Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Літопис (26 – 30 липня 1778 р.)

Микола Жарких

(2) 26.07.1778 р. Лист хана Шагін-Гірея графу П. О. Рум’янцеву

Сіятельніший граф Петро Олександрович, щирий приятелю!

Понад усякі сподівання, сіятельніший графе, настало в Криму діяння, достойне великого здивування, яке служить до мого тільки неблагополуччя в цей час.

Але якщо вивід звідси такого малого числа християн (підданих наших) дійсно залежить від волі її величності великої у світі монархині, всемилостивішої покровительки моєї, і прихильності вашого сіятельства, то я неодмінно стараючись догодити в усьому її величності, не буду вважати цю пригоду для себе образливою, оскільки мене завжди зрошують безмірні щедроти августішої імператриці, через посередництво випробуваної прихильності до мене вашого сіятельства.

Якщо ж уся справа походить від чиїхось забаганок, то в такому випадку, прибігаючи під захист всемилостивішої государині, віддаю на її великодушний розгляд видалення згаданих вище наших підданих, із додаванням пильного мого прохання вашій світлості – аби не лишили мене без допомоги.

Ужийте можливо ходатайство, сіятельний графе, у престола її величності на користь щирого вашого приятеля при цих обставинах, бо сильно примножуються різні нарікання на мене із підвладного нам та зовнішнього народу.

І я, нарешті, слідуючи волі благодійниці моєї, змушений буду, полишивши все, шукати пристанища у височайшого її імператорського скипетра […]

Хоча я й мав з місцевими російськими панами на папері розмову про вивіз відси добровільно, а не примусом, християн, але не отримав ніякого в них успіху, і зауважую, що вони в цій справі мають особливий на те наказ […] [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 234, с. 596 – 597].

(2) 26.07.1778 р. Лист хана Шагін-Гірея А. Д. Костянтинову

Зрозумівши зміст вашого листа, на виконання монаршої волі – додаю для відома вашого копії з відданих нами наказів.

Сподіваюсь, що ви, тримаючись постійно своїх обіцянок, подбаєте про те, щоб не чинити принуки бідним, а щоби був свідок наших старань у виконанні монаршої волі, то надішліть одну довірену особу.

Відносно ж нерухомого майна бажаючих вийти відси, то вони за всесвітнім правом належать нам у власність. Від вас одного сподіваюсь, що не учините нанести мені, вашому приятелю, стосунком до них образи і зневаги [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 235, с. 597].

(2) 26.07.1778 р. Наказ хана Шагін-Гірея каймаканам
у кримських містах

Греки й вірмени, які відпали від нас і перед тим подали запевнення Російській імперії про переселення своє в її державу – хо саме такі, мають без будь-якого страху й боязні оголосити про себе з тим, щоби до таких ніяких з нашого боку не було зачіпок і перепон.

Для того піддані, що живуть в місті [Бахчисараї] і в довколишніх деревнях, які дали запевнення Російській імперії і мають намір у неї переходити, не затаюючи і не ховаючи себе, через три дні аби були готові, і кожної парафії виборні, склавши іменний список таких з оголошенням кількості, подали б нам.

Хто ж добровільно йти не бажає, таких ні з якого боку приневолювати не буду, і залишаться кожен при своєму місці спокійно.

Про що в Бахчисараї опублікувати через герольда, не опасаючись при цьому нікого, а про тих, що схильні йти в Росію і дали запевнення, подати іменний список.

Про що зазначеним виборним підтвердити і по всьому вище написаному неодмінне виконання чинити повеліваю [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 236, с. 598].

(2) 28.07.1778 р. Лист О. В. Суворова А. Д. Костянтинову

Пристав, перш ніж зі мною, повинен щодо всього з вами зв’язуватись, повідомте йому про це, як про відому йому справу.

Дивний його [хана?] прикладений лист про фураж; він в усіх російських магазинах до послуг його світлості.

Ханський від’їзд дає вам право імператорським іменем вимагати особистої з ним зустрічі і негайно прошу вас про це, милостивого государя мого.

Під покровом височайшого скипетра місцеві християни не повинні терпіти ніяких образ від кого б то не було. Його світлість [хан] у вдячність від благодіянь його [скипетра] цього терпіти не повинен і затриманий у тій справі за вашим листом татарин має бути публічно покараний, хоча б для початку словесною доганою від уряду.

