Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 24. Справа про зниклий телевізор

Параліч

Авентюра 24. Справа про зниклий телевізор

Микола Жарких

– Я вам покажу!! – не своїм голосом горлав Ярема на зборах активу колгоспу “Шлях до перемоги”. – Я не потерплю окозамилювання і приписок! Навіщо мені дуті успіхи? Хто вам сказав, що країні потрібні уявні, а не дійсні врожаї?!! Я вам покажу!!

Цей страшний крик був непедагогічний, але Ярема просто зірвався. Він не був по натурі злим і сердитим, та в нього, як і в центуріона Марка Крисобоя, була погана робота. Посудіть самі – віце-сатрап ніс частину персональної відповідальності за все, що відбувалось у сатрапії, він мусив керувати сотнями й тисячами людей, щоденно призначати все нових начальників. Ця робота, я вам доповім, не сприяє зміцненню нервової системи : адже кожен, хто вперше з’являвся у сатрапське правління, тремтів з переляку як осиковий лист, а хто з’являвся вдруге, вже повертав розумом, як йому спритніше обдурити начальство. Ось з якими людьми день у день працював Ярема, і звик робити поправку на брехливість того, що йому доповідають; але те, що писав дядько Мирон і в чому тепер сам пересвідчився Ярема, його приголомшило.

Усе дійсно було розкрадено. Дійсно в задній частині комори цілковито панували миші, а в передній – крадії. Ані ті, ані другі ні трішечки не злякалися віце-сатрапа, а тільки з цікавістю до нього придивлялися…

Після активу Кривоніс мав окрему розмову з дядьком Мироном.

– Ти, дядько Мироне, звичайно, молодець, що так гостро і своєчасно поставив питання, – говорив Ярема, – тільки все ж не вартувало все однією чорною фарбою. Ну невже зовсім немає хоч маленьких позитивних рисочок? Ні, не для того, щоб прикрасити, а для того, щоб відтінити… Ну ось, хоч комора. Не все ж в ній розкрадено. – З цими словами Ярема і дядько Мирон увійшли всередину. – Ось новенький кольоровий телевізор “Славутич Ц-312” стоїть цілісінький.

– Це ви просто поквапилось, – похмуро сказав дядько Мирон.

– Тобто? – не зрозумів Ярема.

– Його вкрадуть сьогодні близько одинадцятої години вечора житель села Будьоннівського Іван Продайвода та житель Старих Санжар Федір Кліщ. Вони приїдуть на мотоциклі “Ірбіт” з коляскою номер 21-44 ПОК і увезуть його в Старі Санжари до Клеща. Той вранці передасть вкрадене жителю Старих Санжар Петру Передерієнку, який ввімкне телевізор і…

Ярема не дослухав, що буде після вмикання телевізора, а дарма. Якби він дослухав, то, можливо, прийняв би розумніше рішення, і тоді не трапилось би того, про що я буду розповідати… Але адміністративна енергія переповняла Ярему…

– Як украдуть! І ти спокійно про це розповідаєш! – закричав він. – Негайно… – і він помчався розпоряджатись.

За його наказом в село прибули сто міліціонерів. Він особисто виставив три пости : перший пост у числі чотирьох чоловік стояв біля телевізора; другий пост в числі також чотирьох чоловік стояв біля дверей комори; третій пост у складі шести чоловік стояв на брамі колгоспного двору. Двері комори й браму двору було наказано зачинити і відкривати тільки вартовому офіцеру з розводящим, якщо вони правильно назвуть пароль, відклик і пред’являть перепустки. Офіцеру й розводящому було наказано при змінах караулів, що були що три години, перевіряти наявність телевізора на місці й робити про це запис у караульній книзі. По селу були відправлені патрулі на мотоциклах, яким було особливо наказано пильнувати, чи не з’явиться мотоцикл “Ірбіт” 21-44 ПОК. Словом, зроблено було все, що тільки у людській змозі, щоб запобігти очікуваній крадіжці.

Дядько Мирон дивився на вчинену метушню і тільки сумовито зітхав. Його сторожівське чуття його ніколи не підводило. Якщо він передчував, що річ буде вкрадена, то марно робити що-небудь для її охорони. Дядько Мирон це твердо знав, але він знав також, що Ярему словами не переконаєш. І він не намагався втручатись. Ніч минула більш-менш спокійно, якщо можна сумістити зі спокоєм стан облоги. Ярема особисто вставав двічі й перевіряв зовнішні караули.

– Пароль! – ще здалека окликав його вартовий.

– Гармата, – неголосно, як положено, відповідав Ярема, підходячи ближче.

– Відклик! – суворо питав вартовий.

– Гадяч, – відповідав Ярема.

– Проходь!

Пересвідчившись, що все йде як слід, Ярема ненадовго засинав, але хвилювання не давало йому заснути міцно, і як тільки сонце викотилось з-за виднокола, він був уже біля комори. Нічні караули згорталися і уступали місце денним. Ярема зайшов до комори. Перш-о-перш він ознайомився із записами в караульній книзі. В ній все було гаразд.

– Ну ось, а ти боявся, – весело звернувся Ярема до дядька Мирона. – Нікуди наш “Славутич” не подівся, стоїть, голубчик, на місці. Ні, громадяни крадії, ми з вами ще поборемось! – і з цими словами він узявся за зовнішню коробку упаковки. Ярема очікував, що семидесятип’ятикілограмову вагу підняти буде нелегко, і яким же було його здивування, коли коробка піднялася у повітря і… під нею нічого не було, окрім порожнечі.

Ярема від здуміння розкрив рота. Дядько Мирон розвів руками – я ж, мовляв, говорив… Ярема вискочив з комори з поспішністю протитанкового набою, що несе загибель ворогу.

