Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

18 ст.

Микола Жарких

(2) 1706 р. Записка Дюбана

Французький єзуїт Дюбан в 1706 р. прибув до Бахчисарая з Константинополя в якості проповідника. Свою діяльність від описав у листі до французького посла в Константинополі маркіза де Торсі, написаному в 1713 р. Фрагменти листа надруковані в російському перекладі [Красносельцев Н. Ф. Западные миссии против татар-язычников и особенно против татар-мухаммедан. – Казань: 1872 г., с. 195 – 204]. У листі він найчорнішими фарбами малює занепад християнства серед греків та вірмен, а тим більше серед рабів – католиків та схизматиків. Цікава деталь – для проповідей йому було надано куточок у вірменській церкві в Бахчисараї, наполовину зруйнованій. Хан Кази-Гірей нібито дозволив навіть побудувати французьку каплицю. За цю каплицю єзуїт продовжував клопотатись і далі.

Для нас цікавим моментом є повне мовчання місіонера про якісь його успіхи щодо греків. Місія проіснувала до 1736 року, коли її спалили російські війська (про це згадує і Х. Манштейн).

(1) 1711 р. Обрі де ля Мотре Подорожні записки

Французький мандрівник Обрі де ля Мотре (Aubrey de la Mottraye, 1674? – 1743) об’їздив значну частину Європи, побував в Африці, довгий час жив у Стамбулі. В 1711 р. він за дорученням шведського короля Карла 12-го їздив у Крим і на Північний Кавказ. У своїх записках він згадує і наш монастир:

Il favorisa la curiosité qu’il remarqua en moi, jusqu’à me conduire à plusieurs endroits qui lui paroissioent meriter le plus d’être vus autout de Baccheserai; comme à une ancienne petite Ville encore fermée de murs, à une heure de là, que les habitants, & les gens du Païs qui en ont perdu le nom, appellent Kale, qui veut dire château en leur langage. Nous passames par la porte qui est percée dans le pan du mur dont j’ai parlé ci devant, par lequel font jointes les deux montages qui se retricissent en cet endroit, & ouvrent le chemin qui conduit à Kale. Il me fit remarquer en y allant une affez grande chapelle dediée à la Panagia par la devotion des Grecs, & creusée dans une des montagnes. Elle ne contient rien qui ne soit moderne, comme quelques peintures de saints, & saints, & des lampes dont quelques – unes font d’argent. A moins qu’on ne regarde comme une antiquité son propre creux, on antre, où les Grecs pretendent, sans en donner aucune preuve ni raison, que les Chrétiens persecutez faisoient autrefois en secret leurs exercices Religieux, & qui pourroit avoir été quelque Catacombe. En effet je remarquai plusieurs autres creux dans le sein des montagnes prochaines, qui, quoi que moins grands, en avoient affez l’air. [. – La Haye: T. Johnson & J. van Duren, 1727, t. 2, p. 47 – 48]

Він зауважив, що сприятиме мені у задоволенні моєї цікавості, і проведе мене по декількох місцях довкола Бахчисараю, котрі варті, аби їх побачити. Тут за годину їзди є містечко, оточене стінами, назву якого місцеві жителі забули, і звуть його Кале, що на їх мові означає замок.

Ми пройшли крізь браму, котра міститься там, де з’єднуються дві частини муру, про які я писав раніше, і вийшли на шлях до Кале.

По дорозі він показав мені досить велику каплицю Панагії, котра належить грекам; вона висічена в скелях. Там нема нічого сучасного – намальовано кілька святих, і святі, і кілька лампад – зроблені зі срібла. Вона виглядає як давня печера. Греки твердять (не наводячи ніяких доказів чи обгрунтувань), що це була катакомба, в якій переслідувані християни таємно відправляли свій культ. Справді, я помітив у сусідніх скелях ще кілька печер.

Слід знати, що по-французьки в нашому селі не говорять, і мій переклад – дуже приблизний. Але треба підкреслити – це свідчення ніхто з «істориків» не використав, хоча воно було надруковане 289 років тому.

(2) 1735 р. Справа про царське жалування

Справа «Про палестинський штат» зберігалась в архіві Синоду під № 354 за 1735 р. [виклад: Описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего правительствующего Синода. – Спб.: синодальная тип., 1907 г., т. 15 (1735 г.), стб. 494 – 504]. Ця справа почалась 11 жовтня 1735 року і містить дещо повчальне для нашої теми.

Царським указом від Синоду вимагалось привести в ясність – яким духовним особам і установам за межами Росії уряд має виплачувати жалування. Синод поробив запити до Колегії іноземних справ. До переліку потрапили митрополити та єпископи з Чорногорії, Македонії, Сербії, Афону, яким було призначено персональне жалування, а от кримського (готського, чи що) митрополита там не згадано.

Другий розділ переліку охоплював монастирі, жалування для яких не залежало від осіб. Тут названо монастирі Афона, Македонії, Сербії, Валахії, Молдавії, Лівана, Трапезунда, Крита, островів Мармурового моря, Польщі (Галичини, Вільнюса), Царгорода – всього 48 монастирів. Знову нема ніякої згадки про Крим.

24 травня 1736 р. імператриця затвердила витрату 5 000 рублів на рік на це жалування, яке Синод мав розподіляти між претендентами. 4 січня 1742 р. Синод ухвалив надіслати східним патріархам грамоти з викладом нового порядку виплати жалування і переліками монастирів з їхніх єпархій, яким це жалування належало.

