Князі Ольговичі на початку 13 ст.

Микола Жарких

В цьому і подальших розділах я не буду намагатись вичерпати поставлені в заголовках питання, а тільки хочу дати загальний начерк місця князів Ольговичів у внутрішній політиці давньої Русі 1-ї половини 13 ст. (давня Русь як цілість межувала із землями, на яких переважно не було державних структур, тому й не було предмету для зовнішньої політики. В розглядуваний час лише волинські та галицькі князі мусили журитись відносинами з польськими князями та Угорським королівством.)

Пам’ятаючи про розписану і далі розбиту амфору, ми не можемо уповні з’ясувати послідовність, у який Ольговичі займали чернігівський стіл – головний престол, на який вони претендували і мабуть вважали своїм монопольним володінням (отчиною).

В 1198 р. помер князь Ярослав Всеволодович (Т-1), представник старшої лінії Ольговичів. Ця дата узята з київського літопису, безспірно більш компетентного у чернігівських справах; натомість в літописній традиції північно-східної Русі ця подія поставлена під 1200 роком. Коливання дат у межах двох років – це постійне явище в усьому розглядуваному періоді, і ми маємо «одну певну дату» для події переважно в таких випадках, коли маємо про цю подію тільки одне свідчення.

Після цього старшим у 9-у коліні від Рюрика залишився сіверський князь Ігор Святославич з молодшої гілки Ольговичів, і маємо звістку (Т-2) про його вокняжіння в Чернігові. Звістка походить так само з київського літопису. З цього (зокрема) епізоду в історіографії розвинено погляд про суворе дотримання родового старшинства серед Ольговичів.

Ми не маємо ніяких звісток про діяння Ігоря в ролі чернігівського князя, натомість маємо звістку 1200 р. про смерть чернігівського князя Володимира, за одностайною згодою дослідників – сина Святослава Всеволодовича (Т-3).

Наступна згадка з 1201 р. відзначає смерть чернігівського князя Ігоря Святославича (Т-4) – останнього представника 9-го коліна Ольговичів.

Далі маємо згадку про смерть чернігівського князя Олега, що помер у 1204 р. разом із сином (Т-14). Знову наше джерело не подає його роду і мусимо припускати, що він був сином Святослава Всеволодовича.

Але якщо вважати Володимира та Олега синами Святослава Всеволодовича, то вийде, що Володимир був найстаршим, а Олег – молодшим від нього. Це видно із статті 6684 (1176) року : Святослав Всеволодович надав допомогу синам Юрія Долгорукого у відвоюванні їх владимирської отчини, і загін чернігівських вояків очолив князь Володимир Святославич. Коли Михалко і Всеволод Юрійовичі здобули Владимир, Святослав відправив до них їх княгинь, що залишились були в Чернігові, і супроводжував їх князь Олег Святославич. Доручення Володимира було значно відповідальнішим за доручення Олега, і тому я вважаю Володимира старшим братом.

Всі епізоди (Т-2, Т-3, Т-14) в усіх літописах подано однаково: і Володимир, й Ігор, і Олег – «чернігівський князь», тобто такий, що княжив у Чернігові. Ніяк не можна розуміти цього виразу як «хтось із чернігівської княжої гілки»:

1. одиницею обліку князів був рід, а не князівство. Представники Ольговичів княжили не тільки в Чернігові, але також у Києві, Великому Новгороді й Галичі.

2. У владимирських літописах ми все бачимо «Ольговичів». Якби владимирський літописець мав на увазі приналежність князя до роду Ольговичів, він так і написав би, а «чернігівський» означало конкретний стіл.

Намагаючись зліпити оці звістки в якусь цілість, ми мусимо припустити таку послідовність посідання чернігівського стола:

– Ярослав († 1198 р.);

– Ігор († 1201 р.);

– Володимир (відомий від 1175 р. – † 1201..1202 р., дата Т-2 хибна);

– Олег (відомий від 1175 р. – † 1204 р.);

– Всеволод Чермний (відомий від 1178 р. – † 1212 р.);

– Гліб (відомий від 1179 р. – † після 1215 р.);

– Мстислав (відомий від 1182 р. – † 1223 р.).

В такій послідовності сини й онуки Святослава Всеволодовича виступають на історичній арені, і в такій послідовності вони сходять з неї. Періоди, коли вони посідали чернігівський стіл, не можна окреслити.

