Листи січня – березня 1514 р.

Микола Жарких

Лист Петра Томіцького до Миколая Кам’янецького

Petrus Tomiczki, Episcopus Premisliensis, Nicolao de Camienecz, Palat. et Cap. Cracoviensi. Exercituum regni Pol. Duci generali.

Magnifice domine fautor honorande.

In principio deliberationum hujus conventus Mtas. regia proposuerat: dominis id potissimum ut deliberarent, utrum bellum cum hoste prosequi vellent, an pacem cum duris et indignis conditionibus acceptare; qui aliquamdiu secum meditantes responderunt: se ad ultimum potius assem bellum gerere velle, quam aut pacem pro Smolensk aut inducias pro captivis emere,

decretaque est ad bellum hoc gerendum contributio

ex singulis rusticorum capitibus cujusque sexus et etatis per grossum,

ex bojarorum vero per duos,

et ex procerum demum et primorum omnium per florenum;

obtulerunt postremo Mti. regie, se quandocunque opus fuerit et pro arbitrio sue Mtis. ad bellum proficisci, a qua tria duntaxat petierunt non more nostro, quorum articuli bibliam excedunt:

primum, ut officiales lithuani sua hic officia exercerent circa Majestatem suam, prout mos erat antiquus, et non Poloni;

deinde, ut Mtas. sua leges et jura illis daret;

postremo, ut Mtas. sua tam diu apud illos immoraretur, quamdiu hoc bellum duraret.

Hec summa est conventus istius, in qua tota consultatio satis breviter constitit.

Cum stipendiariis nondum Mtas. regia determinavit, propterea quod pecuniam adhuc non habet. Miserat ad mutuandam illam dominum Georgium, capitaneum grodnensem, ad dominam ducem Masovie, que obtulit quidem se mutuaturam decem milia florenorum hac conditione, ut illi inscriberetur Drohiczin et Mielnyk; sed domini Lithuanii recusant arces finitimas inscribere, itaque nescimus adhuc, qualiter inter se convenient, et quam cito hec fes finietur: tamen Mtas. regia constituit statim post festum circumcisionis domini hinc discedere.

Commendo me vestre Magnificentie, quam optime sanam et felicem esse cupio.

Datum Vilne… [AT 3, № 100, p. 83 – 84].

Петро Томіцький, [наречений] єпископ перемишльський, – Миколаю з Кам’янця, воєводі та старості краківському, головному воєначальнику військ Королівства Польського.

Видатний пане, шановний покровителю!

На початку нарад цього з’їзду [у Вільні] королівська величність запропонував панам головним чином обговорити, чи бажають вони продовжувати війну з ворогом, чи приймати мир на важких і негідних умовах. Вони, поміркувавши деякий час, відповіли, що воліють вести війну до останньої можливості, ніж купувати мир ціною Смоленська чи перемир’я ціною полонених.

Для ведення цієї війни була ухвалена контрибуція [= податок]:

– по грошу з кожного селянина обох статей і будь-якого віку;

– по два гроші з бояр;

– і нарешті, по флорину з усіх магнатів і перших осіб.

Зрештою, вони запропонували королівській величності, що вирушать на війну, коли б це не було потрібно і на розсуд його величності, від якого вони просили лише три речі, не на наш [польський] манір, оскільки їхні артикули перевищують біблійні:

– по-перше, щоб литовські урядовці (а не поляки) виконували тут свої обов’язки при його величності, як це було давнім звичаєм;

– по-друге, щоб його величність надав їм закони та права;

– по-третє, щоб його величність залишався з ними, доки триватиме ця війна.

Це є суть цього з’їзду, на якому вся нарада відбулася досить коротко.

