Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 28. Боротьба з нерозпізнаними об’єктами

Параліч

Авентюра 28.
Боротьба з нерозпізнаними об’єктами

Микола Жарких

– А компетентні органи? А де ж були компетентні органи? – спитає читач. – Невже вони так нічого і не знали про ці польоти?

Я відповідаю : компетентні органи було на своєму місці, тобто насторожі. Справа була така. Найкомпетентнішим органом у межах Полтавської сатрапії є, як відомо, РАПРТ. Щойно начальство отримало рапорт Противіна, воно негайно поінформувало РАПРТ, – це, мовляв, з вашої дільниці. Туткаул Фекленко пам’ятав, що з усіх його підлеглих найкраще у старосанжарських справах розбирається Нечипір Андрійович Довгопол.

– Я прошу вас, Нечипоре Андрійовичу, подивитись. Хоч це й не ваш прямий обов’язок, але я хочу знати вашу думку, – сказав Фекленко.

Довгопол прочитав рапорт і негайно зв’язався із дядьком Мироном. Той усе й виклав : і як перший політ взагалі не помітили, і як змія збивали, і як зогнилу ракету списували…

– Послухай, дядьку Мироне, а ти не брешеш? – засумнівався Довгопол. Навіть його тверда віра в дядька Миронову чесність захиталася з огляду на такі викриття.

– Та що ви, Нечипір Андрійович! У мене й папір є – не було, мовляв, літака, а був нерозпізнаний літаючий об’єкт. Букаул Противін підписав. Ось вона, бомага-от! – дядько Мирон вказав на фількіну грамоту, надіслану Противіним. – Самому лячно стає : що ж це робиться?! Стільки років будували, зміцнювали, посилювали, – і в результаті нічого немає, одне крадійство!

Довгопол все вислухав і доповів свою компетентну думку.

– Слід встановити спостереження, – сказав він, – і не слід квапитись. Якщо ми будемо зараз вимагати негайного припинення цих акцій, то при теперішній боєздатності об’єкта тільки того досягнемо, що на ввесь білий світ сорому наберемось. Можуть і ускладнення бути…

– Які ускладнення? – спитав Фекленко.

– Боятись нас перестануть, – відповів Довгопол. – Адже в них також геніальні сторожі, на кшталт дядька Мирона, можуть знайтись. Якщо ці сторожі звернуть увагу на нас і наші об’єкти, то відразу збагнуть, що немає тут ніякого зміцнення, а є тільки розкрадання.

– Ви маєте рацію. Дуже вам вдячний, – відповів Фекленко і відпустив ясаула.

Туткаул Фекленко замислився. Наказати Противіну не розкривати себе – це безсумнівно, але який зиск можна мати з цієї справи? Фекленко відчував, що можна…

Фекленко так давно став туткаулом, що навіть полтавські діди не пам’ятали, коли це було. Давньою і застарілою мрією туткаула було отримати підвищення. Про підвищення він мріяв зі сталою й непослабною страстю. Кожен ранок на роботі він починав з того, що питав у секретаря, чи нема пакету з наказом про перевод його, Фекленка, на важливішу посаду. Секретар зеленів і говорив, що “нікак нєт”, а от пакет з вказівками виправити такі-то огріхи – будь ласка. Своїх секретарів Фекленко тиранив розмовами про підвищення так немилосердно, що вони змінювались ледве не так часто, як голови у колгоспі “Шлях до перемоги”. Але самому туткаулові за двадцять з гаком років ці розмови анітрохи не набридли, – ось такий чоловік був туткаул Фекленко.

Він думав : може, ця справа відкриє йому шлях до довгоочікуваного підвищення? І він почав міркувати : звісно, немає нічого простішого, аніж накрити цих незваних відвідувачів самому. Але з цього вийде один тільки скандал, бо Фекленко наживе собі ворогів у інших сатрапіях. Зловивши порушників і виявивши власну компетентність, туткаул кинув би тінь на компетентність чиновників Зинов’ївської, Черкаської та інших сатрапій, над якими пролітали зловмисники. Цього йому не подарують; в кращому разі скажуть, що він просто виконав свій службовий обов’язок, і підвищення йому не бачити. Тому, розсудив туткаул, лови мусить санкціонувати, або, ще краще, організувати начальство. Тоді інші не наважаться заперечувати : начальству видніше, чому порушників слід було накрити саме у Полтавській сатрапії, а не раніше. І Фекленко відімкнув шафу, де зберігалися шифрувальні книги…

ЧАГДАУЛУ КОРЕЦЬКОМУ ОБКЛАДЕНО ЧОТИРИ ВЕДМЕДІ ЗАПРОШУЮ НА ЛОВИ ТУТКАУЛ ФЕКЛЕНКО

– така телеграма пішла спецзв’язком на адресу начальства. В перекладі на звичну мову це значило : “Знайдені ознаки виключно небезпечного діяння; чекаю ваших вказівок”.

– Ну, нарешті, – подумає читач, – нарешті начальство довідається про всі неподобства, що діються довкола колгоспу “Шлях до перемоги”, і вживе заходів!

