Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Гійом де Рубрук / Сьомий хрестовий похід

Гійом де Рубрук

Сьомий хрестовий похід

Микола Жарких

В середині 13 ст. справи хрестоносців у Палестині стояли дуже кепсько. Мусульмани оточували їхні володіння з усіх боків і здобували одну перемогу за другою. Найбільш успішними з цих мусульман були єгипетські мамлюки.

В 1244 році хорезмійське військо захопило Єрусалим – головну мету всіх зусиль хрестоносців. Пізніший хід подій показав, що ця втрата була для хрестоносців безповоротною.

Як хорезмійців занесло до Палестини? З 1221 року військо хорезмійського султана Джалал ад-Діна Манкбурни вело боротьбу проти монголів. Вона йшла з перемінним успіхом на просторах сучасних Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, Афганістану, Пакістану, Ірану, Азербайджану та Вірменії. Після загибелі Джалал ад-Діна (1231 р., Азербайджан) вибиті зі своєї батьківщини хорезмійці встановили політичний контакт з правителями Єгипту і на пропозицію останніх напали на Єрусалим.

Таким чином, падіння Єрусалима було неначе цунамі після великого політичного потрясіння в Центральній Азії, спричиненого монголами. Поява нової воєнно-політичної потуги змінювала плани традиційних гравців на близькосхідному театрі політичної боротьби; всі вони почали шукати контактів з монголами і намагались залучити їх до союзу проти інших борців.

В католицькій Європі падіння Єрусалима не зробило майже ніякого враження. Римський папа і християнські королі закликали один одного дати відсіч ворогам хреста, але далі обміну думками справа не рухалась. Один тільки французький король Людовік 9-й (1214 – 1270) вирішив, що

Есть кому принять державу,

Поддержать отцову славу

– і в 1245 році оголосив новий хрестовий похід (за загальною нумерацією – сьомий). Він отримав на це діло благословення римського папи Інокентія 4-го, котре, однак, не справило враження на інших монархів. Жоден інший король не підтримав Людовіка, і цей похід став французьким національним підприємством, свого роду «малою вітчизняною війною». Він не тільки не показав єдності й згуртованості католицького суперетносу проти ісламського, а скоріше навпаки – демонстрував роздробленість католиків.

Отже, у 1248 році король Людовік змобілізував досить численне військо. Воно налічувало 15 тис. чоловік, з них 3000 кінних рицарів і 5000 піхотинців-арбалетників [Такі числа подають російська та англійська Вікіпедії. про 40 тис. кінноти та 20 тис. піхоти – явна пересада].

25 серпня 1248 р. король зі своїм військом відплив з порта Ег-Морт (Aigues-Mortes). У почті короля був Гійом де Рубрук…

Біографічні відомості про Рубрука дуже обмежені. Різні довідники подають зовсім різні відомості про нього. Так, щодо хронологічних рамок його життя побутують три версії:

1, нар. 1215..1220 рр., Кассель – бл. 1270 р. (Н.П.Шастіна, 1957 р.; німецька, українська Вікіпедія);

2, 1215 р., Рубрук – 1295 р. (французька та болгарська Вікіпедія);

3, бл. 1220 р., Рубрук – бл. 1293 р. (англійська, польська, російська Вікіпедія). Болгарська Вікіпедія підтримує цю версію тільки в частині року народження;

4, бл. 1210 – бл. 1270 р. (Даніель Во, 2002 р.).

Всі ці точки зору побутують рівночасно і незалежно; жоден з авторів не дає собі труду подати обґрунтування – з яких непрямих джерельних даних викомбіновано ці дати, так само як не звертає уваги на інші версії і не журиться їх спростуванням чи узгодженням.

Все, що можна вивести з цього різнобою думок – це те, що дати і місця його народження і смерті є невідомими. Прізвище його «де Рубрук» означає власне «із Рубрука». Рубрук – це маленьке селище в історичній Фландрії, на крайньому північному сході сучасної Франції при її кордоні з Бельгією. «Джерелом» для думки про народження нашого героя тут було, я думаю, його прізвище. Кассель – трохи більше містечко, десь в 10 км на південний схід від Рубрука, так само у Франції при кордоні з Бельгією.

