Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Публіцистика / Газетна повінь

Газетна повінь

Микола Жарких

Нарешті й ми дожилися до таких часів, коли наш неквапливий і неспішний часопис “Спадщина” почав відставати від бурхливого ходу подій перебудови. Щойно в жовтні 1989 р. ми спромоглися випустити друге число, в якому шкодували, що на Україні немає незалежної преси, аж гульк – у січні цієї преси нагромадилося стільки, що скоро редакція “Спадщини” змушена буде завести для неї спеціальну шафу. Звичайно, ніхто зараз цю пресу не збирає, не описує, не складає бібліографії (хоч і закликав до цього С.І.Білокінь на засіданні нашого клубу, та, здається, ніхто цього не робить). А дарма – через десять років повні комплекти самодіяльних газет 1989 p. будуть величезною цінністю.

Нижче ми наводимо огляд української незалежної преси (зауважимо, що розглянуті тільки ті видання, які є в розпорядженні редакції і вийшли до кінця 1989 р.)

Братство – видання “Студентського братства” (Львів). Маємо числа 2 і 3 за жовтень 1989 р. В них повідомляється про перебіг становлення незалежної організації студентів, про події кривавої неділі 1 жовтня 1989 р. у Львові, про життя українських студентів у Польщі. Адреса редакції: 290059 Львів-59, аб.скр.7017.

Вибір – видання відділення РУХу в Київському університеті, Маємо число 9 за 9 жовтня 1989 р. Тут вміщено “послужний список” В.В.Щербицького (який посіяв до себе таку одностайну відразу, що навіть викривати його “діяльність” ні в кого нема бажання; публікація “Вибору” – чи не єдиний виняток), відгук про партійний мітинг у Києві 16 вересня 1989 р., про установчий з’їзд РУХУ. Адреса редакції: 252017, Київ-17, вул. Володимирська, 64, комітет комсомолу КДУ.

Вільне слово – незалежна газета (Київ). Маємо числа 1-6 (повний комплект за 1989 р.). Вона широко висвітлює життя РУХу в Києві й на Україні. Числа 2 і 3 цілком присвячені установчій конференції Київського крайового РУХу. В наступних номерах подаються відомості про установчий з’їзд РУХу, про ганебні факти розправ над громадянами за їхню участь у демократичних акціях. В числі 6 вміщено протест Секретаріату РУХу з приводу побиття омонівцями співаків з хору Л.І.Ященка 8 жовтня 1989 р. у Києві. Привертають увагу виважені публіцистичні виступи Романа Коваля. Листи до редакції просять надсилати за адресою: 252010, Київ-10, вул, Січневого повстання 24а, кв.53 Зеленській К.М.

Віче – видання Львівського крайового РУХу. Маємо числа 6 – 11. Надзвичайно цікава, сказати більше – блискуча газета (ще Сенека зауважив, що правду говорити легко і приємно, і це щоразу доводиться згадувати, порівнюючи казенні та самодіяльні газети). В числах 7, 8, 10, 11 докладно висвітлюється “кривава неділя” 1.10.1989 р.: наводяться свідчення потерпілих та перехожих, скарги до правоохоронних органів, заяви громадськості, висновки громадської комісії по розслідуванню подій. Газета систематично висвітлює хід боротьби вірних Української католицької церкви та Української автокефальної православної церкви за свої права (за давньою нашою традицією, начальство не може задовольнити справедливі вимоги людей “просто так” – завжди потрібна “боротьба”). Серед найкращих матеріалів – стаття Т.Скарата “Чорна сотня на платформі” (№ 8) – про Пленум ЦК КПРС з національного питання, “Завжди залишатися людиною” (№ 11) – стаття групи єврейських громадських діячів на чолі в Б.Котліком про взаємини євреїв та українців. Число 9 цілком присвячене історичним подіям 1 листопада 1918 р. – утворенню Західноукраїнської народної республіки. В № 10 вміщено інформацію про відновлення Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка, в № 11 – маніфест демократичного виборчого блоку України. Газета систематично сповіщає про життя осередків різних самодіяльних організацій західних областей України. Адреса редакції: 290065, Львів-65, аб.скр. 3069.

