Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
ІТехнології / Нерухомі пам’ятки України: об’єктний аналіз предметної області

Нерухомі пам’ятки України:
об’єктний аналіз предметної області

М.І.Жарких

Дана стаття є підсумком роздумів над інформаційною моделлю предметної області – нерухомих пам’яток історії та культури України (далі будемо скорочено говорити “пам’ятки”). Створення інформаційної моделі – необхідний етап розробки будь-якої бази даних. Від якості цієї моделі значною мірою залежить подальша доля проекту : вдала модель є необхідною (але не достатньою) передумовою подальшої успішної реалізації; в той же час невдала модель сильно обмежує можливості використання бази даних.

Модель, яка є предметом нашого обговорення, є основою для проектування база даних “Пам’ятки України”, яка розробляється в Інституті пам’яткоохоронних досліджень. В часи, коли апаратні та програмні засоби підтримки баз даних вдосконалюються з карколомною швидкістю, життєвий цикл конкретного програмного продукту не може не бути вимушено коротким. На противагу цій короткочасності принципові ідеї, моделі, проектні рішення мають, безперечно, більший строк життя, оскільки відбивають структуру знань, що склалася в предметній області, а ця структура розвивається значно повільніше. Тому можна сподіватись, що висловлені тут міркування стануть у пригоді не тільки для реалізації конкретної бази даних, але й для наступних робіт у даній області.

Для побудови інформаційної моделі будемо використовувати об’єктний аналіз. Згідно з визначенням Г.Буча, об’єкт – частина реальності, яка має чітко визначені межі, володіє певним станом, поведінкою та індивідуальністю [Буч Г. Объекто-ориентированное проектирование с примерами применения. – М. : Конкорд, 1992, с. 78 – 89]. Для побудови бази даних про пам’ятки центральним поняттям є власне “пам’ятка”. Розглянемо, як визначається це поняття в сучасній літературі.

“Пам’ятками історії є будинки, споруди, пам’ятні місця та предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства та держави, революційним рухом, з Великою Жовтневою соціалістичною революцією, громадянською та Великою Вітчизняною війнами, соціалістичним та комуністичним будівництвом, зміцненням міжнародної солідарності, а також розвитком науки та техніки, культури та побуту народів, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури та мистецтва.

Пам’ятки археології – городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, ремісничого виробництва, каналів, доріг, давні місця поховань, кам’яні фігури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару давніх населених пунктів.

Пам’ятки містобудівництва та архітектури – архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки давнього планування та забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов’язані з ними твори монументального образотворчого, декоративно-вжиткового, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти” [Закон УССР "Об охране и использовании памятников истории и культуры", принятый на 8-й сессии ВС УССР 9-го созыва 13.07.1978 г. – К. : 1980. – 23 с.].

“Радянське законодавство відносить до категорії пам’яток споруди, пам’ятні місця та предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства та держави, твори матеріальної та духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність […] Нерухомі пам’ятки історично і функціонально пов’язані з містобудівельним та природним оточенням. До них відносяться архітектурні та інженерні споруди, ансамблі та комплекси, містобудівельні утворення, історично-культурні ландшафти, парки, пам’ятні місця, археологічні зони” [Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры. – К. : Вища школа, 1990 г., с. 9, 11].

Недоліком цих визначень є їх переліковий характер, відсутність спроби узагальнення, виділення того спільного, що притаманне всім переліченим групам пам’яток. Цей недолік в об’єктному аналізі називають недостатнім рівнем абстракції, і це не є дрібницею. По-перше, під час переліку груп пам’яток можна припуститись прогалини : наприклад, у цитованому вище законі згадано історичні вулиці, але не згадано історичні провулки та тупики – і тоді все, що знаходиться у провулках та тупиках, не є пам’ятками (згадайте провулки старого міста в Кам’янці-Подільському !). По-друге, кожен елемент переліку сам по собі вимагає докладного абстрактного визначення : кого вважати видатним діячем, що є достатньою ознакою давнього поселення, куди відносити Змійові вали – до пам’яток археології чи архітектури, і т.д. Зайва ідеологізація також не прикрашає ці визначення : крах ідеологічної системи комунізму зробив би просто смішною базу даних, реалізовану за такими настановами.

