10. В школі не вивчається потрібне
Микола Жарких
Не вивчаються предмети, які формують свідому особистість: історія культури, антропологія, етнографія, цілісна народна культура, екологія. Елементи цих наук, викладені небайдуже і жваво (не так, як теперішній курс фізики), сприятимуть загальній гуманізації освіти.
Не вивчається право. Всі наші балачки про “правову державу” залишаться балачками, якщо ми не будемо викладати дітям хоча б початкові відомості з правничих наук. Наша правна безпорадність доходить до того, що людина і в сорок років не знає, з якої тут ступити (приміром, хулігани йому пику набили, а він не знає, куди йти скаржитись і взагалі якими тут законами керуватись. По собі суджу). Потрібні елементи кримінального, цивільного, процесуального права (звичайно, без звичних для нашої правної пропаганди камлань про невідворотність покарання – насправді невідворотності нема, а проповідь його тільки утверджує ворожнечу між державою та громадянами). Потрібне знайомство з першоосновами права (презумпція невинності, тягар доведення, правоспособність особи і т.ін.). В старших класах потрібні елементи державного права (з викладом основ національно-державної символіки – того опудала, від якого наших освітян вхопить грець), виборчого права (людина закінчує школу і майже одразу набуває прав виборця. Хтось-то має їй пояснити, що це таке!)
Але все назване вище, що вартувало б вивчати і що не вивчається – правдиві дрібниці у порівнянні зі статевим вихованням. Комуністична догма уперто ігнорує ту основну проблему, довкола якої обертається життя дорослої людини. Починаючи з дискусії (і сумно, і смішно зараз згадувати!) з проблеми, чи має право більшовик одружуватись, коли його чекає світова революція, починаючи з бородатих фундаторів, які нічтоже сумняшеся знаходили розв’язки сексуальних проблем на шляхах класової боротьби, найпередовіша і найлюдяніша в світі ідеологія ігнорує проблеми статі. З упертістю захисників Брестської фортеці (і з таким же приблизно результатом) відкидають вони те, що робить живу людину живою, прагнуть звалашити цілий світ заради торжества своєї маячливої “ідеї”. Ніде мертвотний дух комунізму, мертводушшя його засновників і прихильників не виявляється так яскраво, як у зневазі до сексу. Сімдесят років Угрюм-Бурчеєви всіх поколінь доводять, що не “в цьому” щастя, а у посиленні ненависті до чергової партії ворогів (зараз це кооператори). Але доводять вони для інших, на імпорт, а всередині того кола, де вони для самих себе вже побудували комунізм, панують зовсім інші звичаї. Бридко і соромно про це довідуватись з сучасної преси, але мушу сказати, що Іван Вишенський трохи поспішив витратити свій викривальний запал на тогочасних монахів – треба було б потерпіти до більшовицьких лідерів.
Наслідки ігнорації статевого виховання в школі просто трагічні. Хочемо ми цього чи не хочемо, але діти формуються статево саме у шкільному віці. Сучасний курс статевої просвіти потрібен дітям приблизно так же, як підручник водія автомобілістові, що скерував свою машину у прірву. Поки він долетить до дна прірви, у нього буде досить часу усвідомити, що він переплутав гальма і газ, але ці знання прийдуть до нього трохи запізно. Простою мовою, стереотипи статевої поведінки формуються до того, як прокидаються статеві інстинкти, тому і статева просвіта повинна випереджати біологічне формування людини. Загальний принцип освіти – знання потрібні перед тим, як приступають до практичної діяльності – найбільш брутально ігнорується саме в галузі статевого виховання. В десятому класі воно непотрібне, бо хлопці і дівчата мають вже досвід власного тіла, а якщо треба вказати таку річ, розповіді про яку найменш конкурентноспроможні у порівнянні з самою річчю, то це вочевидь сексуальні почуття.
“У нас ведь середины не знают – либо в морду, либо ручку пожалуйте” – казав Салтиков-Щедрін. Так і в ставленні нашої школи до статевого виховання – або тільки роздільні школи для хлопців і дівчат, або повністю спільні. Тільки й того, що на уроках фізкультури хлопцям не пропонують вправи зі стрічкою, а дівчатам – на кільцях чи перекладині. Така елементарна потреба для людей з 13-14 років, як потреба побути у колі однієї статі, ігнорується нашою школою. Якщо вже спільна – то всі шість-сім годин на день хлопцям і дівчатам нема де сховатись одним від одних. Тобто вони все одно намагаються усамітнитися, але через відсутність відповідних архітектурних і організаційних умов це виходить потворно, супроводжується різними “Не підглядай!”, “Чого тут крутишся!” і огрубляє міжстатеві стосунки молоді. Однаково природне право молоді як зустрічатись з іншою статтю, так і переживати свої відчуття у колі своїх (де нам про самоту мріяти!). Побудувавши розклад у школі з урахуванням цих елементарних вимог, можна не тільки вдовольнити потреби статі, що прокидається, але й мати “навар” у вигляді посилення інтересу до самої освіти.
Для цього досить зрозуміти, що основне в статевому вихованні – вміння використати інтимність, хвилюючу таємничість цього, даруйте за казьонщину, “предмета”. Сьогодні звичайний урок літератури проводиться чогось для хлопців окремо, а для дівчат – окремо. Цікаво, що ж там таке дівчатам розповідали, чого нам не можна знати? У перерві треба це з’ясувати! Зустрічаються, з’ясовують переповідають одне одному, що було на уроці… Той виховний еротичний момент, який всього-то дві хвилини займав, не буде оприлюднений, залишиться за бар’єром цноти, але хвиля цікавості до “цього” понесе на собі інші знання…
Все те, що я нахамаркав з приводу статевого виховання – то є речі загальнозрозумілі, самоочевидні і такі, що просто соромно витрачати папір – досить трохи самому подумати. Але така вже моя вдача – повторювати те, що розумним людям було ясно ще сто п’ятдесят років тому і що призабулося через комуністичний опіум для народу…