20 ст.
Микола Жарких
(1) 1901 р. Леонід Денісов Опис монастирів
Російської імперії
Свою роботу над каталогом монастирів Денісов почав у 1901 році, а складання книги почалось в 1905 році. Оскільки опис нашого монастиря посилається на рукописну довідку 1901 р., ми відносимо статтю до цього року:
Бахчисарайський Успенський, або Панагія – позаштатний спільножительний чоловічий скит за 2 версти від заштатного міста Бахчисарая, праворуч від татарського урочища «Салачик», за 4 версти від станції Бахчисарай Севастопольської залізниці, за 30 верст від губернського міста Симферополя і за 42 версти від чорноморської пристані у Севастополі.
Час заснування скиту, який складається з печер, висічених у скелястому урвищі, невідомий. За кримських ханів скитом керували грецькі митрополити, з яких першим відомий митрополит Готський Константій в 1587 р. В 1778 р., коли кримські греки переселялись в Росію, скитські іноки і жителі селища, яке знаходилось біля підніжжя скель, також від’їхали. З того часу скит залишався у запустінні і був відновлений лише в 1850 р. Інокентієм, архієпископом херсонським і таврійським.
Храмів п’ять:
1, печерний Успенський (відновлений у 1850 р.);
2, св. євангеліста Марка;
3, св. Костянтина і Олени (1859 р.);
4, св. великомученика Георгія (1875 р.);
5, св. Інокентія Іркутського (1896 р.).
У скиту зберігається чудотворна Успенська ікона божої матері, подарована в 1781 р. полковником Тотовичем. 15 серпня відбувається хресний хід з Бахчисарайського собора у скит.
В скиту поховані між іншими: генерал-ад’ютант барон Павло Вревський (убитий 4.08.1855 р.); генерал-майор Петро Веймарн (убитий 4.08.1855 р.).
Скит володіє 312 десятинами землі. Ігумен, 8 ієромонахів, 5 ієродияконів, 7 ченців, 40 послушників. [Серед джерел статті вказано «Рукописні відомості 1901 року» – оце, мабуть, вони.]
Анастасіївська чоловіча кіновія [приписана], за 8 верст від монастиря, при р. качі, в урочищі Качі-Кальон. Заснована у 1851 р. архієпископом Інокентієм. Храмів два:
1, св. великомучениці Анастасії Узорішительниці;
2, св. мучениць Віри, Надії, любові й матері їх Софії.
Також є цілюще джерело, що знаходиться на високій скелі.
Подвір’я Бахчисарайського чоловічого скиту [у Симферополі], пожертвуване дочкою колезького асесора, дівчиною Єлизаветою Берковою в 1859 р. При ньому храм на честь Введення до храму пр. Богородиці [Денисов Л. И. Православные монастыри Российской империи. – М.: 1908 г., ].
Джерелами для складання статті вказано Зверинського (1890, що і так відчувається), Ліванова (1874) та популярні путівники. Мабуть, з якогось із них запозичена фантазія про ченців, які виселились у 1778 році. До статті додано фото монастиря.
(1) 1904 – 1905 рр. Ревізія монастиря
«Дело о ревизии Успенского скита г. Бахчисарая» [Державний архів автономної республіки Крим, фонд 118, оп. 1, т. 3, ч. 1, спр. 3250].
обіцяє нам документи від 7 липня 1904 до 9 травня 1905 року.
Ю. Катунін подав з неї такі відомості: в скиту було 6 ієродияконів, 4 ієромонахи, 11 ченців, 6 послушників, 19 чоловік на випробуванні. Ревізійна комісія виявила непорядки в управлінні скитом, внаслідок чого ігумен Зосима був усунутий, а на його місце призначено ієромонаха Христофора [Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 37]
(1) 1910 р. Россия : полное географическое описание
нашего отечества
На початку 20 ст. в Петербурзі задумали надрукувати опис Російської імперії. Опис Криму зробив Я. Ф. Ставровський. Статистичні дані про Бахчисарай належать до 1904 року:
В Бахчисараї є 1 православна церква, 1 вірмено-григоріанська церква, 1 чоловічий монастир [Россия : полное географическое описание нашего отечества. – Спб.: 1910 г., т. 14, ].
Опис монастиря виглядає так:
В ½ версті на схід від міста [Бахчисарая] дорога, яка служить продовженням Базарної вулиці, вступає у тісну ущелину, яка зветься Маирем, а у російського населення перероблена у Мар’їно. В цій ущелині знаходиться Успенський скит, заснований греками, за деякими припущеннями, у 1 пол. 15 ст., тобто незадовго або одночасно з перенесенням татарської столиці у Бахчисарай.
Із заснуванням монастиря пов’язано ряд легенд про страхітливого змія, який пожирав людей і худобу, котрий якось був знайдений мертвим перед явленим образом Божої Матері, який випромінював світло. Це чудо, як каже легенда, трапилось 15 серпня, тому тут і був заснований монастир Успіння Богородиці.
