12. Хто винен

Микола Жарких

Відповідь самоочевидна, як і все, про що я пишу: комуністична тоталітарна поліцейська великодержавно-манкуртівська фашистська мілітарна адміністративно-партійна диктатура. Не маючи змоги зруйнувати до грунту сонце і зірки, щоб на їх місці заснувати пролетарську астрономію, не маючи засобів зреформувати атоми і молекули, щоб підпорядкувати їх пролетарській квантовій механіці, не знаючи, як змінити спадковість, щоб пролетарська генетика вирощувала людей без національності, роду і племені, – не маючи змоги більш-менш грунтовно змінити закони природи, розчаровані деспоти хоч не хоч звертають свою полум’яну більшовицьку енергію в тому напрямку, де спротив природи виявляється не так скоро, тобто на справу плекання мертвих душ. Живі душі розстрілюються, катуються, засилаються до білих ведмедів, – мертві душі обіймають щораз вищі посади, скрізь шукають собі подібних, паскудять єдине джерело живих душ – наших дітей. Сталінська імперія мертвих душ не минулася – зараз вона окошується на нас наслідками різноманітними, але завжди непередбачуваними і загрозливими. Вихід один – якомога швидше викинути на смітник історії комуністичну маячню разом з усім її причандаллям. Там, на цьому логічному смітнику, на неї давно вже чекають Гітлер, Пол Пот і Мао Цзе-дун. Зробити це вельми просто, але інакше… Що інакше?

Інакше доведеться згадати, що печери під Кирилівськими висотами у Києві, хоч і не блискучі, але цілком придатні для життя. Жили ж у них палеолітичні люди – і нічого, до Маркса-Енгельса благоуспішно дійшли. Та й поклади кременю для знарядь праці далеко не вичерпані. І прийоми їхнього вироблення не забуті. А якщо пристосуватись, то крем’яним ножем можна різати нітрохи не гірше, ніж сталевим. От тільки мамонтів, шкода, всіх переїли, ну то якось воно буде. Не пропадемо!