В 1747 р. російський посол в Константинополі А. Неплюєв надіслав відомість про ці монастирі [там само, стб. 975 – 980]. Крим і тут не згадано.

Справа 1741 – 1743 рр. про жалуванні грамоти монастирям за межами Росії. – Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания, т. 1, № 27.

(2) 1736 р. Опис Х. Г. Манштейна

Христофор Герман Манштейн (1711 – 1757) – німець, полковник російської служби. Він відомий як автор записок за 1727 – 1744 роки. В 1736 році він в складі армію Мініха побував у Бахчисараї і залишив його опис. Цей опис існує як окремий документ (так, в дипломатичному архіві є «Опис столичного кримського міста Бахчисарая і ханських палат, зроблений капітаном Манштейном після здобуття фельдмаршалом графом Мініхом цього півострова» [Лашков Ф.Ф. Реестр 3-й Крымского двора новых лет делам с 1700 по 1779 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1893 г., № 18, с. 38]); у сильно скороченому вигляді він включений і до складу записок. У виданні 1875 р., яким я користувався, надруковано як записки, так і цей окремий опис:

Місто [Бахчисарай] розташоване у глибокій долині; будинків у ньому біля 2 000; третина цього числа належить грекам, у них тут і церква своя [Записки Манштейна о России. – Спб.: 1875 г., с. 84].

У східній половині [Бахчисараю] жили християни усяких сповідань і різних національностей, але переважно вірмени та греки, всього до 1 000 родин; у них і церква там була своя. Але після прибуття російської армії татари понищили цю частину міста і пограбували християн, а багатьох із них убили [Окремий опис, там само, с. 350].

І ця згадка пройшла повз увагу «істориків», так що довелось фізикам-теоретикам розшукувати того Манштейна.

Слід знати, що трохи раніше опис Манштейна було надруковано у російському перекладі П. К. Бруном у примітках до перекладу анонімного турецького опису Криму 1740-х років [Крымский полуостров около половины 18 в. / пер. с нем.Ф.К.Бруна. – “Новороссийский календарь на 1858 г.”, Од., 1857 г., с. 17 – 20]. Брун скористався також німецьким виданням щоденника походу Мініха в Крим, але за подробицями щодо Бахчисарая щоденник відсилає до опису Манштейна.

(2) 1755 р. Щоденник Матвія Миронова

Російський секунд-майор Матвій Миронов був відряджений з Києва з листом до кримського хана. Його поїздка до Бахчисараю відбулася у серпні – вересні 1755 року:

[2 вересня 1755 р.] Вранці, о 10-й годині, грек Янакій таємно зустрів козака Орловського і переказав, щоб доніс секунд-майору таємно, аби прийшов до церкви – деякі, мовляв, відомості оголошу, а мені самому вдень до квартири його підозріло ходити, щоб не дізнались, а я у митрополита просив, щоби та церква не була зачинена. І та церква від квартири секунд-майора не на далекій відстані, не буде й 50 сажнів. І секунд-майор таємно прийшов у ту церкву… [А.Андр. пограничных наших сношений с Крымским ханством : путевой журнал секунд-майора Матвея Миронова в командировку его к крымскому хану в 1755 г. – Киевская старина, 1885 г., № 2, с. 352].

На жаль Миронов у своїх записах не уточнює, де саме була його квартира, здогадно – у самому Бахчисараї. Митрополит, не названий по імені – здогадно, Гедеон.

(2) 1760 р. Фірман для митрополита Гедеона

Фірман турецького султана Мустафи для кримського митрополита Гедеона був виданий 16 сефера 1171 р. (18 (29) жовтня 1757 р.) та підтверджений 19 джемазі-уль-ахира 1173 р. (23 квітня (4 травня) 1760 р.) [цю другу дату часто, але помилково переводять як 1759 р.]. Оригінал другого фірмана зберігався в Московського головному архіві Міністерства закордонних справ. [Негри А. Ф. Фирман турецкого султана Мустафы, данный по прошению константинопольского патриарха Серафима митрополиту Гедеону на Крымскую епархию : 1757 г. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1850 г., т. 2, с. 680 – 684].

Вдруге цей документ передрукував Ф. Хартахай [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “Памятная книжка Таврической губернии на 1867 г.”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 83 – 90], дещо змінивши мову і не давши, своїм звичаєм, посилання на першу публікацію. До того ж він датував 1-й фірман 11 сефера 1771 р., або 11 лютого 1757 р. [цей перевод дати зовсім неправильний!]

Далі цей фірман передрукували В. Х. Кондаракі [История христианства в Тавриде. – Одесса: 1871 г.], Арсеній [Арсений (Иващенко), архим. Готская епархия в Крыму. – Журнал Министерства народного просвещения, 1873 г., т. 165, № 1, отд. 2, с. 75 – 80], Ф. Ліванов [Ливанов Ф. В. Путеводитель по Крыму с исторически описанием достопримечательностей Крыма. – М.: 1875 г., разд. паг.; глава «Бахчисарайский Успенский скит в Крыму» – с. 12 – 17].

З преамбули видно, що перший фірман було видано з нагоди вступу на престол нового султана – Мустафи 3-го, коли підтверджувались всі взагалі грамоти попереднього правителя. При цьому виявилось, що митрополит Гедеон не сплатив належних у такому випадку грошей. Я навіть припускаю, що через це фірман 1757 року так і не був вручений за призначенням. Справа тягнулась цілих 2.5 роки, – до того часу, коли замість Гедеона належну суму вніс патріарх Серафим, і аж тоді було видано фірман 1760 р. Таким чином, патріарх не тільки що не мав ніякого доходу зі своєї Кримської митрополії, але ще й був змушений робити за неї обов’язкові платежі.

