Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Тільки смілива людина може мати талант / [Вступ]

Тільки смілива людина може мати талант

[Вступ]

Аркадій Белінков

[…] Я повільно витягнув з авоськи півкіла хліба, коробку макаронів, кусень господарського мила і пачку солі, поклав на тумбочку дванадцять копійок здачі і сів за письмовий стіл.

– Книги Юрія Олеші, – писав я, – є точними, як маленькі макети нашої історії… Що ж найголовніше в людині? – міркував я. – внутрішній опір. – Я намалював на склі сигму… Одну, другу… Сигма… Сигма… Сигма – водив я пальцем по склу, – сигма, опір… Але все це не так просто… Звісно, сигма важливіша за все. Прецінь сигма є предметом дії. А сама по собі… Тоді я почав розуміти в чому річ. Я тяжко зітхнув і сів за письмовий стіл.

– Р, – написав я. – Р індекс ро прямо пропорційне сигма і зворотньо пропорційне… Тепер все це набуло такого вигляду:

– Беляев, – написав я, – Н.М. Сопротивление материалов. Видання чотирнадцяте, М.: Наука, 1965 р., с. 732. Ну що ж, – думав я, – звісно, сигма це тільки об’єкт дії. Але ж вона чинить опір. Найважливіше – це співвідношення сигми зі світом, – розмірковував я, – стосунки сигми зі світом…

Книги Юрія Олеші є точними, як маленькі макети нашої історії.

Повільно і незвично повертається на осі десятиліття в книгах Юрія Олеші.

Як десять вікон, розчахується час в його книгах. Дивний і незвичний світ постає з цих різнобарвних сторінок. Розчарування у деяких пізніших творах змусило подивитись, що робили письменники, які чверть століття не привертали до себе особливої уваги. Сформоване уявлення про минуле переглядається лише тоді, коли стає ясним, що хибним було уявлення про сучасне.

Переглянуті уявлення воскрешають мистецтво, з яким, здавалось, покінчено назавжди.

Кожна епоха зосереджено і нашорошено вдивляється у зроблене до неї, і з особливою увагою ставиться до опінії епохи-попередниці.

Епоха-попередниця висловлювала свою точку зору надзвичайно авторитетно, але, можливо, надто гучним голосом.

Холодно і велично зблискують гранитові фігури Гуманізму, Добра, Людяності та Турботи про Дітей.

З того, яке призабуте чи заборонене мистецтво згадує нова епоха, можна зрозуміти, чого вона шукає, якого мистецтва вона прагне, яке мистецтво їй потрібне.

Епоха Відродження відкопала античний мармур не тому, що її гризла археологічна цікавість, але тому, що вона відкидала середньовічне мистецтво й середньовічну концепцію, В епохи були серйозні заміри. Минуле їй не подобалося і повертатись до нього вона не збиралася.

Нова епоха завжди починається з несхвалення пам’ятників своєї антецесорки і, де може, намагається їх замінити […]

У 1920-х роках Юрій Олеша писав багато і гарно, тому що в нього була концепція і надія.

В людини, яка знала тільки історичний прецедент і мислила в категоріях минулого […] концепція була така: революція перетворює історію, але революція завжди стоїть перед загрозою переродження, прихованими спочатку, а потім все більш відкритими змінами політики, побуту, взаємовідносин людей. Тоді відбувається відлущення держави від революції, що її створила. Держава починає існувати самостійно і вступає в непримириму суперечність з первісним задумом. З цього часу набувають вирішального значення сили, які ставлять під загрозу головний здобуток революції – свободу. І тоді перемога революції над тиранією втрачає значення і сенс.

Надія була така: нічого подібного трапитись не може.

Потім прийшов неп, а разом з ним – перестрах і сумніви.

Перестрах і сумніви були викликані довгим списком причин, благодіянь, злодіянь.

Юрій Олеша належав до того кола інтелігенції, світогляд якої почав складатись у дореволюційні роки і носив сліди вираженого лібералізму. Ці сліди згодом значній частині інтелігенції коштували життя. В колі з вираженим лібералізмом не розуміли, що коли революція завершується, то зникає все – свобода, рівність, національне оновлення, – що робило революцію такою принадливою, такою заманливою для тих, хто був задушений самодержавством, цензурою, межею осілості, торжеством бездарності і переможним поступом жандарма.