Голос – видання Республіканського депутатського клубу України (м.Київ). Маємо числа 3 – 11 (газета виходить раз на два тижні; це єдине київське самодіяльне видання, яке налагодило регулярний випуск номерів). Газета інформує про діяльність депутатського клубу, досить широко висвітлює життя осередків РУХу та різні його заходи. Числа 3 – 7 у динаміці подають картину боротьби демократичних сил України (так і свербить сказати – “під керівництвом депутатського клубу…”) за пристойний закон про вибори, – боротьби, яка навіть киян зуміла розбуркати і вивести на 50-тисячний мітинг 22 жовтня 1989 р. У числах 8 – 11 вміщено уривки в книги З.Бжезинського “Великий провал”, яка присвячена аналізові перспектив східноєвропейського комунізму. У числах 4 і 5 вміщено інформацію про установчий з’їзд РУХу, серію його резолюцій; у числі 6 – інформацію про 2-й з’їзд Народного фронту Латвії. Регулярно на сторінках газети з’являються матеріали під рубрикою “З секретних сейфів” – про ті неофіційні таємні привілеї, які насправді злютовують наш адміністративно-партійний апарат у міцну “номенклатуру”.

Демократичні традиції нинішньої Верховної Ради УРСР такі глибокі, що можна навіть зовсім відмінити будь-які нові вибори назавжди. Все одно, кращих депутатів ми обрати не зможемо, бо всі найкращі вже представляють наш народ у вищому законодавчому органі республіки” [Конев С. А я люблю наш апарат. – Голос, 1989, № 3]

Редакція “Голосу” вирішила допомогти колегам з “Правды Украины” і оголошує конкурс на приз імені М.Деримова – на річну підписку “Правды Украины”.

Конкурсний матеріал мусить відповідати наступним вимогам:

1. Бути брехливим і провокаційним за змістом.

2. Містити рясний набір “перебудовних фраз”.

3. Бути надрукованим у республіканській пресі.

Для оцінки вказаних якостей редакція вводить спеціальну одиницю – ОдинЕц. За еталон буде прийнята публікація газети “Реппубліка” про Б.Єльцина” [Увага! Конкурс! – “Голос”, 1989 р., № 6]

Як повідомили наші кореспонденти, готується нове академічне видання Тлумачного словника для передвиборної кампанії.

Його автори, відомі кандидати і доктори пропагандистських наук, люб’язно погодилися ознайомити читачів “Голосу” з фрагментами майбутньої праці. Нижче друкуємо уривок з неї.

МИ ВОНИ
Агітатори, пропагандисти Крикуни, демагоги
Безмежно віддані справі Екстремісти
Виступили із яскравою, емоційною промовою Надривалися, звертаючись до ницих почуттів
Вийшли на демонстрацію Здійснили провокаційну вилазку
Відстоюємо справжні цілі революційної перебудови Більш стурбовані власною популярністю, рвуться до влади
Керівники Верховоди
Написали статтю Сфабрикували мазню
Новатори Авантюристи
Першими сказали народові правду (тут рекомендується ототожнювати себе в партією: “партія перша сказала народові правду”. Про те, що поперед нас нікому не дозволено говорити ніякої правди – тихо, ані мур-мур!) Перекреслюють наші революційні завоювання. Прагнуть нажити дешевий політичний капітал, займаються очорнительством нашої історії, наклепами, перекручують правду життя, паплюжать минуле й сьогодення
Провели мітинг, збори Влаштували збіговисько, шабаш
Різних національностей Всіх мастей
Тверезо, без ейфорії дивимося у майбутнє, відображаємо істинний настрій народу Забувають свою відповідальність перед народом, намагаються грати на його миттєвих почуттях

[Ми і вони: на допомогу початкуючим пропагандистам. – Голос, 1989 р,, № 9]

Нарешті! За день до початку передвиборної кампанії найбільш передові сили минулої епохи взяли в свої руки держално прапору. З сторінок флагмана цих сил – газети “Радянська Україна” зухвало пролунав заклик: створимо у республіці Спілку трудящих України за перебудову! […]

На відміну від програми РУХу, проект якої обговорювався довго, болісно і тяжко, звернення прийнято відразу і “на ура”. Не встигла просохнути друкарська фарба на номері газети за 2.12, як було опубліковано перші “відгуки” (5.12). Потім – другі (8.12). Судячи з темпів доставки кореспонденції, наше Міністерство зв’язку добилося вперше за довгі роки докорінного успіху: листи з Ужгороду і Тернополя надійшли у Київ ЗА ОДИН ДЕНЬ, з Дніпропетровська – ЗА ДВА ДНІ. Але що найбільш вражає – в Дніпропетровську до того часу встигли і “Спілку” створити! Без теледебатів з ідеологічним відділом.

