Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Той, що годує своїх пташенят слонами / Екологічна експедиція 1988 року

Той, що годує своїх пташенят слонами

Екологічна експедиція 1988 року

Микола Жарких

Отже, на початку червня 1988 року я подзвонив голові товариства Лева Оресту Шейці і домовився, що ми (я і Антоніна Піпко) приєднаємось до експедиції в Галичі (десь 9 червня). У той час, коли ми збирались до експедиції, комуністи збирались на свою 19-у Всесоюзну партконференцію (ВПК), яка мала відбутися в липні 1988 року. У зв’язку з нею виник цілий петиційний рух: всі подавали листи до ВПК з пропозиціями реформ. Ми теж вирішили подати чолобитну з питань атомної енергетики в Україні. Текст склав Анатолій Панов, і члени клубу розпочали збір підписів під цим зверненням. Це була наша перша петиційна кампанія. Пригадую, що перед самим від’їздом до експедиції я зайшов до Панова у Товариство енергетиків (це у величезній споруді Міністерства енергетики біля залізничного вокзалу) і віддав йому чергову порцію підписаних примірників. Він зауважив мені, що клуб “Спадщина” зібрав чи не найбільше підписів. Мені було приємно це чути.

9 червня ми вилізли з поїзда Київ-Івано-Франківськ на станції Галич. Експедицію ми знайшли одразу: вона стояла на лівому березі Дністра на пляжі нижче шосейного моста, просто проти церкви Різдва у Галичі. Ми познайомились із керівником експедиції Валентином Михайловичем Стецюком.

Стецюк – чоловік неабиякий. Він народився у Донбасі, потім служив в армії в якомусь надсекретному інституті під Москвою, займався обчислювальною технікою (він розповідав мені, що був першим знавцем процесора ЕОМ ЄС-1050, коли його тільки запускали у виробництво). Демобілізувавшись з чином підполковника, він оселився у Львові і зав’язав знайомство із львівськими дисидентами (Ігорем та Іриною Калинцями, Богданом Горинем, Михайлом Осадчим та іншими). Цей гурток на той час випускав прецікавий рукописний журнал “Євшан-зілля”. Стецюк одразу мені рекомендувався як редактор 4-го числа “Євшану” і спитав, чи не маю я бажання щось написати до нього. Бажання я мав, і неабияке, і ми одразу домовились, що я подам статтю до “Євшану”.

Взагалі-то аж до самого кінця панування злочинної комуністичної банди випуск і навіть читання самвидаву було справою кримінальною, забороненою чи принаймні небажаною. Самвидав я, звичайно, одержував, але під великою засторогою (щоб не повертатись до цієї теми: на першому місці тут, безперечно, була книга Аркадія Белінкова “Здача й загибель совєтського інтелігента: Юрій Олеша”; потім ішов Солженіцин – “Архипелаг ГУЛАГ”, 1-й том, “Раковий корпус”; але все це було російське, український самвидав до мене не потрапляв). І саме тут, на березі Дністра проти церкви Різдва у Галичі, відбувся прорив: Стецюк, уперше мене побачивши, одразу мені повірив і запросив до самвидаву; а я теж одразу йому повірив (що це не провокація з метою виявити інакодумців) і охоче приєднався. Нам усім набридло боятись. Сила нашого руху була в тому, що ми ніколи не боялися “агентів КҐБ” і не намагалися виділити їх з маси людей, що включались у рух. Ми робили легальну справу, і робили її цілком відкрито – тому наш рух привернув до себе загальні симпатії.

Крім Стецюка, я в експедиції познайомився ще з кількома львів’янами: Ярославом Фішером, Мироном Колодком, Левком Захарчишиним. Трохи пізніше до експедиції приїхав з Тернополя Ігор Корнійович Пушкар. Місцеве начальство геть розгубилося: що то за експедиція і як з нею бути.

На всяк випадок до нас приставили інструктора райкому, який на райкомівському мікроавтобусі возив нас на екскурсію до Крилоса (а це таки кілометрів 8 від Галича, пішки йти добряче далеко), а потім забезпечив нас мішком бульби і кавалком м’яса (на наше з Антоніною чергування випало його приготувати).

Чим займалась експедиція? Взагалі її завданням було комплексне дослідження екології і культури Дністра. Я приїхав до неї, щоб фотографувати пам’ятки архітектури, чим і займався всі 10 сезонів. Але у перші два сезона були ще спроби поєднувати таку дослідницьку роботу з “ходінням у народ”, тобто з агітаційною роботою серед місцевого населення. Наш досвід показав, що поєднувати ці два види роботи в одній експедиції абсолютно неможливо, але тоді ми ще цього не знали.

Отже, окрім маси відзнятих плівок, моє перебування в експедиції відзначене участю у зборах громадськості у Галичі (де я прочитав звернення Панова і закликав підписати його), в обговоренні питання про долю славного історичного ставу у Бережанах, у зустрічі з екологами Чернівецького університету.

Бережани взагалі-то стоять не на Дністрі, а на Золотій Липі, і добряче далеко від Дністра. Виправу групи учасників експедиції до Бережан зорганізував Ігор Пушкар. Це місто славне тим, що вперше згадане в 1375 році, і згадане саме через свій рибний став, який уже тоді був знаменитий. Справді, величезне кількасотгектарне рукотворне море є окрасою міста, визначною пам’яткою. І от начальство із якихось своїх начальственних міркувань вирішило цей став зреформувати, розділити на кілька менших ставів. Як відомо, під час революції всі питання вирішуються дуже просто: якщо начальство – “за”, то громадськість – “проти”, і навпаки. Так було і з цим ставом. Громадськість міста в особі художника Зиновія Мигоцького та його товаришів виступила проти зруйнування пам’ятки. Я у своєму короткому виступі відмітив те, що можу підтвердити й зараз: що цей став є визначною пам’яткою всеукраїнського значення, і треба його охороняти, а не перебудовувати. Отака була зустріч у Бережанах.

В Заліщиках ми (я і А.Піпко) розпрощались з експедицією і вирушили додому через Тернопіль. У Тернополі ми ще півдня гостювали у Люції Забави (авжеж, тепер у нас скрізь були знайомі). Експедиція ж рушила далі і закінчила роботу аж у Білгороді-Дністровському. Коли вона рухалась в Молдавії, приїздив кореспондент московської газети “Известия” – потім ми бачили його нарис з фотографіями у центральній газеті. Інтереси експедиції і московського начальства тимчасово співпали.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1635

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.