Та коли революція здійснилася, то для людей, що її звершили (далеких від ліберальної прекраснодушності), головною стає сила, яку вона набула після перемоги. Ця сила творить післяреволюційну державу і виражає себе в ній. Слідом за цим сила (післяреволюційна держава) обертається проти всього того, в ім’я чого революція творилася. Обійдені революцією люди почали розуміти, що збройний переворот лише передав владу з одних рук до інших, не змінивши природи самої влади, завжди спрямованої проти свободи, рівності та національного оновлення.

Ставало все більш ясним, що після перемоги революції її попереднє призначення змінюється новим. Підміна потрібна для того, щоб накинутись на тих, хто приймав участь в революції, а тепер перетворився на суперників. Між різними угрупуваннями переможців розпочинається боротьба, яка завершується перемогою одного угрупування над усіма, тобто диктатурою, тобто знищенням свободи, і, таким чином, боротьбою із самою революцією, яка, гадали, твориться в ім’я свободи. Ця таємна перемога приводить до реставрації найжорстокіших і найпротиприродніших інституцій попередньої епохи, які й привели до революції.

На цьому закінчується переоцінка і засудження передреволюційної епохи і починається засвоєння її досвіду. І знаходились такі люди, які з серйозним обличчям твердили, що це й є, як казали в ті роки, переродження революції, а ще раніше про такі явища казали, що це термідор. Та чого можна було чекати від подібних людей? Нічого, окрім балаканини про поспішний і вже нічим не перепинений поворот до так званих “традицій”, “національного духу”, “великого минулого”, “благородних предків”, до шовінізму, військових загарбань, дипломатичних змов, святенницьких фраз, монологів про “священний обов’язок”, до повного і беззастережного підпорядкування суспільства державі, до культу сильної, безжалісної, марнославної, всевладної, мстивої, непомірної держави.

Люди, які вважають, що від революції слід чекати тільки свободи, рівності і братерства, при затримці з останніми переносять на революцію незадоволення її розвитком, її наслідками, в першу чергу створеною нею державою. Революція підміняється створеними нею інститутами і на неї перекидається відповідальність за все. Люди переносять на революцію незадоволення її результатом. Через цю помилку, через цю аберацію зору виникають тяжкі наслідки, здавалося б, несподівані для людей, що володіють рідкісним вмінням думати незалежно, а не повторювати рабським голосом те, що наказують.

Із особливо тяжких наслідків виявився антисемітизм. Він виник через те, що в історії революції величезну роль відіграли євреї, а революція породила такі інститути і такі відносини людей, що їх ніхто й уявити не міг, а тому, переносячи на революцію незадоволення її результатом, люди, наділені високим вмінням не вірити газетці, тобто найвища нервова матерія країни, її сумління й мозок збігаються з післяреволюційною термідоріанською державою в одному з вирішальних пунктів концепції – антисемітизмі. Післяреволюційна держава виникає в той час, коли революція остаточно бере в руки владу. Тоді починається евакуація не канонізованих ідей і каналізація небажаних тенденцій […]

Дві теми – інтелігенція і революція та інтелігенція і держава, що виникла після революції – визначили долю Юрія Олеші.

Доля письменника була не тільки визначена, але й обмежена його темами.

Юрія Олешу притисла до стіни не надзвичайна творча вимогливість, не триста варіантів першої сторінки “Заздрості”, а теми, з яких він вибитись не міг.

Літературний шлях письменника був трудним і коротким, тому що лише ці дві теми цілковито володіли ним, і, коли вони вичерпали своє суспільне значення, Юрій Олеша намагався продовжити їх у літературі. Але час вичерпав тему раніше за письменника.

Час був зайнятий поголів’ям худоби […]

Письменник був часткою свого часу, був народжений ним, палко любив його, був його учнем і спадкоємцем і вписав свій рядок в його історію.

Він був постійно змінюваною малою подобою і відтворенням часу.

Час просвічує крізь художника.

Юрій Олеша завжди набував забарвлення свого часу, яке змінювалось і переливалось.

Тому він крок за кроком повторив шлях літератури чотирьох десятиліть, і писав він гарно чи погано, але завжди так, як писала література цих десятиліть […]

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1523

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.