Боротьба за назву і оголошення

Микола Жарких

Назва клубу усталилась не одразу. Я геть не пам’ятаю, чи піднімалось питання про назву на установчих зборах, але добре пам’ятаю, що в перші пару місяців пропонувались різні варіанти. Начальство будинку вчених пропонувало назву “Спадщина і сучасність”, але Іван Заяць зауважив: “Ну, тоді нас скоротять до СС, і будемо з того мати клопіт”.

Це було абсолютно слушно, і тому на наступні пропозиції такого роду ми, члени клубу, відповідали дружним “У-у-у!” Так і залишилась назвою клубу “Спадщина”, або в урочистих випадках “Українознавчий клуб Спадщина”.

Тепер я шкодую, що начальство не здогадалось запропонувати назву “Кружок по вивченню спадщини і сучасності”, скорочено КПСС. Це було б і точно, і для всіх прийнятно. А от не здогадались…

Якщо з назвою клубу нам вдалося відстояти свою позицію, то в питанні друку оголошень про засідання ми терпіли постійні поразки. Справа в тому, що Будинок вчених друкував маленькі брошурки з планом – якого числа що має відбуватись. Ці брошурки друкувались на місяць вперед, і треба було заздалегідь подавати назви наших засідань, щоб їх включили в ці брошури.

От ми подаємо черговий план (звісно, українською мовою). Нам говорять: “Та у нас брошура виходить російською мовою, перекладіть”. Ми: “Ну як, ми ж – українознавці, то краще б оголошення видавати українською мовою”. Нам: “Так чого ви, власне, хочете: щоб тільки ваші оголошення були українською, чи щоб уся брошура – українською?” Ми: “Авжеж, хай уся брошура виходить українською мовою!” Нам: “Ну добре, так і зробимо”.

Виходить чергова брошура – знову вся поспіль російською мовою, і наші оголошення теж перекладені по-російськи (зразки цих оголошень у фотокопіях подано у спогадах Добрянського). Тоді ми: “Ну як же, була ж домовленість, що буде друкуватись українською”. Нам: “Так чого ви, власне, хочете: щоб тільки ваші оголошення були українською, чи щоб уся брошура – українською?”

І отак ця історія повторювалась щомісяця. От уже справді “Ні кроку назад!” Довелося зруйнувати велику імперію зла (Радянський Союз) і здобути державну незалежність для України, щоб оголошення будинку вчених почали друкуватись українською мовою – ніякі зміни й реформи меншого масштабу не допомагали навіть у такій дрібниці.

Для мене оця боротьба, сама по собі дрібна, є символом повної закостенілості радянської системи. Влада знала, що робила, коли так уперто тримала цю оборону. Вона відчувала, що система настільки крихка, що нічого “перебудувати” чи “перестроїти” в ній не можна, і найменший вилом може спричинити повний крах. Так воно зрештою і сталось. Варто було Горбачову від’їхати у Форос, як усе посипалося…