Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Тільки смілива людина може мати талант / Перша книга про гладунів

Тільки смілива людина може мати талант

Перша книга про гладунів

Аркадій Белінков

Літературний шлях Юрія Олеші починається книгою про революцію, яка не сумнівається в тому, що після неї світ стане прекрасним.

У книзі розповідається, що спочатку ситі перемогли голодних, але голодні не змирилися з поразкою, через деякий час звершили нову революцію і знищили старих властителів.

Письменник повідомляє про те, що він бачив, що пережив і що було головною подією в житті його покоління. […]

“Три гладуни” це алегорія, це приклад, наведений, щоб довести невідворотність революції у державі, яка охороняється “вартою з барабанами біля залізних мостів”, де мовчать “про злидні, про голодних дітей, про фабрики, шахти, тюрми, про селян, про те, що багатирі змушують бідняків працювати й забирають собі все, що вироблено худими руками бідняків”, де все роздушене й задушене і де свободи людей тим менше, чим більше про неї виголошується гучних, солодких, войовничих, брехливих, загрожуючих і облесливих фраз. Юрій Олеша написав про те, чому над розтлінним суспільством вдаряє невідворотна революція. Роман пов’язаний з Росією, з самодержавством, з російською історією, яка пам’ятає татарське ярмо, Івана Грозного, Смутний час, кріпосне право, закривавлені повстання, бунти й заколоти, нагайки, тортури, тюрми й страти. […]

Книга Юрія Олеші – це історичний роман, в якому немає справжніх історичних подій і справжніх історичних персонажів, але є великі події, великі особистості і реальні історичні закономірності. “Три гладуни” близькі за типом до такого історичного роману як “Тарас Бульба”.

У творі Гоголя немає прикріпленості до певної події та до певного століття. В ньому є начебто – історія: визначні події, великі діячі, історичні закономірності. “Тарас Бульба” – це історичний роман, в якому вигадано все, крім значущості. […]

“Три гладуни” створювались в редакції органу ЦК Спілки робітників залізничного транспорту “Гудок”, прецінь вплив оточуючої дійсності, очевидно, не був таким безпосереднім, як звично вважаємо ми, і тому перший роман Олеші був написаний не під прямою дією паротягів, що маневрували чи йшли у черговий рейс, а у зв’язку зі спогадами про одеську юність, яскраву, як палітра з витисненими на неї сонцем, морем, рододендронами й метафорами. […]

На що ж натякає казка Юрія Олеші “Три гладуни”?

Сатирична казка “Три гладуни” зображує державу, яка вважає, що істину знає тільки вона, що ця істина незаперечна (у кожен даний момент), що цю істину при необхідності дозволяється відміняти тільки самій державі, що інакша думка не може бути вірною і що письменників інакшої думки треба вбивати.

Це цілком природно для держави, яка володіє усім, підкупає усе, і, якщо треба (як вона вважає), саджає, розстрілює, видушує, зневажає, знищує.

Письменник з докладністю очевидця розповідає про тиранічну абсолютистську поліційну державу, тому що незадовго до того, як написати роман, він сам був підданим держави, яка знищувала кожного, хто насмілювався говорити про свободу, не доносив на того, хто говорив про свободу, держави, у якій за вісімдесят років, з 1826 до 1906 рр., від декабристів, з яких починаються політичні процеси в Росії, до судів над учасниками першої російської революції – було покарано смертю за політичні злочини сорок три особи [Энциклопедический словарь Ф.Павленкова, – 2-е изд. – Спб., 1907 г., с. 2982 – 2984]. Це складає 0.43 скараного на рік. Якби так продовжувалось і надалі, то через тридцять років, тобто до 1937 р., було б покарано смертю 16.25 особи. Тільки Радянська влада принесла нам визволення від жахів терору!

Казка Юрія Олеші розповідає про властителів, котрі не можуть думати, не можуть дозволити собі думати про істину. Вони думають лише об тім, як втриматися, щоб їх не зіпхнули інші гладуни, щоб не розвалився маєток. І тому влада в цій державі така катастрофічна, всеохоплююча, всепроникна, така нестійка і піддана впливу різноманітних випадковостей.

