Літопис (серпень 1778 – травень 1779 р.)
Микола Жарких
(2) 18.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Нашої справи стосується одне речення:
За рапортами відправлено звідси в Росію 3 896 християн обох статей [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 265, с. 652].
(2) 21.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Вивід християн місцевих на поселення, хоча й відбувається безупинно, але не так швидко, через угоду, не тільки між ними з татарами, але й до самого світлішого хана, у боргах тепер відкрилась явна претензія до багатьох християн, з відмовою місцевого уряду, понад 20 000 рублів.
Такої суми в мене нема, і щоб не відтрутити тих християн від наміру до виходу на поселення, я змушений був наважитись обіцяти їм виплату їхніх боргів з казни. Це я зробив з необхідності забезпечити їх безупинне переселення.
Віддаю на розгляд вашого сіятельства, чи можуть вони бути забезпечені виплатою їм на місці поселення тих заборгованих грошей, оскільки не мала сума виходить і на плату татарам за ясирів; а до того ж неімущим християнам заради бідності подається підмога – також грошима.
А тому, посилаючись на мої попередні донесення, цим ще вважаю за потрібне оголосити, з огляду на цілковиту необхідність, про доставлення мені екстра-ординарної суми [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 274, с. 670].
(2) 22.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Християн, що виходять звідси на поселення до Азовської губернії, до цього числа виряджено в дорогу (разом з давнішими) 10 239 душ обох статей, про що вашому сіятельству доповідаю [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 275, с. 671].
(2) 31.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Вивід християн до Росії відбувається з найбільшим успіхом. Донині відправлено з різних місць всякого роду возами 17 575 душ. Частина Карасубазарська хоча людніша над усі, але належним старанням Тульського піхотного полку пана полковника Колюпанова найперша з виводом закінчила. Цей пан полковник відправив обох статей 9 134 душі, лишилось тільки 20 чоловік, які не закінчили ще свої борги та інші справи.
Чим далі, тим більше відкривається між кримських татар безприкладне бажання до прийняття християнського закону. У горах до 20 татарських роди прийняли від грецьких священиків святе хрещення і ховаючись між християнами, відправились з ними на поселення, так таємно, що російські [начальники?] й дізнатись про те не могли. Множество таких приходять у різних місцях до начальників військ, оголошуючи своє бажання, але на те їм мовчанням відповідають [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 313, с. 751].
Документ опубліковано з неможливою датою 31 вересня і не на місці, серед документів кінця вересня – початку жовтня. Насправді рапорт написано 31 серпня.
(2) 2.09.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева хану Шагін-Гірею
Шановані листи вашої світлості з додатками від 26-го минулого липня, один з поштою, а другий з кур’єром вашим шановним капиджи-башою, обидва однакового змісту, я мав честь одержати, але через зволікання з перекладом протягнув із відповіддю; а тепер, маючи переклад, поспішаю відповісти на листа вашої світлості, аби не затримувати далі вашого посланця.
Я прийшов у крайнє здивування й жаль, дізнавшись з нього, як сильно ваша світлість журиться переселенням християн, і тим більше, що ви зі вдячністю пишете про те всевисочайше її імператорської величності всеавгустішої і всемилостивішої государині моєї до вас благовоління, істотні докази якого бачили ви при кожному випадку – як щодо вашої особи, так і щодо керованих вами народів,
і тому не можете ви ніколи очікувати ніяких наслідків, супротивних вашій користі, а тим менше мати сумнів, щоби міг від того з’явитись колись хоч найменший збиток, який не був би сугубо нагороджений від всещедрої вашої добродійки.
Вашій світлості добре відомо, наскільки Російська імперія чужда завжди усьому тому, що тільки може зватись насильством чи примусом, якого вона не тільки з вільними людьми, але й з полоненими своїми ніколи не чинила і не слідувала прикладу турків, котрі не тільки своїх одновірних, але й підданих наших християн, а саме запорожців, явно закликають і приймають.
А дозволила її імператорська величність всеавгустіша і всемилостивіша государиня моя переселення християн на прохання їх і добровільне бажання, з огляду на безперервні погрози для них від впадіння турків й остаточне їх розорення, – і ваша світлість власним своїм благим розумом, так само як і шановний уряд, судити можете, чи личило б відмовити у притулку цим одновірцям?
Та оскільки ваша світлість між іншим згадуєте і про вживаний примус, то на відвернення цього і на доказ тієї істини, яка вище висловлена, зробив я найсуворішу заборону, і тому зовсім не бачу таких причин, щоби могли приносити вашій світлості найменший жаль.
А зі свого боку хочу запевнити, що я шукав і шукаю нагоди, да тільки міг би надати вам свої послуги і що завжди перебуватиму з цілковитим моїм пошануванням вашої світлості – доброзичливим і готовим до послуг [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 281, с. 684 – 686].
(2) 7.09.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева хану Шагін-Гірею
Як і в попередньому листі – пояснює затримку перекладу.
