Князь Ростислав Михайлович

Микола Жарких

Одна чи дві битви Ростислава із Данилом?

Йдеться про битву на р. Січниця в 1244 р. (Т-167) та про битву під Ярославом в 1245 р. (Т-171).

Кажуть, що битва на невідомій нині ріці Січниція є подвоєнням запису про битву під Ярославом. Кажуть, що першим таку думку висловив був Л. Черепнін [Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого. – Исторические записки, 1941 г., т. 12. Цієї статті немає в Мережі, я її не читав] і виставив такі елементи, котрі присутні в обох фрагментах:

1, Ростислав упросив тестя дати йому угорців;

2, Ростислав напав на Перемишль;

3, битва відбувається на річці;

4, в ній бере участь Лев Данилович;

5, згадані ті самі бояри (Андрій, Яків);

6, Всеволод не допомагає Данилу, а тікає.

Коментуючи Іпат-72 + 73, М. Котляр приєднався до думки Л. Черепніна, що опис «битви на Січниці» – це скорочена версія опису битви під Ярославом в 1245 р. [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 249 – 250].

У польському виданні битва на Січниці прокоментована як окрема незалежна подія [ (Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017, s. 262 – 263], про гіпотезу подвоєння навіть не згадано.

В новому українському коментарі битва на Січниці взагалі не згадана, хоча автори книги дуже люблять відшукувати випадки самоцитування в ГВЛ [ГВЛТ, с. 282]. І це – останнє слово нашої науки.

Я думаю, битву на Січниці слід вважати реальною. Хроніст Романовичів будь-що-будь стояв ближче до подій, ніж сучасні коментатори, і відкидати його записи без крайньої потреби не слід.

А щоб показати, що перелічені Черепніним збіги не можуть мати вирішального значення, я піду шляхом аналогії. Аналогії з під час 2-ї світової війни. Вона тягнулась упродовж трьох років і за цей час було два німецьких наступи і два англійських. І весь цей час воювали німецький боярин Роммель і англійський боярин Монтгомері (аргумент № 5!). До речі, вони обидва дослужились до фельдмаршала. Далі, боярин Роммель кілька разів просив у свого начальства допомоги для вирішального наступу (аргумент № 1!), і так само боярин Монтгомері просив допомоги у свого начальства.

Далі, при кожному наступі тієї чи другої сторони захоплювали Бенгазі (ну, і Тобрук; аргумент № 2!). Далі, кожен наступ кожної сторони проходив абсолютно однаково: ударна танкова колона відходила від берега моря на 40..50 км у пустелю, обходила південний фланг ворога і з’являлась на березі у його тилу, після чого противна сторона кидалась тікати (аргумент № 3!). І в ролі Всеволода там виступав маршал Граціані, котрий так само прудко утікав від ворогів (аргумент № 6!).

А тепер нехай хто спробує викласти перебіг африканської кампанії, не називаючи ніяких дат – і вийде, що кілька разів повторюється одна й та сама ситуація. Але ці повтори відбивають реальні події, а не літературні вигадки.

Перемога під Ярославом – чия?

Петро Стефанович, розглядаючи відносини князя Данила Романовича до татар, оцінив битву під Ярославом так:

Очевидно, перемогу Романовичів біля Ярослава татари зрозуміли як встановлення безспірної влади Данила над Галичем. Однак дійсними хазяями були тепер сам татари […] Головний політичний підсумок цієї поїздки [Данила до Батия] – «взаємне визнання»: Батий не убив Данила і не поставив під сумнів його «отчинні» права, а той фактично визнав себе васалом монгольського хана […] Данило отримав дозвіл володіти всіма територіями, якими він володів перед поїздкою – тобто Волинською і Галицькою землями [Стефанович П. Галицко-Волынской Руси в 1240 – 1340 гг. и отношения с Ордой. – Российская история, 2019 г., № 4, с. 123 – 124].