Влада цього митрополита поширювалась на Кафу, Мангуп, Балаклаву, Судак та Азов – тобто області, підпорядковані турецькому султану (не на Кримське ханство). Фірман визначає його права, згадуючи при цьому монастирі і ченців. Як я уже відзначав з приводу подібного фірмана 1652 р., це не більше як стандартні формули, котрі ще не означають фактичної наявності названого.

(2) 1759 – 1789 р. Записки протопопа Трифілія

Грек Трифілій служив при кримських митрополитах Гедеоні та Ігнатії. Його записки дуже короткі, займають цілих 1.5 сторінки друку:

В 1759 році митрополит Гедеон висвятив мене на священика; 18 років я служив у його домі, займаючись письмоводством. Через глибоку старість митрополит, я власною рукою його годував, коли він обідав. В 1769 році Гедеон помер.

До цього фрагменту С. Серафимов зробив примітку: «Кафедра митрополита в той час була у передмісті Бахчисарая, в Маріамполі». Цей здогад Серафимова, не опертий на ніяких документах, мав вирішальний вплив на всі подальшу історіографію. Твердження кочувало з однієї «наукової статті» в іншу, аж до наших днів. Так, у поважній енциклопедії читаємо:

В 1725 – 1769 гг. престол митрополита Гедеона располагался в Мариамполе, в предместье Бахчисарая [Айбабин А. И. . – Православная энциклопедия. Т. 12. М., 2006. С. 216].

Людський розум не терпить порожнечі, і коли її подибує – заповнює її довільними фантазіями. Це ще Джамбатіста Віко зауважив, і наведений приклад – наочне підтвердження. Ну, читаємо Трифілія далі:

В 1771 році 23 квітня митрополит [Ігнатій] прибув у Балаклаву, у Георгіївський монастир, а 27 – в Бахчисарай.

Того року почалася війна. Від татар ми натерпілись великого страху, ховались де тільки могли, в будинках і навіть у шафах. Митрополита я переховував у відомих мені таємних місцях. А татари шукали на; якби знайшли, на куски порізали б. Девлет-Гірей-хан замкнув митрополита і мене у двір капуджиїв. [Анахронізм – Девлет-Гірей був ханом в 1769 – 1770, 1775 – 1777 роках].

15 серпня [1771] приїхали з Кафи і відвезли митрополита у своє місто. В цей час Кафа була узята [росіянами – російські війська зайняли Кафу бл. 30.06.1771 р.]. Від’їжджаючи, митрополит усю єпархію доручив мені.

В грудні 1772 року я узяв у Батир-аги варту і привіз митрополита з Кафи до Карасу-Базара, де провели свято Богоявління [6.01.1773 р.]. Звідси приїхали до Бахчисарая.

В 1772 році [митрополит] висвятив мене на протопопа і поставив мене управляти справами єпархії.

В 1772 році у візира ханського я узяв варту, щоб привезти митрополита Ігнатія з Кафи в Бахчисарай. Коли ми переїхали Карасу-Базар, ніякийсь Ширін-мурза, що чинив розбої у тих місцях, наважився нас убити; ми тікали і врятувались у дворі Самуїла-мурзи.

1773. Митрополит якось послав мене у село Бешев. По дорозі вранці п’яні татари погнались за мною з голими шаблями. Я утік, бог мене охоронив.

1774. Відбулися ворохобні. Стражу з донських козаків, скільки їх було, татари убили, зробили набіг на мій будинок [де саме – ?], двері прорубали сокирою. Напасників було 300 чоловік. В таємному місці господь мене врятував і не віддав у руки злочинців.

Девлет-Гірей хан мене разом з митрополитом замкнув у дворі капуджиїв і тримав нас два місяці, а потім узяв 500 червінців і випустив. [Пригода розказана вдруге і знову під неможливою датою].

Того ж року, коли я ходив у с. Богатир, Озен-Башлії, в лісі зустрілися зі мною татари, вони витягли свої шаблі, я утік до пахарів, які були поблизу, і вони мене врятували.

Коли вони [татари?] спалили селище Русохат біля Балаклави, я перебував у Камарі; це небезпечне лісове місце з боку Черкес-Кермена і Байдарської долини. Татари з обох боків випередили мене біла 3-х годин. Я врятувався, устигнувши умовити їх. Багато я перетерпів, займаючись справами єпархії.

В 1778 р. ми вийшли з Криму в Катеринославську губернію, тут було одержано указ, за яким у Новоселиці були відведені нам квартири. [Анахронізм – Катеринославська губернія була утворена в 1802 році; Новоселиця ж перейменована на Новомосковськ в 1784 р.]

В 1779 році, 21 червня, височайшею волею імператора [але не імператриці! Анахронізм] митрополит Ігнатій був покликаний до Петербурга. Із собою владика узяв і мене, протопопа Трифілія. 2 червня [! липня?], у неділю, був в’їзд наш у столицю [але 2.06.1779 р. – справді неділя, 2.07.1779 – вівторок. Хронологія плутана]. Скінчивши справи, митрополит послав мене наперед у Москву, а звідти я по його волі відправився в Самару [мабуть, не ту, що на Волзі, а Новоселицю-Новомосковськ].