Усвідомлюючи недостатній рівень абстракції процитованих визначень, в останні роки пропонуються нові, значно кращі визначення :

“Пам’ятками історії та культури є матеріальні об’єкти або їх комплекси, створені людиною чи природою, а також ті, що є результатом їх сумісного творення, котрі відбивають певні етапи в розвитку історії та культури суспільства і мають визначну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва або науки” [Методичні рекомендації по підготовці матеріалів Зводу пам’яток історії та культури України.-К. : 1993 р., с. 4]

“Археологічна пам’ятка – це сукупність давніх артефактів і відкладень, де вони пов’язані у єдине ціле безпосереднім зіткненням, взаєморозположенням та взаємопроникненням” [Словник-довідник з археології. – К. : Наукова думка, 1996 р., с. 193 – 194].

І ці визначення, безумовно, не є бездоганними, але це – тема окремої розмови.

Співставляючи ці та інші визначення, не можна не помітити наявності двох відомчих підходів до визначення поняття “пам’ятка” – архітектурного та археологічного. Кожен автор, даючи визначення загального поняття “пам’ятка”, родового щодо видових понять “пам’ятка архітектури” та “пам’ятка археології”, розглядає “рідну” йому групу пам’яток як базову, а для пам’яток іншої групи робляться додатки та доповнення. Така внутрішня неоднорідність родового поняття, що склалася історично, певною мірою ускладнює формалізацію знань. Адже якщо дві вказані групи пам’яток не мають внутрішньої спорідненості, то який є сенс об’єднувати їх ? Тому наш аналіз буде спрямовано перш за все на виявлення спільності цих двох груп – спільності стану та спільності поведінки.

Чи має пам’ятка властивості об’єкту ? Безсумнівно, що вона має індивідуальність, що вона має чітко визначені межі – як просторові, так і логічні, які дозволяють відділяти “пам’ятки” від “не-пам’яток”. Оскільки пам’ятка видається добрим кандидатом на головний об’єкт проектованої бази даних, розглянемо детальніше поняття стану та поведінки щодо цього об’єкту.

Цьому об’єкту реальності відповідає в моделі інформаційний об’єкт “пам’ятка”. Хоча для скорочення викладу ми часто не підкреслюємо спеціально, коли йдеться про об’єкт-реальність, а коли – про об’єкт-інформацію, насправді між ними є відчутна різниця, яка полягає в тому, що атрибутам об’єкту-реальності (розміри, матеріал і т.д.) відповідають інформаційні атрибути (слово “камінь” – не те саме, що сам камінь як матеріал пам’ятки).

Поведінка інформаційного об’єкту “пам’ятка” є загальною поведінкою будь-якого інформаційного об’єкту : вона включає операції створення нового об’єкту, знищення непотрібного об’єкту, запису значень атрибутів та читання значень атрибутів.

Станом інформаційного об’єкта будемо називати сукупність атрибутів, якими він володіє. Саме у побудові сукупності атрибутів і міститься специфіка нашої предметної області – те, що відрізняє об’єкт “пам’ятка” від інших інформаційних об’єктів.

Серед атрибутів пам’ятки можна одразу виділити щонайменше шість виразно окремих груп атрибутів, спільних для пам’ятки будь-якої природи :

– атрибути географічного розташування;

– атрибути еволюції в часі;

– атрибути заходів щодо охорони пам’ятки;

– атрибути внутрішньої структури пам’ятки;

– атрибути класифікації;

– атрибути документації;

– атрибути графічних образів;

Розглянемо детальніше кожну групу атрибутів і спробуємо схарактеризувати окремі атрибути.