Київ явно відстав. У ньому поки що обмежилися “Клубом соціальних ініціатив” у Дарницькому районі, який до сторінок “Радянської України”, очевидно, не доріс, та для листівок і прокламацій дозрів. “Наш патріотичний і громадянський обов’язок, – волає “Клуб”, – взяти активну участь у передвиборній кампанії і не допустити до влади демагогів від корумпованої мафії літераторів РУХу, що знаходяться на утриманні у зарубіжних капіталістів і ОУНівських підголосків”. […]

Отже, шеренга бійців “картопляного” кольору поповнилася.

[Вийшли з підпілля. – Голос, 1989 р,, № 10].

Адреса редакції: 252142, Київ-142, аб. скр. 7862.

Голос відродження – видання Української Гельсінської спілки (Київ), чи не найперша самодіяльна газета на Україні. Маємо числа 5 і 6. Серед найцікавіших матеріалів – стаття О.Сергієнка про довголітнього політв’язня Юрія Шухевича (сина командира УПА Р.Шухевича), запит до Голови Ради Міністрів УРСР В.А.Масола в приводу будівництва палацу у Києві (вул. Десятинна, 8), як кажуть, для того ж таки В.А.Масола. Адреса для листування: 252055, Київ-55, пр.Перемоги 17, кв.189, для С.Набоки.

Гул – Інформаційний бюлетень Громади українців Литви, своєї усталеної назви поки ще не має. Маємо числа 1 і 2. Там видрукована програма Громади, повідомлення з життя українців Литви, які свідчать про відродження їхньої національної самосвідомості. Адреса редакції: 282300, м.Вільнюс, АРП-3, аб.скр. 514.

Жерела – додаток до бюлетеню Українського молодіжного клубу у Ризі, що зветься “Трибуна” (на жаль, самої “Трибуни” ми не маємо). У першому числі вміщено матеріали про пакт Молотова-Рібентропа, статтю М.Коцюбинської про Василя Стуса, вірші поета, звернення правління Української асоціації захисту історичного середовища до В.С.Шевченко з приводу української національної символіки. Адреса редакції: 226010, м.Рига-10, вул.Горького, 8, Ризький МК ЛКСМ Латвії, Український молодіжний клуб.

Досвітні вогні – видання низових осередків РУХу (Київ). Маємо числа 2 – 4. Найбільшу увагу газета приділяє публікації промов на установчому з’їзді РУХу (інші газети, скільки нам відомо, текстів промов не друкували), які читаються з неослабним інтересом, надто тими, хто не був на з’їзді. Вміщуються статті про українську церковну автокефалію. З нагоди повернення праху В. Стуса, О. Тихого та Ю. Литвина у № 3 вміщено біографічні довідки про загиблих борців.

Жорна – видання Дніпропетровського крайового РУХУ. Маємо число 2 тільки, з приводу чого дуже шкодуємо, бо ніяких вістей з батьківщини застою більше не одержуємо. Вміщено матеріали громадського розслідування фактів шести радіаційних аварій, що відбулися в області протягом 1989 р., оприлюднено обставини ганебної колотнечі довкола пам’ятника воїнам-афганцям:

Почалося з того, що скульптор Юрій Павлов із зворотнього боку пам’ятника відлив слова із поеми Шевченка “”:

Лягло кістьми

Людей муштрованих чимало,

А слів, а крові! Напоїть

всіх імператорів би стало

з дітьми і внуками…

25 жовтня у міськкомі партії відбулося засідання ідеологічної комісії. Вів його другий секретар міськкому партії Василь Володарець. Вчені мужі договорилися до того, що рядки Шевченка не що інше як антирадянщина. Було і таке зауваження; “Почему на украинском языке? Стало модным все национальное или руховское”.

Комісія визнала цитату Шевченка ідеологічно шкідливою в контексті пам’ятника і запропонувала її зрубати. Робітники ДМЗ, начальник цеху і директор заводу відмовилися це зробити.

27 жовтня у міському будинку офіцерів відбулися збори представників рад воїнів-афганців з участю місцевих партчиновників, Виступаючі знову говорили, що слова Шевченка втратили актуальність.

26 жовтня секретар міськкому комсомолу Микола Давидов передзвонив на завод і частина тексту була заварена. Але обурилися воїни-афганці і через два дні Микола Давидов зубилом зрубав наварений метал.

Дніпропетровці, які прийшли на відкриття, побачили пам’ятник таким, яким його відлили з бронзи автора.

