У Комісію Верховної Ради СРСР у питаннях підготовки змін і доповнень Конституції (Основного закону) СРСР
Українознавчий клуб “Спадщина” при Київському Будинку вчених звертається до Вас з такими пропозиціями й зауваженнями щодо проекту Закону про зміни й доповнення Конституції СРСР.
1. Запропонований проект стосується змін тільки в утворенні й діяльності Верховного законодавчого органу Союзу РСР. При цьому випускається з уваги, що СРСР є федеративною державою, союзні республіки зберігають свій суверенітет, добровільно відступивши частину своїх функцій загальносоюзним органам. А тому й таку серйозну зміну Конституції, спрямовану на посилення влади загальносоюзних законодавчих органів, можна провести лише при згоді на неї всіх союзних республік.
2. Представництво у Верховному органі влади громадських організацій у вигляді третини депутатських місць є неприйнятним, бо при цьому порушується низка загальнодемократичних положень. Громадські організації беруть участь у висуванні кандидатів у депутати, які безпосередньо обираються населенням, але крім цього одержують додаткові місця, що надаються депутатам, обраним на з’їздах або навіть на пленумах центральних органів відповідних організацій, тобто по суті, назначуваним депутатам (традиції проведення у нас пленумів добре відомі). Є організації, що звуться Всесоюзними, але по суті Російські, бо в РСФСР відповідних республіканських організацій немає (наприклад, Академія наук СРСР), що теж веде до порушення рівноправності союзних республік. Нарешті людина, що є членом кількох громадських організацій за пропонованим проектом Закону голосує кілька разів (порушення принципу: одна людина – один голос).
3. Вибори постійно діючого вищого законодавчого органу країни – Верховної Ради – в пропонованому проекті Закону мають відбуватись не прямо, а через з’їзд Народних депутатів. Постійно діюча Верховна Рада в особі її депутатів безпосередньо перед виборцями не звітує, депутатів Верховної Ради виборці відкликати не можуть.
4. Інші, дрібніші зауваження як, наприклад, наявність ряду винятків із загальних принципів, проголошуваних Законом (можливість обрання депутатом голови виконавчої влади, можливість бути депутатом двох Рад, тощо), вказують на недопрацьованість пропонованого проекту. На ньому лежить знак квапливості, про що свідчить також дуже малий строк, одведений на всенародне обговорення проекту Закону, дуже важливого для нашого життя. Крім того, слід би пойменно назвати тих, хто брав участь у його опрацюванні, бо загальновідомо, що бюрократи (й не тільки вони) дуже охоче посилаються на колегіальність, коли намагаються подати вигідні їм рішення, підмінюючи колегіальність.
На нашу думку, зміну Конституції слід починати із зміцнення ленінських принципів Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних союзних республік. Для цього необхідно при утворенні Ради Національностей з 750 депутатів обирати до його складу по 50 представників із кожної республіки. Республіки, що мають у своєму складі автономні національні утворення, повинні врахувати це при формуванні своїх центральних органів. Багатонаціональні республіки, що не мають національних автономних утворень, можуть створювати національні сільські, селищні, міські, районні національні Ради та визначати форму їх представництва у верховному органі республіки. У свій час при обговоренні питання про створення про створення СРСР аналогічні пропозиції на з’їзді партії висував Х.Раковський.
Зміни, що вносяться в Конституцію СРСР, повинні вступати в силу тільки після ратифікації їх усіма союзними республіками.
Комітет конституційного нагляду має утворюватись на основі рівного представництва союзних республік з осіб, призначених Верховними Радами республік. У його обов’язки слід включити розгляд питань відповідності загальносоюзних, республіканських законів.
Обмаль часу для обговорення і необхідна для врахування нашої думки стислість не дозволяють відзначити постатейно й у кожному пункті всі недоліки проекту. На закінчення ще раз підкреслимо, що зміну Конституції слід починати з відміни фактично проведеної в життя в сталінські часи “автономізації”, яке супроводжувалось небувалою концентрацією влади в центрі, а не з посилення центральної не тільки виконавчої, а й законодавчої влади.
Схвалено на засіданні клубу “Спадщина”
14 листопада 1988 р.
На час опублікування цього звернення Закон уже прийнято Верховною Радою СРСР. Найбільш кричущі недоречності проекту в прийнятому Законі усунуто, але залишилась загальна спрямованість на посилення центральної влади. Першу частину гасла “сильний центр – сильні республіки” виконано. Чи буде виконано другу частину, чи, може, гасло слід розуміти, як це було донедавна: “республіки можуть бути сильними тільки при сильному центрі”?