В 1789 р. старець ще раз згадує про свою поїздку до Петербурга з Ігнатієм [як завжди, під неможливою датою, бо Ігнатій помер ще в 1786 р.]. [Серафимов С. Заметки из архива Готфийской епархии в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1867 г., т. 6, с. 592 – 593].

Видно, що записки писались значно пізніше подій, не раніше 1802 р., людиною дуже старою. Це видно з подвоєнь оповідань про ті самі події (в дуже коротких записках їх аж три) та у постійних порушеннях хронології. Характерно також, що записка написана татарською мовою, але грецькими літерами з додатком російських. Ясно, що ніяких російських літер в Криму Трифілій бачити не міг і вивчив їх уже після переселення, коли йому хоч-не-хоч доводилось листуватись з начальством російською мовою. Тому «точним датам» Трифілія не можна надавати значення.

Для нас істотно те, що згадано Балаклавський монастир і видно перебування Ігнатія у Бахчисараї, але нема Успенського монастиря.

(2) 1769 р. Миколай Клеєман Подорож по Криму

Німецький купець Миколай Ернест Клеєман (1736 – 1801) відвідав Крим у своїх приватних купецьких справах. У своїх записках він подає описи тих місць, де побував, зокрема, у квітні 1769 р. він перебував у Бахчисараї. Місто, за його спостереженнями, заселене татарами, великою кількістю вірмен, є також євреї, турки та римо-католики. Окремо він подав опис Чуфут-Кале і караїмів, котрі там живуть. Ніяких греків і грецьких святинь він не побачив [ из Вены в Белград и Новую Килию, також в земли буджатских и нагайских татар и во весь Крым, с возвратом чрез Константинополь, Смирну и Триест в Австрию в 1768, 1769 и 1770 годах, с приобщением достопамятностей крымских. / Переведенное с немецкаго на французский, а со онаго на российский язык Государственной Военной коллегии секретарем Иваном Одинцовым. – В Санктпетербурге : при Государственной Военной коллегии, 1783, с. 104 – 106].

(2) 1775 р. Кримські мученики

У 1775 р. у Лейпцигу була надрукована грецькою мовою служба преподобним і богоносним отцям Варнаві, Софронію та Христофору, засновникам Сумелійської обителі біля Трапезунда. На сторінці 64 є підрядкова примітка, котра містить наступне:

Кафа, поселення мілетян, грецьке приморське велике і багатолюдне місто Скіфського або Таврійського Херсонеса, тобто Крима, кафедра митрополита Готського і Кафинського і значний торговельний пункт. За свідченням Мелетія, звалась колись Феодосією…

Отут в 1730 р. учитель мого учителя, о. Киріазія, ієромонах Никифор, був оклепаний якимось вірменином, знатним купцем кримського хана, і турки примушували його відректися від Христової віри. Не скорившись їх волі, він після різних жорстоких мук був повішений на дереві і таким чином прийняв мученицький вінець 12-го березня. Похований поза містом, на цвинтарі у місцевості Цандон.

Подібним чином і мій мужній друг, мученик Євстафій, маючи 14 років, голосно й зухвало перед судилищем турецьким визнав істинного бога і творця всесвіту господа Ісуса Христа, за що жорстоко був битий і потім вкинутий у темницю, а потім, за незмінність своєї віри, був скараний на горло на моїх очах у Кафі, у місцевості Отун-Базар, в 1759 році, 10 травня, в понеділок [10.05.1759 р. – дійсно понеділок] о 10-й годині, і похований у притворі храма Пресвятої Богородиці в митрополії. Заради дружби і благоговіння я замалював його могилу.

Також і другий мій учитель, священик і економ кафинського митрополита – Давид в 1770 році за найсолодше ім’я Ісуса Христа був обезглавлений турками і досяг мученицького вінця.

Однак і раніше означених мучеників у Бахчисараї (столиці страшного хана), коли митрополит готський і кафинський Гедеон, а з ним інші християни, несправедливо звинувачені у зраді, були засуджені до повішення на дереві, – ієромонах Даниїл, з любові християнської, прийняв на себе їх звинувачення і був повішений за них в 1725 році, положив, за писанням, душу свою за други свої [. – Херсонские епархиальные ведомости, прибавление, 1860 г., № 2 (15 июля 1860 г.), с. 87 – 88].

Ця замітка у короткому викладі подана в статтях С. Серафимова [Серафимов С. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. – Херсонские епархиальные ведомости, прибавления, 1862 г., № 5, ] та Арсенія [Арсений (Иващенко), архим. Готская епархия в Крыму. – Журнал Министерства народного просвещения, 1873 г., т. 165, № 1, отд. 2, с. 74].

Хоч як я скептично ставлюсь до благочестивих церковних оповідань, тут мушу визнати, що всі зовнішні ознаки правдоподібності збережено: 1, записка була опублікована всього через 5 років після останнього згаданого випадку, тобто по свіжих слідах; 2, вона написана особою, яка признається до знайомства з описаними людьми (мабуть, ченцем Сумелійського монастиря); 3, точна дата – таки точна; і вказуються дрібні мікротопоніми, які я не можу перевірити, але вони надають оповіданню риси конкретності.

Інша справа – освітлення цих випадків. Можна припускати, що йшлося про гроші, про їх вимагання. Але це, звичайно, не скасовує того факту, що мусульмани страчували християн.

