Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Публіцистика / Лист зі Львівського історичного музею

Лист зі Львівського історичного музею

Микола Жарких

Оце ж послало мене моє перебудовне начальство у службове відрядження до Львова. Я думаю, що то вони навмисно так вчинили, знаючи, що я – проти перебудови. Наша контора скрізь замовників має, то замість того щоб послати мене до Тирасполя, де патріоти-інтернаціоналісти вимагають скасування молдавської мови, чи туди, де гегемон страйкує під гаслом “вимагаємо ковбаси і керівної ролі”, – послали до цього кубла націоналістів. Я, щиро кажучи, дуже перестрашився і вирішив прийняти запобіжні міри безпеки, а саме: купив на Музейному провулку націоналістичний значок (хоч і шкода чотирьох рублів, але треба!) і, сівши у поїзд, перейшов на державну мову. Це, я вам скажу, подіяло відмінно: скрізь мене приймали за свого і вітали словами “Слава Україні!”, на що я, з тих же міркувань безпеки, відповідав “Героям слава”. Взагалі я дійшов висновку, що ці екстремісти такі наївні, що обдурити їх хіба що лінивий не зуміє. Досить до них хоч два слова промовити їхньою “державною мовою”, а вони вже радіють як діти і кажуть одне одному: “ Бач, наша гору бере”. А надто коли дізнаються, що то зі сходу людина сказала, то вже починають мріяти, як-то вони у Харкові на будинку Держпрому свій націоналістичний прапор почеплять. Такі-то вони щирі і наївні – аж шкода…

Ну, приїхав я до Львова, думаю – все, нічого не впізнаю. І дійсно, на вулицях екстремістів – греблю гати. Чорні воли хмарами ходять туди, куди Макар телят не ганяв і назад. Скоро кроку ступити не можна буде, щоб не почути що-небудь по-українському. А деякі до того знахабніли, що роблять вигляд, буцімто загальнозрозумілої мови не розбирають. На клумбі юрмляться так, що й свого можуть задушити. А сперечаються так запекло! Послухав я їхні суперечки – боже, про що ж вони тільки не сперечаються. Чи злочинна організація КПРС, чи не злочинна. Люди добрі, хіба ж можна розумним людям з цього приводу сперечатись? Чи треба закривати КГБ, чи можна ще потерпіти. Чи вистачить харчів після того, як перестанемо в інші краї їх задурно віддавати, чи не вистачить, ну і так далі, і все по таких питаннях, з яких жодна розумна людина сперечатись не буде, а тільки націоналісти вважають за потрібне чубитись.

Пішов я на Високий Замок – і там неприємності. Завжди там висів наш прапор, а тепер висить націоналістичний. І навіть міліцаї, що приходять помилуватись виглядом Львова з гори, тільки зиркають на цей прапор і скоренько відводять очі. Їм добре, вони вже давно свої машини у націоналістичні кольори перефарбували, то вони при будь-якій владі без кусня сала не залишаться…

Глянув я з Високого Замку – і очам своїм не вірю. На куполі Львівського університету – націоналістичний прапор. Там, де сорок років дуже обгрунтовано і впевнено викладали, що український буржуазний націоналізм – найлютіший ворог усіх вас, там, де на цю тему захищено не один десяток дисертацій і надано за це не одне професорське звання…

Кинувся я мерщій тікати. Шукаю, де б сховатись до вечора, щоб у поїзд непомітно сісти. І забіг я на площу Ринок, у Чорну кам’яницю – оту, де вивіска “Львівський історичний музей”.

Там я відпочив душею. Виявилось, що не один я такий кмітливий, що вирішив там сховатись від націоналістів, але про це трохи потім. Людей там мало, майже зовсім нема, але вже ті, хто прийшов – ті вже напевно наші, прийшли подихати звичним повітрям і наснажитись на виконання рішень, на підвищення бойовитості первинних організації і взагалі на прискорене будівництво світлого майбутнього. Обдивився я по стінах – фотографії трущоб. Невже, думаю, перебудова і сюди дійшла, що на стінах принади колгоспного життя висять? Ба ні, підписи все проясняють, що це злиденне життя дрогобицьких нафтовиків (а без підпису й не розібрав би). Ну гаразд, значить, у капіталізм попав, якщо злиденне життя робітників. Отже, зараз будуть перші марксистські гуртки… А дзуськи! Перші гуртки були у Петербурзі, і звідти цей світ пролився на всю майбутню Російську імперію. Добре, думаю, хоч тут цієї погані трохи менше, ніж скрізь. Звичайно, ні про які радикальні партії, про вибори до австрійського парламенту, про крайовий сейм нічого нема. Дуже боявся я, що почеплять портрет цього націоналістичного генія Грушевського (адже до того дійшло, що вже вулицю цього найвірнішого марксиста-ленінця-сталінця, Щербакова, на вулицю Грушевського перейменували). А коли Грушевського нема, то й про наукове товариство ім.Шевченка анічичирк. І правильно: освічені люди знають, що то було кубло, а до музею різні люди заходять, в тому числі і прості – навіщо їх розбещувати?