Географічне розташування. Традиційно усі анкети пам’яток розпочинаються з численної групи запитань про місце розташування пам’ятки згідно поточного адміністративного поділу : треба вказати країну/республіку, область, район, назву населеного пункту. Цю групу атрибутів можна назвати атрибутами макротопографічного розташування пам’ятки – теоретично кажучи, вони дають змогу знайти об’єкт на місцевості. Оскільки з кожним населеним пунктом може бути довільна кількість пам’яток, стає цілком очевидно, що дуже нераціонально зберігати всю адміністративну ієрархію населеного пункту разом з пам’яткою. Населені пункти та їхню адміністративну мережу треба розглядати як окремі об’єкти, які ми будемо називати “геооб’єктами” чи “географічними об’єктами”. Таким чином, атрибут макротопографічного розташування є посиланням на геооб’єкт, і цей атрибут слід розглядати як обов’язковий : не повинно бути пам’яток, не локалізованих у просторі.

Такий розподіл обов’язків між геооб’єктом та пам’яткою має принаймні дві вигоди :

– на випадок змін в адміністративному підпорядкуванні населених пунктів інформація про пам’ятки не потребує коригування, тому що ці зміни торкаються тільки геооб’єктів. Наприклад, якщо раніше Животів знаходився в Погребищенському районі, а потім перейшов до новоутвореного Оратівського району, то зміна адміністративного підпорядкування геооб’єкту Животів приведе до того, що всі його пам’ятки автоматично отримають нову прописку;

– обов’язковість атрибуту посилання на геооб’єкт диктує дисципліну наповнення бази даних : спочатку треба створити сам геооб’єкт, а потім – пам’ятку, яка посилається на даний геооб’єкт. Така дисципліна дозволяє позбутися численних помилок, пов’язаних з прив’язкою пам’яток до геооб’єктів, які нині не існують або неправильно описані. А така проблема існує. Наприклад, у цитованому “Словнику-довіднику з археології” згадано тільки найважливіші пам’ятки, і з них 14 (чотирнадцять) прив’язані до населених пунктів, які нині не існують. Знайти ці пам’ятки на місцевості буде вельми не просто. Для введення інформації про такі пам’ятки до бази даних треба буде провести розшукову роботу, але натомість ми будемо мати повну й достовірну інформацію.

Зв’язок геооб’єктів з пам’ятками

Рис. 1. Зв’язок геооб’єктів з пам’ятками.

Інші засоби опису макротопографічного розташування можуть включати географічні координати, віднесення пам’ятки до вузлів триангуляційної сітки, вказання аркушів крупномасштабних карт [В програмі AZP_Fox, розробленій в Познанському музеї для створення баз даних по археологічних пам’ятках Польщі, передбачено для кожної пам’ятки вказати номер аркуша карти масштабу 1:10000. Але ця інформація потрібна лише в тому разі, коли карти такого масштабу не є секретними і ними реально можна скористатись]. Ці засоби не виключають вказання розташування відносно населених пунктів, а доповнюють їх. Інформативність цих атрибутів потребує додаткового вивчення.

Специфікою пам’яток є те, що для них важливо вказати розміщення відносно гідрографічної мережі. Для розуміння історичного значення пам’ятки археології її розташування відносно річок має чи не ключове значення; дуже істотним є також це розташування для архітектурних споруд. З річковою системою ми вчинимо так, як і з населеними пунктами – ми віднесемо елементи гідгрографії до геооб’єктів. При такому рішенні атрибути орієнтації відносно гідрографічної мережі складаються із вказівника на геооб’єкт (річку, озеро і т.д.) та уточнюючих даних (наприклад, правий чи лівий берег ріки), зміст яких ще треба деталізувати.

З атрибутами розміщення відносно гідрографічної мережі близько межують атрибути мікротопографічного розташування. Вони включають опис таких мікроелементів, як розміщення пам’ятки всередині населеного пункту або за його межами (в такому випадку часто вказується назва урочища, що теж може стати джерелом проблем, якщо ці урочища не позначені на картах); як розміщення пам’ятки на якійсь річковій терасі, на плато, на мису, на останці і т.д. Серед цих атрибутів можна розрізняти такі, які уточнюють розміщення пам’ятки (як назва урочища) і є неначе продовженням і подрібненням сітки, утвореної населеними пунктами – такі атрибути також можна вважати геооб’єктами. Інша група атрибутів (як номер тераси) є суто фізико-географічною характеристикою пам’ятки, і їх логічніше зберігати разом з іншими атрибутами пам’ятки. Склад цих фізико-географічних чи мікротопографічних атрибутів також треба деталізувати.

