Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Той, що годує своїх пташенят слонами / Перші наслідки установчих зборів

Той, що годує своїх пташенят слонами

Перші наслідки установчих зборів

Микола Жарких

Якщо говорити строго об’єктивно, українознавчий клуб “Спадщина” не був першою українською організацією часів “пєрєстройкі”. Першою такою орґанізацією був Український культурологічний клуб (УКК). Як пригадують мої колеги, він утворився десь у вересні 1987 року і проводив свої засідання в палаці культури […десь на Петрівці]. Я на цих засіданнях ніколи не був, але гучну славу цим засіданням зробила комуністична ґазета “Вечірній Київ”. В ній друкувались статті (чи одна стаття? – не пригадую) викривального змісту про УКК. Ці статті і оповідання тих, хто побував на засіданнях УКК, були предметом жвавого обговорення у нас в інституті. Тоді я вперше почув прізвища Леона Мілявського та Сергія Набоки, але особисто з ними ніколи не був знайомий. Оце стільки я можу розповісти про УКК.

[Мемуарист під час написання мемуарів мусить покинути читання книжок і зосередитись на тому, що “Чукча – не читатель. Чукча – писатель!” Читання книжок приводить до того, що замість особистих спогадів починаєш переповідати прочитане, полемізувати й коментувати, і виходять не спогади, а “Причинки до історії українців”.

От потрапила мені в руки книга “Київська весна” (2005 р.) – збірка статей і спогадів про Український культурологічний клуб, упорядкована Олесем Шевченком. Це 575 сторінок цікавого читання, де ті самі події, що й у моїх спогадах, описані очима інших людей. Там, зокрема, вказано, що палац культури десь на Петрівці – це клуб “Современник” у Куренівському парку (на той час – парку ім.Фрунзе).

Також серед 575 сторінок є згадка і про клуб “Спадщина”. На с. 294 О.Шевченко написав так: “Члени УКК часто приходили на “Спадщину”, і їхні виступи та запитання сприяли відвертому і чесному обговоренню проблем, Клуб “Спадщина” також не став противагою УКК, як того хотіла влада. Навпаки – сфера національної пропаганди розширилася”.

Проти цього я маю кілька фактичних застережень:

1. Часто до “Спадщини” із членів УКК ходив тільки Григорій Міняйло, за що йому належить повна наша вдячність. Кілька разів, але не часто, бував у нас Олесь Сергієнко. Інших членів УКК я не пригадую (це не значить, що вони не бували, просто я майже нікого з них не знав).

2. Членів УКК як основних лекторів у “Спадщині” не бувало. Тому впливати на нас через основні виступи вони не могли. Не пригадую також, щоб був якийсь особливий резонанс від запитань членів УКК чи їх виступів в обговореннях. Напевно, не сиділи вони мовчки, але – не пригадую.

3. З яких фактів виведено намір влади протиставити два клуби – я не можу здогадатись. Щоб якийсь міліцейський чин чи інструктор райкому прийшов на “Спадщину” і сказав: “От сюди – ходіть, а до УКК – зась!” – оце був би конкретний крок, але ж нічого подібного не було.

4. Спробу О.Шевченка представити клуб “Спадщина” як комсомольську організацію, яка перебуває під ідейним впливом партії (на цей раз – УКК), слід визнати нещасливою. Уявляєте собі – сидить Добрянський і думає: “Чорнобиль – це добре чи погано? Як про нього на клубі говорити – просто не уявляю”. Тут приходить до нього член УКК і говорить: “Чорнобиль – це погано”. – “О, дякую, що ви посприяли відвертому обговоренню. Тепер я знаю, як виступати”.

Або уявіть собі – сидить Заяць і думає: “Скорочення викладання української мови – це добре чи погано? Для одних – добре, а для других – погано… Не прочитавши керівної статті з “Українського вісника”, я не знатиму, як виступати”.

Правильніше було б сказати, що два українських клуби рухались паралельними курсами до однієї мети, і це нормально, бо Київ – нівроку велике місто, і навіть якби в залі Будинку вчених було не 150 місць, а 170, ба навіть 180 – то й тоді він не вмістив би усіх українців. – Додано в грудні 2009 р.]

