Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Той, що годує своїх пташенят… / Деякі документи клубу… / Лист до ЦК КПУ про охорону Личаківського цвинтаря у Львові

Той, що годує своїх пташенят слонами

Деякі документи клубу “Спадщина”

Лист до ЦК КПУ про охорону
Личаківського цвинтаря у Львові

Копія: Редакції газети “Літературна Україна”

Шановні товариші!

Моральним та інтернаціональним обов’язком кожного народу перед світовою громадськістю є турбота про збереження всього багатства спадщини, котра знаходиться на його території, незалежно від того, в який період історії і який народ її створив. Ця гуманістична традиція започаткована ще давніми греками. Саме вони першими звернули увагу на предмети культури племен, що населяли Елладу в доісторичний період, почали їх збирати та зберігати у своїх храмах. Давні елліни також першими почали свідомо і цілеспрямовано направляти зусилля, як матеріальні, так і інтелектуальні, на гармонійний розвиток власної культури, на перетворення Греції в центр культури античного світу. Ті греки уже знали про роль культури в формуванні моралі та свідомості громадянина і використовували свої знання на практиці. В результаті Греція стала не лише еталоном, взірцем естетично довершеного мистецтва, але й гармонійно урівноваженою соціальною системою на тій стадії еволюційного розвитку суспільства. В сучасному світі наслідувати приклад стародавньої Греції стало правилом для всякої цивілізованої нації та її ідеологічно-державного апарату.

Сумним і чи не єдиним винятком із правила є сучасна Україна. Її територія, як небагато інших, вкрита густою мережею пам’яток культур давніх цивілізацій, власного народу та народів, котрі зовсім недавно покинули нашу землю. Україна отримала виняткову можливість продемонструвати решті цивілізованого світу рівень своєї морально-інтелектуальної зрілості, свідомість своєї інтернаціональної місії. На жаль, необхідно констатувати, що ця можливість не використана, навпаки, зроблено і продовжує робитись все, щоб показати себе міжнародній громадськості з найменш привабливого боку. Вандалізм, варварство, геростратизм, манкуртство, відсутність національної пам’яті стали протягом десятиліть та продовжують лишатися і понині визначаючими домінантами в нашому ставленні до культурного надбання. Пам’ятки культури, історії, археології, архітектури руйнуються сотнями і тисячами. Руйнуються в результаті безвідповідального ставлення до них з боку уряду, партії, громадських організацій, бездіяльності або й наперед спланованих акцій з боку органів місцевої влади, в результаті епідемії пограбувань і вандалізму з боку окремих громадян, підприємств, установ та організацій. Безслідно зникають або приводяться в стан, непридатний для реставрації, пам’ятки культури античної Греції, кімерійсько-скіфсько-сарматського періоду, ранньослов’янського періоду та періоду Київської Русі, середньовіччя.

Після війни на території Західної України, Закарпаття та Буковини лишилися тисячі пам’яток великого культурного, історичного та естетичного значення у вигляді польських костьолів, німецьких кірх, православних храмів, єврейських синагог, замків, палаців, меморіальних поховань, кладовищ тощо. Що з ними зараз? Котрі ще не зруйновані дощенту, доживають віка в жалюгідному стані. Нігілістичне ставлення має місце як до чужої, так і до власної культурної спадщини. Згадаймо нинішній стан заповідника “Козацькі могили” під Берестечком, каплицю Богдана Хмельницького біля Кременця, саме місто Кременець і сотні інших таких місць на Західній Україні; згадаймо долю спалених, знищених, перепрофільованих православних церков по всій території України, долю шевченківських меморіальних місць. Про те, як і ким здійснювалася і продовжує здійснюватись спрямована проти свого народу політика культурного виродження, витравлення національної культурної пам’яті, національної свідомості об’єктивно розповідається в статті Л.Воробія “Музей в колишній церкві” (Пам’ятки України, 1988 р., N 3).