Для татар, які відзначались в цілому релігійною терпимістю, монастир, подібно до інших християнських храмів, служив тільки джерелом поборів, від чого він нерідко сильно потерпав, що між іншим видно із звернення його до московських царів по милостиню. В одному документі часів царя Федора івановича говориться: «Приїхав з Криму з кримськими гінцями, з монастиря Пречистої Богородиці на Салачику грек Пасхалій бити чолом про милостиню».
В 1778 р. греки, що населяли Бахчисарай, були переселені Потьомкіним на берег Азовського моря, де заснували м. Маріуполь. Уходячи, вони узяли з собою ікону Божої Матері, котра притягали в монастир натовп богомольців, тому монастир почав занепадати.
На місці його в 1850 р. архієпископ Інокентій влаштував російський православний Успенський скит, в якому нині налічується близько 30 чоловік монашествующих.
Монастирські будівлі розташовані на тісних площадках, вирубаних у вертикальній Успенській скелі. На площадку веде вирубана у скелі дорога і широкі сходи. Всіх церков 5; із них головний соборний храм Успіння Богородиці влаштовано в печері. По краю урвища іде довга вирубана у скелі галерея з колонами і балкончиками, котра з’єднує між собою влаштовані в печерах келії. На другій площадці біля будинку ігумена влаштовано фонтан, якій б’є з хреста у вигляді сяєва, а по боках уміщено дві викопані із землі великі амфори.
За церквою по вирубаних у скелі сходах можна піднятися на вершину гори, звідки розгортається красивий вид на Бахчисарай і Чуфут-Кале, що лежить на протилежному боці ущелини. Внизу розплановано гарний монастирський парк і влаштовано готель для приїжджих. На монастирському цвинтарі багато давніх грецьких пам’ятників, а також поховано кількох учасників севастопольської оборони, як-от барон Вревський, Веймарн і 10 офіцерів [там само, ].
Історичний нарис монастиря не витримує найменшої критики, але опис стану цікавий. Менше з тим, ніхто з «істориків» його не використав.
(1) 1912 – 1914 рр. Відомості про монастирі
«Сведения о состоянии и работе монастырей. Ведомости о лицах духовного звания, находящихся при монастырях и др.» [Державний архів автономної республіки Крим, фонд 138, оп. 1, спр. 41].
обіцяє нам документи від 7 січня 1912 до 3 квітня 1914 року. Мабуть, там є й матеріали про наш монастир. Слідів використання цієї справи істориками я поки що не знайшов.
(1) 1913 р. Григорій Москвич Путівник по Криму
Григорій Григорович Москвич (1852 – 1942) – автор численних туристичних путівників по Росії, перший з яких (присвячений Криму) був надрукований у 1888 році. Вище ми цитували путівник 1889 року, на якому автором позначено Ганну Москвич (я не вмію пояснити цієї особливості). Далі ми цитуємо 25-е видання цього путівника, котре надруковано в 1913 р. (отже, видання виходило щороку). В передмові зазначено, що в текст внесено необхідні оновлення, і справді бачимо значні відмінності від тексту 1889 р.:
Із Чуфут-Кале кам’яна стежка, по який спускаються пішки, приводить у сад Успенського монастиря. Монастир знаходиться за 0.5 версти від Бахчисарая і становить ближчу його околицю. Для осіб, які не роблять описану вище поїздку по колу, огляд монастиря не становить утруднень, оскільки візник по таксі бере туди і назад з двох осіб 80 коп., з 3 і 4 – 1 рубль.
Монастир користується великою популярністю, сюди на день храмового свята, 15 серпня, прибуває з усього Криму маса богомольців.
В 1850 р. стараннями архієпископа Інокентія на місці давнього грецького монастиря був заснований російський православний Успенський скит.
Головний храм зберігся від давніх часів у первісному вигляді. Печерна церква монастиря, з балкончиками, вирубана на половині [висоти] гори у прямовисній скелі, і туди ведуть широкі сходи. Святинею печерної церкви, як і монастиря, служить копія чудотворного образу Маріупольської Цариці Небесної.
На тому ж другому уступі Успенської скелі знаходиться будинок ігумена, а перед ним – фонтан вічно холодної і чистої, як кришталь, води, котра б’є з хреста; по боках дві великих амфори – величезні глеки, знайдені у землі.
Трохи вище нової церкви, попри невелику дуже оригінальну й ефектно побудовану каплицю, не важко дістатись до схованих від очей, але дуже красивих сходів, вирубаних досить майстерно у скелі. Цими сходами можна піднятись на вершину скелі, звідки відкривається красива панорама на Чуфут-Кале, Іосафатову долину і Бахчисарай.
В Успенському скиті до послуг богомольців і туристів є готель з кількома номерами, за котрі береться дуже скромна плата. Багато хто приїжджає сюди прямо з вокзалу з багажем (навіть вночі). При готелі перебуває чернець-готельник; можна дістати самовари, молоко, яйця та інше за невелику плату [Москвич Г. Г. Иллюстрированный практический путеводитель по Крыму. – Спб.: Путеводители, 1913 г., с. 145 – 146].