Адреса редакції: м.Дніпропетровськ-50, аб.скр. 2892.

Народна справа – видання волинського крайового РУХу (Луцьк). Маємо тільки число 4 за грудень 1989 р., в якому вміщено оперативну інформацію про порушення Закону про вибори на етапі формування окружних виборчих комісій, інформація про життя осередків РУХу. Адреса редакції: 268006, м.Луцьк-5, пр.Перемоги 13/65.

На сполох – видання Харківського крайового РУХу. Маємо число 6 за листопад. В ньому вміщено інформацію про вшанування жертв голоду 1932 – 1933 років, проведене у Харкові 4 листопада 1989 р. про святкування 300-річчя Покровського собору у Харкові (це святкування кваліфіковано харківським начальством як “несанкціонований мітинг”, у зв’язку в чим проти керівників РУХу порушено кримінальну справу).

Особенно высокой стеной государственного непонимания пытаются окружить сионистское движение. На национально-политическое движение, имеющее своей единственной целью максимально способствовать репатриации евреев на свою историческую родину, наклеивают ярлык “буржуазного национализма” и “расизма”. Так называемый Антисионистский комитет даже заявил, что сионисты “своими действиями разжигают в стране антиеврейские настроения” (Правда, 9.8.1989 г.). Это явный намек на возможные “ответные” действия антисионистов из “Памяти”. Остается только надеяться, что эти погромные призывы со стороны центральной прессы не возымеют действия. Что же касается Антисионистского комитета, то партаппарату сейчас следует учреждать Антиэстонский, Антигрузинский, Антиукраинский и др., всего более ста антинациональных комитетов, может быть тогда ему удастся сохранить свои имперские позиции”. [Джаджан И. Знаменательные явления. – На сполох, 1989 р., № 6]

Адреса редакції: 310078, м.Харків-78, аб. скр. 8787.

Наша віра – православ’я – видання Української автокефальної православної церкви (Київ). Маємо здвоєне число 2-3 аж на шістнадцяти сторінках, на яких вміщено дуже багато матеріалу по історії автокефальної церкви та про її сучасний стан. Ось уривок з листа Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського:

Ви – командуючий українським (!?) військом; я тільки рядовий український письменник. Ви – людина, що в своїх руках держить – чи на довго? – життя й долю мільйонів людей; я один з тих міліонів, може, один з призначених на страту, якого з вашого наказу можуть щохвилини послати на смерть ваші полигачі […]

Не буду вам, пане Коцюбинський, нагадувати, що виховано вас, по смерті батька вашого, громадським коштом, що на український гріш, на ту тяжко загорьовану удовину лепту ви, пане Коцюбинський, здобули свої переконання […] Коли ваші “вороги”, – од яких ви не стидалися проте брати допомогу, – щоб не руйнувати міста Києва, вийшли з нього, ви входите тріумфатором та завойовником і сіючи нікчемні брехні про “буржуазність” та “контрреволюційність”, чесним ім’ям свого батька покриваєте нечуване злочинство, яке вже зроблено і по сей день робиться – ті гори трупів, що вергано в ім’я рівності й братерства без жодного суда і слідства, ті ріки крові, що течуть вашими, пане Коцюбинський, слідами. Та ви не тільки покриваєте злочинства – ви робите нові. Ви по-блюзнірському знущаєтесь над усім, що дороге українському народові й що було дороге вашому батькові.

Адреса для листування: 252212, Київ-212, вул. З.Гайдай, 2 кв.84, Кательницькому В.С.

Поклик сумління – видання львівської регіональної організації “Меморіалу”. Маємо числа 2 та 4. Поле діяльності “Меморіалу”, як видно з газети, сягає од відновлення могил січових стрільців до розслідування розгрому табору дітей-пластунів, вчиненого 4 серпня 1989 р. Найважливішою є робота по збору і оприлюдненню свідчень про сталінські злочини проти населення краю (такі свідчення наведені у числі 4). Високим рівнем відзначаються дописи голови “Меморіалу” Євгена Гриніва. Адреса редакції: 290008, Львів-8, вул, Радянська, 24.

Поступ – видання “Товариства Лева” (Львів). Маємо числа 4, 9 -17, газета виходить раз на два тижня. Це також первісток вільної української преси, який виходить з березня 1989 р. Серед найвагоміших публікацій – стаття Михайла Косова “А ми тую червону калину підіймемо…” (№ 10, 11, 18) про історію січового стрілецтва, його ж статтю про Івана Світличного (№ 15), Михайла Осадчого “Той, хто ставив українську мову понад життя: Олекса Тихий” (№ 16).

