Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / «Потрібна база даних пам’яток України» / Археометрія

«Потрібна база даних пам’яток України»

Археометрія

Микола Жарких

Слово «археометрія» я почув від Дудкіна. Деякі автори вживали його на позначення методів природничих наук, які застосовувались в археологічних дослідженнях. Типово це були три методи: аерофотозйомка, спектральний аналіз та радіовуглецеве датування. Якщо врахувати, що аерофотозйомка – це ніяка не наука, то виникало питання, чи утворює цей набір якусь цілісну науку зі своїм предметом і своїми особливими підходами до нього? Я й досі не знаю, чи вважати «археометрію» наукою, чи словом з персонального словника окремих вчених (але ми пам’ятаємо, що кожен загальноприйнятий термін починався як слово з чийогось персонального словника).

Мені, як колишньому фізику, біло цікаво знайти застосування своїм знанням в новій області. У розмовах з Дудкіним окреслилось нове розуміння терміну «археометрія» – це застосування будь-яких природничих і математичних методів для дослідження минулого. Отже, галузь розширялась за рахунок «будь-яких» методів (в тому числі й таких, які ще ніхто практично не застосовував, і ледве чули), залучення математичних методів (перш за все я думав про прикладну математичну статистику, а далі – і про апарат динамічних систем) та розтягування предмету на все «минуле», не обмежуючись археологічними артефактами.

Окреслена у такий спосіб царина археометрії вміщала і магнітометричну зйомку трипільських поселень, котрою займався Дудкін, і фізико-хімічний аналіз складу візантійських емалей (В. Булгаков), і археологічну петрографію (В. Петрунь), і металографію, і ще багато всього іншого, навіть мою «Милю Герберштейна» (математична статистика, як не як). Не було забуто й класичний спектральний аналіз (О. Єгорьков), і радіовуглецеве датування (М. Ковалюх).

І хто знає – якби наша «» протрималась трохи довше ніж 4 роки – ну так 50 чи 100 років – наукова громадськість звикла би до цього терміну і визнала би його за «науку»…

Але яке відношення оця «археометрія» мала до охорони пам’яток? Як не дивно – безпосереднє. Магнітна зйомка археологічних пам’яток (так само як і аерофотозйомка) відкривала можливість вивчення підземних об’єктів, не руйнуючи їх. Всі добре знають, що класичні археологічні розкопки знищують пам’ятку археології (є навіть такий технічний вислів – розкопати на знесення, або, в термінах волосного писаря Шельменка, поставити карлючку вниз – усе взято). Тому завдання охорони пам’яток археології протилежне завданням археології як такої (включаючи й грабіжницьке шукання скарбів, так звану «чорну археологію») – зберегти підземні об’єкти для майбутнього.

Але щоб охороняти пам’ятку археології, треба мати хоча б приблизне уявлення про її розташування, розміри, контури. Класична археологія має для цього методи збору підйомного матеріалу та шурфування (закладання маленьких розкопів).

Тому метод магнітної зйомки був яскравим представником неруйнуючих методів дослідження. Арсенал цих методів нині розширився за рахунок геолокації (це підземна радіолокація, розроблена у США для пошуку в Кувейті мін без металевих корпусів; як завжди в Америці, воєнна розробка знайшла широке поле інших застосувань і приносить прибуток), високочутливих металошукачів. Теоретично кажучи, користь могли би принести і акустичне зондування, і електророзвідка. Набір методів треба було застосовувати через те, що одні об’єкти краще й контрасніше проявляються одними властивостями, а інші – другими. Для надійного визначення краще мати результати хоча б двох незалежних методів. А для цього треба встановити границі можливостей кожного методу, найкращі, найраціональніші способи зйомки (роботи будь-що-будь достатньо витратної) та їх подальшої математичної обробки.

Все це – предмет наукових досліджень, котрі мали б вилитись в інструкції з практичного застосування неруйнуючих методів.