Мудрий цей уряд в стані запобігти поганим наслідкам від виїздів світлішого хана [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 237, с. 598 – 599].

(2) 28.07.1778 р. Прохання кримських татар
імператриці Катерині 2-й

Після великого титулу її імператорської величності.

Перед найвищим вашої імператорської величності престолом від усіх кримських обивателів найнижче прохання представляється.

Показаними перед тим від вашої імператорської величності високомонаршими милостями для нашої області і в скоєних нами, під впливом ненависників нашого спокою, злочинах – імператорським прощенням весь татарський народ оживити зволили.

Ненависники ж наші, тим більше внутрішньо вражені будучи, до збурення знову нашої області, деякі із злочинного збіговиська старались непристойними своїми вчинками нашу область зовсім розорити; і тільки допомогою всевишнього творця і вашої всепресвітлішої імператорської величності покровительством усе оце припинено, а ті злочинці, що подали причину до такого збурення, на приклад іншим негайно скарані, інші ж у чужі області розбіглись.

В цей же самий час про наші труди і подвиги в такому замішанні, та й про вдячність нашу за отримані високомонарші вашої величності милості – було представлено вашій імператорській величності від високо шановних генералів і командирів, що знаходяться в нашій області.

І тому ми, сподіваючись уже за допомогою божою нині під августішим вашої величності покровительством спокійно перебувати, отримали повідомлення через перебуваючого тут пана генерала Суворова, що ваша імператорська величність зволили наказати греків і вірмен, які живуть в нашій області триста чи чотириста років, переселити до Росії,

і хоча через те зависникам нашим подається явний спосіб і надалі збурювати татарський народ, але ми, покладаючись на благий намір вашої імператорської величності, до такого переселення добровільно бажаючих перепон не показували, а не бажавших переселення і бажавших у нашій області підданими лишитись, – аби насильно не переселяти,

скільки ми не старались, аби з цим зачекали до слушної нагоди, тільки цього від нас за благо не було сприйнято, а полонені грузини й отоманські піддані, що були в нашій області, вашій імператорській величності повернені й доручені.

Що ж стосується тих, що в нас лишилися – куплених волохів, грузинів і тих, що народились від них в домах наших – то й тих від час силою відняли, і це кримські обивателі визнають за явну і крайню для себе образу і вашу імператорську величність просять показати милість бідним підданим, що знаходяться в нашій області – аби не віднімали полонених волохів, грузинів і тих, що від них народились, як не належних до Росії, аби через те кримські обивателі могли бути задоволеними.

Для чого оце прошення написали і з Ширінських мурз із султаном Мехмет-агою та з Аргинських мурз Мехмет-шах-мурзою відправили, після прибуття яких і після представлення високомонаршому престолу нашого прохання, сподіваємось отримати справедливо собі милість від всепресвітлішої вашої імператорській величності [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 238, с. 599 – 600].

(2) 28.07.1778 р. Прохання 30 кримських начальників імператриці Катерині 2-й

З цього обширного прохання цитуємо тільки те, що стосується нашої теми:

Хоча ми з деяких місць отримали відомості, та й з листів, надісланих від славнішого генерал-фельдмаршала графа Петра Олександровича [Рум’янцева], побачили,

що понад виведених нині з нашої області підданих – за узятих від нас насильно грузинів, черкесів, народжених в наших домах і волохів, куплених власними нашими грошима полонених та за спричинені від війська крадіжкою у бідних мешканців пропажі (що усе з реєстру, а про поведінку війська та його командирів з представлень каймаканів і суддів можна побачити) – ваша імператорська величність має намір наказати вчинити за те винагороду.

Одним згаданим вчинком оцих прихильників ваших, котрі удостоїлися вже таких імператорських милостей, – ображати і за таку мізерію сподіватись собі нагороди здається нам ніякою мірою не пристойно.

Тільки, всепресвітліша імператрице, всемилостивіша государиня наша, просимо показати свою особливу монаршу милість на вищезгадані наші прохання і явити всьому світу ділом і словом імператорську свою обіцянку.

Що ж стосується до області, то вона порожньою залишатись не може, і коли ми старання свої прикладати станемо до її заселення, як із Азії, так і з Європи, – якої б нації не був той, хто забажає в нашій області жити,

то всепокірніше просимо, аби було вчинено за імператорською обіцянкою, даною письмово перед цим через генерал-поручика і кавалера Євдокима Олексійовича Щербініна –

аби ні під яким видом ніхто не заважав і не втручався і у такий насильницький спосіб не виводив, а оскільки ми завжди потребу маємо у полонених, то в куплених нашими власними грошима полонених, якої б нації вони не були, аби ніхто не втручався, чим весь татарський народ і ми, прихильники, знову будемо обрадувані.

