Глинські, але не князі

Микола Жарких

Занотую тут принагідно деяких осіб, які звалися Глинськими, але не звалися князями.

Глинські – селяни

24 липня 1582 р. до мінського гродського суду була записана скарга пана Мартина Заблоцького на пана Олександра Мацковича, який напав на підданих села Дубровляни і побив їх, при цьому постраждав також Івашко Глинський [АВК, т. 33, № 241, с. 193].

8 вересня 1777 р. було складено інвентар сіл Сверчки та Асталопи Вітебського повіту, там у Сверчках записаний під № 8 Гришко Глинський, який мав пів-волоки грунту. На панщину з цього дому виходили двоє чоловіків і дві жінки [АВК, т. 35, № 64, с. 324]. Далебі, він не був князем, хіба що переселився із маєтку якихось панів / князів Глинських.

В 1799 р. було складено перелік уніатів села Полоцького району Вітебської області Білорусії [АВК, т. 16, № 210, с. 308].

Глинські – міщани

18 червня 1614 р. король Сигізмунд 3-го у Варшаві віддав наказ Віленському свято-Духівському братству. Серед старост братства названий віленський міщанин Григорій Глинський [АВК, т. 8, № 47, с. 98].

2 вересня 1631 р. у Вільно було укладено акт продажу майна, в якому згаданий віленський лавник Самуель Глинський [АВК, т. 9, № 47, с. 259]. Тут маємо двох Глинських – міщан, не шляхтичів.

Глинські – шляхтичі

Першим виступає Бенедикт Глинський, який в 1507 році був намісником берестейського намісника князя Василя Львовича Глинського. Можливо, він був із числа польських шляхтичів, Бенедикт – ім’я католицьке, не православне.

21 липня 1555 р. до книги земського суду Гродненського повіту була записана скарга пана Станіслава Станського, що його та його слугу Августина Глинського побив пан Щасний Ейсмонтович. Далі записано мирову угоду в цій справі [АВК, т. 21, № 62, с. 38; № 97, с. 57 – 58].

Миколай Глинський, урядник оревиницький, слуга пана Юрія Юрійовича Остика, подав 3 лютого 1561 р. заяву до суду [LM 254, № 124, ].; потім він згаданий у судовій справі, розглянутій у Вільні 7 та 18 січня 1566 р. [LM 249, № 299, – 426; № 307, – 445].

У книзі Берестейської митниці за 1583 рік під 5 травня згаданий шляхетний Андрій Глинський – фактор пана Андрія Тромбського [АСД, т. 4, № 74, с. 278].

Депутат від Вовковиська Юзеф Глинський був одним із свідків акту, виданого у Вільні 31 липня 1599 р. [АВК, т. 20, № 118, с. 162].

9 червня 1654 р. було складено перепис вояків у Смоленську, обложеному військом московського царя. Там згадано Олександра Глинського, слугу старости ошмянського [АСД, т. 14, № 2, с. 22].

4 лютого 1667 р. до книги Головного литовського трибуналу було вписано заповіт пана Сильвестра Войни Оранського із Лідського повіту, в якому згадано його родича пана Глинського [АВК, т. 12, № 130, с. 599].

6 березня 1698 р. шляхта Віленського воєводства на з’їзді у Вільно уклала інструкцію для своїх послів на варшавський пацифікаційний сейм. Серед учасників з’їзду названий Петро Міхал Глинський (Piotr Michał Hliński – k. w. W. [województwa Wileńskiego?]) [АВК, т. 8, № 159, с. 345].

8 лютого 1702 р. Головний литовський трибунал у Новгороді розглядав справу про Борунську церкву. Шляхтич (imć) Ян Глинський дав свідчення під присягою [АВК, т. 11, № 34, с. 322].

1 липня 1722 р. Головний литовський трибунал схвалив мирову угоду між ченцями Мінського православного монастиря і паном Михайлом Глинським. Останній звинувачувався у наїзді на монастир (скарга у Мінському гродському суді 5 червня 1722 р.). Угода досягнута за клопотанням пана Єжи Глинського, Михайлового батька [АВК, т. 11, № 137, с. 429 – 431]. Ці Глинські – уже католики, можливо, що й поляки.

26 жовтня 1736 р. на з’їзді шляхти Гродненського повіту у Гродно була прийнята інструкція для комісарів на генеральну комісію. Серед учасників з’їзду названий Петро Глинський (Piotr Hliński) [АВК, т. 7, № 18, с. 302].

17 жовтня 1744 р. у Гродно було ухвалено обмін маєтків Супрасльського монастиря і графа Браницького; при цьому згадано отця Кароля Глинського, пробоща Сокольського (xiędz Karol Gliński). Там же згадано і ксьондза Глинського, єпископа пінського і турівського, абата супрасльського (це, здається, інша особа) [АВК, т. 7, № 31, с. 538].

4 травня 1753 р. було складено інвентар маєтку Соколово Ошмянського повіту, який стверджений підписами кількох осіб, в тому числі Юзефа Антонія Глинського, підчашого «Par.» [АВК, т. 35, № 5, с. 24; скорочення Par. не вмію розібрати].

20 березня 1767 р. у Слуцьку рицарство і обивателі Великого князівства Литовського (як релігії старо-руської, так і обох визнань євангелицьких) уклали конфедерацію для захисту своїх прав. Серед православних учасників названий Христофор із Глинника Глинський – радник і секретар конфедерації. Ще раз він згаданий у підписі заяви дисидентів, складеній у Варшаві 3 грудня 1766 р. [АВК, т. 8, № 159, с. 618, 627].

Оце вперше бачимо хоч якогось Глинського, який пов’язаний хоч із якимись Глинниками (мабуть, деревня Толочинського району Вітебської області Білорусії).