З найманцями королівська величність ще не дійшов згоди, тому що він ще не має грошей. Він посилав пана Юрія, старосту Гродненського, щоб позичити їх у княгині Мазовецької, яка справді запропонувала позичити десять тисяч флоринів за умови, що їй будуть записані Дорогичин і Мельник; але литовські пани відмовляються записувати прикордонні замки, тож ми ще не знаємо, як вони домовляться між собою і як швидко ця справа завершиться. Проте королівська величність вирішив відбути звідси одразу після свята Обрізання Господнього.

Віддаю себе Вашій Видатності, якій бажаю найкращого здоров’я та щастя.

Дано у Вільні…

Свято Обрізання Господнього відзначають 1 січня, отже, лист було написано, думаю, в останній тиждень 1513 р., після Різдва. Томіцькому здавалось, що король полагодив усі справи і може виїхати зі столиці (мабуть кудись недалеко і ненадовго, у Троки?). А сейм тривав ще два місяці.

Зі ставки податку видно, що селянська родина із 6 душ (батько, мати і 4 дітей) повинна була внести 6 грошів, і чотири таких родини вносили 24 гроші, тобто більше ніж канцлер Миколай Радзівіл з його неосяжними маєтками (до того ж не згадано про податок з членів родин магнатів).

Однак можна думати, що магнати вносили податок грошима (якщо справді вносили), а от де узяти гроші селянам? Хіба що внести копу жита або дві копи вівса, які за таксою виносились на 6 грошів?

4 лютого 1514 р. Посольство до воєводи Богдана

Надсилаючи свого посла – белзького старосту Георгія (Єжи) Крупського послом до Молдавії і далі до Туреччини, король 4 лютого 1514 року писав (цитую тільки фрагмент інструкції):

Legatio a Sigismundo, Rege, ad Joannem Bohdanum, Vojevodam Valachie. Per Georgium Krupski […]

Intimaverat etiam tua Mgcia. per me sue reg. Mti., quod se mediatorem pro pace facienda inter ducem Moscoviensem et suam Mtem. ponere velit, dummodo ea esset sue Mtis. voluntas.

Respondet autem sua Mtas. tue Mgcie., quod oblationem istam grato animo acceperit, et non dubitat sua Mtas., quod Mgcia. tua dextere eam rem agere cum dignitate sue Mtis. posset, dummodo ille ad servanda pacta et federa constans et fidelis esset. Sed experta est sua Mtas. perfidiam ipsius et instabilitatem.

Nihilominus s. Mtas. gratias agit tue Mgcie. de oblata voluntate, et cum sua Mtas. opus intellexerit, ut aliquid de pace cum eodem agendum et tractandum fiat, faciet tuam Mgciam. certiorem. Nam hec profusio christiani sanguinis, que utrinque copiosa fit, perfidis hostibus consolationem facit et animum in Christianos excitat et Mti. regie dolorem adfert. – Propterea sua Mtas. mallet cum isto hoste in pace et benivolentia vivere quam bello se implicare […] [AT 3, № 21, p. 27].

Посольство від короля Сигізмунда до Іоанна Богдана, воєводи Молдавії. Передане Єжи Крупським […]

Твоя милість [= Богдан] також повідомив його королівській величності, що хоче виступити посередником для укладення миру між Московським князем та його величністю, якщо на те буде воля його величності.

На це його величність відповідає твоїй милості, що прийняв цю пропозицію з вдячністю, і його величність не сумнівається, що твоя милість зможе вміло провести цю справу з гідністю його величності, якщо тільки той [московит] буде постійним і вірним у дотриманні угод і союзів. Але його величність вже зазнав його [московита] підступності та мінливості.

Тим не менш, його величність дякує твоїй милості за висловлену готовність, і коли його величність побачить можливість домовлятися про мир із ним [московитом], він [король] повідомить про це твою милість. Бо це пролиття християнської крові, яке рясно відбувається з обох боків, тішить невірних ворогів і заохочує їхній дух проти християн, і завдає болю королівській величності. Тому його величність волів би жити з цим ворогом у мирі та доброзичливості, ніж бути втягнутим у війну […]

Здається, це єдине свідчення про спробу посередництва молдавського воєводи у справі примирення литовського Сигізмунда й московського Василя.

