Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Гійом де Рубрук / Джерела твору

Гійом де Рубрук

Джерела твору

Микола Жарких

Джерела, які використав Рубрук у своїй книзі, можна поділити на дві групи: письмові джерела та оповідання його сучасників.

Серед письмових джерел помітне місце займає Біблія. Біблійні цитати у творі подано у наступній таблиці:

Глава Текст Рубрука Джерело
Передмова Писано в Еклезіасті про мудреця: «Він відправиться в землю чужих народів, зазнає у всьому хороше і погане». Сирах, 39, 4. Ця книга не входить до складу православної Біблії, але входить до складу католицької. Оскільки вона за змістом подібна до книги Еклезіаста, то її теж часто називали книгою Еклезіаста.
2 Вони [татари] ніде не мають постійного місця мешкання і не знають, де знайдуть його в майбутньому. П.Джексон вважав, що це – парафраз Послання до євреїв, 13, 14: «Постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього».
21 І як в ізраїльському народі кожен знав, з якого боку скинії повинен він розкидати намети, так і вони знають, з якого боку двору повинні вони розміщуватимуться Числа, 3, 38
21 Ми стояли перед ним стільки, що можна прочитати «Помилуй мене, боже». Псалтир, 50
21 Бо Бог сказав: «Хто увірує й охреститься, врятований буде. Хто ж не повірить, буде засуджений». Матвій, 28, 16 та інші євангелія
23 за словами Господніми: «Я викличу їх, тобто тих, що не зберігають свого закону, через того, хто не народ, і роздражню їх племенем нерозсудним». Єремія, 6, 19: Слухай, земля: Ось Я наведу на народ цей лихе, плід помислів їх, бо вони слів Моїх не слухали і закон Мій відкинули.
27 ці віщуни передують їм, як хмарний стовп синам Ізраїля, і вони вибирають місце, де розбити табір Вихід, 13, 21
30 «Бо в печалі сиділа володарка народів і не було у неї утішника» Такої цитати в Біблії я не знайшов, можливо, це цитата з молитви. Є віддалена подібність до Плачу Єремії, 1, 9: Нечистість її [Єрусалима] на подолках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала предивно, і нікого нема, хто б потішив її.
40 брат, який отримує допомогу від брата, все одно що кріпке місто. І такої дослівної цитати в Біблії немає. Є віддалена схожість (у протилежному сенсі, як антонім) з Притчами Соломоновими, 18, 19: Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне.
45 «Бог каже: «Якщо хто любить Мене, той дотримується Моєї заповіді, а хто не любить Мене, той не дотримується Моїх заповідей» Іоан, 14, 23
50 Звідси в книзі Царств сказано про синів Сенахерібових, що, вбивши батька свого, вони втекли до краю вірмен, в Ісайї ж сказано, що вони втекли до краю Арарат. 4 Царств, 19, 37; Ісайя, 37, 38. У російському синодальному перекладі в обох випадках стоїть "до країни Арарат"
51 буквально виповнилося б те, що говорив Ісайя, а саме: «Всяка долина наповниться, гора ж принизити». Ісайя, 40, 4

Як видно з таблиці, Біблія для Рубрука виступає в основному джерелом образних порівнянь. Тільки один раз – у зв’язку з горою Арарат – він згадує події біблійної історії, прив’язуючи їх до географічний реалій.

Ідеї, що кочовий побут монголів успадкований від біблійних патріархів, яку , у Рубрука нема.

Шість разів Рубрук посилався на Ісідора (Ісідора Севільського, 560 – 636 рр.):

– назва Аланія або Албанія для східної Європи (гл. 14, 21);

– назва Каспійського моря (гл. 20; при цьому Рубрук заперечує узяті з книги відомості, буцімто це – затока океану, і правильно вказує, що Каспійське море з океаном не з’єднано);

– люті собаки в Аланії вбивають левів (гл. 21, з чим Рубрук погодився);

– відомості про гунів і вандалів (гл. 23);

– відомості про потвори або потворних людей (гл. 39; Рубрук під час перебування в Каракорумі збирав про них відомості, але ніхто про них не чув, і Рубрук висловив великий сумнів щодо книжних даних). В цьому епізоді Рубрук згадав також і Соліна (Гай Юлій Солін, 3 ст. н.е.); оскільки твором Соліна «Зібрання речей, вартих згадки» користувався Ісідор, то залишається неясним, чи дійсно Рубрук самостійно використав Соліна.

Який саме твір Ісідора було використано? Мабуть, це «Етимології» – велика 20-томова енциклопедія, де 13 і 14-й томи присвячено географії. Цей твір Рубрук, мабуть, зумів знайти в Тріполі, де він писав книгу, бо пізніше (після пересилання її королю) він до неї вже не повертався. Звичайно, слід припустити, що загальне знайомство Рубрука з працею Ісідора відбулось раніше, ще у Франції, але конкретні посилання навряд чи можна було зробити з пам’яті.