Серафимов подав ще один переказ такого ж змісту:

Обклавши наших батьків жахливими податками, хан хотів примусити їх відріктися від віри і прийняти іслам. Але бачивши їхню непохитність, жорстокий властитель, за намовою голови свого духовенства, видав таку нелюдську постанову: ієреям і вчителям грецької віри, в числі 70 душ, відрізати живим язики. І це варварство в очах батьків цих християн і було виконано. Язики, ці, нанизані на шворку, були відіслані турецькому султану, а страдальці за віру – деякі швидко, а інші після довгих мук – скінчили своє життя [Серафимов, с. 149; у скороченні – Арсеній, с. 83; за його здогадом, це подвиг Селім-Гірея, вигнаного з Криму в квітні 1778 р.].

Цю байку він узяв з рукопису «Відомості про місто Маріуполь з його округою, складені благочинним протоієреєм і настоятелем Маріупольського собора Григорієм Чернявським», а батько цього Григорія був казначеєм митрополита Ігнатія. Попри ентузіастичне ставлення Серафимова до цього «джерела», ми мусило визнати його дальнім переказом, віддаленим від часу подій (якщо вони взагалі мали місце) на 80 – 100 років, і переданим не самим очевидцем, а через третю особу. До того ж байка позбавлена будь-якої конкретики.

Але кожна фантастика все ж таки має свої межі. От і в цій байці жертвами фанатизму названі священики і «вчителі» (тобто люди, які могли когось навчити вірі), але не ченці. От чого нема – так нема.

(2) 1777 р. Йоган Тунман Опис Кримського ханства

Шведський історик Йоган Еріх Тунман (1746 – 1778) працював у німецькому місті Галле і в 1777 р. склав за доступними йому літературними джерелами опис Кримського ханства [Тунманн . – Сф.: ГИЗ Крымской АССР, 1936 г.].

Там є опис Бахчисарая та Чуфут-Кале [с. 33 – 34], але нема ніяких згадок про греків та грецькі святині в цих місцях.

(1) 1777 р. Лист князя О. О. Прозоровського
графу П. О. Рум’янцеву

31 травня 1777 р. князь О. Прозоровський писав із Бахчисарая до графа П. О. Румянцева-Задунайського:

Тут є, ваше сіятельство, з давніх часів грецька невелика церква, вирубана у горі з каменю, яка хоча й була частково відновлена, але уся у занепаді. У наш час архієрей місцевий, бачившись зі мною, відкривав свій намір, щоби нову і вже порядну муровану церкву збудувати на тому самому місці, або де світлішому хану завгодно буде показати.

Я на те сказав, що про це належить просити дозволу його світлості [хана] і радив йому зробити це таким чином, щоб спершу приїхати до нього, привітати його з прибуттям сюди і з благополучним вступом на ханство, і потім можна уже просити і того дозволу.

На що він і погодився, просячи також при тому ж моєї допомоги в одержанні йому від доброзичливців деякої суми грошей на побудову цієї церкви, що я йому й обіцяв, і вашому сіятельству наважуюсь приватно доповісти, що при отриманні ним згаданого дозволу, чи не завгодно буде її імператорському величеству всемилостивіше якусь на це в подаяння суму визначити, і коли б уже була на то всевисочайша воля, то не указано було б уже на церкву і креслення надіслати?

До монаршого благовоління в додаток безсумнівна буде і тут допомога від перебуваючих тут військ, на що найнижче прошу милостивого повідомлення. [Архив военно-походной канцелярии графа П.А.Румянцева-Задунайского. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1876 г., № 1, ].

(2) 1782 р. Василь Зуєв Подорож по Криму

Російський вчений та мандрівник Василь Федорович Зуєв (1754 – 1794) – приятель і співробітник П. С. Палласа. В усіх своїх подорожах він писав записки, котрі й сьогодні опубліковані лише частково. В 1782 році він відвідав Крим і зробив короткий опис Бахчисараю, але не згадав там про монастир [, касающихся до полуострова Крыма. – “Месяцеслов исторический и географический на 1783 г.”, Спб., 1783 г.].

(1) 1783 р. Статистичний опис Криму

В 1783 р., після захоплення Криму Росією, Г. О. Потьомкін зобов’язав місцеву владу подати статистичні відомості про нову область. 15.10.1783 р. він писав він наказав командиру російських військ у Криму (і за сумісництвом начальнику адміністрації) барону :

Раджу доставити мені негайно наступні відомості:

1, про число християнських церков в усьому Кримському півострові, не виключаючи і зруйнованих, а зазначивши тільки це в описі;

2, про число всіх християнських деревень, які лишились у Криму після виходу християн, перерахувавши також, чи зовсім вони спустошені, чи ще не до кінця, і скільки в них домів […] [Распоряжения светлейшего князя Григория Александровича Потемкина-Таврического касательно устроения Таврической области с 1781 по 1786 год. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1881 г., т. 12, с. 286].

14.11.1783 р. барон Ігельстром написав листа готському і кафинському митрополиту Ігнатію з проханням надати відомості про грецькі та вірменські церкви і духовенство в Криму [Статистические сведения о Крыме, сообщённые каймаканами в 1783 г. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1886 г., т. 14, с. 147].

137

Відповідь митрополита (з Маріуполя) датована 14 грудня 1778 р. Він написав, що в Бахчисараї була одна церква св. Миколи, при ній 4 священики і 280 дворів. Наступним іде село Майрум з церквою Успіння, 4 священиками та 75 дворами. До цієї церкви належала деревня Улакли (45 дворів) [там само, с. 136 – 137; Машрум або Майрум – це Маріамполь].

В Мангупському кадилику митрополит відзначив монастир св. Георгія, де було 3 ченці [там само, с. 138].

