Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі «святої Варвари» / Візантійська царівна Варвара / Цвіфальтенська хроніка

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Візантійська царівна Варвара

Цвіфальтенська хроніка

Микола Жарких

Останній «доказ» існування царівни Варвари навів дослідник михайлівських мозаїк В.Н.Лазарев:

Деяке підтвердження цього шлюбу ми знаходимо у , укладеній не пізніше 1141 р. Ортлібом, монахом Цвіфальтенського монастиря. Тут розповідається, що за часів Генріха 4-го (1050 – 1106 рр.) і польського короля Болеслава 3-го Кривоустого (1102 – 1139 рр.) «один з найзнатніших володарів Греції видав свою дочку за руського князя, і крім багатющого приданого, що складалося з велеліпних одіянь, золотих та срібних сосудів дивовижної роботи та незміримої ваги, подарував священні реліквії, між якими найдорогоціннішою була рука св. первомученика Стефана».

Немає нічого неможливого в тому, що Святополк був одружений третім шлюбом на родичці Олексія Комнина, і що вона привезла серед інших багатих дарунків мощі соіменної собі великомучениці Варвари, які й були урочисто водворені у храмі архангела Михаїла. [Лазарев В.Н. Михайловские мозаики. – М.: Искусство, 1966 г., с. 15; весь цей пассаж процитовано без будь-яких застережень у книзі: Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. – К. : Техніка, 1997 р., с. 21]

Як вам така «аргументація»? Для тих, кому її нікчемність і нестійність не очевидна – тобто для переважної більшості кандидатів і докторів історичних наук – я розберу її детально.

Перш ніж використовувати дані якогось джерела, треба провести його джерелознавчий аналіз, чи не так? Здавалось би, аксіома наукової історії? – Це як для кого. Лазарев повністю довіряє хроніці Ортліба, але чи вона того варта?

Перш за все, слід знати, що розділ «Перенесення руки святого Стефана» вписаний до хроніки в 1141 р. не самим Ортлібом, а невідомим на ім’я продовжувачем, найпевніше, ченцем Цвіфальтенського монастиря. Отже, якщо ми з одного боку виставимо команду «наших» у складі Нестора і Анни Комниної, а з другого боку – команду німців у складі хроніки Ортліба, то кому слід віддати перевагу – сучасникам подій чи тому, хто писав на 40 років пізніше?

Для фізиків-теоретиків відповідь очевидна, а якщо для докторів історичних наук все ще залишається неясність – поясню, що перевагу треба віддавати сучасним джерелам, а не пізнішим. Отже, рахунок 2:0 в нашу користь.

Цвіфальтен (Zwiefalten) знаходиться на південному заході Німеччини, за 75 км на південь від Штутгарта. Це – 1500 км на захід від Києва і 1700 км на північний захід від Константинополя.

Яким джерелам треба віддавати перевагу – тим, які писались безпосередньо на місці подій, чи тим, які віддалені від місця подій на 2 місяці шляху? Рахунок стає 4:0 на нашу користь.

Анна знала грецьку мову, а Нестор – руську; натомість німець – автор хроніки – не знав ні тої, ні другої. Завдяки мовному бар’єру рахунок доходить до 6:0 на нашу користь.

Анна і Нестор належали до православія, а німець був католиком. Конфесійний бар’єр працює проти нього, рахунок 8:0 на нашу користь.

Анна і Нестор були втаємничені в політику своїх урядів, про що свідчить маса деталей і подробиць в їх творах. Натомість німець не був своїм ані у Візантії, ані на Русі. За рахунок компетентності у тих справах, про які писали наші автори, рахунок стає 10:0 на нашу користь.

Отже, джерелознавчий аналіз дає нам повну підставу відхилити дані німецької хроніки як такої, що не є авторитетним і компетентним джерелом у нашому питанні.

Розглянемо тепер зміст повідомлення хроніки. Одразу впадає в очі, що автор глави не є компетентним у справах Русі: він не вмів назвати ні одного власного імені і ні одної географічної назви. Тлумачення його повідомлення у Лазарева живо нагадує старий анекдот:

У вірменського радіо спитали: «Чи правда, що Рабинович виграв в лотерею автомобіль Волга?» Вірменське радіо подумало і відповіло: «Так, все правда. Тільки не Рабинович, а Хаймович. І не автомобіль Волга, а сто рублів, І не у лотерею, а у преферанс. І не виграв, а програв. А так все правда».

