського, і от від нього пішли ми, князі Глинські. Потім узяв гіршої жовтої глини і з неї сотворив Адама, від якого пішли просто собі люди.

А далі Бог побачив, що залишився усякий непотріб, якісь шматочки зеленої та чорної глини – і створив з нього москалів. Ангели йому кажуть: «Боже, і так уже всякої погані на землі багато – і комарі, і блощиці, й таргани, – а ти ще москалів сотворив!» А Бог і відповідає: «Аби й того не бракувало».

І отак ми, Глинські, стали найпершими серед людей, а москалі – найостанніми.

А потім цар Мамай пішов був на Москву, щоби виправити помилку Бога і винищити те гаспидське плем’я москалів до ноги. І от наш славний предок Мансур-Кият став думати, як йому послужити великому князю московському і врятувати його від цілком певної загибелі.

І от під час битви на Куликовому полі (1380) цей Мансур-Кият першим з гурту Мамая крикнув «Глина!» і кинувся тікати, а за ним уже і вся громада. З цього приводу Мансур-Кията почали звати князем Всепропаловим, а спрощено – Глинським.

Мансур-Кият породив сина із чисто татарським іменем Олекса. Князь Олекса Всепропалов 2-й, щоб не пропала батькова слава, під час битви на Тереку (1395) так само вигукнув «Глина!» і направив коня на північний захід, на Литву; а вже надвечір до нього приєднались недобитки на чолі з царем Тохтамишем. І так прибули вони до Києва.

І от київський митрополит, почувши ім’я Олекса, приєднав до нього закінчення -ндр, котре на той час не означало ані «Німецької демократичної республіки», ані «науково-дослідної роботи» – і так вийшло цілком християнське ім’я Олександр, простою мовою Олекса.

Олекса з сином Іваном (Всепропаловим 3-м) приїхали до Вітовта, і Вітовт оженив його з Настасьєю, дочкою князя Володимира Острозького.

Тут я, Губа Моклоков, послав до князя Костянтина Івановича Острозького із запитанням: чи справді так було? Костянтин Острозький прекрасно знав, що ніяких Володимирів у роду Острозьких не бувало, але сказав тільки: «Як чисто отой собака бреше!» Я його запитав, що значить «собака бреше», і він не зморгнувши оком відповів, що цей український вираз означає: усе – щира правда.

…А потім уже – продовжував Михайло, – Іван Всепропалов 3-й, щоб не пропала слава його діда та батька, першим вигукнув «Глина!» під час битви на Ворсклі (1399) і, як досвідчений утікач з полів битв, допоміг утекти й своєму панові – Вітовту, і Вітовт наказав йому зватись князем Глинським й захопити усі землі від моря до моря.

Але хитрий і підступний Вітовт, відчуваючи свою худородність у порівнянні зі славним і стародавнім родом князів Глинських, хитрістю і підступами відібрав у цього Івана Глинського більшу частину земель, залишивши тільки маленький клаптик, що між Сулою та Ворсклою, на якому навіть порядну хату не можна було помістити.

Так зістався він ошуканим,

Наче птах над моря водами.

І от я, преславний князь Михайло Глинський, відчуваючи, що в Литві не шанують мене так, як належало би мені за стародавністю і доблестю мого роду, сотвореного самим Богом, послав до вас, бридких і мерзенних москалів, чолобитну, щоби ваш ниций і нікчемний великий князь Василь наказав мені, славному і доблесному князю Михайлу, бути своїм (Василевим) рабом і підніжком і дозволив цілувати прах, де ступав його, Василя, чобіт.

Записано в Мозирі у квітні 7016 року, за 483 роки перед проголошенням незалежності України.