В Бахчисараї зазначено одну вірменську церкву, при ній 3 священики і 395 дворів [Записки Одесского общества истории и древностей, 1886 г., т. 14, с. 141].

Тобто в часи Ігнатія ніякого монастиря в Успенській скелі не було, тільки церква. Також слід зважати, що число дворів у переліку Ігнатія показано на здогад буряків (він сам писав, що його папери згоріли в 1780 році, і не можна дати точніших відомостей).

17.12.1783 р. була складена відомість про число християнських дворів, які лишились порожніми після виходу християн: у Бахчисараї таких дворів показано 485, а у деревні Майрум – 73 [Записки Одесского общества истории и древностей, 1886 г., т. 14, с. 105; також Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1889 г., № 7, с. 26 – 27].

Тим же днем датована відомість про число християнських церков – у Бахчисараї зазначена 1 ціла (не понищена) церква, а в деревні Майрум – 1 понищена [Записки Одесского общества истории и древностей, 1886 г., т. 14, с. 111; також Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1889 г., № 7, с. 35].

(1) 1784 р. Статистичний опис Криму

В травні – червні 1784 р. начальник Криму барон Ігельстром уклав і відіслав Потьомкіну більш докладний опис Криму [Лашков Ф.Ф. О камеральном описании Крыма 1784 г. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1887 г., № 2, c. 20 – 30; 1887 г., № 3, с. 36 – 64; 1888 г., № 4, с. 32 – 45; 1888 г., № 6, с. 36 – 64; 1889 г., № 7, с. 25 – 45; 1889 г., № 8, с. 12 – 40]. До його складу включено документи, відіслані Потьомкіну раніше, 17 грудня 1783 р. – вони процитовані нами вище. Нових відомостей для нашої теми тут нема.

(1) 1786 р. Жильбер Ромм Подорож по Криму

Французький мандрівник Жильбер Ромм (1750 – 1795) в 1786 р. з’їздив із Петербурга до Криму. В своїх подорожніх записках він згадує і монастир:

По дороге из Бахчисарая в Джуфут-Кале скалы вертикально прорезаны в некоторых местах пещерами, особенно в долине, где виднеются развалины греческой деревни… [в рукописи пропуск], над которой высится большая отвесная скала с вырытыми в ней пещерами и греческой церковью. В этих берлогах смирения и варварства и поныне еще обитает один монах-отшельник, который препятствует, насколько может, их разрушению, собственноручно ставя подпорки. Он возделывает землю, лежащую окрест, так что в этом диком углу впечатление от первобытной страшной природы еще подчеркнуто контрастом с некоторыми следами культуры.

Отвесная, неправильной формы скала, изборожденная водами, в некоторых своих местах изрыта рукой человека, меж тем как в других нависшие уступы ее угрожали бы раздавить все, если бы их не поддерживали каменные контрфорсы. Деревянный балкон посреди скалы и несколько дыр вместо окон обозначают жилье отшельника и место сборища верующих. Вырубленная в скале лестница и сады, разбросанные по склону горы, дополняют своеобразный пейзаж [Жильбер Ромм – Ленинград: Издание Ленинградского государственного университета, 1941 г., с. 70].

Цей опис ніхто з «істориків» монастиря ніколи не відкривав і не читав.

(2) 1786 р. Проект мандрівки Катерини 2-ї

В 1786 р. був надрукований путівник по маршруту проектованої в наступному році поїздки імператриці Катерини 2-ї в Крим. Там є короткий опис Бахчисарая і згадка про Чуфут-Кале, але нічого не згадано за наш монастир [Путешествие ее императорского величества в полудённый край России, предприемлемое в 1787 г. – Спб.: тип. Горного училища, 1786 г., с. 70]. Тобто це місце при погляді з Петербурга не вважалось гідним уваги.

(2) 1793 р. Справа про кримські монастирі

В 1793 році Синод затребував від вікарного єпископа феодосійського Йова якнайдокладніші відомості про церкви і монастирі його єпархії. Синод вимагав вказати їх розміщення, коли влаштовані, хто настоятель, число ченців, нерухоме майно і засоби утримання. 3 листопада 1793 року Йов склав відповідь, де зазначив, що в Криму є тільки один Георгіївський монастир у Балаклаві.

Цю справу відшукав в архіві Синоду О. Л. Бертьє-Делагард [К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 11]. Отже, на той час єпархіальне начальство не вважало наш об’єкт монастирем (щоправда, про запустілі монастирі Синод не запитував).

(1) 1794 р. Петер Паллас Подорож по Криму

Петер Паллас (1741 – 1811) – німецький природознавець в російській службі. В 1793 – 1794 рр. він об’їхав Крим і залишив його опис. Для нашої теми він дає небагато:

В Бахчисараї є дві церкви – грецька та вірменська […] питейних домів – 21 […] жителів-греків – 204 (чоловіків і жінок), вірмен – 51 [Паллас П.С. Путешествие в Крым в 1793 – 1794 гг. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1881 г., т. 12, с. 77].

На наступній сторінці міститься згадка про грецький монастир по дорозі із Бахчисарая до Чуфут-Кале, але опису його нема.