Газета постійно пропагує взірці української політологічної думки (природно, закордонної, бо в нас такої науки нема): це статті І.П. Химки “Велика трансформація: до генези українського націоналізму 1930-х років” (№ 18), І.Рудницького “Націоналізм” (№ 17). Число 12 цілком присвячене звітові Товариства Лева за два роки його роботи.

Особливістю “Поступу” є те, що в деяких матеріалах містяться критичні зауваження на адресу нашого демократичного руху, що автори газети і на цьому русі (не тільки на сонці) помічають плями.

Точкою, в якій тепер зійшлися всі протиріччя, стало голосування по 50-му виборчому округу. Випробувавши практично всі спроби добитися внесення Драча в списки для голосування, громадськість […] вдалася до останнього засобу довести своє право на волевиявлення – не брати участі в голосуванні […] Тих одиниць, що виступали за участь в голосуванні, ні на мітингах, ні в аудиторіях слухати не хотіли. Плюралізм, за який ще недавно всі гаряче виступали, відкинуто вбік. Натомість від усіх вимагалось іти єдиним фронтом провалювати вибори. Ярлики з’явилися одразу: хто за неучасть, той принциповий і чесний патріот, хто за участь – той запроданець і прислужник апарату. […]

Така стратегія, хоч і породжена масовим піднесенням, веде до неминучого спаду громадської активності, спричинює загальну апатію і розчарування. Ті, хто кликав до неучасті, пропонував по суті вв’язатися у безнастанні вибори. Неучасть у виборах – це глухий кут […] Всяка серйозна політична сила після першої невдачі (14 травня) задумається над своїми можливостями і не буде вперто пропонувати завідомо програшне рішення. Всяка, але тільки не ми… [Стецьків Т. Владі авторитетів – владу аргументів. – Поступ, 1989 р,, № 4]

Адреса редакції: 290005, Львів-6, аб.скр. 6667.

Призыв – видання “Союза демократического действия” (Київ). Ця самодіяльна організація є активним осередком РУХу, один в редакторів газети – Андрій Куликов – є заступником голови Київського крайового РУХу. Маємо числа 1 і 2 (повний комплект за 1989 р.). Газета висвітлює програмні настанови “Союзу” (вони є соціал-демократичними), у постійній рубриці “Меморіал навпаки” обіцяє систематично інформувати про діячів “демократії по-київськи” – чинів правоохоронних органів, які самі порушують закон і громадський порядок. Адреса редакції; 252167, Київ-167, аб.скр. 41.

Рада – видання Рівненського крайового РУХу. Маємо тільки 8-е число цієї цікавої газети, у якій понад чверть обсягу відведено під інформацію про події з життя РУХу (в інших газетах ця доля скорочується за рахунок розлогих роздумів і теоретичних статей).

“Досить розмов – до роботи” – ці дуже сучасні і звичні вже для нас слова взято не з чергової ідеологічної настанови, а із роману Джованьолі “Спартак”. Так звертався давньоримський наглядач до рабів, погрожуючи їм кийком.

Минуло дві тисячі років. Великий і трагічний шлях пройшло людство, шукаючи навпомацки вірний напрямок на історичних роздоріжжях. І все ж головному висновку цих довгих століть можна навчитись із пересічного підручника історії для п’ятого класу. Там вказано, і справедливо, що рабська праця найнижча за своєю продуктивністю із усіх способів виробництва в організованому суспільстві. […]

Оцінюючи шлях, пройдений Країною Рад за сімдесят років, можна ще раз дійти висновку про вірність положень підручника для п’ятого класу, виданого в цій же країні. Вже давно і чи не назавжди нас обігнали країни світу, від Гренландії до Нової Зеландії […]

Що ж наші “рідні” наглядачі, “обранці народу” не хочуть їздити у “Ролс-Ройсах” і відпочивати на Гавайях? Хочуть, але глянувши навкруги, на шосту частку земної кулі, забудованої різноповерховими бараками, вони розуміють, може підсвідомо, що окрім більш світлого бараку їм нічого “не світить”. Вони ж бо, наші “рідні”, сидячи по своїх кабінетах, дуріючи від власної могутності, не здатні ні на що крім двох відправлень – розподіляти і ставити на чергу. Те, що ми, “вільні трудівники”, виробили, вони спочатку ділять між собою, а потім решту розподіляють по черзі. […] Всі бачать, що ділити вже нічого, що треба вчитися нарешті щось путнє виробляти, окрім автоматів Калашникова […]

То що ж, немає перебудови? Чому наглядачі вважають, що прав і свобод у нас цілком достатньо? Ось, скажімо, профспілкова конференція Рівненського заводу ім. 60-річчя Жовтня прямо і сміливо поставила перед міськвиконкомом вимогу – замінити ковбасу “Деснянську” у продпакетах на більш якісну! А кажете – немає свободи і демократії.