– Я вам покажу! – не своїм голосом кричав він дорогою у село Будьоннівське. – Де цей Іван Продайвода? Ти Іван Продайвода?

– Ну, я, – відповів Іван.

– Ти сьогодні вночі телевізор вкрав? – накинувся на нього Ярема.

– Та що ви, Єремія Михайлович, навіщо ж “вкрав”, – здивувався Продайвода. – Послухайте краще, як діло було. Приходить до мене мій друзяка Федька Кліщ і каже : “Допоможи, мовляв, я телевізор купив, а відвезти ніяк”. А у мене мотоцикл…

– 21-44 ПОК? – спитав Ярема.

– …точно, 21-44 ПОК, ми на ньому з Федькою часто рибалити їздимо, ну, він мене по дружбі й попросив. Сіли й поїхали. А щодо “вкрав” я не знаю. Федька мені казав, що купив. Хіба ж я не розумію, що красти недобре?

Іван говорив так чистосердо, що не повірити йому не було змоги.

– Ну, й приїхали ви до комори, а далі що?

– Приїхали, зайшли, узяли телевізор…

– Як зайшли? Як узяли? А міліція? – кипів Ярема. – А караули на брамі? А двері зачинені були?

На це Іван сумирно відповідав, що про міліцію він нічого сказати не може, не бачив. Може, вона й була, але за нічним часом він не бачив. І щодо зачинених дверей також : бачив він, Іван, що Федька штовхнув двері, й вони відчинилися, а щодо того, чи були вони закриті, він не знає. Так і відвезли вони телевізор до Федьки.

Поки слова Продайводи протоколювали, поки він в’їдливо читав протокол і скріпляв його підписами, поки оформляли запобіжний захід, за який обрали підписку про невиїзд, настав південь. Ярема помчався у Старі Санжари.

– Ти Федір Кліщ?

– Я, – спокійно відповів Кліщ.

– Де телевізор?

– Який телевізор? – Федька майстерно зобразив здивування.

– Не придурюйся! – суворо сказав Ярема. – Той, що ти сьогодні вночі разом з Продайводою вкрав!

– А, оцей! – “згадав” Федька. – Так Петро ж Передерієнко у мене його забрав, як і домовлялись. А щодо “вкрав” – це хтось на мене клепле. Я за нього гроші, що мені Петро дав, голові вніс. Не інакше як ця товста пика, Товстовойтенко, щось шахраював, а тепер на мене свою розтрату чіпляє.

Поки протоколювали слова Федьки, стало вже добре поночі, прийшлось увімкнути світло. Федька уважно читав протокол, схвально киваючи головою, – все, мовляв, правильно записано, – і тільки-но взявся за ручку, щоб підписувати, як світло блимнуло і згасло.

– Темно, товариш начальник, – поскаржився Федька. – Не видно нічого.

– У машині автономне світло є, – сказав Ярема. При автономному світлі протокол був підписаний, і Ярема покатав до Передерієнка.

– Де телевізор? – рвучко спитав Ярема.

– Який телевізор? – перелякано перепитав Передерієнко.

– Сам знаєш який. Крадений, – наступав Ярема.

– Ось він. Тільки який же він крадений, товаришу начальник! Я ж за нього гроші сповна Федьці Клещу віддав, ще й за перевезення заплатив, а виходить – крадений, – виправдовувався Петро, стоячи на ґанку будинка. В цей момент аварію виправили і світло знов засяяло. – Та ось подивіться самі…

Ярема увійшов і побачив руїни телевізора, які ще димували. Виявилось, Передерієнко пробував його вмикати, та при цьому згорали запобіжники. Перепаливши всі прикладені до телевізора запобіжники, він зробив з міліметрового мідяного дроту жука амперів на двісті, після чого згорів сам телевізор, а заразом вирубалася й підстанція, бо на лічильнику в Передерієнка також стояли жуки і також амперів на двісті.

Дядько Мирон, що супроводжував Ярему й не сказав досі ані слова, підійшов до телевізора, помацав масну кіптяву й покачав головою. Дарма Ярема його не дослухав. Адже дядько Мирон хотів сказати йому, що вкрадений телевізор все одно згорить і що взагалі не вартує ця справа тих витрат, що були зроблені.

Ярема звіряв паспорт телевізора з його руїнами. І клеймо Київського заводу, і заводський номер 241526, і номер кінескопу – усе співпадало з документами. Не було жодного сумніву, що саме цей телевізор був вкрадений з комори.

– Як це вам подобається? Га? – задав Ярема загальне запитання.

– Схалтурився народ, – безнадійно відкликнувся дядько Мирон, – так схалтурився, що себе не пам’ятає.

– Крадуть, чи що? – спитав хтось.

– Та де там крадуть… Якби крали, хіба можна було б таке випускати? Стала б людина робити отруєні консерви, якби вона сама збиралася їх вкрасти? Або цей телевізор! Якби негідники, що його робили, самі збиралися його вкрасти, хіба ж вони зробили б так погано?

– Тобто ти вважаєш, що свобода злодіювання може прислужитись як певна гарантія якості роботи? – перепитав Ярема.

– Звичайно, гарантія не блискуча, та що ж робити, коли іншої немає, – все так же безнадійно відповів дядько Мирон.

Комісія поверталась до Благодатного вже вночі. Настрій був гнітючий. І знали, що має трапитись, і бачили, і чули, – і тим не менше весь розкрадацький план здійснився як по маслу, і нікого не вдалося схопити, викрити й притягти. Так закінчилася перевірка листа дядька Мирона.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1581

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.