(1) 1795 р. Марія Гатрі Подорож по Криму

Подружжя Метью та Марія Гатрі (Matthew & Maria Guthrie) – шотландці, які в 1760-х роках переїхали до Російської імперії. Біографічних відомостей про них я не знайшов. В 1795 році Марія здійснила подорож до Криму і описала її у своїх листах до чоловіка. Побувала вона і в Бахчисараї, і в Чуфут-Кале. Після того, як мандрівниця, подолавши великі перешкоди, спустилася з Чуфут-Кале (Jew’s Citadel), вона побувала в нашому монастирі:

There is a little monastery cut out of the rocks in the side of the mountain, and dedicated to the Virgin Mary, probably by the Goths, who were Christians, and introduced their religion, churches, and bishops, into all the cities that they possessed, some of which are still standing, and will be noticed hereafter.

A little rough path conducted us from the bottom of the mountain to the foot of the flight of steps, hewn out of the rock, which leads us to the monastery, and which we mounted beneath the rays of a burning sun.

First, we came to a few little wooden cells, stuck in a manner of the rocks, and suspended in a frightful style above the valley; probably intended to try the courage, and reduce the bodies, of pampered sinners, before entering the cool recesses of the excavated rock; and there was surely little danger of their carrying-in much of their worldly plumpness with them, if they passed a summer in these sweating boxes by way of ordeal, and did not break their necks during the noviciate; an escape, however, in my opinion, would be no slight mark of their being in the number of the elect, and destined for the service of the Virgin.

One solitary monk now occupies them alone, who is certainly arrived at a state of body that might almost gain him admission into a rabbit-hole.

A little farther up we met with two cells cut in the rock (probably the second stage of probation), furnished some rude utensils; and in mounting still higher, we came to a little vestibule that opens into the chapel, situated in the very heart of the living rock, and only lighted by the feeble rays which pass through this anti-chamber, the less wanted, however, as wax tapers are burning day and night in honour of the saint, and add much, in my opinion, to the religious awe inspired by the sanctuary.

This chapel offers very little to curiosity, independent of its situation and construction, except a rude figure of the Virgin, and some old coins hung about it, the offerings of her pious votaries; but what attracted of our attention was, a small cradle hung on the wall, whose history makes it interesting.

It is the grateful offering of a good woman, who, having been long condemned to barrenness, came to obtain the Virgin’s intercession in her favour, and remained a few days in the sacred place, to have the advantage of the prayers of the holy fathers; when lo, at the end of nine months (wonderful as it may appear), the pious christians was delivered of a fine rosy boy, and, on her recovery, came to offer the little cradle as a mark of her gratitude and satisfaction; and it is accordingly preserved with much care, as an encouragement to other sterile females to apply to the Virgin in the same manner.

The numbers, however, of these charitable fathers are sadly reduced in these ungodly times, as now only two remains out of 72, the ancient complement; insomuch that the lower cells, to the scandal of religion, serve at the present moment to lodge the neighbouring flocks, instead of their own as formerly.

But it is time to descend from this wonderful mountain, to procure something more solid that the sharp air that we breathe here, which has given an excellent appetite to Yours [ performed in the years 1795 – 1796 through the Taurida, or Crimea etc. by mrs. Maria Guthrie. – London: 1802, p. 87 – 88].

Оскільки по-англійські в нашому селі трохи говорять, я даю власний переклад:

Тут є маленький монастир, вирубаний у боці гори і присвячений Діві Марії; імовірно [він був споруджений] готами, котрі були християнами, і запроваджували свою релігію, церкви і єпископів в усіх містах, якими вони володіли; і деякі з них все ще існують, і про них буде згадано нижче.

Коротка нерівна дорога вела нас від підніжжя гори до початку сходів, висічених у скелі, котрі вели нас до монастиря, по яких ми піднімались під палючими променями сонця.

Перш за все ми прийшли до кількох маленьких дерев’яних келій, приліплених до скелі і підвішених – так що можна злякатись – над долиною. Імовірно вони призначені щоб випробувати сміливість і змусити схуднути розпещених грішників перед входом у холодну впадину, видовбану у скелі. І тут справді є певна небезпека для тих хто проходить по балці (перекладині) до цих приміщень – це справді випробування, аби вони не зламали собі шиї під час новіціату. У схованці, однак, на мою думку, не повинно бути найменших слідів їх перебування у числі обраних і призначених для служби Діві.

Один самотній чернець нині займає їх сам, і він певно досяг такого стану свого тіла, що може пролізти майже в усі оці кролячі нори.

Трохи далі вгору ми зустріли дві келії, видовбані у скелі (імовірно для другої стадії випробування), в яких містилось деяке примітивне начиння. І піднімаючись ще вище, ми прийшли в маленький вестибюль, який відкривається всередину каплиці, розташованої в самому серці природної гори. Ця каплиця освітлена тільки слабкими променями, що проходять через цей передпокій; однак воскові свічки горять вдень і вночі на честь святих, і багато додають, на мій погляд, до релігійного трепету, викликаного святилищем.

Ця каплиця, за винятком її положення ї конструкції, дає мало цікавого, за винятком примітивної постаті Діви та декількох старовинних монет, привішених до неї – приношень її благочестивих дарувальників. Але що привернуло нашу увагу – так це маленька колиска, підвішена на стіні, історія якої становить інтерес.

Це – вдячний подарунок доброї жінки, яка була засуджена на тривале безпліддя і прийшла, щоб отримати заступництво Діви для себе; і вона залишилась на кілька днів у священному місці, щоби святі отці помолились переважно за неї. І ось, через дев’ять місяців (просто дивно, як то могло трапитись) благочестиві християни отримали маленького рум’яного хлопчика; і після того як вона видужала, вони принесла в жертву маленьку колиску як знак її вдячності й задоволення. І відповідно вона зберігається з великою пильністю, як заохочення інших неплідних жінок звертатися до Діви у такий же спосіб.