Признаюся, у заголовку статті хотів поставити знак питання, Однак після “вимог” щодо ковбаси зрозумів і остаточно впевнився – ніяких питань. Тільки раби можуть “вимагати” таке… [Манько Т. Раби. – Рада, 1989 р., № 3]

Сальцесон – “Орган Руху народів України за ковбасу”, виходить під девізом “Голодні всієї України, в черзі за ковбасою єднайтесь!” Маємо числа 1 і 2.

Статут-програма Руху народів України за ковбасу

Ковбаса на Україні за роки розвиненого соціалізму витіснила сало, як символ достатку і бажань. Тому рух Ковбасників визнає соціалізм як перетворюючу силу історії.

1. Рух визнає керівну роль КПРС в організації черг за ковбасою, створенні її шкідливих для здоров’я людей якостей і непомірно високих кооперативних цін на ковбасу.

2. Членом Руху може вважати себе кожен, хто хоч раз в житті стояв в черзі за ковбасою, або знає смак (за перепрошенням) вареної ковбаси.

3. Рух, як найдемократичніша організація, підтримує мудру ідею двоязичія, тому виступає за дальший розвиток українсько-російського суржика, неперевершеного в історії людства культурного здобутку мудрої ленінської національної політики КПРС, і надання суржику статусу державності.

4. Вищим законодавчим органом, керівним ядром Руху є Черга, очолювана Генеральним секретарем. [Сальцесон, 1989 р., № 1]

Пояснення до назви нашої газети

Напевно не всі читачі знають значення слова сальцесон. Авторитетнішого пояснення ніж те, яке дали представники міста “Калибелі Ревалюції” не знайдеш.

Якось нашому спецкору довелося їхати в одному купе з двома відставниками, що поверталися з Трускавця в Пітер, як вони самі казали. Один другому розповідав про свої враження від знайомства з “хахламі”: “Ані (хахли) чево толька не гатовят із мяса і всєво другова. Свінью режут, а патрахов не вибрасивают, Кішкі напіхают гречіхай с кровью і запекают, із тонкіх кішок делают калбаси. А із желудка делают што-та такое вкуснае для закусі как халадец, но патуже”.

То останнє, про що говорив відставник, і є сальцесон [Сальцесон, 1989 р., № 2].

Адреса у редакції нема із-за отсутствия поміщенія. Ращотного щота также нема. Главный редактор: Ярослав Фішер.

Переліченими назвами не вичерпується все багатство самодіяльного друку на Україні. Маємо ще окремі номери деяких газет, які не включили до огляду через недостатність інформації; ще багато газет відомо нам тільки за оглядами самодіяльної преси в інших виданнях. На сьогодні увиразнюється певний стандарт самодіяльної газети: вона видається на подвійному стандартному аркуші, на якому вміщується чотири шпальти. Чільні газети (“Голос”, “Поступ”, “Віче” та інші) кожен номер роблять на двох таких аркушах (восьми шпальтах), інші обмежуються чотирма. Набір здійснюється здебільшого на друкарській машинці через один інтервал, при друці машинописний макет ще зменшується десь у 1.5 рази для збільшення густини тексту. Комп’ютерний набір поки що є великою рідкістю, зустрічається, певно, не частіше, ніж у папуасів.

Ціна номера на восьми шпальтах також встановилася на рівні від 50 копійок до 1 карбованця. Оскільки за більшовицькими законами людина не може бути власником того, що вона виробила своїми руками, то й “продавати” свої газети видавці не можуть (кримінальна справа!). Громадськість виходить з цієї скрути з чисто комуністичним лицемірством: ніхто газети не продає, просто роздає даром, а за це збирає пожертвування у фонд редакції. Як завжди, головне для більшовиків – не суть справи, а назва.

Останнє поширюється і на наш часопис. Ми продавати його не можемо, але хто хоче взяти його собі назавжди – жертвуйте у фонд редакції!

Вперше опубліковано : Спадщина, 1990 р., т. 3, с. 206 – 216.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1668

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.