Далі перша світова війна почалася. Ну, думаю, зараз або на фотографію з’їзду “Сокола” натраплю, або на документи, що викривають російських окупантів у Галичині. Найбільше я боявся побачити картину “Граф Бобринський наказує вислати митрополита Шептицького до Росії”, але її, на щастя, не було.

Далі революція почалася. Ну, тут матроси Зимовий палац штурмують. Це слушно, думаю я собі, – нехай націоналісти знають, з чого все почалося. Далі я вже не так боявся. Не дуже вірилось, що буде щось про їхніх січових стрільців та їхню націоналістичну ЗУНР, – і дійсно, нічого нема. Зате є героїчна кіннота Будьонного, яка героїчно прагнула вибити з Галичини польських окупантів і героїчно окупувати Галичину. Є накази маріонеткового окупаційного уряду, що був в обозі Червоної Армії (для того, щоб вияскравити його маріонетковість, почеплено накази цього уряду, видруковані загальнозрозумілою мовою, – вони-бо були звернені не так до до населення краю, як до більшовицьких політкомісарів на чолі батьком Сталіним). Щоправда, керівна роль самого товариша Сталіна у поході червоних на Галичину трохи притлумлена, але ж освічені люди і так знають, що все робилося тільки завдяки т.Сталіну (і експозиція музею скомпонована за його “Коротким курсом”), а так навіщо дратували навіжену чернь? Те, що портрета Сталіна нема – то дурниця, бо сам музей, уся його експозиція – то є величний пам’ятник сталінському генієві. Ось так, панове націоналісти!

Далі знову наступило злиденне життя робітників, бо знов капіталізм почався. Тут я не дуже боявся, що буде УНДО чи ОУН, бо передбачав, що все займе КПЗУ. І дійсно, нічого окрім КПЗУ не було. УНДО там різні – то все химери. Дивно тільки, чому ворог народу і націоналіст Скрипник висить на стіні, а друга народу інтернаціоналіста Кагановича нема. А хто більше для КПЗУ зробив? Скажете, – так Каганович же бандит! Ну, а хіба Скрипник чи Затонський не бандити? Хіба вони не в одному кодлі з бандитами були?

Далі визволення прийшло. Тут вже щастя наступило – таких посмішок на фотографіях ні до, ні після того вже не було. І вибори вперше показані (бо ті вибори, що були за Австрії та за Польщі, не можна звати справжніми виборами, а тому нема чого й показувати). Щоправда, серед обранців народу чомусь нема ані Васильківа, ані Турянського, ані інших діячів КПЗУ, що в попередньому залі на стіні висіли, наближали день визволення своєю героїчною боротьбою. Ну, так їм і треба, цим націонал-комуністам. Хай знають, що національним може бути тільки соціалізм (націонал-соціалізм), а комунізм може бути тільки інтернаціональним.

Ну, далі німці напали. Тут я вже був певен, що Романа Шухевича не побачу – і дійсно, все відведене для цього місце зайняв Сидір Артемович Ковпак. Далі німців погнали і колгоспи почалися. Ну, в 1946 році люди з голоду не пухли. Хто не вірить, може піти до музею і пересвідчитись. Далі п’ятирічки почалися. Одна, друга, третя… На довгий строк засудили народ його проводарі – чи не на двадцять п’ять п’ятирічок, але потім висунули гасло “От жаркой работы тает твой срок” і визначили, що він повністю розтане у 1980 році. Ну, до 1980 року я не дійшов, вирішив, що вже досить наснажився. Що б там націоналісти на своїй клумбі не казали, а все ж таки ще багато наших є скрізь. І ми просто так не поступимось!

11 квітня 1990 р.

Опубліковано: Самостійний журнал, 1990 р., № 4, с. 11 – 14. Підпис: Митрофан Простаков.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1835

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.