Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 11. Як Бевзь звітував у Полтаві

Параліч

Авентюра 11. Як Бевзь звітував у Полтаві

Микола Жарких

Не так, одначе, оцінював свою роботу Василь Павлович Бевзь. Він був задоволений і господарськими підсумками року, і підсумками боротьби за дисципліну зверх усякої міри, а понад усе він був задоволений дядьком Мироном. Бевзь узяв дядька Мирона з собою до Полтави, щоб похвастатись ним перед іншими головами колгоспів на загальносатрапському злеті. І всі, хто бачив їх разом а бодай поодинці, запам’ятали жовтень того року як момент найщирішої, нічим не потьмареної взаємної симпатії цих людей. Зупинилася б ти, мить… Та не слухається мить й улітає, невмолимо наближаючи нашу розповідь до нечуваних потрясінь й небувалих переворотів, про які поки що не підозрюють наші персонажі…

У Полтаві Бевзь перш за все попрошкував до РАПРТ.

– Як я радий вас бачити! – підвівся йому назустріч ясаул Довгопол. – Ну, як ваші справи?

Василь Павлович піднесено, а проте діловито й стисло розповів про свої успіхи, не забуваючи через одне речення палко згадувати дядька Мирона та його поміч.

– Якби ви мені на дядька Мирона не вказали, я вже й не знаю, що б я робив, – закінчив він свою доповідь.

– Ну, а які утруднення у вас були? Може, треба чим допомогти?

– Труднощі? Так, були й труднощі. Ось почав я трудову дисципліну підтягати, а Стьопка Байдебура мало того що два тижні прогуляв, так ще й загальним зборам нагрубіянив, а потім в “Енергобуд” пішов. Ще й інших зваблює. Б’єшся-б’єшся, а толку, – тут Бевзь махнув рукою. – Так я невдовзі зовсім без робітників лишуся.

– Ай-яй-яй! – журився ясаул. – Що ж це “Енергобуд” робить? Ви цю справу так не лишайте, ви мені про це доповідну записочку напишіть…

Доповідну записку Василь Павлович, звичайно, написав і… ви думаєте, що безталанного Стьопку побив грім? Ні, за Стьопку ви можете не хвилюватись, а от грім дійсно вдарив, тільки зовсім-зовсім в іншому місці, там, де його ніхто й не чекав…

Потім Василь Павлович пішов у сатрапське правління.

– Доповідайте, – сказав Ярема.

Василь Павлович витягнувся “струнко” й відкарбував свою доповідь. Але й тут він не проминув заслуг дядька Мирона.

Ярема похмуро слухав звичну, сотні разів чувану брехню про те, що все… скрізь… в усьому… цілком і повністю, та ще й достроково!

– Якби ви мені не порадили почати боротьбу за охорону колгоспної власності, я вже й не знаю, як би я кінці з кінцями звів, – закінчив Бевзь.

– Що це за дядько Мирон? – спитав Ярема.

– Дядько Мирон – це наш колгоспний сторож. Він, я вам доповім, – природжений сторож… – почав було Бевзь, та осікся під швидким поглядом Яреми. Кривоніс, глянувши, пересвідчився, що в даному випадку Бевзь не бреше, й помітив у своєму блокноті : “Дядько Мирон. Колгосп ‘Шлях до перемоги’. Природжений сторож”.

– То я впевнений, що, очоливши таких людей, ти доб'єшся ще більших успіхів, – закінчив він розмову.

Потім був зліт передовиків сатрапії. Тут вже Бевзь розливався скільки хотів. Оскільки вся сатрапія цього сезону боролася за охорону колгоспної власності, то передовики з’їхалися в основному з цієї спеціальності, й серед них як мак проміж волошок цвів дядько Мирон. Голови інших колгоспів, що сподівалися похвастатися своїми успіхами, зеленіли од заздрості, бачачи дядька Мирона. І це зрозуміло : адже в них сторожі були мобілізовані, а дядько Мирон був сторож природжений.

– Не дивно, що Бевзь свій колгосп на шлях до перемоги виведе, – заздрили вони. – Із таким сторожем голова як у бога за пазухою живе, не те що ми, бідні…

Але заздрили не тільки голови. Заздрили і башибузуки, і пихаті гадяцькі бояри, і навіть сам букаул Єгор Федотович Противін – і той заздрив.

– От якби мені такого працівника, – подумав Єгор Федотович і запропонував дядьку Миронові якісь нечувані умови.