Однак число цих благодійних отців у ці безбожні часи прикро зменшилося, і нині залишилось тільки двоє із 72, котрі становили повній набір (комплект). Більше того, нижні келії, на сором релігії, служать нині для розміщення сусідніх стад, замість своїх власних як раніше. [Думаю, тут гра слів: власне стадо монастиря – це паства.]

Але уже час спускатись з цієї чудесної скелі, щоб забезпечитись чимось більш суттєвим, оскільки свіже повітря, яким ми дихали тут, надало нам прекрасний апетит.

Ми процитували майже повністю 25-й лист пані Марії, присвячений виключно монастирю. Чи треба казати, що за 214 років з моменту публікації ніхто з «істориків» монастиря не відкривав цієї книги? Якщо не зважати на ерудитські міркування про готів, новіціат та призначення певних приміщень – опис фактично побаченого дуже цінний.

(2) 1799 р. Указ імператора Павла 1-го

4 серпня 1799 р. було видано царський указ із такою назвою: «Синодский, в следствие именного июля 31. — Об учреждении соборных церквей в некоторых городах на денежном окладе; об ассигновании суммы на жалованье священно- и церковнослужителям оных церквей и о перемене названий епархий для единообразия по званию тех губерний, в коих кафедры их состоят» [Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. – Спб.: 1830 г., , № 19070, с. 750 – 754]. Із цього великого указу нашої теми стосується тільки один пункт – про необхідність побудувати собори і забезпечити їх окладами з бюджету у 8 містах, в тому числі – в Бахчисараї.

(1) 1799 р. Павло Сумароков Подорож по Криму

Павло Сумароков (1767 – 1846) – російський чиновник, який уславився не так канцелярщиною, як двома своїми книгами про Крим. В 1799 р. він побував в нашому монастирі і описав його так:

Після обіду ми ходили дивитись цікаву грецьку церкву в ім’я Успіння богородиці. Вона знаходиться всередині кам’яної скелястої гори, і коли піднятись до неї по 182 ступеням, залишається до вершини майже стільки ж підвищення. Три її стіни зі склепінням та дверима видовбані цілком з однієї [скелі], а четверта з пробитими у ній вікнами прироблена з каменю упритул до тієї великої скелі. Цей храм довжиною 8, шириною 4 сажені [17 × 8.5 м] не має ніяких прикрас, але світлий, чистий, майстерної роботи, і в ньому дотепер по святкових днях відправляється служба.

При вході до неї зустрічаються вирубані у стінах западини з гробницями; а приставлений до неї дерев’яний перехід, який з’єднує її з келіями, зовсім відділився від гори і висить на такій висоті, а підтримують його тільки утверджені в низу гори підпорки. Вид цієї церкви настільки ж дивний, наскільки і жахливий [Сумароков П. Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 г. – М. : тип. Моск.ун-та, 1800 г., ].

Якщо для читання англійських, французьких та німецьких текстів потрібен особливий хист, котрий мають тільки фізики-теоретики, а не має ніхто з «істориків», то чому ніхто з них не поцікавився текстом, написаний російською мовою – я не годен зрозуміти.

(1) 1800 р. Едвард Кларк Подорож по Криму

Едвард Даніель Кларк (1769 – 1822) – англійський вчений і мандрівник. В 1800 році він відвідав Крим і залишив опис монастиря:

Father up the defile, a very remarkable result of human labour is exhibited, in a Greek monastery, or chapel, which has been hewn in the very side of the precipice; and in such a manner, that nothing of it is visible but the small perforated cavities whereby light was communicated to the interior.

The Greeks of the Crimea were forbidden by the Tartars the use of any public church; nor were they allowed to exercise publickly the functions of their religion. In consequence of this, like the persecuted Arians, they fled to rocks and precipies, secretly excavating almost inaccessible caverns, and ascending to their subterraneous shrines by small winding staircases concealed from observation.

This example of their labour and their piety remains among few things the Russians have not found it easy to destroy: it is one of the most singular curiosities in the Crimea, and it seems to be suspended, like a marten’s nest, upon the face of the lofty precipice, beneath stupendous rocks [ of Europe, Asia and Africa by E. D. Clarke. – London: T. Cadell and W. Davies, 1817, vol. 2, p. 188].

Далі у цій ущелині бачимо надзвичайно примітний результат людської праці – грецький монастир або каплицю, яка була вирубана на самому краю прірви – у такий спосіб, що нічого з цього [ззовні] не видно, але тільки невеликі продовбані отвори, крізь які світло проникає всередину.

Татари забороняли кримським грекам вживати будь-яку публічну церкву; їм також не дозволяли відправляти ніяких публічних релігійних обрядів. Як наслідок, подібно до переслідуваних аріан, вони пішли у скелі та урвища, таємно викопали майже недоступні печери і піднімалися у ці підземні святині вузькими звивистими сходами, прихованими від спостереження.

Цей приклад їхньої праці і благочестя залишається одним з небагатьох, які росіяни знайшли нелегким до зруйнування; це одна з найбільш характерних пам’яток Криму, і вона виглядає підвішеною, як гніздо ластівки, на поверхні стрімкої ущелини, нижче велетенських скель.

Опис, як бачимо, пустословний, але треба зауважити – ніхто з «істориків» за 206 років ним не скористався (перше видання подорожі Кларка почало друкуватись в 1810 р., видання 1817 р., котрим я користувався, позначене як четверте).