Відповідальність і вина за такий вкрай незадовільний стан в справі охорони та збереження національної культурної спадщини цілком і повністю лежить на нинішньому уряді республіки, який ідеологічно, морально та психологічно сформувався в тяжкий для України і української культури час застою, адміністративно-бюрократичної диктатури. Складається враження, що уряд свідомо і цілеспрямовано направляє зусилля і матеріальні ресурси не на збереження, а на руйнування культурних цінностей. Урядом республіки Україну перетворено у сучасний антипод античної Греції. Та й чого іще можна чекати від уряду, котрий не знає і вперто зневажає фундаментальну цінність свого народу – його мову?

Нинішні труднощі республіки в ідеологічній, морально-психологічній та економічній областях є в першу чергу і в найбільшій мірі результатом нігілістичної культурної політики. Відсутність імунітету до небажаних закордонних впливів, приклади масового здичавіння молоді, забуття народних традицій і звичаїв, прогресуюче виродження народної культури в усій її багатогранності, загальний занепад і відмирання української культури як індивідуально-самобутнього явища світової культури – ось те, що ми отримали в результаті цієї не лише не далекоглядної, а й до певної міри навіть злочинної політики нашого уряду в галузі культури. А як розцінити той факт, що по території республіки розгулюють банди озброєних ломами та заступами мародерів, котрі “спеціалізуються” на грабуванні стародавніх поховань, курганів, цвинтарів, захоронень жертв сталінізму та фашизму?

Без жодних перешкод з боку уряду республіки ці банди методично і систематично руйнують одну з найвизначніших пам’яток історії та культури – Личаківський цвинтар у Львові. Справедливість вимагає відзначити, що бандам мародерів в цій ганебній справі товаришують львівські обком, міськком, облвиконком, міськвиконком. Їх нігілізм знаходить розуміння і підтримку в Києві. В результаті культурній святині загальноєвропейського масштабу і значення завдано непоправної шкоди. Український народ, культурна громадськість України, будучи свідомими своїх інтернаціональних обов’язків перед дружніми польським і німецьким народами, частиною культурної спадщини яких Личаківське кладовище також є, неодноразово піднімали голос на його захист та порятунок. Цій проблемі приділяє увагу і останній лист голови “Товариства Лева” О.Шейка Голові Ради міністрів СРСР (Пам’ятки України, 1988 р., N 4).

Українознавчий клуб “Спадщина” поділяє неспокій своїх колег з “Товариства Лева”, повністю погоджується з оцінкою становища на Личаківському кладовищі, даному в листі, приєднується до викладених в ньому пропозицій і вважає за необхідне клопотатися перед ЦК КПУ про вжиття негайних заходів, спрямованих спрямованих на порятунок пам’ятки історії та культури:

  • беручи до уваги унікальність Личаківського цвинтаря як культурної пам’ятки, спільної для українського, польського та німецького народів, зобов’язати Раду міністрів УРСР в якомога коротший строк навести порядок на його території;
  • перетворити Личаківський цвинтар в музей-заповідник з виділенням необхідних коштів на його утримання та реставрацію;
  • призначити заступника голови Ради міністрів УРСР т.Орлик М.А. персонально відповідальною за збереження Личаківського кладовища і хід реставраційних робіт на ньому, вказавши їй на недбальство і байдужість уряду республіки до збереження і примноження національної культурної спадщини.

На наш погляд, уряду республіки необхідно розгорнути всеохоплюючу комплексну і погоджену з громадськістю програму рятування національного культурного надбання, виділивши окремо такі пункти:

  • пам’ятки історії та культури кімерійсько-скіфсько-сарматського періоду;
  • пам’ятки античної історії та культури Криму та Причорномор’я;
  • пам’ятки старослов’янської історії і культури та пам’ятки історії і культури Київської Русі;
  • пам’ятки історії і культури українського бароко;
  • пам’ятки польської культури на землях західної України та у м.Львові.

Програму забезпечити потрібними матеріальними ресурсами і втілити в життя протягом 5 – 10 років.

З повагою: правління українознавчого клубу “Спадщина”.

1 січня 1989 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1452

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.