4 лютого 1514 р. Лист короля Сигізмунда
до Яна Ласького

Архібіскуп Ян перебував у Римі на Латеранському соборі. Король просив його сприяти призначенню Петра Томіцького на вакантну посаду перемиського біскупа. Забігаючи наперед, слід сказати, що Томіцький дуже мало займався справами своєї єпархії, а продовжував секретарювати при королі. Посада біскупа була для Томіцького матеріальною винагородою за цю службу.

Окрім цієї головної справи, король торкнувся і політичних новин (цитую тільки цікавий для нас фрагмент):

Sigismundus, Rex, Joanni Laski, Archiepo. Gnesnensi, Oratori Rome […]

Moscoviensis non quiescit neque apparet, quod quiescere et a bello gerendo cessare velit, et, veluti suspicari juste possumus, cesaris et Cruciferorum hortatu insolentior fit; nam paulo ante cesaris orator ad eundem profectus est […]

Dat. Vilne d. IV Febr. [AT 3, № 24, p. 29].

Московит не заспокоюється і не схоже, що він хоче заспокоїтися та припинить вести війну, і, як ми можемо справедливо підозрювати, він стає більш зухвалим через заохочення цісаря [імператора Максиміліана I] і хрестоносців [Тевтонського ордену]; адже щойно перед цим до нього вирушив посол цісаря […]

Дано у Вільно, дня 4 лютого.

4 лютого 1514 р. Лист короля Сигізмунда
до Ахілла де Грассі

Кардинал Ахілл, як ми пам’ятаємо, мав титул протектора Польського королівства при папському престолі. Звертаючись до нього з проханням сприяти призначенню Томіцького, король подав і загальну інформацію (цитую тільки фрагмент):

Sigismundus, Rex, Achilli de Grassis, Cardinali Bononiensi, Protectori […]

Gravibus bellis, que nobis dux Moscovie, federibus sacramento firmatis dolose repudiatis infert, impliciti sumus totumque hunc annum in armis et gravissimis sumptibus consumpsimus, nec spes est ob hostis obstinatam temeritatem et potentiam, ut hoc quoque futuro anno quiescere possimus, presertim quod quidam nobis obnoxii et in fide erga nos cespitantes eum hostem in perniciem nostram clandestinis suasionibus videntur concitare.

Utcumque est, ex quo nemo est, qui tam atroci bello subducendo studium adhiberet, nos et nostra Deo opitulante tuebimur […]

Dat Vilne d. IV Febr. [AT 3, № 23, p. 28].

Король Сигізмунд – Ахіллу де Грассі, кардиналу Болонському, протектору […]

Ми втягнені у тяжкі війни, які московський князь веде проти нас, підступно відкинувши угоди, укріплені присягою. Весь цей рік ми провели у зброї та з найтяжчими витратами, і немає надії, через вперту зухвалість і могутність ворога, що ми зможемо спочити й наступного року, особливо тому, що деякі залежні від нас особи, які хитаються у вірі до нас, здається, підбурюють цього ворога на нашу загибель таємними підмовами.

Як би там не було, оскільки немає нікого, хто б докладав зусиль для припинення такої жорстокої війни, ми будемо захищати себе і наше (королівство) з допомогою Бога […]

Дано у Вільно, дня 4 лютого.

Глухий натяк короля на внутрішніх ворогів можна трохи роз’яснити процитованим вище записом Деція про страту краківського міщанина Ляти в 1513 році.