В цілому опис 1889 року був змістовнішим, але видання 1913 р. містить фото монастиря.
(1) 1923 – 1925 рр. Ліквідаційна справа
«Материалы о ликвидации православных церквей: «Успения Пресвятой Богородицы», «Евангелиста Марка», «Константина и Елены», «Иннокентия Иркутского», «Георгия Победоносца» Успенского скита близ Бахчисарая» [Державний архів автономної республіки Крим, фонд Р. 663, оп. 10, спр. 274].
обіцяє нам документи від 29 червня 1923 до 4 січня 1925 року: виписку з протоколу засідання Кримського ЦВК, листування, описи рухомого і нерухомого церковного майна.
З істориків монастиря цю справу використав Ю. Катунін [Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 38 – 41].
В 1921 р. земля, нерухоме майно і гроші монастиря були націоналізовані, на його території була відкрита «трудова колонія ім. Артема» [я не думаю, що це була тюрма в чистому вигляді, бо вона підпорядковувалась Народному комісаріату соціального забезпечення Криму]. В числі відібраного – 227 десятин землі (в тому числі 5 – під садами й городами, 0.5 – під виноградником); 2 667 854 рублі 18 копійок грошей. Віруючим залишили храми та бл. 400 предметів «рухомого майна».
Наступний етап розгрому – 23 квітня 1923 року. Було вилучено 17 срібних предметів вагою 41 фунт [18.5 кг] під виглядом «боротьби з голодом». Голод лютував у Криму в 1921 – 1922 роках, а як він скінчився – почались конфіскації.
Нарешті, на початку 1923 року чекісти (НКВД Криму) ухвалили знищити 5 церков монастиря (Успіння, св. Марка, св. Костянтина і Олени, св. Інокентія Іркутського, св. Георгія). 13.06.1923 р. таку ж ухвалу прийняв Симферопольський окрвиконком. Приміщення церков передавались колонії ім. Артема, культове майно – в НКВД. Уже 16.06.1923 р. комісія з Бахчисарайського райвиконкому вилучила 14 мідних і срібних цінних предметів і опечатала храми. 6.12.1923 р. рішення про закриття церков затвердила президія Кримського Центрального виконавчого комітету.
Наступна комісія з Бахчисарайського райвиконкому оглядала монастир в жовтні 1925 року. Церква св. Марка була зруйнована, повністю пограбовано дерев’яну підлогу, вікна та двері, опалювальна піч загрожувала обвалитися. Церкви Успіння та Костянтина і Олени перебували у задовільному стані [«задовільному» з вандальської точки зору, додамо від себе]. Каплиця на цвинтарі поступово руйнувалась. Комісія радила передати ці церкви громаді греків парафії Саланчук, але вище начальство це заборонило.
Були відхилені і два наступних прохання про передачу церков віруючим – у 1926 і 1927 роках. На Успіння 15 (28).08.1927 р. тут сталось навіть народне заворушення, зібралось бл. 1500 віруючих, які намагались відбити замки з церков. Їх розганяла міліція, декого заарештували.
Нарешті в 1928 році 4 церкви (окрім Успенської) були розібрані на будівельні матеріали.
Так реферує цю архівну справу Ю. Катунін.
(1) 1985 р. Каталог пам’яток
Успенская церковь, VIII в. Вырублена в скале на краю отвесного обрыва. В плане неправильный прямоугольник. Внешняя стена над обрывом сложена из камня с оконными проемами. Потолок плоский. Внутренняя продольная стена расчленена четырьмя грубо вытесанными колоннами. Масляной живописью XIX в. покрыты скала над наружной стеной и стена между двумя колоннами в интерьере. К памятнику ведет широкая каменная лестница. В 1965-1966 гг. по памятнику произведены ремонтно-реставрационные работы: восстановлены внешняя стена и утраченные части лестницы, реставрирована живопись [+ план, фото].
Колокольня, середина XIX в. Сложена из известняка, одноярусная, квадратная в плане, в виде портика с небольшими колоннами тосканского ордера на высоком цоколе. Покрыта четырехскатной крышей в виде шатра [+ фото].
Дом настоятеля, середина XIX в. Одноэтажный, прямоугольный в плане, на высоком цоколе, сложен из тесаного камня-известняка, кладка порядовая, оштукатурен. Восточный фасад с ризалитом, завершенным фигурным фронтоном. Окна обрамлены профилированными наличниками. Вход подчеркнут фронтоном и крыльцом в виде четырех каменных столбов, перекрыты) полуциркульным сводом. К нему ведет каменная лестница. Планировка анфиладная [+ фото]. [Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1985 г., т. 2, с. 312].
Із «дзвіницею» тут вийшло непорозуміння. Опис і фото відповідають альтанці, котру можна побачити на панорамі 2000 р. (ліворуч від сходів). Натомість справжня двоярусна дзвіниця 1850 р. була зруйнована і відбудована в попередніх формах після 1993 р.
(1) 1993 р. Ухвала про відновлення
8.06.1993 р. Рада у справах релігій при Кабінеті міністрів України ухвалила відновлення скиту [Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 41].