Сліди використання книжних джерел можна простежити в антикізуючій географічній термінології та у згадках про античність. Так, Дербент для Рубрука – це Залізні ворота, збудовані Александром Македонським (гл. 16, 21, 50); гори Тянь-Шань він називає Кавказом (гл. 25; оскільки середньовічні географи, зокрема й Ісідор, вважали, що Кавказ тягнеться на схід дуже далеко, аж до Індії); країну Китай, до якої він не доїхав, Рубрук слушно ототожнив із Серикою античних географів (гл. 28; відомості про Серику подав Птолемей); про сучасний Азербайджан Рубрук пише, що в давнину ця країна звалась Гірканія (гл. 51).

Нарешті, в тій самій 51-й главі знаходимо пряму цитату з Вергілія: «моста не терпить Аракс» (Енеїда, гл. 8, рядок 728).

Чи всі відомості запозичені з Ісідора, чи ще з якихось інших письмових джерел – зараз сказати неможливо. Пошук цих джерел повинен розпочатись зі співставлення тексту Рубрука з працями Ісідора; це може становити предмет окремої статті.

В 19-й главі знаходимо таку згадку:

Саме в той час, коли франки здобули Антіохію, єдиновладдя у згаданих північних країнах належало одній особі на ім’я Кон-хам […] В історії Антіохії читаємо, що турки послали по допомогу проти франків до короля Кон-хама.

Якщо «читаємо» – то ясна річ, якийсь письмовий твір. Але який саме твір з історії першого хрестового походу використав Рубрук – неясно. Не видно також у його книзі інших слідів цієї «Історії Антіохії».

У Рубрука є ще дві згадки про письмові джерела. З обома джерелами він познайомився під час перебування в Константинополі. В гл. 23 він пише:

«Інше можна дізнатись з літописів, оскільки відомо, що області за Константинополем, які нині звіться Булгарія, Валахія і Склавонія, були областями греків»

Звичайно, тут ідеться про якийсь візантійський літопис.

Друга звістка міститься в 51-й главі:

«У них два пророки: перший — мученик Мефодій, який належав до їх народу; він пророкував про все, що трапиться з ізмаелітами, і це пророцтво збулось на сарацинах. Другого пророка звуть Акатрон… Це пророцтво я вже читав у Константинополі, куди його принесли вірмени, але не звернув на нього уваги… Тепер я згадав про пророцтво».

Перший твір легко пізнати – це «Одкровення Мефодія Патарського» (візантійський есхатологічний твір, мабуть 7 ст., приписуваний єп. Мефодію (помер 312 р.)). «Одкровення» було перекладене латинською мовою, але Рубрук не був знайомий з цим перекладом, а познайомився з ним через вірмен (тому він помилково вказав, що Мефодій був вірменин).

Пророцтво Акатрона пересказано у Рубрука дуже докладно, так що ототожнення джерела не мусило б становити проблеми. Але ніхто з коментаторів Рубрука досі не вказав цього джерела (можливо, його окремий текст і не зберігся). Зміст цього пророцтва показує, що воно було укладене десь в 2-й чверті 13 ст.:

– вживається етнонім «татари», з котрими мають боротись франки та вірмени (татари з’явились на Закавказзі в 1220 р.);

– мудрий муж з народу стрільців, прийшовши в Константинополь, побачить там церкви і обряди франків (ці церкви з’явились після 1204 р.);

– франки з Єрусалиму нападуть на татар (франки володіли Єрусалимом в 1099 – 1187 і 1229 – 1244 рр.);

– король франків поставить свій престол у Тебрізі (в північно-західному Ірані). У Тебрізі знаходилась ставка монгольських правителів, і звідти вони постійно загрожували вірменам. Тому з вірменського погляду перехід Тебріза під владу християн означав встановлення загального миру.

Це пророцтво, безперечно, створено у Вірменії і відбиває вірменські політичні інтереси. Інтереси ці полягали у провокуванні війни між франками і татарами в надії, що після поразки татар вірмени здобудуть для себе політичні вигоди.

Серед джерел другої групи – оповідань сучасників Рубрука – на першому місці, безперечно, слід поставити Андрія Лонжюмо. На його розповіді Рубрук покликається сім разів. Ще один раз він згадав про Андрія, коли пояснював у Каракорумі інтригу Давида.

В Каракорумі Рубруку поталанило – він зустрів там полоненого француза Вільгельма, майстра-ювеліра, котрий працював для хана. Від нього він, безперечно, дізнався багато подробиць, які потрапили до книги, але окреслити обсяг цих відомостей неможливо. Дуже цінним помічником Рубрука був син майстра Вільгельма, котрий досконало володів монгольською мовою і був перекладачем. Немало корисного Рубрук почув, мабуть, і від вірменського ченця Сергія, з яким він довший час жив і відправляв християнські богослужіння.

Один раз (гл. 21) Рубрук згадав про Іоана де Плано Карпіні, котрий відвідав Бату раніше за Рубрука. Але текстуальних запозичень зі звіту Плано Карпіні у Рубрука нема, оскільки Рубрук з Іоаном особисто не зустрічався і звіту, поданого римському папі, читати не міг.