Дядько Мирон, котрий покірно ніс тягар своєї слави, хоч і стомився від загальної уваги, ввічливо відмовився, сказавши, що його місце – у колгоспі. Дядько Мирон сказав так, можливо, піддавшись миттєвому враженню, що увесь зліт передовиків – не що більше як велике розкрадання робочого часу. Він забув, що він не у колгоспі…

Дядько Мирон відмовився ввічливо, та гороїжливому букаулу здалося, що в тоні відмови було щось зневажливе до тієї справи, котрій він, букаул, служить. І це мало свої величезні наслідки, зовсім неспівмірні із величиною первісної образи…

Після злету дядько Мирон поїхав додому, а Бевзь лишився на нараду. Це була дуже важлива нарада. Другої такої ж важливої наради ви будете шукати дуже довго й то навряд чи знайдете – така важлива то була нарада. Досить сказати, що її проводив… Ні, якщо я скажу, хто її проводив, ви все одно не повірите, – така важлива то була людина і така важлива була та нарада.

Перед початком наради Бевзь несподівано зустрів свого колишнього начальника, завідуючого кафедрою професора Ладижинського. Погомоніли за те й інше, і раптом Ладижинський перепитує :

– Зачекайте, то ви у Благодатному неначе головуєте?

– У Благодатному, – відповідає Бевзь.

– А що ж ваш Павло Гнатенко поробляє? Чому він базарювати не приїздить?

– Ми з ним боремося. Ми його перевиховуємо. Ми його невдовзі зовсім викорінимо, – з гордістю відповів Бевзь.

– А що ж ми будемо їсти? – розгублено питає професор.

На це Бевзь відповів довгою тирадою про переваги колективного господарства перед індивідуальним, про те, що зараз колгоспи переживають пору другого народження і дуже скоро, буквально через п’ять-десять років зможуть забезпечувати населення їжею. Все це професор знав не згірш од Бевзя, – недарма він завідував тією самою кафедрою, котра ці байки викладала, – та про їхню їстивну цінність він був невисокої думки. Років професорові було лише трохи менше, аніж діду Хомі, і він прекрасно пам’ятав і первісне народження колгоспів, і всі чотирнадцять наступних других народжень. І так же виразно професор пам’ятав, що весь цей час він і його сім’я харчувалася картоплею, яку привозив на базар Павло Сергійович Гнатенко. Неважко здогадатись, що перспектива повного викорінення цього куркуля аж ніяк не радувала професора.

– А чи не можна як-небудь теє… опісля його викорінити?.. Ну, як оці п’ять-десять років минуть, тоді й викорінити? – спитав Ладижинський.

– Ви, любий мій, в своєму кабінеті зовсім відірвалися від життя. Та ви не турбуйтесь, не пропадете. Хочете, я вам з колгоспною машиною продуктів надішлю? – постарався завершити неприємну розмову Бевзь.

Проте ця розмова до теми важливої наради не дотикалася. На важливих нарадах, як ви самі розумієте, про такі дрібниці як “що ми будемо їсти” не говорять. На важливій нараді, – а це була таки дуже важлива нарада, – говорили про важливі речі.

По-перше, говорили про укрупнення. Говорили, що дрібне господарство має малі розміри, а велике господарство має розміри великі, й через те дрібне є відсталим і реакційним, а велике є прогресивним і сучасним. По-друге, говорили про бали. Говорили, що трудодні застаріли, тому що вони відіграли свою роль, а бали не застаріли, тому що не відіграли своєї ролі. Говорили, що при розподілі трудоднів колгоспники сперечаються й витрачають час, а при розподілі балів все буде ясно і витрат не буде. По-трете, говорили про охорону колгоспної власності й рекомендували зосередити зусилля на боротьбі із розкраданням земельного фонду колгоспів. Говорили, що земля є колгоспною тільки тоді, коли вона належить колгоспам, і якщо земля не належить колгоспам, то її не можна звати колгоспною, і це неприпустимо.

З цього стислого викладу ви самі можете судити, яка важлива то була нарада.

Після закінчення наради було засідання боярської думи, де вручали нові ярлики. Василь Павлович став головою нового укрупненого колгоспу, що об’єднав шість попередніх. Крім ярлика, він одержав інструкції про порядок переходу з трудоднів на бали і про порядок викорінювання розкрадачів колгоспної землі. Серце його радісно билося, коли він думав, як він разом з дядьком Мироном буде охороняти землі укрупненого колгоспу… Ет, якби він тільки знав…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1956

Модифіковано : 15.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.