Еволюція в часі. Оскільки пам’ятки утворилися в процесі життя минулих поколінь, часові визначення для них мають дуже велике наукове значення, і тому не можна шкодувати ніяких зусиль для того, щоб окреслити часові характеристики якнайточніше. Найбільш загальними часовими атрибутами, притаманними будь-якій пам’ятці незалежно від її характеру, можна вважати час заснування пам’ятки (чи час початку її функціонування) та час припинення її існування/функціонування. Дуже часто пам’ятки мають по кілька етапів існування – опис цих етапів тісно пов’язано з описом внутрішньої структури пам’ятки, про що будемо говорити нижче. Атрибутами часової еволюції можна також вважати :

– етапи функціонування пам’ятки;

– етапи руйнування пам’ятки;

– моменти надання їй статусу пам’ятки, що охороняється законом;

– подальші зміни цього статусу;

– етапи дослідження пам’ятки;

– заходи щодо консервації, реставрації, музеєфікації пам’ятки;

– зміни в характері її використання.

Для всіх цих атрибутів потрібна певна деталізація. Окрім того, певну проблему становлять самі часові визначення, які можуть бути як точними датами (з показанням дня, місяця, року), так і розпливчастими інтервалами до кількох тисячоліть; дати можуть подаватись в різних системах літочислення, що теж треба зазначати в базі даних. Виникає думка, що вказівки на моменти часу (без огляду на те, що саме в ці моменти відбувалось) доцільно розглядати як окремі досить універсальні об’єкти, які будуть слугувати для датування будь-яких інших об’єктів; цим об’єктам датування буде присвячено окремі праці.

Заходи щодо охорони. Ці атрибути подібні до атрибутів попередньої групи, які передбачали зберігання відомостей про етапи дослідження та охоронні заходи, які вже були вжиті. Різниця в тому, що в дану групу атрибутів виносяться плановані заходи, які передбачається провести, або які було б доцільно вжити. Оскільки вони ще не реалізовані, то вони не мають визначення в часі. Ця група атрибутів може використовуватись для планування охоронних робіт та контролю їх виконання.

Внутрішня структура пам’ятки. Опис внутрішньої структури пам’ятки – дуже відповідальне і важливе завдання. Щодо структури пам’ятки можна розділити на прості – такі, що не мають виразної структури, та складні – ті, що її безперечно мають. Наприклад, курган з одним основним похованням є простою пам’яткою, а курган, в якому окрім основного поховання є ще багато різночасових впускних поховань – являє приклад складної пам’ятки. В контексті цього прикладу поховання є примітивним елементом (таким, що не має внутрішньої структури, не складається з набору менших однорідних об’єктів); ми маємо право вимагати, щоб кожен такий примітивний об’єкт був описаний з однаковим ступенем докладності незалежно від того, являє він окрему пам’ятку чи є частиною складної пам’ятки. Іншими прикладами внутрішньої структури пам’яток можуть бути :

– багатошарові поселення, де кожен шар потребує такої ж уваги, як і окреме одношарове поселення;

– давні міста складної планувальної структури, де окремої уваги потребує кожен елемент планування (цитадель, окольне місто, неукріплений посад, могильник і т.д.);

– архітектурні ансамблі, які складаються з ряду споруд;

– споруди, які зазнавали неодноразових руйнувань та відбудов;

– храм, який має цінний іконостас, настінні розписи, поховання визначних діячів – всі ці елементи, які потребують окремої уваги, можуть розглядатись як елементи внутрішньої структури пам’ятки;

– добре досліджене стародавнє поселення можна розглядати як таке, що складається з окремих садиб чи житлових комплексів.

Ці приклади приводять нас до думки, що кожну пам’ятку засадничо треба розглядати як складну (таку, що має внутрішню структуру), а прості пам’ятки розглядати як частинний випадок складних.

Компоненти складної пам’ятки утворюють дерево

Рис. 2. Компоненти складної пам’ятки утворюють дерево.