Ця катастрофічність державної влади покликана не тільки тим, що громадян не охороняють закони, але й тим, що не охороняється сам закон.

Більш ніж за півстоліття до того, як був написаний роман “Три гладуни”, досвід тиранічної імперії дозволив не тільки звернути увагу на взаємодію закону і влади, але й строго визначити характер влади у зв’язку з її ставленням до закону.

Різницю між самодержавством і деспотизмом гр.Блудов пояснював імператору Миколі тим, що самодержець може за своїм розсудом змінювати закони, але до зміни або відміни їх мусить сам їм підкорятися (Дневник П.А.Валуева. – М.: изд.АН СССР, 1961 г., т. 1, с. 77, 314)

Юрій Олеша мав на увазі не самодержавство, а деспотизм.

Ні, Росією керували не самодержці, які підкорялися закону, хоч якому-небудь… Росією керували деспоти. Деспоти – це такі люди, яким дозволяють бути деспотами. Щойно їм перестають дозволяти, вони стають дуже милими людьми, а найкращі представники – навіть демократами.

На жаль, історія і соціологія не можуть розраховувати лише на гарний характер і природні достоїнства властителів, бо відомо, – якщо людині, навіть найпрекраснішій, дозволено все, то навіть найпрекрасніша людина стає деспотом.

Історія і соціологія можуть розраховувати тільки на стримуючу силу опозиції.

Імовірно, в мого редактора вистачить кмітливості, що я не анархіст і що мій ідеал зовсім не румовище держави.

Я не вірю в таку можливість. Але я вірю, що свобода людей може існувати лише в слабкій державі, підлеглій запеклій боротьбі суспільних груп, які не дають одна одній розгулятись. Я не вірю у добрих радикалів і ніжних католиків, у цнотливих соціалістів і люб’язних республіканців.

Я вірю в те, що коли добрі радикали отримують можливість убивати, то лихі католики цього їм не дозволять. Я вірю тільки в опозиційну рівновагу сил, яка не дає розгулятись ані добрим, ані лихим, ані цнотливим, ані люб’язним.

Але ж хочеться розгулятись? Правда? Так, по щирості кажучи, хочеться? Га? Ще й як! Але ж скільком це й справді вдається.

Історія і соціологія можуть розраховувати тільки на опір пригноблених, який стишує наймерзенніші, найогидніші, найрозбещеніші, найрозгузданіші інстинкти владолюбства, які завжди навіть у прекрасної людини за сприятливих обставин готові вивільнитись з тропічною стихійністю.

Можливо, на світі так багато тиранів через те, що так багато можливостей стати тираном?

Тому спадкоємець Тутті – добрий хлопчик із золотим волоссям, – ставши наступним Гладуном, неминуче робитиме те саме, що робили всі попередні гладуни світової історії. […]

Герої, героїзм, подвиги, військова слава, прогрес і чудові успіхи безумовно повинні змушувати наші серця битися швидше і радісніше. Але це тільки половина справи. Друга половина полягає в тому, щоб герої, героїзм, подвиги та інші дивовижні речі були вживані у суворо обмежених кількостях, щоб вони не перевищували середній процент нещасних випадків від автомобільних та залізничних катастроф.

Ті, хто гараздував у попереднє царювання і тому презирливо і сторожко дивиться на нове, яке ще не розігналося й не розігрілося до належної люті, скрививши губу й натискаючи на шиплячі, збудженими голосами нагадують про визначні успіхи попереднього царювання. Вони рішуче засуджують спроби наголошувати на пролитій крові, розтоптаній свободі, запльованій людській гідності. Вони рішуче підкреслюють визначні успіхи.

Великі успіхи попередніх царювань, окрім того, що вони обходяться набагато дорожче, аніж вони варті, виявляються одноденними й примарними.

