Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Той, що годує своїх пташенят слонами / Перші наслідки другого пришестя

Той, що годує своїх пташенят слонами

Перші наслідки другого пришестя

Микола Жарких

І це друге пришестя не лишилось непоміченим.

Десь в цей час подзвонив до мене Мирослав Володимирович Попович, на той час завідувач відділу в Інституті філософії і дуже помітна особа в Київській координаційній раді. Пропозиція його була не зовсім рядова – він хотів обговорити зі мною різні питання по Руху і для цього запросив до себе до дому (він жив тоді на вул. Семашка, недалеко від мого гуртожитку).

Звичайно, я зрадів. Це хоча й не наближало мене до заповітної мрії – посидіти на козлах поруч із царським кучером, але все ж таки було гонорово.

Я просидів у нього досить довго і ми встигли наговоритись. Розмова велась так, що Попович більше задавав запитання, а я більше на них відповідав. Неначе на глум, я геть не пам’ятаю, які саме були теми розмови, натомість добре пам’ятаю, що Попович пригощав мене відбивними власного виготовлення. Отакий з мене мемуарист!

Пам’ятаю також, що ми трохи подивились по телевізору трансляцію виступу народного депутата Грищука під час обговорення закону про мови (от не витерпів, поліз-таки в Інтернет – цей закон було прийнято 28 жовтня 1989 року).

Перше враження від цього візиту в мене було дуже оптимістичне. Мені здалося, що ми знайшли порозуміння і навіть здобули довіру (ну, принаймні я довіряв Поповичу). Більше того – мені здалося, що цей візит був першим кроком мого входження до того тіснішого позалаштункового кола діячів Руху, який вище я окреслив як Рух спритних людей.

Але насправді нічого такого не відбулося. Всі мої спроби щось вирішити або проштовхнути в координаційній раді через Поповича не мали жодних наслідків. То його телефон не відповідав, то йому було ніколи, то він щось неначе й обіцяв, але результат був той самий, коли телефон не відповідав. Сам він мені більше не дзвонив, і я навіть не пригадую, чи ми з ним ще колись після того зустрічались.

Отже, доводиться визнати, що Попович просто виконав чиєсь доручення (звичайно, чисто філософське) і доповів (а може, й написав) про його виконання (знову ж таки в чисто філософському плані, бо пахло під час розмови смаженим м’ясом, а зовсім не хромовими чоботами). І надалі Попович геть не цікавився ані моєю громадською діяльністю, ані моєю “Бібліографією старої України”, про яку я йому листовно нагадував. Невже йому було шкода тих відбивних, що він мені згодував?

Отже, першим наслідком другого пришестя було те, що я набив кендюх філософською свининою. Але до заповітних козлів царського кучера це мене не наблизило, бо Попович був від них, мабуть, так само далекий, як і я.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1661

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.