Як бачимо з малюнку, для складного об’єкту компоненти будь-якого рівня об’єднуються в дерево, де кожен компонент знає свого господаря і цих об’єктів-господарів не може бути кілька, але тільки один (якщо цитадель знаходиться в даному городищі, то вона вже не може знаходитись в іншому). Отже, для опису внутрішньої структури пам’яток база даних повинна підтримувати дерево компонентів з довільним числом рівнів (це число в кожному конкретному випадку визначається під час наповнення бази даних, але не під час її проектування).

Цей самий апарат дерева можна пристосувати для опису знахідок – предметів матеріальної культури, що були знайдені (або походять) з певної пам’ятки чи її складової частини. Встановлюючи зв’язок між об’єктом “знахідка” та об’єктом “пам’ятка”, ми документуємо походження знахідки. Основне завдання бази даних – опрацювання нерухомих пам’яток, але чи багато можна буде сказати про пам’ятку археології, якщо не говорити про її речовий комплекс ? Тому описання знахідок чи речового комплексу є одним з частинних завдань проектованої бази даних (на відміну від баз даних музейного спрямування, де речі є центральним об’єктом, а пам’ятки, з яких вони походять – периферійним).

Атрибути класифікації. Кожна пам’ятка розглядається в науці звичайно не ізольовано, а в системі споріднених пам’яток, тому віднесення кожної конкретної пам’ятки до того чи іншого класу є важливим етапом її пізнання та визначення її вартості. Систем класифікації може бути багато; одна з причин цього – та, що мета класифікації може бути різна, а тому одну й ту саму сукупність пам’яток можна розподіляти на різну кількість класів різної природи. З точки зору проектування бази даних жодна з цих класифікаційних схем не має переваги перед іншою; тому реалізація об’єкту “пам’ятка” повинна давати користувачеві в руки інструмент для створення класифікації, але не класифікацію в готовому вигляді (тобто якусь конкретну апріорну класифікацію, яку тільки треба наповнити реальними об’єктами). Запроектовані у такий спосіб атрибути належності пам’ятки до певної класифікаційної схеми дають досліднику повний простір для побудови власних класифікацій, які можуть потім пропонуватись іншим користувачам бази даних.

Таким чином, можливість множинної класифікації (тобто дозвіл об’єкту належати одночасно до кількох класифікаційних схем) є потужним інструментом дослідження пам’яток з використанням бази даних.

Звичайно, апарат класифікації повинен давати можливість будувати ієрархічну класифікацію (таку, що має структуру дерева) з довільним числом рівнів і довільним числом класів на кожному рівні. У такий спосіб ми зможемо, наприклад, описати культурно-історичні спільності, які складаються кожна з кількох археологічних культур, а кожна культура – з кількох локальних груп чи варіантів, кожен варіант – з окремих пам’яток. Ієрархічний, деревоподібний характер такої класифікації є самоочевидним, тому вказана можливість, безперечно, буде використовуватись.

Атрибути документації. Наукова база даних відрізняється від обліково-реєстраційної тим, що у першій кожен факт, який характеризує пам’ятку, має бути скріплений посиланням на джерело. Два найбільш типових представники джерел – це друковані праці та архівні документи (наприклад, звіти про археологічні дослідження). Оскільки в кожному джерелі може йтись більше ніж про один факт однієї пам’ятки, джерела треба розглядати як окремий клас об’єктів бази даних, який характеризується своїм набором атрибутів. Об’єкти “джерела” та “пам’ятки” пов’язані між собою відношенням “кілька до кількох”, тобто одне джерело може містити інформацію про кілька пам’яток, і одна пам’ятка може бути документована в кількох джерелах. Структура об’єкту “джерела” заслуговує на окремий розгляд. Для пам’яток атрибути документації зводяться до посилань на об’єкти класу “джерело” і уточнюючої інформації (наприклад, якщо джерело – ціла монографія, то уточнююча інформація зазначає сторінки, на яких ідеться саме про той факт, який треба документувати).