1192 (1778) року місяця липня 28-го дня [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 239, с. 602 – 603].

(2) 28.07.1778 р. Прохання 30 кримських начальників
графу П. О. Рум’янцеву

Сіятельніший і славніший генерал-фельдмаршале і різних орденів кавалере графе Петро Олександрович Рум’янцев!

Наш вельмишановний господине, через деякі учинки, які були перед тим, взяття з нашої області підданих і полонених, ми благоволінню її імператорської величності й августішому її повелінню ніякої перепони не показали, з такою надією, що в цій справі пристойним способом учинено і бідні піддані від утисків вибавлені, а куплені власними нашими грошима полонені з єдиного її імператорської величності милосердя нам будуть залишені, заради чого відправили спеціальних посланців до височайшого її імператорської величності двора і до вашого сіятельства.

А нині в одержаних від вашого сіятельства через високошановного пана капиджи-башу листів до хана написано, що ця справа була благоволінням її імператорської величності і щоби світліший хан через те ніякої скорботи не мав.

Умовляння і наставлення вашого сіятельства, що за те буде вчинене рівне відшкодування, ми, прихильники ваші, зрозуміли і будемо вдячні.

Що ж стосується до учиненого перед тим цілковитого нашої області спустошення, та з додатком ще до того, в якому спустошенні перебуває, – про це вашому сіятельства пояснювати не вважаємо за потрібне,

бо всім відомо, що всепресвітліша імператриця всемилостивішою своєю обіцянкою татарський народ від ярма вибавити і під особливим володінням вільним бути благоволила,

то будучи під августішим її захистом, нам бути перед височайшим імператорським двором розореними й виснаженими – чи прийметься за благо, та й міністерство російське, а найбільше ваше сіятельство – чи похвалите?

Коли ж ваше сіятельство по даній імператорській обіцянці спокою й тиші нашої області і про деякі справи із нинішніх листів государя нашого зволите зрозуміти,

то всепокірніше просимо прикласти своє високе старання, щоби згадані наші прохання у її імператорської величності були прийняті за благо і татарський народ, що прийняв вашої імперії покровительство, не розорявся.

Посланців же наших із затвердженням усього словом і ділом благоволите назад до нас відправити, чим ми, прихильники ваші, будемо задоволені.

1192 року місяця липня 28-го дня [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 240, с. 603 – 604].

(2) 28.07.1778 р. Лист Арслан-Гірей-султана
графу П. О. Рум’янцеву

Арслан-Гірей – рідний брат кримського хана Шагін-Гірей і сераскир (начальник) Єдичкульської орди. Ось фрагмент щодо нашої справи:

Хоча насильний вивід з Криму підданих за наданою справедливою обіцянкою її імператорська величність і не затвердила би, але деякі вашої імперії зручні представники своєю мудрістю замишляти це не полишили – котре не тільки за непристойне скрізь показується, але в усій Європі переміною правлінням вашої імперії відомих звичаїв дивуються [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 241, с. 605 – 606].

(2) 28.07.1778 р. Прохання кримських начальників
хану Шагін-Гірею

Подання найнижчих рабів полягає в наступному.

Із одержаних нині через капиджи-башу від славнішого графа П. О. Рум’янцева листів ми зрозуміли, що показані в нашій області насильства й образи учинено не з августішого дозволу всепресвітлішої імператриці, та й не з повеління славнішого фельдмаршала, як про те широко в тих листах пояснено.

але нітрохи не зважаючи на цю зміну, згаданим підданим, а ще з нашими полоненими й обивателями за згаданим зразком рівномірно ж чиниться, що нас прихильних рабів, приводить у крайнє здивування, бо й посланцям нашим майбутня відповідь у тому самому полягатиме, як вище вже згадано.

А такою відповіддю наша область ніякою мірою заспокоєна бути не може, як вашій світлості самим про те відомо; а знову повторювати через посланців і листи – теж непристойно імперію непокоїти.

