Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшивий ювілей, або… / Що означає вираз «дата заснування / закінчення собору»

Фальшивий ювілей,
або
Помилковість думки про заснування
Київської Софії князем Володимиром

Що означає вираз «дата заснування / закінчення собору»

М.І.Жарких

Будівництво собору, як і кожного великого об’єкту – це процес, і кожен, хто вивчав курс «Основи будівельного виробництва», знає, який глибокий і різноманітний зміст стоїть за цим коротким словом. Процес ділиться на етапи і потоки. Етапи заснування собору можна намітити такі :

  • прийняття принципового рішення про будівництво;
  • опрацювання проектних пропозицій;
  • вибір місця будівництва;
  • початок підготовчих робіт (розчистка, планування території);
  • закінчення підготовчих робіт;
  • розбивка плану фундаментів на місцевості;
  • освячення місця майбутнього престолу;
  • закінчення копання фундаментних ровів;
  • закладення наріжного каменю фундаменту;
  • вивершення фундаментів на проектній нульовій позначці;
  • розбивка плану храму на поверхні фундаменту.

Кожен з цих моментів з однаковим правом може вважатись «заснуванням», але фактично цей процес може розтягнутись на багато років. В давній Русі цим етапам надавали певного значення : при заснуванні поважного храму принципове рішення приймає сам бог; вибір місця диктується чудом з росою; місце храму розчищається від заростей чудесним падінням небесного вогню, який випалює потрібну площу. Але у випадку Софійського собору жоден з цих етапів не знайшов відображення у джерелах.

Подібною є ситуація із закінченням собору. Моментом закінчення собору можна вважати :

  • вивершення склепінь усіх верхів;
  • закінчення покрівельних робіт на дахах;
  • встановлення хреста на головному куполі;
  • завершення опорядження фасадів;
  • завершення підлоги храму;
  • завершення внутрішніх опоряджувальних робіт;
  • завершення стінопису (цей процес може тривати ще роки й роки після закінчення інших процесів);
  • встановлення вівтарної перегородки;
  • встановлення священного престолу у вівтарі;
  • освячення храму (у випадку Софійського собору з його багатьма вівтарями не можна відкидати можливості, що окремі вівтарі освячувались неодночасно, звідси міг виникнути різнобій у датах освячення);
  • завершення благоустрою території довкола храму.

Простежити будівництво храму у такій детальній хронології можна хіба що на підставі джерел 19-го і пізніших століть. Для раніших часів джерела просто не дають таких детальних даних (не писали тоді проектів виконання робіт, а тому не могло бути й відповідної звітності). От і у випадку Софійського собору в Києві ми мусимо змиритись з тим, що детальна хронологія будівництва геть не цікавила її сучасників. А що ж їх цікавило ?

Перечитуючи «Літопис Руський», я склав для себе теорію, що ця книга по формі – історична, а по суті, призначенню – дидактична. Мені здається, вона мала бути зерцалом князів, щось на кшталт морального кодексу будівника феодалізму. Вона була призначена для читання з молодими княжичами, щоб вони на конкретних прикладах діянь своїх предків вчились, як повинен і як не повинен чинити князь. Похвала Ярославу, з якої дослідники намагаються видобути відомості про Софійський собор, є одним з ліпших зразків позитивного образу князя в цілому літописі.

От що цікавило літописця, а питання про те, де був приоб’єктний склад шиферу, мармуру і плінфи, скільки харчів ішло в день на будівельників і на скільки захваток ділились стіни собору під час мурування – ці питання його не обходили. Звісна річ, за Ярослава були люди, які все це знали і правильно зорганізували (це видно по результатах), але в письмових джерелах їх діяльність не знайшла відображення.

Наявний фонд джерел не дає змоги встановити детальну хронологію будівництва Софійського собору, а тому суперечки – що було в 1017, а що в 1037 роках – є безпредметними. На цьому я пропоную поставити крапку у 563-літній києво-софіє-засновознавчій дискусії.

Ми, фізики-теоретики, такий звичай маємо: перш ніж писати щось про Давню Русь, перечитуємо книгу М. Д. Приселкова «» М.: 1940 р.). Я від цього правила був відступив, але в 2014 році надолужив.

Приселков чітко відзначив – точні дати (рік – місяць – день) з’являються в давньоруському літописанні тільки після 1060 року. До того жодна подія в літописі повної дати не має, і встановити ці повні дати у переважній більшості немає можливості (що упало – те пропало; що не було записано з датою в часі події – те датувати неможливо).

У світлі цього спостереження, котре – повторюся – добре відоме всім фізикам, але невідоме докторам історичних наук типу Н. М. Нікітенко, вимагати точних дат для часів давніших від 1060 р. – безглуздо, це вимагати неможливого.

Доповнено 25 листопада 2014 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4085

Модифіковано : 2.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.