Наскільки істинне визнання вашої світлості благоволінь всевисочайшої її імператорської величності всеавгустішої і всемилостивішої самодержиці моєї, – якого істотні докази бачили ви щодо вашої особи й керованих вами народів, при всіляких нагодах її щедрості, покровительство і дарування вільності й незалежності,
то навпаки був я приведений у крайнє здивування й жаль, що ваша світлість так журиться переселенням християн і що воно могло викликати у вас таке охолодження до пана генерал-поручика Суворова і до пана резидента Костянтинова, що ви віддаляєтесь від усякого спілкування з ними, при тому що з них останній прив’язаний до вас не тільки місцем своїм та обов’язком, але й особливою до вашої особи запопадливістю [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 285, с. 697 – 698].
(2) 7.09.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева
А. Д. Костянтинову
Хан між іншим досить дражливо до мене пише про чинену християнам принуку до виходу на поселення, і на доказ того додав скаргу, подану від греків та вірмен, котра тут в оригіналі додана, також і з інших екстрактів [цих додатків при листі нема – прим. видавця].
Тому я предписав пану генерал-поручику й кавалеру Суворову – якщо на те особливих наказів нема, всіляко ухилятись від найменшого насильства чи примусу, а діяти у виводі християн непомітно й таким чином, як предписано в моєму ордері від 5-го числа минулого серпня, про що я вам даю знати для відомості й згідного виконання.
Додаю тут копію з мого листа-відповіді, яке надіслано ханові при поверненні його кур’єра капиджи-баші – замість повідомленого вам від 2-го числа цього місяця, котре було виготовлене ще до перекладу всіх листів хана, а тому і затримано без відсилання.
А яке він зробить на хана враження, не затримайте повідомити [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 286, с. 698 – 699].
(2) 8.09.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Число дійсно відправлених до Азовської губернії християн виноситься на 20 000 душ обох статей і як нині у возах недостачі нема й губернські щодня партіями почали прибувати, то сподіваюсь їх вивід закінчити не пізніше 20-го числа цього місяця. З них залишаються зимувати у Єні-Кале, Черкаську, також і тут тимчасово за своїми промислами і справами кілька сот.
Останнє обчислення збіжевого хліба й сіна, залишеного у християн, виходить інакше: у перші дні після їх згоди на переселення до Росії, більша частина цієї провізії продана і роздана за борги, а тому кількість їх нічого важливого собою не становить.
Місцеві татари, які секретно приймають святе хрещення, виїжджають разом з християнами до Росії; у багатьох з них зростає до того бажання, в чому від мене перепон чинити не наказано [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 287, с. 699].
(2) 8.09.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева
князю Г. О. Потьомкіну
Цитуємо фрагмент про нашу справу:
З відправлених з цим кур’єром до двору моїх депеш побачите ви, що 17 575 душ християн переселилося, а хан, так би мовити, через те обісів і віддалився від усякого спілкування з паном Суворовим і паном резидентом.
Тепер відправив від до двору депутатів, а з чим – невідомо. Він, кажуть, розумний, а тому не можу я думати, щоби він схотів пожертвувати усім своїм становищем для такої малої частки християн [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 290, с. 702].
(2) 16.09.1778 р. Ордер графа П. О. Рум’янцева О. В. Суворову
Цитуємо фрагмент про нашу справу:
А ханові всіляко показувати пошанування і ласкавість, і за довершенням уже нині переселення християн, особливо вжити всі засоби, аби як раніше узяти його в свої руки, а надто на цей час, коли туркам ще лишається деяка зручність для допомоги татарам [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 297, с. 709 – 710].
(2) 18.09.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Вивід кримських християн закінчено!
Відправлено до Азовської губернії 31 098 душ обох статей, про що вашому сіятельству відомість додаю. Залишились зимувати в Єні-Кале і Черкаську 288 душ.
Преосвященний митрополит грецький, преподобний архімандрит вірменський – виїхали за християнами цього числа, в той же час і католицький патер Яків.
Приблизно вийшло грошей на вивід цей тут до 130 000 рублів, найбільше на прогони. Як зберу ще не надіслані відомості з різних місць, про те вашому сіятельству обов’язково донесу [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 298, с. 710].
До рапорту додано докладну таблицю – з якого місця виведено людей, якого закону, число чоловіків та жінок. Для нашої теми цікаво, що «попи» (здогадно грецькі) значаться там окремими рядками: з Бахчисараю виведено двоє чоловічої статі (жінок нема). Про ченців ніякої згадки нема.
(2) 28.09.1778 р. Прохання кримського уряду
імператриці Катерині 2-й
Цитуємо кінець (про нашу справу):
4. Що всі з нашого півострова колишні піддані християни виведені – ми не заперечуємо, бо це для нас не тяжко, але й власні, належні різним чиновникам, купівлею придбані невільники, різних націй люди – грузини, черкеси, туми [слово викликало знак запитання від видавця; здається це діти, народжені від рабів] і молдавани гвалтовно вислані, чим ми вкрай ображені.