От цим ІПД в міру можливостей і займався. Можливості були обмежені до магнітної зйомки. Польові роботи по зйомці пам’яток трипільської культури Дудкін проводив уже 25 років, від 1970-х років. Ці пам’ятки буди дуже виграшні для магнітного дослідження, оскільки містили велику кількість випаленої глини – матеріалу з виразно парамагнітними властивостями. Тому контрасність методу на цих об’єктах була досить високою і дозволяла не тільки визначити місця скупчень, але і їх форму, розміри і деякі інші властивості. Коректна математична обробка цих зйомок відкривала захоплюючи можливості «підземного телебачення» окремих споруд та встановлення схем планування великих поселень трипільської культури.

Ясна річ, що ручні обчислення тут нічого не могли дати, і можливість математичної обробки почала окреслюватись лише з появою персональних комп’ютерів. Але комп’ютери без програм, як ми вже пам’ятаємо, не працюють. Треба було розробляти спеціальні програми для інтерпретації результатів магнітних зйомок. І от я зміг принести бодай невелику користь в цій справі, усунення штучних розривів магнітного поля й написавши відповідну програму по згладжуванню результатів зйомок.

Але це згладжування було тільки першим кроком на шляху математичної обробки. Просування цим шляхом ішло надзвичайно важко (не забуваймо, що Дудкіну доводилось працювати над цією темою тільки у проміжках між походами у Міністерство, допитами у прокуратурі, добуванням фінансування, залагодженням телефонних боргів і масою інших справ, котрі складають коло обов’язків директора установи). Дудкін планував захистити кандидатську дисертацію за результатами цих досліджень, але через конфлікт з Інститутом археології не зміг цього зробити. Далі він планував написати монографію, і працював над нею багато років уже після виходу на пенсію в 2003 році.

Коли монографія у співавторстві з Михайлом Відейком (Архітектура Трипільської цивілізації: від поселень до протоміст) була написана і більш-менш оброблена, постало питання – як її опублікувати. Власних грошей на друкування книги у Дудкіна рішуче не було, і я добре пам’ятаю, як він мені дзвонив раз на кілька місяців, розповідав про хід роботи і про свої надії – що той чи інший «меценат» профінансує її публікацію. Але всі оті «меценати», на яких він покладав надії, виявились здатними профінансувати виключно корито з бананами, і то виключно для себе. Я при кожній телефонній розмові і при кожній зустрічі пропонував Дудкіну зробити е-видання на компакт-диску (я ж тоді розробив був технологію е-видань на компакт-дисках на основі програми «Мислене древо» – був у моєму житті і такий епізод).

Дудкіну ідея е-видання була вкрай немила, він хотів побачити книгу, і тому він постійно відмовляв мені, в основному мотивуючи необхідністю якогось доопрацювання. Тільки у 2009 році він погодився на це е-видання, і монографія була опублікована під моєю технічною редакцією. Для нього цей диск був визнанням остаточної поразки у боротьбі із «меценатами», коритами й бананами.

Після випуску диску розмови про друкування книги продовжувались, але більше по інерції. Дудкін помер у 2011 році, так і не побачивши книги. Обов’язок її публікації перейшов на Відейка як співавтора і правовласника, але і на час написання оцих спогадів Google книги з такою назвою не знає (знає тільки моє е-видання – воно нині доступне для безкоштовного завантаження, і цим на 23.11.2015 року скористались 117 читачів).

Коли Дудкіна виперли з директорів ІПД, з тематики Інституту випали і магнітометрія, і археометрія, і неруйнівні методи. Замість усього цього ІПД зайнявся канцелярською охороною пам’яток – теж «неруйнівний метод» свого роду (ну, якщо не рахувати дозволів на руйнування пам’яток, котрі погоджувала Державна служба охорони пам’яток на підставі «наукових» «обгрунтувань» ІПД…).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 778

Модифіковано : 19.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.