3 березня 1514 р. Лист короля Сигізмунда
до Томаса Бакоца

Дізнавшись, що архібіскуп Томас повертається з Риму до Угорщини, Сигізмунд написав до нього листа, в якому зокрема йшлося і про московську війну (цитую тільки це місце):

Sigismundus, Rex, Thome, Cardinali Strigoniensi […]

Credimus quidem rmam. Ptem. vram. non latere, nos nunc cum duce Moscovie grave et periculosum bellum habere, qui anno superiore, nulla a nobis lacessitus injuria, sed sola duntaxat libidine terras nostras occupandi excitatus, nobis, ne suspicantibus quidem, contra jusjurandum et inite pacis perpetua federa hoc ipsum bellum intulit, arces nostras terris suis finitimas maximis viribus adortus summa contentione oppugnavit. In quo tamen illi, deo bene juvante, non successit ex animi ejus sententia. Pervastatis enim ferro et igne agris in circuitu, predaque hominum et pecorum ingenti abacta, cum noster exercitus vim ejus repressurus appropinquaret, relicta obsidione cepta et non spernendis cladibus acceptis in patriam repedavit.

Non ignorat rma. Ptas. vra., nos non solum in has terras lithuanicas vires nostras convertere oportere, quum imperator Turcarum in principio regni sui id paret et moliatur, ut aliquibus magni momenti facinoribus a se gestis nomen suum (quod Deus avertat) illustrare possit regnisque christianis et presertim nostris, que sibi viciniora sunt, cladem aliquam insignem afferat.

Et preterea, cum non sit possibile, tantis duabus tamque validis potentiis eodem tempore divisim resistere posse, mallemus cum Mosco, qui se utique christianum esse profitetur, componere pacem, ut cum fraterna Mte. conjunctis viribus contra Turcum regna nostra tueri et defendere possimus.

Cum igitur rma. Ptas. vra. ejusce rei aggrediende a sede apostolica injunctam habeat provinciam, rogamus: dignetur huc ad nos aliquem bonum virum, cujus probitas et industria ad eam rem obeundam idonea videretur, autoritate sua fulcitum, absque tamen iriora mittere, cum quo et oratores nostri, acceptis a nobis communiter necessariis documentis et brevibus apostolicis, irent ad Moscum remque ipsam sedis apostolice ac vre. Ptis. rme. nomine ita cum nostris componere tentarent, ut ab hac parte pacati Turcico bello gerendo liberius vacare queamus […]

Datum Vilne d. III Martii [AT 3, № 44, p. 41 – 42]

Король Сигізмунд – Томі, кардиналу Естергомському

Ми віримо і не сумніваємось, що ваша найвелебніша отцівська милість добре знає, що ми зараз ведемо важку і небезпечну війну з московським князем, який минулого [1513] року, не спровокований жодною образою з нашого боку, але лише бажанням захопити наші землі, розпочав цю війну проти нас, коли ми навіть не підозрювали, всупереч присязі та договорам про вічний мир, і з найбільшими силами напав на наші фортеці, що межують з його землями, і з величезним завзяттям їх облягав. Однак, з Божою допомогою, його задум не увінчався успіхом. Після того, як він спустошив навколишні поля вогнем і мечем та забрав величезну здобич людьми й худобою, коли наше військо наблизилося, щоб відбити його силу, він залишив розпочату облогу і, зазнавши неабияких втрат, повернувся на батьківщину.

Ваша найвелебніша отцівська милість також знає, що ми не можемо спрямовувати всі наші сили лише на ці литовські землі, оскільки турецький імператор [Селім 1-й] на початку свого правління готує і замишляє щось таке, щоб прославити своє ім’я (чого Боже борони) якимись великими діяннями, скоєними ним, та завдати значної поразки християнським королівствам, особливо нашим, які є найближчими до нього.

А крім того, оскільки неможливо одночасно розділено чинити опір двом таким сильним і могутнім силам, ми воліли б укласти мир з московитом, який все ж називає себе християнином, щоб, об’єднавши сили з братньою його величністю [Владиславом 2-м], ми могли захищати наші королівства від Туреччини.