24 березня 1773 р. на з’їзді шляхти Гродненського повіту у Гродно була прийнята інструкція для депутатів на варшавський генеральний сейм. Серед учасників з’їзду названий Тадеуш Глинський (Tadeusz Hliński) [АВК, т. 7, № 31, с. 382].

31 липня 1812 р. Глинський – піп села Тересова Борисівського повіту – читав наказ тимчасової влади про необхідність поховати трупи загиблих в ході війни коней [АВК, т. 37, № 391, с. 209].

25 серпня 1812 р. було укладено перелік чиншової шляхти Докшицького кантону Борисівського повіту, Там названо Павла Глинського (40 років) та його сина Михайла (10 років) [АВК, т. 37, № 598, с. 318].

Невідомий на ім’я католицький візитатор записав у своєму щоденнику за 1 серпня 1831 р. імена ченців, яких москалі заарештувати у кляшторі в Меречі за підозрою у співчутті до польського повстання. Серед них був префект о. Августин Глинський [АСД, т. 14, с. 191]

Шляхтичі Глинські з району Кобрина

12 березня 1652 р. король Ян-Казимир у Варшаві надав отцю Бенедикту Глинському з василіанського ордену Кобринську архімандрію. 6 грудня 1669 р. король Михайло в Кракові підтвердив це надання (тут Бенедикт – уже єпископ володимирський і берестейський) [АВК, т. 3, № 34, с. 53 – 55]. Оцей-то Бенедикт Глинський досить часто згадується у пізніших документах.

6 серпня 1661 р. до берестейської гродської книги записано постанову копного суду від 24 липня 1661 р., у якій згадано кобринського архімандрита Бенедикта Глинського [АВК, т. 18, № 356, с. 416].

20 липня 1664 р. до берестейської гродської книги записано постанову копного суду від 9 липня 1664 р., у якій згадано кобринського архімандрита отця Глинського [АВК, т. 18, № 386, с. 454].

29 січня 1670 р. Вацлав Бенедикт Глинський (єпископ володимирський і берестейський, прототроній київської митрополії) написав листа щодо виконання судового рішення [АВК, т. 5, № 440, с. 46].

19 вересня 1819 р. берестейська уніатська капітула склала розгорнуту відповідь щодо її історії та прав, при цьому згадала «актикацію прав», виконану 10 квітня 1676 р. берестейським і володимирським єпископом (уніатським) Бенедиктом Глинським [АВК, т. 16, № 231, с. 473].

15 грудня 1678 р. загальний сейм у Гродно прийняв конституцію, в якій згадано покійного о. Глинського, владику володимирського і берестейського [АВК, т. 23, № 324, с. 328].

8 липня 1672 р. у гродському суді Берестя розглядалась справа про вбивство настоятеля Кобринського монастиря Афанасія Бальцевича. У вбивстві підозрювали Яна Вацлава Глинського, власника маєтку Линовці [АВК, т. 3, № 53, с. 76 – 77]. Думаю, цей Ян був із числа кобринської шляхти, як і єпископ Бенедикт, можливо, навіть був родичем останнього.

20 червня 1710 р. берестейський староста Як Фридерик Сапіга записав листа, щоби Кобринський монастир не захоплював маєтків Кобельницю та Котовку, які належать Казимиру Глинському та його дружині Терезі Глинській з Попелевських [АВК, т. 6, № 17, с. 519]. От маємо ще одного представника кобринських Глинських.

3 березня 1746 р. у Віленський гродський суд була подана скарга кобринського абата Андрія Бенецького і ректора володимирського василіанського конвенту Никанора Глинського. Скаржники заявили, що покійник кобринський архімандрит Бенедикт Глинський віддав кобринському Спаському монастирю маєтки Котовку, Яголки та Кадельницю.

І от 7 вересня 1708 р. Кристина Полюбінська (дружина Яна Глинського, а потім – Стефана Гоздовського) і покійний (на 1746 р.) пан Казимир Глинський з родичами напали на ті маєтки і забрали їх собі [АВК, т. 8, № 95, с. 203 – 205]. Ще додаткові кобринські Глинські.

Польські шляхтичі Глинські

Відомості про них зібрав Адам Бонецький [Boniecki A. Herbarz polski. – Warszawa: 1903, cz. 1, t. 6, s. – 87].

Єдиним представником Глинських гербу Корчак Бонецький вважав згаданого вище єпископа Бенедикта Глинського. Але він був не поляк, а русин (білорус) уніатської віри. Перехід католиків на уніатство був виразно заборонений католицькою церковною владою, і припустити, щоби польський шляхтич (католик від народження) став уніатом – неможливо. Католицьке ім’я Бенедикт оцей Глинський набув, коли постригся у ченці-василіани.

На с. 82 – 87 Бонецький зібрав відомості про князів Глинських, яких він помилково вважав одним родом. Але інших відомих йому Глинських він до одного роду не зводив.

Антоній Прохаска навів ряд випадків з 16 – 17 ст., коли одні й ті самі особи згадувались у документах як із титулом князь, так і без нього. На його думку, систематично титулувались князями тільки ті особи, які користувались повним княжим правом (plenum jus ducale), а інші князі нічим не відрізнялись від рядової шляхти, і для них цей титул втрачав реальне значення і так почав ігноруватись [Prochaska A. O kniaziowskiem pochodzeniu szlachty Glińskich. – Miesięcznik Heraldyczny. 1912. , s. 105 – 107].

Теорія заслуговує на увагу, але нізвідки не видно, щоби якісь князі Глинські користувались оцим княжим правом, та й самий цей термін у зібраних мною документах не вживався. Думаю, для з’ясування питання треба зібрати більше порівняльного матеріалу з інших князівських родів.