Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 25. Наслідки листа дядька Мирона

Параліч

Авентюра 25. Наслідки листа дядька Мирона

Микола Жарких

Ярема повернувся до Полтави пригнічений. Він бачив, що дядько Мирон – дійсно природжений сторож, що всі його слова настільки правдиві, що можна навіть не перевіряти, що крадійства дійсно обурливі… Та разом з тим він, як досвідчений адміністратор, розумів, що один такий дядько Мирон здатен повністю паралізувати адміністрацію цілої сатрапії. Всі органи по боротьбі з крадійствами і без того були вище голови завалені роботою по розслідуванню крадіжок, здійснених ще в епоху Василя Павловича Бевзя, і Ярема нерозважливо підкинув їм роботи, роздмухуючи справу про зниклий телевізор. Після тих слідчих дій, що вчинив сам Ярема, цю справу вже не можна було вважати неіснуючою… Ярема розумів, – якщо по кожному запису дядька-миронової книги робити слідство, то вся поточна адміністративна робота зупиниться. Ось яку задачу завдав йому дядько Мирон.

В цій крайності Ярема скликав екстрене засідання боярської думи. На ньому стояло одне питання : “Що робити?” (розумілося – що робити із дядьком Мироном). Спочатку бояри думали всі разом, але нічого не видумали. Потім вони зібралися думати по секціях. Думали полтавські бояри – нічого не надумали. Думали зіньківські бояри – нічого не надумали. Думали миргородські бояри – також нічого не надумали. І тільки гадяцькі бояри внесли поважну пропозицію : “Послати за порадою до кременчуцьких бояр”.

Кременчуцькі бояри не встигли до думи, оскільки вона скликалася спішно. Через кресове положення Кременчука тамтешні бояри були гоноровиті чи не згірш од гадяцьких і полюбляли гомоніти про те, що по справедливості столицею сатрапії мав би бути Кременчук. Оскільки їхнє місто стояло на ріці, то багато бояр бувало в Черкасах, у Дніпрославі, а дехто навіть у Херсоні. Серед них було багато досвідчених людей, і вони загалом ґрунтовно вважалися найрозумнішими. Ось такі це були бояри.

Дума ухвалила послати гінця до Кременчука. На цупкому аркуші паперу написали питання : “Що робити?” Аркуш запечатали у конверт і вручили гінцю.

Ввесь у дорожньому поросі гонець увійшов до будинку кременчуцької боярської думи. Секретар розпечатав пакет, прочитав питання й насупився. Він розумів, наскільки серйозна ситуація. Звелівши гінцю відпочивати і готуватися у зворотній шлях, він негайно оповістив думу.

Кременчуцькі бояри швидко зібралися. Голова думи знову розкрив конверт, дістав аркуш і виразно прочитав :

– Що робити?

– Ага, все ж таки без нас не обійшлися! – раділи бояри. На тему про те, що без них обійтись не можна, вони побалакали не більше п’ятнадцяти хвилини і після того три години обговорювали питання по суті. Виробивши рішення, вони написали його на аркуші цупкого паперу, вклали у конверт, запечатали п’ятьма сургучними печатками. Оскільки справа була виключно важлива, вирішено було послати чотирьох кременчуцьких бояр представниками на засідання думи.

Кременчуцькі бояри просто у дорожніх киреях увійшли до залу засідань. Старший з них урочисто дістав запечатаний конверт, що містив у собі кременчуцьку премудрість, розкрив його, дістав аркуш і голосно прочитав :

– Треба скликати комісію.

Зачувши це, хорольські бояри крякнули з досади. Вони самі готувалися внести пропозицію влаштувати комітет, але відчули, що комітет – це не те, а от комісія – це саме те. Кременчуцькі бояри ще раз довели, що вони не дарма вважаються найрозумнішими. Уся боярська дума зітхнула з полегшенням.

– Комісію! Звичайно ж, комісію! – залунали голоси. Відчувалося, що діло йде на лад. Завдяки комісіям і не таким, як дядько Мирон, роги виправляли.

Комісія, влаштована боярською думою, була зовсім несхожа на ті миршаві комісії, що їх влаштовував з приводу і без приводу А.М.Товстовойтенко. Ця комісія діяльно зайнялася вивченням роботи дядька Мирона, досвіду інших природжених сторожів та засобів по охороні колгоспної власності. Комісія виробила пропозиції, що були в основному реалізовані. Ось які це були пропозиції :

По-перше, було запропоновано нагородити дядька Мирона орденом, що й було зроблено.

По-друге, було запропоновано заснувати звання “народний сторож Полтавської сатрапії” і представити до цього звання найвидатніших сторожів, і перш за все дядька Мирона. Це також було зроблено.

По-третє, було запропоновано заснувати нагрудний знак “За відвагу при охороні колгоспної власності” і нагородити ним дядька Мирона. Ця пропозиція була схвалена, та виконання її було відкладене до слушнішого часу, оскільки Монетний двір у Ленінграді, що мав робити подібні знаки, був тоді завантажений роботою по карбуванню спортивних медалей (наближалася Московська олімпіада 1980 року).

По-четверте, було запропоновано просити дядька Мирона написати книгу “Основи охорони колгоспної власності”, посібник “Сторожове мистецтво”, популярну брошуру “Що треба знати сторожеві-початківцю” та спогади “Як я був колгоспним сторожем”.

По-п’яте, було рекомендовано збудувати для дядька Мирона спеціальне приміщення (каланчу), яке дозволило б йому ще ширше розгорнути боротьбу за охорону колгоспної власності. Будинок був замовлений одному молодому полтавському архітектові, який так блискуче виконав проект, що його відзначили спеціальною премією.

У-шосте, було рекомендовано якомога посилювати боротьбу за охорону колгоспної власності. Ця пропозиція викликала заперечення буквально у всіх : та коли ми ще ширше розгорнемо боротьбу, то дядько Мирон нам зовсім світ зав’яже! – але члени комісії терпляче пояснювали, що цю боротьбу треба розгорнути так, щоб вся практична робота лягла на того ж таки дядька Мирона.

– Ні в якому разі не можна йому суперечити, – пояснювали свою позицію члени комісії, – інакше ми потрапимо у безглузде становище. Питання – треба чи не треба посилювати боротьбу за охорону колгоспної власності – не можна навіть і висувати, – кожному ясно, що треба. І ми мусимо всім і кожному повторювати, що треба, і буде враження, буцімто ми й самі боремось. А конкретну роботу будемо вести по спромозі; якщо дядько Мирон викриє сто злодійств, а ми будемо здатні розслідувати тільки одне, то треба йому дякувати й вимагати, щоб він діяв ще рішучіше й принциповіше. нехай собі дметься, аби нас не займав. У нього своя справа, а в нас своя.

Після таких пояснень і ця пропозиція була прийнята до виконання.

В цілому пропозиції комісії містили у розгорнутій формі ту ідею, яку плекав ще Василь Павлович Бевзь і яку він покинув як нереальну : комісія надумала згубити дядька Мирона шляхом підвищень, відзнак і нагород. Але наслідки цього підступного плану були зовсім не ті, на які чекала комісія, і якщо діяльність дядька Мирона все ж урвалася, то, звісно, зовсім не через те, що він захлинувся в цій ложці води, влаштованій комісією…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1522

Модифіковано : 19.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.