Оскільки ж ваша найвелебніша отцівська милість має доручене від Апостольського престолу завдання взятися за цю справу, ми просимо: нехай він зволить надіслати сюди до нас якусь чесну людину, чия доброчесність і старанність здавалися б придатними для виконання цієї справи, підтриману його авторитетом.

З цією людиною наші посли, отримавши від нас спільно необхідні документи та апостольські бреве, вирушили б до московита і спробували б владнати цю справу від імені Апостольського престолу та вашої найвелебнішої отцівської милості разом з нашими таким чином, щоб, забезпечивши мир на цьому фронті, ми могли б вільніше зайнятися веденням турецької війни […]

Дано у Вільно, дня 3 березня.

Отже, папського посла до Москви ще не було призначено, і король тільки розпочав цю справу з прохання до Бакоца знайти потрібну людину.

3 березня 1514 р. Інструкція короля
для Христофора Шидловецького

Не мавши змоги особисто приїхати до Петрокова на сейм Польського королівства, намічений на кінець березня 1514 р., король відправив на нього віце-канцлера Христофора Шидловецького. Із довгої інструкції я цитую тільки те, що стосується московської війни:

Legatio a Sigismundo, Rege, ad Conventum generalem Piotrkoviensem, pro dominica Letare institutum […]

Neque dni. Lithuani, qualescunque sunt, utique fratres et vicini, auxilio deserendi sunt, quia firmius vincula geminata quam simplicia tenent; experitur enim Mtas. sua et extra vanam opinionem est, quod nec ipsi viribus neque facultatibus tantum hostem nedum superare, sed nec equare possunt.

Modus itaque aptior defensionis in regno constituendus esset, non solum propter ea pericula, que a Tartaro et Mosco imminent, sed qui Valachum et Lithuanos ex tam periculosis temporibus liberare posset. Nam Moscus Lithuanis exitium, Turcus Valacho parat, ut eisdem perdomitis tanto facilius regnum aggredi et evertere possent.

Si igitur Mtas. regia discessisset illinc, sine dubio ille terre finitime et castra defecissent ad hostem, quas secute essent alie terre.

Domini Lithuani suscepturi sunt septem milia hominum, pro quibus suscipiendis laudaverunt exactionem notabilem […]

Item de suscipiendis et conscribendis militibus ad defensionem cum dominis consiliariis agendum: si videlicet suscipiendi sunt vel non, et qui numerus suscipiendus. In hoc habeatur respectus ad pecuniarum quantitatem, ut quartalia duo cum medio satisfaciant […] [AT 3, № 47, p. 45, 46].

Посольство від короля Сигізмунда на генеральний з’їзд у Петрокові, скликаний на середпісну неділю […]

Панів литовців, якими б вони не були, братів і сусідів, аж ніяк не можна залишати без допомоги, бо подвійні пута тримають міцніше, ніж одинарні. Адже його величність переконаний, що власними силами й засобами вони не можуть не те що перемогти, але навіть зрівнятися з таким могутнім ворогом.

Отже, слід встановити у королівстві більш придатний спосіб оборони, не лише через ті небезпеки, що загрожують від татарина та московита, але й такий, що зможе визволити волоха [Молдавію] та литовців від таких небезпечних часів. Бо московит готує загибель литовцям, а турок – волоху, щоб, підкоривши їх, тим легше напасти і знищити королівство.

Якби королівська величність звідти від’їхав, безсумнівно, ті прикордонні землі та замки перейшли б до ворога, за якими пішли б й інші землі.

Пани литовці мають намір найняти сім тисяч чоловік, на що вони схвалили значний податок […]

Слід обговорити з панами радниками про наймання та призов воїнів для оборони: чи слід їх наймати, і яку кількість. При цьому слід зважати на кількість грошей, щоб вистачило на два з половиною квартали […]

Два з половиною квартали, якщо почати від квітня, мали б закінчитись у середині листопада 1514 р., і приблизно так воно і вийшло.