Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Той, що годує своїх пташенят слонами / Екологічний рух

Той, що годує своїх пташенят слонами

Екологічний рух

Микола Жарких

На той час (весна 1988 року) революційні гуртки у Києві (або “неформали”, за тодішньою термінологією) ще не наважувались висувати ніяких чисто політичних вимог; натомість всі активісти пішли в екологію. Характер цього екологічного руху добре пояснюється двома анекдотами. Перший такий: приходить ветеран УПА на мітинг і каже, щоб йому дали слово – він говоритиме за екологію. Йому дали слово, і він сказав: “Хлопці, бережіть ліс – він нам ще знадобиться!” Другий такий: у неформала питають, якого він кольору. Він відповідає: “З фізики відомо, що суміш жовтого кольору з блакитним дає зелений. Тому я наразі – зелений”.

Забігаючи наперед, скажу те, що стало видно з віддалі 10 років: ніякого тривкого екологічного руху в Україні нема й не може бути – просто через те, що в нас нема власне екологічних проблем, а є проблеми із застарілими технологіями та безгосподарністю. Якщо мішок з пестицидом (сильною отрутою) кинути просто на полі, як то доводилось бачити, то ясно, що довкола нього буде зона екологічного лиха, але щоб запобігти цьому, просто не треба кидати його де попало (це ще професор Преображенський з “Собачого серця” радив). Всі діячі, які на початку революції приймали участь в екологічних заходах і виступали з екологічними заявами, використали екологію просто як стартовий майданчик на шляху до чисто політичної діяльності. Найяскравішим прикладом тут може слугувати Юрій Щербак – спочатку письменник, потім лідер “Зеленого світу”, потім – посол України в Ізраїлі та США. І все, що надбала в його особі українська дипломатія – все це втратила українська екологія.

Отже, навесні 1988 року ми теж були “зеленими”. На кінець квітня, біля дня пам’яті Чорнобиля, було призначено публічне засідання для обговорення проблем атомної енергетики та альтернативних шляхів розвитку енергетики. Готував засідання Добрянський, і воно вийшло успішним аж на диво. Великий зал Будинку вчених знову був заповнений ущерть (здається, навіть дехто з бажаючих не зміг потрапити). Виступали економіст академік Микола Алімов, енергетики Анатолій Панов та Юрій Щербина, еколог Дмитро Гродзінський, лікар [Дишловий?]. Виступи, наскільки я пам’ятаю, зводились до того, що розбудовувати атомну енергетику в такій густонаселеній країні, як Україна, не можна, і що є альтернативні можливості енергозабезпечення. (Зауважу в дужках, що на той час комуністи, попри вибух 4-го блоку ЧАЕС, ще не покинули божевільного плану добудувати 5-й та 6-й блоки, на них навіть якісь монтажні роботи велися).

Несподіваним наслідком цього вечора для мене був дзвінок Юрія Щербини. Він запросив мене і Лесю Федорук до себе в Політехнічний інститут, де він був професором. Темою нашої розмови був аналіз підготовки цього екологічного засідання. Щербина сказав, що на його думку, було забагато доповідачів (і дійсно, засідання тривало мало не до 23-ї години, але тоді метро працювало до 1-ї години ночі); що не варто було зводити на одне засідання всіх знаменитостей одразу; що треба було заздалегідь підготувати якусь резолюцію зборів, і обов’язково залишити в кінці зборів час на її проголошення та збір підписів. Всі ці поради були повністю слушними, і цей короткий курс революційної пропаганди, що його виклав Щербина, спрямовував нашу енергію в раціональнішому напрямку.

Тоді ж, у квітні 1988 року, ми в клубі почули, що у Львові утворилось “Товариство Лева”. Було вирішено послати до них делегацію в складі Віктора Кулинича і (здається) Олександра Мосіюка. Кулинич дуже захоплено розповідав про ці відвідини, і зокрема сказав, що в червні 1988 року розпочнеться екологічна експедиція товариства Лева по Дністру; якщо є бажання, то можна приєднатись до неї. Тоді, в сезон 1988 року, четверо членів “Спадщини” взяли участь в експедиції: я, Антоніна Піпко, Роман Медюх та Віра Костенко. З того часу розпочалась моя довголітня співпраця з цією експедицією, яка триває ось уже 10 років.

[Експедиція працює щоліта уже 21 рік поспіль, видала кілька книг з результатами досліджень, підтримує кілька веб-сайтів. На фоні ефемеричного кількамісячного існування “неформальних об’єднань” це просто якесь диво тривалості. – Додано в грудні 2009 р.]

Чим ми займались у травні 1988 року – не пам’ятаю геть; пригадую, що хлопці з клубу брали участь у шевченківському дні 22 травня, але я не був присутній. Десь в кінці травня було проведено заключне організаційне засідання клубу, на якому приймали нових дійсних членів і обрали нових членів правління, зокрема, Олексія Івановича Панасюка і мене.

До речі, про дійсних членів. На той час, у 1988 році, питання про них стояло дуже гостро. За статутом, тільки дійсні члени клубу мали право ухвалювати рішення від його імені, зокрема, вирішувати питання про його долю. Існували певні побоювання, що будуть спроби розвалити клуб зсередини, тобто наповнити клуб “своїми” людьми, забезпечити їм більшість і таким чином або закрити його, або перетворити на гурток по вивченню короткого курсу історії КПСС. Іван Заєць дуже соковито оповідає, як на одне із засідань прибув цілий “десант” номенклатурних науковців з Інституту історії. Але з їхньої затії нічого не вийшло, бо у нас в клубі було ухвалено двоступеневе членство: спочатку бажаючий подавав заяву у кандидати в члени клубу, а потім, по кількох місяцях, розглядалось питання про його прийом у дійсні члени. На такому порядку прийняття дуже наполягали Заєць та Дмитренко, і він виявився дуже ефективним: нітрохи не обмежуючи прав того, хто регулярно ходив на засідання і виявляв бажання щось робити, цей порядок м’яко і тактовно відсіював тих, хто бажав тільки числитись і кермувати. От і цей десант наскочив на непомітну, але серйозну перешкоду. Історики в цивільному виконали партійне доручення – подали заяви до клубу, але ніхто з них насправді клубом не переймався, і більше ми нікого з них ніколи в житті не бачили.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2335

Модифіковано : 18.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.