А понад те війська, що стоять у нас, й інші насильства нам чинили, відбираючи у нас і з татар декого, що з надісланих від багатьох чинів відомостей можна добре побачити.
У таких обставинах, не згідних із всевисочайшим змістом пожалуваної нам грамоти вашої імператорської величності, ми наважились запитати пана генерала Суворова і резидуючого в нас міністра, які згідно нас запевняли, що ваша імператорська величність пошанує нас за те все монаршою нагородою, а понад те і його сіятельство згаданий генерал-фельдмаршал [Рум’янцев] в листі до государя нашого те саме запевняє [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 308, с. 746].
Далі ще раз повторено пункт прохання від 28.07.1778 р. про необхідність заселення Криму і домовленість зі Щербініним.
(2) 28.09.1778 р. Прохання кримського уряду хану Шагін-Гірею
Містить скаргу на примусове виселення християн та куплених татарами полонених, загалом повторюючи № 242 [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 309, с. 747 – 748]. Цьому присвячені ще листи татар [№ 310 – 312].
(2) 2.10.1778 р. Рапорт О. В. Суворова князю Г. О. Потьомкіну
2.10.1778 р. О. В. Суворов з Бахчисараю надіслав кн. Г. О. Потьомкіну звіт – скільки грошей він витратив на переселення християн. Там ми бачимо, що митрополиту Ігнатію дано 6550 рублів, далі – на перевезення грецьких церков [я думаю, рухомого майна] на купівлю возів та волів – 254 рублі. Згадано Старо-Кримський вірменський монастир – йому належало 270 рублів. Конфідентам і перекладачу заплачено 132 рублі (мабуть, роль їх була дуже незначна). Всього витрачено 75 тисяч рублів [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 314, с. 752 – 753]. Знову не бачимо згадок про грецькі монастирі і ченців.
(2) 11.10.1778 р. Лист хана Шагін-Гірея графу П. О. Рум’янцеву
Містить скаргу на незаконне (на його думку) виведення християн [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 316, с. 756 – 757].
(2) 19.10.1778 р. Рапорт О. В. Суворова князю Г. О. Потьомкіну
Після поданої вашій світлості від 16-го минулого місяця відомості залишених тут за своїми промислами вірмен, із них визволених з полону ясирів, грузин, всіх обох статей 68 душ відправлено до Азовської губернії на поселення.
Преосвященний митрополит Ігнатій та вірменський архімандрит Маргос цього 3-го жовтня прибули до Шагін-Гірейського ретраншементу, і після відпочинку 7-го числа відправились далі у свою дорогу [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 320, с. 759].
Шагін-Гірейський ретраншемент від 1771 р. знаходився там, де в 1791 р. було засноване сучасне містечко Каховка Херсонської області. Його не треба плутати з (Шагін-Гіреєвським базаром) на Кубані.
(2) 25.05.1779 р. Грамота імператриці Катерини 2-ї
У відповідь на чолобитну з 17.07.1778 р. імператриця Катерина 2-га видала 25 травня 1779 р. грамоту щодо устрою переселенців:
Вірно люб’язному нам преосвященному Ігнатію, митрополиту готському і кафинському, і всій громаді кримських християн грецького закону, всякого звання усім взагалі і кожному зокрема наші імператорське милостиве слово […]
4. Преосвященному митрополиту Ігнатію по смерть його доручаємо паству усіх тих, що з ним вийшли і далі будуть виходити з Криму; йому перебувати безпосередньо під нашим Святішим Синодом; священикам, які нині вийшли, залишаючись кожен при своїй єпархії, залежати від нього [Ігнатія], якому і надалі за розглядом своїм і по мірі потреби призначати у пастві своїй священиків та інших церковників [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., , с. 196; також Полное собрание законов Российской империи, собрание 1649 – 1625 гг. – Спб.: 1830 г., , № 14 879].
Ми бачимо, що уряд затвердив цей пункт чолобитної без будь-яких змін, і як не було прохань за монастирі – так і тут про них не згадано.
Більш детальний аналіз того, що просив Ігнатій, і того, що йому було пожалувано, дав І. Лиман [Православна церква на півдні України (1775 – 1781). – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 2004 р., розділ «»].
С. Серафимов твердив, що ця грамота була потім підтверджена імператором Павлом 1-м, а імператор Олександр 1-й видав маріупольським грекам грамоту подібного змісту, дещо скорочену [Серафимов С. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. – Херсонские епархиальные ведомости, прибавления, 1862 г., № 5, ]. Характерно, що він не згадав при цьому про наступних імператорів – Миколу 1-го та Олександра 2-го, котрі мали нагоду підтвердити привілей, але не зробили цього. Можна думати, що на той час уряд уже досить упевнено почував себе у Приазов’ї не не вважав потрібним далі протегувати грекам.