Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Публіцистика / Школа мертвих душ / 1. Мілітарний дух школи

Школа мертвих душ

1. Мілітарний дух школи

Микола Жарких

Щоб зрозуміти, що це таке, згадаємо Твардовського:

Отдел военный –

Тому свету образец.

Це формула мілітарного духу нашого суспільства. У школі він зовсім не зводиться до військової підготовки, а полягає у надмірно централізованій ієрархічній системі керування освітою, відсутності зворотнього зв’язку знизу на гору освітянської адміністративної машини, надзвичайній увазі до внутрішніх чисто адміністративних показників роботи при повній зневазі до інтересів тих, заради кого громоздилася система (в нашому випадку учнів). У твердій впевненості в тому, що начальству згори видніше і що наказ начальника у школі – закон для підлеглого. Розглянемо це детальніше.

1.1. Надмірна централізація шкільної справи. Існування загальносоюзного міністерства освіти в умовах нашої бюрократичної дійсності перетворює нашу систему управління освітою на діод з однобічною провідністю: коли треба зробити щось корисне і потрібне людям (приміром, відкрити українську школу на Кубані), міністерство безсило розводить руками і каже, що не має можливості вплинути на ретроградну місцеву владу. Коли ж треба здійснити щось капосне і шкідливе (приміром, запровадити доплату за русифікацію вчителям російської мови), те ж саме міністерство виявляється спритним і працездатним. Причина такого стилю роботи – в тому, що загальносоюзне міністерство, як і генеральний штаб армії, існує для проведення в життя настанов керівної верхівки країни, а зовсім не для забезпечення потреб тих, ким воно керує (а багато рядових працівників ще вірять, буцімто міністерства створені заради їхніх потреб). В умовах надзвичайно великої, до того ж строкатої у національному відношенні країни одягання шкіл в однострої московського взірця шкідливе – і не тому, що сам взірець поганий, а тому, що він вироблявся за тисячі кілометрів від тих шкіл, де його застосовують і ніяк не враховує місцевих особливостей і традицій. В результаті ці традиції відкидаються, а загальносоюзні інструкції й програми, що постають на їхнє місце, омертвляються і руйнують шкільну справу. Аксіома, що не можна вивчати Пушкіна у Самарканді так, як його вивчають у Пскові, геть несумісна з існуючою адміністративною аксіомою, що Пушкіна треба скрізь вивчати так, як затвердили керівні дядьки у Москві, внаслідок цього страждає Пушкін (тобто освіченість наших школярів).

1.2. Ієрархічна система управління освітою. Існуюча чотирьохланкова система освітянського начальства дуже нагадує армійську: союзне міністерство – головне командування, республіканське міністерство – військовий округ, облвно – дивізія, райвно – полк, який командує батальйоном учнів. Якщо в армії така система виправдана тим, що успіх військової операції визначається здатністю зосередити максимум сил в одній точці, то успіх роботи школи визначається найдрібнішим актом спілкування вчителя з групою учнів, ба з одним учнем, тобто ефективністю розпорошування сил, а не концентрації. Отже ієрархічне управління не тільки не потрібне для освіти, але дуже шкідливе. Потрібне воно тільки для інтеграції освіти з іншими ланками адміністративної надбудови, бо уявити собі працівника, над яким немає пана, над котрим немає ще більшого пана, нам тяжко, а припустити, що цей працівник при відсутності панів буде працювати – геть неможливо.

1.3. Відсутність зворотнього зв’язку. Згідно із законом Паркінсона, чиновники існують задля самих себе і працюють у поті чола навіть тоді, коли ніякої реальної справи, яка потребувала б втручання, взагалі немає. Освітянська бюрократія повністю підлягає загальним законам бюрократії, і тому існування учнів і вчителів не тільки не є для неї необхідним, прецінь часто зайвим, таким, що заважає зосередитись на серйозніших справах. Ієреміади батьків, що з гнівом і біллю розповідають про свої ходіння по адміністративно-освітянських муках, спричинені незнищимою в радянський людині вірою у здатність наших чиновників задовольнити потреби людей. А між тим звертатись до бюрократа про задоволення якоїсь потреби є зверненням не за адресою, бо бюрократ існує задля задоволення своїх власних потреб. Тому я абсолютно не вірю в можливість реформи школи, бо здійснювати цю реформу буде існуюча освітянська бюрократія.

1.4. Увага до внутрішніх адміністративних показників роботи. І в цьому освітянська бюрократія підлягає тому загальному законові бюрократії, згідно якого якість роботи вимірюється кількістю. Число (з великої літери), Кількість, Збільшення проти минулої п’ятирічки, В цілому по країні, В середньому на душу населення – ось ті магічні форми, довкола яких обертається наша адміністрація, не звертаючи уваги на той парадокс, що в середньому на душу населення у нас всього завались, а от у конкретних “душ” часто-густо нічого нема. Неспроможність нашої економічної статистики вже доведена, тому неспроможна і звітність освіти, бо закони бюрократичної звітності скрізь однакові. І так само, як в економіці, в освіті увага до уявних показників благополуччя вщент зруйнувала справу.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1083

Модифіковано : 14.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.