Графічні образи. Приповідка “краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати” цілком стосується інформації про пам’ятки. Оскільки сучасні бази даних можуть зберігати будь-яку графічну інформацію (плани та креслення у формі векторних образів, фотографії та кадри з кіно- чи відеозйомок у формі растрових образів), то атрибути графічних образів слід розглядати як обов’язкову складову частину об’єкту “пам’ятка”. З точки зору змісту найважливішим зображенням є ситуаційний план місцевості, де позначене точне місце пам’ятки, її контури, досліджені ділянки, фактори, які загрожують руйнуванням пам’ятки. Другим за значенням є фотографія зовнішнього вигляду пам’ятки (якщо пам’ятка археології є зовнішньо цілком невиразна, то таку фотографію можна й не включати; натомість для пам’яток архітектури, можливо, доцільно включати кілька ракурсів загального виду).

Звичайно, кожен графічний образ мусить мати дату, вказівку на виконавця, джерело зберігання, масштаб зображення; для фотографій, можливо, становитимуть наукову цінність відомості про техніку зйомки. Ці дані також становлять атрибути графічних образів. Можливо, доцільно розглядати графічні образи разом з їхніми технічними характеристиками як окремий клас об’єктів.

Для зберігання графічної інформації в базі даних треба вирішити ряд методичних питань : уніфікація розмірів та масштабів зображень, вибір розумного компромісу між якістю зображення та розміром потрібного місця у файлі, вироблення методики сканування та подальшої обробки графічних образів перед їх введенням до бази даних. Вирішення цих питань сприятиме підвищенню наукової цінності представлених зображень.

Словник атрибутів. Вище ми розглянули тільки такі атрибути, які уявляються спільними для всіх пам’яток, незалежно від їх типу. Звичайно, є ще велика купа атрибутів, які є специфічними для пам’яток того чи іншого типу : для курганних могильників чи городищ, для церков чи палаців. База даних повинна забезпечувати доступ до таких атрибутів, спираючись на згадані вище атрибути класифікації пам’яток. Простою мовою, якщо ми віднесли дану пам’ятку до групи, наприклад, поселень, база повинна запропонувати нам відповісти на ряд запитань, які характеризують саме поселення (на етапі наповнення бази даних). Відповідно, на етапі перегляду чи аналізу інформації база даних має автоматично розпізнавати тип розглядуваної пам’ятки і показувати користувачеві відповіді на запитання, специфічно властиві даному типу пам’яток.

Звичайно, ми не можемо під час проектування бази даних охопити абсолютно всі атрибути всіх типів пам’яток; це принципово неможливо, оскільки вище ми сформулювали вимогу, що база даних повинна надавати користувачеві апарат для створення класифікацій. Неможливо передбачити, які атрибути будуть потрібні для того, щоб описати окремі класи класифікації, яка ще не створена. Вихід з цього становища полягає в тому, що база даних повинна надавати користувачеві апарат словника атрибутів, який поповнюється новими атрибутами в міру того, як з’являється в них потреба. Цей словник спочатку міститиме тільки загальні атрибути (зокрема, ті, що розглянуто в даній статті), а в процесі наповнення й використання бази даних буде поповнюватись новими атрибутами. Організація такого словника також може стати предметом окремого розгляду.

Підсистеми бази даних “Пам’ятки України”

Рис. 3. Підсистеми бази даних “Пам’ятки України”.

Висновки. Унаочнити співвідношення між основними об’єктами бази даних дозволяє наступний малюнок, на якому показано взаємозв’язки між підсистемами (підсистема – це колекція основних об’єктів разом з допоміжними елементами, необхідними для їх функціонування). Двонаправлена стрілка означає можливість двостороннього руху по зв’язку між об’єктами : почавши розгляд з об’єкту “пам’ятка”, ми можемо перенести свою увагу на знахідку, яка походить з пам’ятки, від знахідки перейти до джерела, в якому вона описана, і так далі.

Основні вимоги до об’єкту “пам’ятка” можна сформулювати таким чином : він повинен підтримувати описання внутрішньої структури, можливість множинної класифікації, поповнюваний в ході наповнення бази даних набір атрибутів, причому цей набір повинен бути чутливим до типології пам’ятки. Можна гадати, що реалізований у такий спосіб об’єкт виявиться достатньо потужним, щоб задовольнити інформаційні запити дослідників пам’яток.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1997 р., вип. 1, с. 43 – 49.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5796

Модифіковано : 5.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.