Отже, клуб “Спадщина” став другою за часом заснування “пєрєстроєчною” українською орґанізацією. Я не маю ніяких конкретних фактів, але думаю, що дозвіл вищого компартійного начальства на утворення клубу був пов’язаний з прикрою для комуністів необхідністю імітувати “пєрєстройку”. Якби Горбачов не вимагав, чорта лисого ми б чого здобули, бо на той час влада компартійного начальства у Києві була сильна і непохитна.

Це проявилось і в реакції компарторґанізації на утворення клубу. Невдовзі по установчих зборах (тобто десь в лютому, максимум – до першої половини березня 1988 р.) я мав дві розмови з цього приводу.

Перша розмова була з парторгом ІКХХВ Віктором Івановичем Максиним. Вона відбулась у зовсім неформальній обстановці, десь у коридорі, де він мене зустрів. Він дуже коротко спитав мене, що то за клуб і чим він займається, а потім висловився приблизно так: “Ну, зараз партія [Мається на увазі Комуністична партія Совєтського Союзу] дала таку вказівку, що нації ще існують і будуть існувати, так що ви загалом добру справу робите” – і побіг собі далі. Я знову не маю ніяких фактів, але думаю, що начальство наказало йому провести серед мене роз’яснювальну роботу щодо шкідливості українського буржуазного націоналізму; йому гидко було це робити, і він відбувся такою розмовою в коридорі (зауважу в дужках, що В.І.Максин був не найгіршим серед парторгів, з якими мені доводилось мати справу).

Друга розмова була із завідувачем відділу нашого інституту Федором Даниловичем Овчаренком. Поясню ситуацію: Ф.Д. за часів Шелеста був секретарем ЦК КПУ з ідеології (тобто нашим українським Геббельсом); коли група Щербицького йшла до влади, Ф.Д. вичистили з ЦК і послали завідувати відділом, але вже не ідеології, а природних дисперсних систем, і не в ЦК, а в ІКХХВ; а геббельсувати призначили Маланчука. Так от, Ф.Д. запросив мене до свого кабінету, щільно причинив двері, і почав розпитувати, що й як робиться у нашому клубі. Я здогадуюсь, що він отримав через своїх компартійних знайомих відомості про клуб і про мене як його члена, і схотів розібратись у цьому сам. Я докладно розповідав про хід зборів, про завдання клубу, про наші найближчі плани. Я дуже чітко пам’ятаю, що найскрутніше питання, яке він мені поставив, було таке: “А хто з авторитетних людей підтримує ваш клуб?” З відомими, авторитетними людьми в нас було дуже туго. Інженер Інституту економіки Заєць та аспірант Інституту геохімії Кулинич, ясна річ, в якості авторитетів на той час не годились. Я, звичайно, намагався щось відповісти, але ясно було, що ніхто з людей з більш-менш значними посадами в активі клубу не числиться. Проте можу засвідчити чітко, що наш клуб сподобався академіку Овчаренку. Він став розповідати мені сам, як ще в тамті часи він займався справою увічнення запорозького козацтва, і як ця робота була припинена з приходом іншого керівництва. Зрештою Ф.Д. висловив мені побажання, щоб ми у клубі орґанізували засідання для обговорення цієї припиненої справи. Забігаючи наперед, скажу, що такого засідання ми не зорґанізували, але події довкола цього увічнення висвітлив у кількох публікаціях журнал “Пам’ятки України”. В кінці нашої більш як годинної розмови він порадив мені бути обережним, “бо я цих негідників добре знаю”. Але кого саме він розумів під “негідниками” – я так і не знаю.

Отакі зусилля вжила комуністична партія, аби вирятувати мене з виру української революції. Більше ніяких розмов про клуб з компартійним начальством інституту я не мав. Цілком несподіваним результатом розмови з Овчаренком було те, що я став його улюбленцем. Це проявилось в тому, що він дуже уважно й доброзичило ставився до моїх наукових праць; коли від ІКХХВ відділився Інститут біоколоїдної хімії, неформальним лідером якого був Овчаренко, він зорґанізував для мене посаду старшого наукового співробітника. Коли в нього виник план написати “Історії колоїдної науки в Україні”, він утворив редколегію, в якій він був головою, а мені доручив бути секретарем (на жаль, ця книга тоді не була закінчена). Він заохочував мене писати докторську дисертацію (яку я не написав, але не з його вини).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1985

Модифіковано : 19.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.