Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Публіцистика / Школа мертвих душ / 3. Антиелітарний процес підбору кадрів

Школа мертвих душ

3. Антиелітарний процес підбору кадрів

Микола Жарких

Початкова ланка цього процесу – низький престиж педагогічних інститутів серед вищих учбових закладів. Найпрестижнішими є вузи Москви (будь-які), потім Києва та інших великих міст (також будь-які), потім місцеві медичні інститути, потім технічні, а педагогічні – чи не на останньому місці. Талановита молодь для самоствердження прагне поступити у найпрестижніший вуз, через те контингент абітуриєнтів у педінститутах – найслабкіший. Конкурсний прийом в таких умовах перетворюється на пошук найосвіченіших серед неосвічених (і такі, за відомою математичною теоремою, завжди знаходяться) і вкупі з планом прийому студентів (цей план спускається згори і вуз його не в силі змінити) широко відкриває дорогу для тих, хто хоче лише отримати диплом, а не стати вчителем.

Другий етап відбору – сам процес навчання. Інститут зобов’язаний випустити стільки студентів, скільки він прийняв, тому не можна відраховувати тих, хто явно не встигає (зараз, кажуть, відраховувати можна, але мислення наших вузівських керівників все одно зорієнтоване на традиційне “не можна”). Існує практика переведення найслабших студентів на вечірні та заочні відділення, чим наперед визначається, що немає бар’єру певної висоти, що відділяє людину від диплому. Мовчазно визнається, що якість заочної освіти нижча за якість денної, але дипломи однакові.

На третьому етапі – у перші три роки роботи у школі за розподілом – із школи тікають ті “вчителі”, які не збиралися ними бути. Колишні випускники педінститутів ідуть працювати чиновниками у районні та міські установи, у бібліотеки, навіть у міліціонери та креслярі. У школах залишаються або віддані вчительству люди, або ті найслабші, хто хотів би, але не зумів знайти теплішого містечка.

З цих останніх на четвертому етапі відбираються директори шкіл і чиновники освітніх установ, – за відомою аксіомою, що керувати легше, ніж працювати. Такий директор школи, як Сухомлинський, який одночасно був би й талановитим вчителем і неформальним лідером колективу, є рідкісним випадком, а масова система є та, що вчителі є найменш освіченим загоном інтелігенції, а керівники освіти ще менш освічені, ніж вчителі. Це й є антиелітарний принцип відбору людей.

Наслідки його самоочевидні: кожен вчитель може передати учням лише частину того, що він знає сам. Учень, який перевершує вчителя, робить це уповні самостійно. Тому низький рівень вчителя автоматично означає низький рівень учнів.

Ще один антиелітарний механізм формування вчительства увімкнувся буквально на моїх очах. Я маю на увазі директивно спущену вказівку готувати вчителів в університетах. Основне призначення університетів – підготовка кадрів для вищої школи та науки, й саме цим визначається їхній високий престиж. Чиновники пізньобрежнівської епохи вирішили, що бути вчителем чи офіцером простіше, ніж науковцем, тому частину випускників почали розподіляти у школи, а частину – мобілізувати для служби офіцером на два роки. Наслідок – ненависть випускників до небажаної роботи, нехлюйство, руйнація цілого процесу підготовки людей з найвищою освітою. І школу не підняли, і науку занапастили.

Антиелітарна система відбору кадрів утворює порочне коло, вирватись з якого освіті буде вельми непросто: внаслідок низького престижу цієї роботи високоздібні люди йдуть мало, а через те, що бракує здібних людей, захлинаються будь-які спроби реформ.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 895

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.