Всі великі успіхи, славні перемоги, завоювання, тріумфи Івана Грозного закінчилися ворохобними часами, боротьбою сукцесорів, ревізією всього зробленого, половинчастим і несміливим судом над померлим тираном. Після Грозного царя настають смутні часи із самозванцями, з легкими і спокусливими державними переворотами. Що таке смутні часи? Спадщина Грозного царя, спадщина великих перемог, завоювань, тиранії.

В череві системи не зав’язується чужий плід. Яйцеживородна проєхидна не може породити навіть гілковусого жабронога.

Яйцеживородна проєхидна може породити тільки яйцеживородну проєхидну.

Деспотична система швидко й шалено народжує деспотів. […]

Тиранічні системи невиправні, не мусять бути й не можуть бути виправлені. Вони можуть бути тільки знищені. Важливо збагнути, що тиранічні системи не бувають гіршими або кращими – вони бувають тільки мерзенними.

Треба свідомо знехтувати ледь помітною несхожістю кольорів та запахів деспотизму, оскільки, якщо дуже пильно придивлятись, дуже низько нахилитись над італійським фашизмом, німецьким нацизмом, іспанською фалангою, португальським “Національним союзом” та іншими видами тираній, то в очах починають кружляти криваві кільця і пролітати палаючі стріли, у зв’язку з чим може видатись, що ця тиранія зовсім кепська, ця не дуже, а ця, якщо викликати її до парткому та продерти з пісочком, може дати якнайпозитивніші наслідки.

Будь-який деспотизм є огидним, і його слід ненавидіти безперервно, невтомно, невмолимо, і не відволікаючись нічим. Не виправляйте його і не намагайтесь увійти в становище, не силкуйтеся зрозуміти, не прагніть простити, подивитись по-новому, переосмислити й переоцінити; в ньому неможливо бачити щось таке, що заслуговує на увагу, не можна схилятись до того, що він історично невідворотний, визначати, що в нього є деякі заслуги, погоджуватись з тим, що він може одержувати значні перемоги; його не можна скидати на історію, на особливості розвитку й тяжкі обставини; треба зрозуміти, що коли одні фашисти розв’язують війну проти других фашистів, то однаково мерзенні й ті, й другі, і нікому з них не можна бажати перемоги, а ненавидіти треба і тих і других невідривно, невтомно й не відволікаючись нічим.

Необхідно пильно й пристрасно досліджувати фашизм і його всесвітні модифікації, його шляхи й його героїв, щоб пізнавати їх під будь-яким найпринадливішим іменем. Але всі люди, й ті, хто не може вивчати історію і соціологію, мусять знати: якщо кривдиться людська гідність і за ніщо мається особа людини, якщо людина приноситься в жертву так званим вищим інтересам і якщо людина не в змозі розпоряджатися своєю долею, якщо зневажають її волю і топчуть її честь, якщо немає свободи слова, а є лицемірні фрази про свободу, якщо душить жах перед владою, якщо держава закриває людині небо, якщо панують сваволя і безправ’я, і несправедливість, і проливаються потоки лицемірства, якщо нерозбірливість у засобах досягнення мети стає державною концепцією, якщо запевняють, що можна розв’язувати війни, і розв’язують їх, якщо країну розпирає шовінізм, якщо квітнуть фанатизм, святенництво, ненависть і самозакоханість, якщо держава втручається у приватне життя людей, якщо править антигуманність, мстивість, розшук, кари й страти, якщо народу втовкмачують пихату впевненість у перевазі його над іншими народами, то це фашизм, тиранія, деспотизм, й їх треба ненавидіти полум’яно, самовіддано, і не відволікаючись нічим.

Треба пам’ятати, що знадливість, спокусливість фашизму для багатьох людей, які не люблять серйозно замислюватись над наслідками, або для людей, які готові пожертвувати всім задля вигаданих ними ілюзорних наслідків, полягає в тому, що він обіцяє єдину концепцію світу. Перевага ж єдиної для всіх народів соціальної концепції полягає в тому, що вона виключає національну та іншу матеріальну боротьбу. Досвід незрівняно гуманніших, щиріших і доброзичливіших концепцій показав примарність такої надії. […]

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1559

Модифіковано : 18.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.