Але я мушу сказати, що шлях історії, на жаль, далеко не такий прямий і легкий, як то ввижається з рапортів і телеграм; він мало схожий на шлях до перемоги. Начальство, дійсно, довідалося про неподобства і дійсно вжило заходів, але це трапилося набагато пізніше від описуваних подій, так що це тема окремої розповіді. А ця телеграма мала наслідки зовсім не ті, на які чекав Фекленко…

Ад’ютант Корецького ясаул Жовтобрюх вручив телеграму начальнику. Той прочитав. Під високою стелею кабінету запанувала мовчанка, – сказав би в цьому разі Юліан Семенов і був би правий, бо стеля кабінету була дійсно високою і під нею дійсно запанувала тиша.

– Він що – ідіот? – спитав зрештою Корецький. – Які лови? Які ведмеді? Хто на ведмедів у серпні полює?

– На ведмедів полюють взимку, – піддакнув ад’ютант.

– Певно, він хоче, щоб його при складанні нагородних списків не забули, – вирішив Корецький. -Представте його до ордену “За хоробрість” другого ступеня, а від себе напишіть, щоб дурниці облишив. Вижив з розуму старий.

Ані чагдаул Корецький, ані його ад’ютант не здогадалися зазирнути до шифрувальних книг, щоб прочитати таємний зміст телеграми. Втім, їх не можна за це ганити, – ці шифрувальні книги були скасовані так давно, що чагдаул їх ледве пам’ятав, а ясаул взагалі не застав – він почав службу вже після їхнього скасування.

Жовтобрюх пішов на телеграф. Він радів, складаючи якнайдошкульнішу відповідь. Він знав про Фекленкову мрію і заздалегідь радів від передчуття, як буде розчарований старий туткаул, отримавши таку пинхву.

ТУТКАУЛУ ФЕКЛЕНКУ ВИ ПРЕДСТАВЛЕНІ ДО ОРДЕНУ ЗА ХОРОБРІСТЬ ДРУГОГО СТУПЕНЯ, – диктував Жовтобрюх телеграфістці Галочці. Галочка захоплено дивилася на молодця-ясаула й автоматично дріботіла по клавішах.

– Все, Федір Васильович? – прокинулась Галочка.

– Все, Ганнусю. Крапка, – відповів Жовтобрюх. – Ось тобі цукерка “Киць-киць”. Дякую за вірну службу.

Галочка так зраділа цій невинній ознаці уваги, що машинально відстукала : КРП ЧАГДАУЛ КОРЕЦЬКИЙ

Так! і від малих причин бувають визначні наслідки, казав Козьма Прутков. Не будь цукерки “Киць-киць”, – можливо, і не відстукала б Ганнуся крапку. А не зроби вона крапку, котра, як ми бачили, ніяк на зміст не впливала і взагалі до діла не стосувалася, – то, можливо, хоч під завісу нашої оповіді справи в ній пішли б очікуваною всіма стежиною, а не шкереберть…

Туткаул Фекленко, одержавши телеграму, негайно поліз у шифрувальну книгу. Виходило : ви представлені до ордену – це так і значило “ви представлені до ордену”; “За хоробрість” другого ступеня – також не що більше як “За хоробрість” другого ступеня, але от КРП… А ось КРП, браття, це не просто крапка, а таємний знак. Значив він – “чекайте подальших вказівок”. Туткаул обімер. Його передчуття починали справджуватись.

– Ого куди пішло! – говорив він сам до себе, – думають! Мізками ворушать! Не сумуй, Миколо Семеновичу, ми ще поживемо на світі! А може, й Корецький теє… інструкцій запитав? Тоді аж у столиці про мене довідаються…

Розмірковуючи про такі приємні речі, чекати вказівок було зовсім не важко. І вони надійшли… Якось вранці на питання, чи нема пакету з наказом про підвищення, секретар відповів : є лист від ясаула Жовтобрюха. Туткаул знову обімер. Невже це – те саме?

“Високоповажний добродію Миколо Семеновичу!

До безмежності вам вдячні за ласкаве й великодушне запрошення прийняти участь у полюванні на ведмедів, до якого ми з Корецьким дуже ласі. Але прийняти його ми ніяк не можемо, тому що звикли полювати на ведмедів тільки взимку, а влітку, – даруйте! – ведмідь худючий, лахматий та злий. Ані шкіри в нього, ані м’яса, ані сала. А тому чи не будете ви так до нас прихильні, щоб цих ведмедів припровадити до лісу під нагляд, щоб не лотрували, а нагулювали жир до зими, і після випадіння снігу ми до вас з великою радістю прибудемо. Щиро ваш ясаул Жовтобрюх.”

Фекленко читав і нічого не розумів. Що ж з того, що ведмідь худючий? – адже ж улетить, і не спіймаєш його потім! І як вони там у своїх високих кабінетах таких простих речей не второпають! Тут до нього дійшло, що, можливо, лист також шифрований. Він поліз до шифрувальних книг, але там щось кінці з кінцями не сходилися. Туткаул слав шифровані записки про неясні місця, а Жовтобрюх відповідав йому сповненими єхидства листами про подробиці ведмежих ловів. Великий все ж потяг позбиткуватись над беззахисною людиною! Фекленко ці відповіді розбирав по своїх секретних книгах, виходили нові неясності, і цій каруселі не було видно кінця… Ось що наробила маленька крапка у телеграмі, і ось де були компетентні органи.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1654

Модифіковано : 15.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.