Петро Толочко у своєму коментарі [ГВЛТ, с. 398 – 399] дійшов висновку, що ніякий Ростислав у ніякі ворожі ряди не вдирався, а слова ГВЛ про це запозичені з попередніх літописів. Ще один випадок, коли 1 = 0.

Вадим Стависький, коментуючи наслідки битви, пише:

Було би природно припустити, що хан Маучі вимагав Галича не для себе, а для когось із залежних руських володарів, чиї інтереси поширювалися на Галич […] З контексту сусідніх повідомлень ГВл князем, на чию користь хан Маучі міг вимагати Галич від Данила, логічно було б уважати Ростислава Михайловича […] Однак 1245 р. Ростислав Михайлович зазнав поразки під Ярославом, повернувся в Угорщину й назавжди вибув із боротьби за Галич.

Єдиним князем, що міг претендувати на Галич після "еміграції" Ростислава, виявляється його батько Михайло Всеволодович […] Він згаяв час і вирушив до Батия, "прося у него волости своее" (якою, у світлі зроблених вище спостережень, міг бути Галич), лише наприкінці літа 1246 р., уже після того, як у Батия побував Данило Романович. Результатом стало затвердження Данила ("пороучена бяху земля его емоу") і вбивство Михайла. Відтоді права Данила на Галич ніхто і ніколи вже не заперечував, і саме у ставці Батия він став Данилом "Галицьким" [ГВЛТ, с. 400 – 401].

Можу тільки повторити, що ця зручно складена реконструкція не має ніякої опори в джерелах, навіть послідовність поїздок князів до Батия поставлена у залежність від уявлень реконструктора про перебіг подій. Простою мовою, В. С. приєднався до згаданої вище (у зв’язку зі статтею А. Горського) теорії про успішний донос Данила на Михайла.

Інакше дивиться на те саме місце ГВЛ Олексій Толочко:

Чи вдалою виявилася поїздка Данила? […] Те, що Данило Романович не поїхав до "канович", явно свідчить, що в арбітражі йому було відмовлено, вимогу Мауці залишено в силі, і саме в цьому полягала Данилова "біда". Галич у Данила таки було відібрано.

У світлі такого висновку інакше перечитуються наступні повідомлення ГВЛ. Після звістки про повернення Данила від Батия згадки про Галич, про Данилове княжіння в Галичі або хоча б про відвідини Данилом Галича цілковито зникають зі сторінок літопису […] Так само зі сторінок літопису зникає вся географічна номенклатура Галицької землі, жодного з міст не згадано серед маршрутів чи походів дійових осіб оповіді, за винятком хіба найбільш західного – Перемишля.

Повернувшись від монголів, Данило майже одразу починає споруджувати собі нове стольне місто – Холм, у якому надалі, до самої смерті, має резиденцію. Але Холм – місто у волинській частині патримонії Романовичів. Переміщення туди резиденції галицького князя, безперечно, було вимушеним і, очевидно, мало демонстративний смисл, показуючи монголам відсутність претензій на Галич [ГВЛТ, с. 415 – 416].

За підрахунками Вадима Аристова:

Місто Галич згадується у ГВЛ 105 разів. Після оповіді про поїздку Данила в Орду (стаття 1250 р., стовп. 808) Галич майже зникає зі сторінок джерела. Запекла боротьба за Галич залишається в минулому. Подальших згадок міста усього п’ять. І три з них припадають на фрагмент про похід Ізяслава. Така щільність згадок Галича спостерігається тільки в описі домонгольських подій, що веде до думки про чужорідність цього тексту в даному місці [Арістов В. Як не ходив на Галич князь Ізяслав у 1250-х роках. – «Academia. Terra Historiae», К., 2020 р., , с. 450].

Тобто можна виснувати, що в питанні наслідків битви під Ярославом сучасні автори поділяються на секту гостроконечників (Данило остаточно опанував Галич) та секту тупоконечників (Данило остаточно втратив Галич).

Я тримаюся тупоконечного погляду. Данило здобув тактичну перемогу, котра обернулась стратегічною поразкою. Він виграв битву, але програв війну і втратив володіння, через яке піднялася війна.