Натомість він безсумнівно читав звіт угорського домініканця Юліана про поїздку до башкирів (1236 р.). Попри те, що цей звіт досить добре відомий в історіографії і був опублікований в російському перекладі в 1940 р. [Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров 13 в. о татарах и восточной Европе. – Исторический архив, 1940 г., т. 3, с. 71 – 90], попри пряму вказівку Рубрука: «Те, що я сказав про землю паскатир, я знаю через братів проповідників, котрі ходили туди до прибуття татар» (гл. 23) – попри все це ніхто з коментаторів не відзначив очевидного зв’язку між творами Юліана і Рубрука.

Мені абсолютно не зрозуміла примітка Н.П.Шастіної до цього місця: «Про цих перших проповідників, які належали до домініканського ордену, відома тільки згадка в одному з переписів». Чому я (фізик-теоретик) без проблем знайшов Рубрукове джерело і чому це вийшло не під силу історику – професіоналу в середньовіччі?

Спільні точки в цих творах такі:

– назва «Велика Булгарія» для Волзько-Камської Болгарії;

– у Великій Булгарії є міста;

– Велика Угорщина (Юліан) = земля Паскатир, або Велика Угорщина (Рубрук), тобто сучасна Башкирія, лежить поруч Великої Булгарії;

– в цій землі немає міст, жителі – пастухи;

– з цієї землі вийшли угорці, які заселили наддунайську Угорщину;

– мова паскатир-ів та угорців однакова.

Можливо, що під впливом Юліана, котрий згадував про Булгарію Асана (сучасну причорноморську Болгарію), Рубрук пише про «Валахію, землю, що належить Асану, та Малу Булгарію до Склавонії» (гл. 1). Асан з оповідання Юліана – це мабуть цар Іоан 2-й Асень (правив у 1218 – 1241 рр.); сучасником Рубрука був син Іоана Асеня – Михайло 2-й Асень (правив у 1246 – 1256 рр.). З цих побіжних згадок, на мій погляд, не можна виводити вказівки на конкретних правителів, а тільки географічну прив’язку області, де правила династія Асеновичів, до Малої Булгарії.

Юліан згадував також країну Зіхію та місто Матрику в ній; але дані Рубрука про них значно докладніші і тому не можуть походити від Юліана.

Разом з тим у Рубрука немає слідів використання листа Юліана до єпископа Перуджі з описом другої поїздки (1237 р.). Цей лист лишився Рубруку невідомим. Порівняння історичних і географічних даних листів Юліана з книгою Рубрука показало б великий прогрес у знаннях середньовічних європейців про Центральну Азію. Але це порівняння виходить за рамки моєї статті.

Варто відзначити текстову паралель між “Історією” Геродота і текстом Рубрука.

Рубрук, гл. 35
[Цар ефіопів сказав:]
«Як би він був чесним, він не бажав би царювати в іншій країні, крім своєї власної, не хотів би зробити рабами людей, які його зовсім не ображали. Дайте йому тепер оцей лук і перекажіть йому такі слова: цар ефіопів дає пораду цареві персів. Коли перси справляються з такою ж легкістю, як я, з такими великими луками, як оцей, тоді нехай вирушають у похід проти довгорічних ефіопів, але з військом далеко більшим, ніж їхнє. Тим часом, нехай він дякує богам за те, що синам ефіопів боги не навіяли таку думку приєднати інші країни до своєї держави».
Тоді Мангу наказав виготовити найбільший тугий лук, котрий ледве могли натягнути два чоловіки, і дві стріли, вістря котрих були срібні і повні отворів, тому коли їх пускали, вони свистіли як флейти. А тому монголу, котрого він збирався надіслати разом з Феодулом, він наказав:
“Ти відправишся до того короля франків, до якого цей чоловік тебе проведе, і піднесеш йому оце від мене. І якщо він забажає мати мир з нами, ми підкоримо землю сарацинів аж до його володінь, і уступимо йому решту землі аж до Заходу. На випадок же відмови поверни нам лук і стріли і скажи йому, що з таких луків ми стріляємо далеко і вражаємо влучно”.

Звичайно, я далекий від припущення, що Рубрук запозичив свій текст з Геродота, переробивши його відповідно до обставин. Рівною мірою я не можу припустити, що хан Мунке перед сном читав Геродота і сказав собі: “А чим я гірший від ефіопського царя? Анумо і собі надішлю лук в подарунок”.

Я думаю, що тут можна говорити про спільність звичаїв і уявлень народів, рознесених у просторі на 6500 км і в часі – на 1800 років. Лук, переданий з послом як подарунок, мав би означати: “Ми однаково готові як до миру, так і до війни”. Цей дарунок слід розглядати як універсальний символ, однаково зрозумілий для всіх народів незалежно від мови (ну, приблизно так як сучасні автодорожні знаки). Походження цього символу, з огляду на означений часовий і просторовий розмах його побутування, мусило б бути досить давнім.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1695

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.