Аналіз

Микола Жарких

Хронологія

Хронологічний розподіл випадків передсмертного постриження

Розподіл випадків передсмертного постриження правителів у ченці показує наступне:

– звичай цей виникає наприкінці 12 ст. і швидко (вже у 1 половині 13 ст.) набуває значного поширення;

– максимального поширення звичай набирає в 2 половині 14 – 1 половині 15 ст.; на це століття припадає 52% загального числа випадків;

– починаючи з 2 половини 15 ст. відбувається скорочення вживання цього обряду, і з середини 16 ст. він зводиться нанівець. Частково це можна пояснити особливістю використаної джерельної бази: літописи цього часу зосереджуються на особі правителя Московії та його родині, і відповідно різко скорочується число представників правлячого шару, смерті яких зафіксовані в літописах. Тому залучення інших категорій джерел (місцевих, родинних, монастирських) може змінити цю статистику, але тільки в напрямку «демократизації» звичаю (тобто поширення його не тільки серед правителів, але й серед нижчих верств).

Географія

Карта поширення випадків передсмертного постриження

Географія поширення випадків передсмертного постриження показує дві виразних закономірності:

– сильну концентрацію в землях північно-східної (Московської) Русі – на карті контуром обведена область, де зосереджено 95 % випадків; на Москву + Новгород припадає 53 % випадків;

– практичну відсутність цього звичаю на землях південної Русі (майбутніх українських) – у князівствах Галицькому, Волинському, Київському, Чернігівському, Переяславському.

Такий розподіл частково зумовлений кращим станом нашої джерельної бази для Московської Русі, зокрема, для Москви та Новгорода; але для періоду кінця 12 – 1 половини 13 ст. (до 1240 р.) бідність джерел для південної Русі не є такою драматичною, однак випадків постриження тут практично не зафіксовано.

Отже, слід вважати, що географічний розподіл випадків передсмертного постриження відбиває різне ставлення місцевих еліт до цього звичаю – ентузіастичне на північному сході і стримане на півдні. Це – різниця стереотипів поведінки.

Соціологія

Розподіл випадків передсмертного постриження
за соціальними групами

Розподіл випадків передсмертного постриження за соціальними групами, як і слід було очікувати, дає рішучу перевагу князям. Разом з тим маємо значну кількість представників нетитулованої знаті – перш за все, це новгородські та псковські посадники, тобто очільники цих республік. Служила знать представлена кількома московськими боярами і одним (!) дяком (щоправда, цей Василь Момирев був дуже помітною особою в адміністрації Івана 3-го).

Таким чином, звичай передсмертного постриження не був монополією правителів, а проникав і в середовище людей нижчого соціального стану, повторюючи в цьому шлях поширення християнства – від князів – в маси народу.

Розглядаючи групу княгинь, ми маємо пам’ятати, що джерела не завжди дають нам упевненість в тому, що княгиня, котра померла у черницях, постриглась саме перед смертю (як, наприклад, Марія, 1206 р.). Якщо ми будемо читати самі тільки записи про смерть Марії Ярославівни (1485 р.) чи Ірини Федорівни (1604 р.), то можемо прийняти їх за постриження перед смертю; і тільки інші записи показують, що вони прийняли чернецтво значно раніше. Тому для княгинь звичай передсмертного постриження перетинається зі звичаєм постриження вдової княгині у черниці (перший з таких випадків – 1218 р., невідома на ім’я дружина Костянтина Всеволодовича, в черницях Агафія).

Але якщо для вдових княгинь прийняття чернецтва було нормою поведінки, для князів це було неможливо. Аби ти князь і виконуєш функції правителя, або ти чернець і правити не можеш. Тому всі випадки смерті князів у чернецтві – це постриження перед смертю. Єдиний виняток – князь Григорій у Пскові (постригся у ченці в 1404 р., помер в 1417 р.; але під час перебування в монастирі він князівських функцій не виконував). Саме на цьому жорсткому розподілі обов’язків правителя і ченця було засновано звичай усунення політичних противників шляхом примусового постриження їх у ченці.

В цілому на розподіл по соціальних групах має надзвичайно сильний вплив характер нашої джерельної бази. Літописи цікавляться в основному правителями і майже не згадують про існування інших груп населення. Тому на підставі розглянутих джерел ми не можемо визначити, наскільки глибоко цей звичай проникав у маси.

Генеалогія

Генеалогія випадків передсмертного постриження

Для генеалогічних побудов ми маємо достатні дані лише для князівського роду Всеволода Велике Гніздо / Ярослава Всеволодовича. На діаграмі ми бачимо, що звичай передсмертного постриження мав найбільше поширення у старшій гілці роду – нащадках Олександра Невського. В цій гілці чітко простежується дві хвилі застосування звичаю: перша – упродовж чотирьох поколінь, від самого Олександра (1263 р.) до Івана Івановича (1359 р.) багато представників роду приймають передсмертний постриг; далі упродовж наступних 4 поколінь – від Дмитра Донського (1389 р.) до Івана 3-го (1505 р.) – правителі чернецтва не приймають, звичай сильно скорочується; друге пришестя цього звичаю упродовж двох поколінь спостерігаємо в 16 ст. – від Василя 3-го (1533 р.) до Івана 4-го (1584 р.).

Для середньої (суздальської) гілки роду ми не маємо досить матеріалу, щоб стверджувати якусь закономірність пострижень. Після того як Москва захопила Суздальсько-Нижегородське князівство, ці князі переходять на службу до московських правителів і відповідно до логіки літописців – зникають зі сторінок наших джерел. Літописи не цікавляться служилими князями так само, як вони не цікавляться й іншими слугами – пічниками, собачниками, конюхами…

Щось подібне слід сказати і про молодшу (тверську) гілку роду – там ми також не маємо досить даних для встановлення закономірностей. Але тверські князі – це вам не суздальські! Їх нагнути на службу Москві не вдалося. Цей рід вигас, але шиї ні перед ким не згинав.

Фрагмент генеалогії ростовських князів

За межами роду Ярослава Всеволодовича ми маємо деякі відомості про ростовських князів – нащадків його старшого брата Костянтина Всеволодовича. Ми бачимо, що у двох поколіннях шість представників цього роду прийняли перед смертю чернецтво. Про п’ять із цих випадків нам повідомляє одне джерело – Московський Академічний літопис, який в своїй останній частині був літописом ростовських князів. Жодна з цих звісток не повторена в інших літописах.

Церковный характер Ростовского свода доказывается и тем, что начиная с 6912 г., в целом ряде известий о кончине членов княжеского дома сообщается о принятии ими перед смертью монашеского имени [Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов 14 – 16 вв. – М.: 1938 г., с. 227]

На мою думку, ці звістки МАЛ промовляють не за специфічно-церковним характером літопису, а за існуванням певної родової традиції передсмертного постриження – традиції ростовського князівського дому.

Додаткову підпору для цієї традиції можна знайти у П1Л та П2Л, де повідомляється про постриження псковського намісника – князя Федора Олександровича із ростовського дому. Він тяжко захворів, прийняв постриг у Пскові, поїхав до Москви і там помер. Тобто цей епізод його життя проходив поза межами впливу ростовського архієпископа і ростовських попів, і постриження в таких умовах, на мою думку, слід розцінювати як слідування неписаному кодексу поведінки ростовських князів.

Отже, розгляд генеалогії передсмертних пострижень переконує нас у тому, що родові традиції мали значний вплив на поширення цього звичаю; центральним моментом тут було постриження Олександра Невського – авторитетного предка московських князів. Це постриження було добре відомим, записано у багатьох літописах і викликало намагання слідувати його прикладу.