Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Вигадані випадки

Микола Жарких

Дати вигаданих випадків ми подаємо через косу риску – спочатку дата, під якою запис поставлено у джерелі (коли випадок буцімто відбувся), а потім – дату джерела, де відповідна фантазія вперше записана.

988 / 1534 р. Рогніда

Вигаданий запис про постриження Рогніди (дружини князя Володимира Святославича) міститься у Тверському літописі (1534 р.). Ця вигадка цілком очевидна, і вона не набула поширення в подальшому літописанні – скоріше за все, через те, що це літописання скоро припинилось.

Чіткий слід запозичення цього сюжету з Тверського літопису маємо у «Житії святого князя Володимира», написаному Димитрієм Тупталом (Ростовським) для своїх «Четьїх Міней» [я скористався сучасним українським перекладом: Синопсис Київський / І. В. Жиленко. – К.: 2002 р., с. 113].

Можна думати, що один зі списків цього літопису зберігався у Києво-Печерській лаврі (нагадаю, що обидва збережені списки – українського походження).

Доповнено 13 березня 2018 р.

1228 / 1512 р. Король Стефан

Вигаданий запис про постриження сербського короля Стефана міститься у Хронографі, перша редакція якого датується 1512 роком (є припущення, що йому передував Хронограф, написаний в середині 15 ст. чи навіть у 1440-х роках, але для нас це не принципово). Це постриження – один з епізодів чудес Сави Сербського.

Справа стояла так: Стефан висловив бажання прийняти перед смертю чернецтво, і цей обряд мав виконати його молодший брат Сава (на той час сербський патріарх). Сава не встиг цього зробити, і Стефан помер. Тоді Сава прибув до мертвого, воскресив його, постриг і знову наказав Стефану лягти до гроба.

Простою мовою, Сава завжди хотів воскрешати мертвих, але подібно до персонажа Котляревського, якось не мав до того нагоди. А коли нагода трапилась – от він свою святість і показав.

Ясна річ, що цей епізод є вигадкою від першої літери до останньої, і виник він значно пізніше смерті Стефана і Сави – мабуть під час формування культу св. Сави.

Подальше заглиблення в цю тему я вважаю зайвим. Для нас істотно те, що цей випадок (хоча б у формі розповіді) не міг вплинути на формування звичаю передсмертного постриження на Русі, бо на Русі такі випадки зафіксовані раніше за смерть Стефана.

1350 /1539 р. Ольгерд

Вигаданий запис про передсмертне постриження великого князя литовського Ольгерда міститься у Новгородському літописі Дубровського (1539 р.). І ця вигадка цілком очевидна, нагадуючи оповідання барона Мюнхаузена. Окрім цілком помилковою дати смерті Ольгерда, ми там читаємо, що він був охрещений за православним звичаєм з іменем Олександра, а пострижений з іменем Олексія (ця пара імен нагадує нам випадок Олександра Ярославича, чернече ім’я якого не було відоме, але в 16 ст. для нього було вигадано ім’я Олексій). Похований був цей літературний Ольгерд-Олександр-Олексій у збудованій ним (коли? мабуть, в часи його язичництва?) церкві Богородиці у Вільнюсі – теж, ясна річ, чисто літературній «будівлі».

Слід знати, що цю історію можна прочитати ще в короткому літописі «Предословие о великих князьях Литовских» [ПСРЛ, 1907 г., т. 17, стб. 604 – 605] у дещо відмінній редакції. Два списки цього твору досить пізні – кінця 16 та 17 ст. Питання походження цього оповідання і впливу литовських фантастичних генеалогій на великоруське літописання виходить за рамки даної статті.

Ця вигадка також не мала щастя в подальшому літописанні.

Обидві ці вигадані в 16 ст. історії (Рогніди та Ольгерда) мали підхлібляти почуттю православного благочестія, як його розуміли люди того часу.

1352 / 1418 р. Рукописання Магнушеве

Під 6860 [1352] роком до С1ЛСІ вписано «Рукописание Магнуша, свейского короля» [Полное собрание русских летописей. Т. 6, вып. 1. Софийская первая летопись старшего извода. – М.: Языки русской культуры, 2000 г. – стб. 429 – 431]. Під цим же роком воно записане в інших літописах, похідних від С1ЛСІ.

Це новгородський публіцистичний твір у формі заповіту шведського короля Магнуса. В ньому викладається історія невдалих нападів шведів на Новгород, починаючи з 1240 року, і дається заповіт – не нападати на Русь (от заради цього і все рукописання було створене). В кінці «Магнус» пише, що після катастрофи його флоту його прибило до монастиря св. Спаса на Полній ріці, і «остригошя мя в чернци и в скиму» [с. 282]. Історія тексту цього твору викладена в довіднику [Словарь книжников и книжности древней Руси. 2 пол. 14 – 16 вв. – Лг.: Наука, 1989 г., ч. 2, с. 313 – 315].

Що за ріка Полна? Є така маленька річка у Смоленській області, впадає у Сож. Це явно нам не підходить. Є ріка Пола, яка впадає в озеро Ільмень. Про неї в Новгороді безперечно добре знали, але не знати, чи був там монастир. І неясно, як туди могло занести Магнуса. За контекстом оповідання «Магнус» поплив у Мурманську землю, і катастрофа сталась десь у морі.

Разом з тим конкретність усіх подробиць твору говорить, що його автор намагався бути переконливим за рахунок реальної історії та реальної географії. Тому слід вважати, що йшлося про якийсь реально існуючий і відомий новгородцям монастир, хоча, мабуть, не близький до Новгорода.

В лето 6826 [1318]. Ходили новгородци воиною за море, в Полную реку, и много воеваша, и взяша Людерев город сумьского князя и пискупль; и придоша в Новьгород вси здорови (Н1ЛСІ; те саме в Н1ЛМІ; в С1ЛСІ «местеря» замість «князя»).

В лето 6826 [1318]. Ходили новгородци воиною за море, в Полную реку, и взяша 2 города: Людерев и Пискупль, а немец избиша (НКЛ2, Н4Л). [Цей запис, очевидно, є скороченням-інтерпретацією запису Н1ЛСІ, де йдеться про одне місто.]

Коментатори ( і ) вважають, що йдеться про місто Турку та замок єпископа на усті річки Аурайоки. Назву «Полная» вони вважають не власною назвою, а апелятивом на позначення широкого водного простору (затоки або гирла річки).

В лето 6847 [1339]. Новгородци же послаша [до Виборга?] Кузму Твердислаица и Александра Борисовица посольством, и привезоша мир, доконцавше по тому миру, что доконцали с великим князем с Юрьем в Неве, а про Кобыличкую Корелу послати к свейскому князю (Н1ЛМІ).

В лето 6847 [1339]. Того же лета новогородци послаша Кузму Твердиславля и Александра Борисовича с инеми бояры, а от владыкы сестринича его Матфея за море к свеискому местерю посольством, и наехаша его во Мурманьскои земли в городе Людивле, и докончаша мир по старым грамотам, а про корелу тако рекоша… (С1ЛСІ).

В Н4Л цього запису нема.

Справа виглядає так, що спочатку Кузьма та Олександр залагодили мир з Виборгом, а потім поїхали до шведського князя і з ним домовились про Корелу. Не виключено, що вся сучасна Фінляндія тоді звалась «Мурманською землею».

Розглядаючи вигадані випадки постриження в цілому, можна сказати, що всі вони цілком очевидні і переважно сфантазовані в 16 ст., коли літописи перестали бути виключно політичними архівами і почали відігравати роль художньої літератури, сучасних історичних романів.