Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Публіцистика / Щоб у сусіда приватизація здохла!

Щоб у сусіда приватизація здохла!

Микола Жарких

Яку газету не візьму – з усіх боків крики: “Партійний апарат посилено набуває власність! Апарат з усієї сили проникає у спільні підприємства! Апарат готує собі теплі містечка в кооперативах! Не даваймо, люди! Рятуйте!” Читаю я все це, читаю – і ніяк не зрозумію, кому чого не треба давати і кого (що) від чого рятувати.

Здається, вже всі згодилися на тому, що наше світле майбутнє – це капіталізм (панування приватної власності без обмежень на її розмір, ринкові відносини, мінімальне втручання держави в економіку). А якщо так, то мусять бути й капіталісти, тобто люди, які мають приватну власність у великій кількості. Без капіталістів капіталізму бути не може – це неодмінна аксіома. Для того, щоб жити краще, ніж зараз, ми мусимо допустити, щоб хтось мав змогу жити набагато краще, ніж пересічний люд. Але за сімдесят років під більшовицькою кормигою ми всі набули психологію жебраків, і наявність корови у сусіда хвилює нас набагато сильніше, ніж відсутність її у нас.

Звідки можуть взятися у нас капіталісти? Немає підстав сумніватися, що ними стануть ті, хто на етапі первісного нагромадження капіталу фінішував першим, тобто комуністичний чиновник при владі – “діяч тіньової економіки” (у перекладі з більшовицької мови – капіталіст в умовах карного переслідування капіталізму). Коли почнеться приватизація, вони візьмуть у свої руки більшу частину нинішнього державного майна (звичайно, тут додадуться й іноземні капіталісти – їхня наявність обов’язкова під час розвитку капіталізму у слаборозвиненій країні). Але цієї перспективи наша жебрацька свідомість не в силі витерпіти. “Як! Колишній секретар райкому буде господарем, я я до нього мушу найматись! Нізащо!” І ніякі умовляння, що й в Америці не всі – Рокфеллери, що найнявшись, житимеш вдесятеро краще ніж зараз – нічого не діє.

Звичайно, використання посідання влади для захоплення власності під час реформи – річ не дуже приємна, але інакше, здається, бути не може. До того ж капіталістичний ринок – це апарат, що виправляє помилки приватизації. Так вже було в нашій історії. Згадаймо реформу 1861 року. Хто тоді був при владі? Поміщики. Використовували вони своє привілейоване становище для того щоб набути вигоди під час встановлення умов реформи і її реалізації? Аякже, використовували, всіляко збільшували свою земельну власність за рахунок селян. І який результат? Через 10 – 20 років більшість поміщиків ущерть розорилася і змушена була продати свої землі або віддати їх в оренду, бо несила була самим їх використовувати. Я сподіваюсь, що те саме може повторитися і зараз.

Нехай секретарі райкомів позахоплюють собі приватну власність. Це мене мало турбує, бо я не збираюся купувати ані київський авіазавод, ані шовковий комбінат. Далі їм треба буде дією власністю керувати, і тут виявляться секретарі двох типів. Один (звісно, менш численний) буде керувати вдало, збагачуючи себе, своїх робітників і свою країну. Честь і хвала таким людям! Вони є величезним національним скарбом, коштовнішим за золотий запас. А секретарі другого типу, які не вміють керувати без брудної лайки, апеляції до вищого начальства і поліції, – ті неодмінно розоряться і змушені будуть позбутися своєї власності. Це тільки зараз їм здається, що основне – це захопити приватну власність, а про те, що велика власність може принести великі прибутки, а може – і великі збитки, вони не думають. Зараз збитки від їхнього невмілого керівництва з ласки вищого начальства списуються, а що буде, коли замість вищого начальства буде ринок капіталів?

Люди добрі! Громадяни соборної суверенної і так далі України! Не запалюймось більшовицько-жебрацьким полум’ям при виді наших рідних українських капіталістів! Ми ж злидарюємо не через те, що вони є, а через те, що їх нема, що їм не дають виконувати роль організаторів виробництва – роль, яку за 73 роки більшовицького панування не знайшлося кому виконати. Не жебрак-пролетар, а господар, власник буде опорою нашої незалежної держави.

6 січня 1991 р.

Вперше опубліковано в газеті “Оглядач”, 1991 р., № 6 (30), с. 4.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1435

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.