От і хроніка подає нам «відомості»: не Святополк, а невідомий на ім’я князь; і не київський, а невідомо який; і оженився він не з Варварою, а з не названою на ім’я дівчиною; і батько її був не імператор, а невідомий «володар» (один із найзнатніших – то певно, що не імператор!); та й ім’я його не Олексій, а невідомо яке; і мощі, які були передані – зовсім не великомучениці Варвари, а рука св. Стефана. А все інше – правда, все інше збігається…

Ми, фізики-теоретики, добре бачимо, що інформація з історії Русі та Візантії тут нульова. Щоб цього не зауважити, треба бути доктором історичних наук, ніяк не менше. На мою думку, «джерелом» цієї звістки було повідомлення про шлюб кн. Володимира і Анни, котрий, як ми бачили, дійсно супроводжувався передачею мощів.

І з точки зору змісту повідомлення ми маємо повне право відкинути цю хроніку як таку, що не містить ніяких конкретних даних про подію, до якої її намагаються приточити.

Нарешті, можна подивитись на цитований розділ з точки зору мети, яку переслідував хроніст. Ця мета лежить на самій поверхні, і щоб її збагнути, треба просто дочитати цей розділ до кінця.

У Цвіфальтенському монастирі невідомо звідки, коли і як з’явилась визначна святиня – рука св. Стефана. Ми слідом за Лаврентієм Мюллером могли б сказати, що це неможлива річ – для цього досить прочитати житіє святого. Німець – автор розділу – розумів це, і поставив собі задачу: сфальшувати байку про походження цих мощів, щоб їхня фальшивість і новочасність не так кидалися в очі.

Легенда про походження цих мощів виглядає так:

1. В кінці (тобто в 1141 р.) мощі опинились у Цвіфальтенському монастирі.

2. Їх туди привіз чернець цього монастиря – автор легенди.

3. Чернець отримав їх від німецької княжни Саломеї – дружини польського короля Болеслава Кривоустого. Поки наш автор пише про німців, він почуває себе добре обізнаним і щедро сипле імена людей і назви місцевостей.

4. Саломея отримала ці мощі по смерті свого чоловіка – короля Болеслава.

5. Король Болеслав отримав ці мощі від польського вельможі Патрика.

6. Звідки ці мощі одержав Патрик – хроніст не написав. Він написав про шлюб Патрика з дочкою руського князя і про те, що Патрик зрадою захопив іншого руського князя, який звільнився ціною великого викупу. Отже, маємо неначе дві можливості, але хроніст не скористався жодною із них. Тому кожен раціоналіст має відзначити, що на цьому стежка походження мощів уривається.

7. Перед тим мощі були на Русі й належали батькам тієї княжни, з якою оженився Патрик.

8. На Русь ці мощі потрапили в числі скарбів, які привезла з собою з Греції наречена руського князя – дочка грецького вельможі.

9. Отже, ці мощі походять з Греції (невідомо, з якого саме міста).

В цій легенді все виглядає більш-менш зв’язно і конкретно до пункту 5. Пункти 6 – 9 не містять жодної конкретної інформації, яка могла б допомогти нашому «слідству» простежити походження мощів до кінця і тим самим довести їхню фальшивість. Хроніст добре розумів – якщо він буде фантазувати з великою кількістю подробиць, то неодмінно десь пробрешеться і зіпсує роботу. Те, що він не мав великих знань про Русь – річ очевидна, але я припускаю, що навіть те, що він знав, він навмисно стилізував розпливчасто і неконкретно, щоб замести сліди непевного (фальшивого) походження мощів св. Стефана.

Розглядаючи мету даного розділу хроніки Ортліба, ми приходимо до висновку, що вона полягала у благопристойному «обґрунтуванні» істинності мощів св. Стефана, і версію про їх русько-візантійське походження слід розцінювати як окозамилювання.

Ми розглянули повідомлення хроніки Ортліба з трьох точок зору: формальної джерельної вартості, внутрішнього змісту і тенденції (мети) автора – і скрізь приходимо до одного висновку: ця хроніка не подає ніяких конкретних відомостей з історії Русі і не може бути джерелом у жодному питанні цієї історії.

Цей аналіз мав би проробити В.Н.Лазарев – з тим, щоб потім перекреслити все написане як таке, що не стосується «царівни Варвари». Але він – доктор історичних наук – чомусь цього не зробив, полишивши цю роботу фізикам-теоретикам.

Необхідність залучення такого беззмістовного «джерела» доводить якраз протилежне тому, що хотів довести Лазарев – те, що ніяких ліпших і надійніших джерел про «царівну Варвару» просто нема, то доводиться хоч таке притягати (на безрыбье и рак – рыба; на безлюдье и Фома – человек).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 614

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.