А область наша між тим день у день у спустошення приходить і якщо до наступного року так буде чинитись, то не тільки вільність, але і з жителів нашої області навіть двох чоловік, які в одному місці перебувають не залишиться, як з поданих нині припечатаних наших реєстрів і пояснень ваша світлість може дізнатись.

[Далі висловлена надія на поліпшення обставин в майбутньому. Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 242, с. 606 – 607].

(2) 30.07.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву

На доповнення донесення мого вашому сіятельству від 26-го липня стосовно виводу кримських християн, маю честь донести наступне.

Вірменським депутатам, які приїздили сюди з різних місць, пан резидент Костянтинов зробив достатнє пояснення щодо несправедливого з боку татар нахиляння їх до попереднього положення. Після нього вони були і в мене і я пояснив їм пункти щодо виводу християн, подані від преосвященного митрополита Ігнатія, з якими вірменський архімандрит Петро Маргос і католицький вірменський патер Яків згодні. Маніфест цих духовних осіб я надаю в копії. Прийнявши це з великою для них користю, з видимим задоволенням роз’їхались.

Вище бажання всіх християн, сіятельніший графе, є те, щоби бути поселеними разом і на вигідних місцях, з чого плід побачимо в їх потомстві.

Шкода їм залишати їх нерухоме родове [майно], тому змушений був я їм обіцяти тут на місці відшкодування з казни, тому що інакше вони й не були б уже згідні.

Хан, розгніваний як неудачею згаданої інтриги, так і дійсним виводом, що вже розпочався, – перемінив свій табір і зупинився від Бахчисараю в 20 верстах вниз по Альмі.

Резидент після останньої аудієнції 25-го числа багато разів намагався бачити його світлість, але без жодного успіху – з прикрими відмовами лишився, особливо під час виїзду його у новий табір, їздив ще до нього для всіляких можливих умовлянь.

Але ж він [хан], сівши на коня, не дивлячись на нього, резидента, який був почав йому говорити, не зачекавши анітрохи, поїхав. Цей учинок – дуже образливий, але тепер облишили вимогу до побачення з його світлістю до ліпшого часу.

Пан резидент на час потрібен був у Бахчисараї, для кращого утвердження у згоді християн і сприяння виводу їх, з огляду на знання мови і звичаїв цієї землі, тому він тепер там і перебуває.

Тут чутка скрізь розсіяна про певний виїзд світлішого хана до Санкт-Петербурга, але з певністю, як він сан не оголошує, це невідомо. [… – скорочення в публікації]

Пан азовський губернатор поробив уже корисні заходи для виводу християн у доручену йому губернію, як про те він мене повідомляє, що на це й від його світлості князя Г. О. Потьомкіна наказ має.

Тому я удруге його превосходительство просив, щоб якнайшвидше сюди відправив спочатку 2 000, а за ними і решту 4 000 губернських возів, які я вимагав, – партіями одна за другою і так, щоби жодного дня не було без таких, що прибувають до Криму.

Оце спішне прибуття сюди возів, ваше сіятельство, тим корисне, що довге зволікання сумнівне щодо переміни інколи повзятих ними намірів й небезпечне через внутрішні й зовнішні занепокоєння.

Число ж усіх християн нині виявляється побільшеним, особливо в купцях вірменах.

До Олександрівської фортеці через Перекоп відправлено з Бахчисараю для початку, обох статей: грузин 9 душ, та упродовж цього 28-го числа міщан греків чоловічої статі 33, жіночої статі 37 душ з належним ескортом на возах усякого звання (казенних, полкових і приватних), а потім і наступний невеликий транспорт днів через три готовий буде.

Оскільки я вози рухомого провіантського транспорту обертаю на це ж відвезення християн, і які прибудуть від Перекопу й Арабату в усі місця, звідки буде відправлення їх [християн], – то тижнів через півтора, сподіваюсь, зможе виїхати біля тисячі душ; а до того ж я визначив наймати візників, які прибувають у Перекоп з підрядним казенним провіантом, а між тим прибудуть і губернські вози.

В іншому ж в усьому з російського боку на всякий випадок що тільки в людській силі – все готово, а татари, бачучи таке відправлення християн, говорять, що вони втрачають їх як душу їхнього тіла і тому, напевно, з їхнього боку не обійдеться без наклепів на мене.

Не забуваю я, ваше сіятельство, про все, що належить до виводу цих християн, і його світлості князю Г. О. Потьомкіну своєчасно рапортувати [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 244, с. 608 – 611].