Така відносна стрункість досягнута ціною передатування однієї звістки Т-2, і я вважаю так ціну прийнятною.

Інша можливість – залишити Т-2 на місці і рахувати дві чернігівські каденції Ігоря, розділені каденцією Володимира. Для цього треба припустити, 1, що Володимир зумів якось зігнати Ігоря з чернігівського стола; 2, що Ігор після смерті Володимира зумів знову посісти чернігівський стіл. Для цих припущень ми не маємо ніяких вказівок у джерелах. Тому я вважаю, що побудова з одним припущенням ліпша за побудову із двома припущеннями.

Слід звернути увагу – упродовж 7 років (1198 – 1204) літописи відзначають смерть 5 чернігівських князів (Ярослава, Ігоря, Володимира, Олега та його сина). До того ж, якщо покладатись на запис про смерть Олега та його сина, то слід думати, що обидві події відбулись у дуже близькому часі й, мабуть, мали одну причину. Факт досить дивний і, здається, не має близьких аналогій. З одного боку, нічого не згадується про насильницький характер смертей, а з другого – нема згадок і про якусь епідемію.

Єдине, що спадає мені на ум – що тут маємо справу із хворобою заразною, але не епідемічною. Такі хвороби нині відомі, наприклад, – вірусна хвороба з частими смертельними випадками; але швидка смерть хворих заважає вірусу поширюватись і вражати ширші групи людей. Можна думати, що якісь мікроорганізми такого роду потрапили, наприклад, у криницю, з якою брали воду для княжого двора у Чернігові…

Я припускаю, що владимирський літописець не мав точної інформації про зміни внутрішньої ситуації в Чернігівському князівстві, і відтак у записах 1201 – 1206 років фігурує якесь «колективне керівництво» Ольговичів, без конкретизації – кого персонально вважали учасниками цієї групи (Радз-3 – 9; ЛПС-4, 6, 8, 10 – 14, 16; Лавр-4, 6, 8, 10 – 12, 14 – 18). Два рази вираз «Ольговичі» зустрічається у новгородському літописі (можливо, під впливом прийнятої у Владимирі термінології, Новг-1, 2). Хроніка Романовичів такого поняття не знає.

На наступних генеалогічних схемах подано окремо старшу і молодшу гілки князів Ольговичів середини 12 – середини 13 ст.

В цих генеалогіях багато спірного і суперечливого, особливо в пізніх поколіннях, які власне для нашої теми найважливіші. Генеалогічна позиція деяких князів з числа Ольговичів не може бути встановлена, до того ж в нашій історії виступатимуть і зовсім «бездомні» князі, походження яких невідоме. Я подаю схеми з довідковою метою, скоригувавши їх відповідно до своїх спостережень над джерелами.

Отже, в 10-у поколінні Ольговичів ми маємо в старшій гілці синів Святослава Всеволодовича: , , , , , та синів Ярослава Всеволодовича – й . В молодшій гілці маємо синів Ігоря Святославича – , , , , Ростислава (існування якого визнають не всі дослідники), та сина Всеволода Святославича – . В такому порядку старшинства, який я вважаю правильним, князі подані у генеалогічній таблиці Л. Є. Махновця, доданій до «Літопису Руського» [К.: 1989 р.]; інші довідники [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв.: 2000 р., розділ ; Войтович Л. В. : портрети еліти. – Біла Церква: 2006 р., с. 404 – 405] та подають послідовність Олег – Всеволод – Володимир – Гліб – Мстислав (на мою думку, помилково).

Всього маємо цілих 13 душ, котрі були Ольговичами і теоретично могли входити у групу, яку мав на увазі владимирський літописець. Але персональна роль цих князів у наступних подіях не може бути встановлена, бо вона була невідома навіть сучасникам тих подій.

І тільки від 1206 р. (Т-24) лідером корпорації Ольговичів виступає Всеволод Чермний (владимирський літописець постійно іменував його Чермним, тобто рудим, на відміну від свого пана – теж Всеволода. Цим він значно полегшив нашу роботу! Так звав його й новгородський літописець, натомість хроніст Романовичів цього прізвища не вживав). Останній раз він згадується в 1212 р. (Т-68) і мабуть помер в тому самому році. Це можна вивести з тієї обставини, що він, програвши битву під Вишгородом, утік за Дніпро, і більше за нього не чути. Принаймні, в Чернігові переможці його не застали (Т-70).