Щодо місця його смерті та поховання ніяких гіпотез нема, невідомі також час і обставини його смерті.

Так само невідомими є початки його кар’єри: освіта, прийняття чернецтва, перехід на службу до французького короля і здобуття довіри з боку останнього.

Що освіта Рубрука була небуденна, свідчить таке місце із 47-ї глави його книги:

Деякі з них [монгольських прорицателів], і особливо головний, знають дещо з астрономії та передвіщають їм [монголам] затемнення сонця й місяця.

Той, хто виписав такий атестат, сам мусив мати неабиякі знання з астрономії.

Окрім того, Рубрук мав значні знання з медицини. Хоча сам він лікарською практикою не займався, він цікавився тим, якими засобами лікують інші, міркував про властивості ревеню і так оцінював китайських лікарів:

[Китайські] медики дуже добре знають дію трав і прекрасно міркують про пульс, а сечогінних засобів вони не вживають, та й взагалі про сечу нічого не знають (гл. 28).

Щоб дати таку оцінку, Рубрук мусив сам знати, що таке пульс та сеча.

Флот французьких хрестоносців

Флот французьких хрестоносців пливе у похід. В центрі – король Людовік 9-й з німбом святого над головою.

…17 листопада 1248 р. (за іншими даними – у вересні 1248 р., мабуть, помилка) флот хрестоносців доплив до Кіпра, де зробив тривалу зупинку. Тут військо провело цілу зиму, поки король збирав відомості про політичну ситуацію і виробляв план подальшої кампанії. Латинська імперія (з центром у Константинополі) запрошувала його воювати проти грецької Нікейської імперії; антіохійський князь та рицарі-храмовники пропонували війну проти мусульман в Сірії.

Доводиться читати, що Людовік хотів завоювати Єгипет, щоб мати продовольчу базу для подальшого наступу на Палестину і відвоювання Єрусалиму. Не думаю, щоб такий план міг серйозно розглядатись. Для окупації Єгипту і встановлення контролю над ним до такої міри, щоб отримувати звідти постачання і вивести більшу частину війська на подальшу війну, ніяких хрестоносних сил не вистачило б, і французи не могли цього не розуміти. На мою думку, стратегічний план походу повторював план шостого хрестового походу (1228 – 1229 рр.), під час якого імператор Фрідріх 2-й однією тільки демонстрацією своєї сили, без реальних битв, змусив єгипетського султана уступити Єрусалим.

Отже, я думаю, що Людовік збирався висадитись у Єгипті, щоб зашахувати його столицю – Каїр, змусити ворога до генеральної битви (яка, звичайно, уявлялась переможною для хрестоносців) і нав’язати мир, який би включав територіальні поступки в Палестині. Цей план не можна не визнати раціональним. Адже всі успіхи в облозі периферійних фортець і здобутті периферійних територій без поразки ворожої польової армії були б ефемерними.

…Фрідріх – автор цієї стратегії – на той час сидів у Палермо, махав на французький флот шапкою і говорив: «Давай, давай!», а сам не без цікавості спостерігав, як то впорається плагіатор з поставленим перед ним завданням (ну, це сцена з ненаписаного історичного роману…)

6 червня 1249 р. хрестоносці здобули Дамієтту, гарнізон якої просто втік перед нападом. Їм залишалось пройти (або проплисти вгору Нілом) до Каїра 240 кілометрів, або десять денних переходів.

І тут трапилось несподіване. Перша перемога, замість того щоб скріпити бойовий дух війська, здеморалізувала його. Вояки розпиячились і розлінувались. Вони вже нікуди не хотіли йти далі з Дамієтти, хоча час працював проти них і з кожним днем затримки дія фактору раптовості вивітрювалась, а єгиптяни отримували час для мобілізації. Доводиться читати, що така дивна поведінка була зумовлена розливом Ніла, який хрестоносці не могли подолати. Неважко зрозуміти, що для війська, котре успішно пропливло 3 000 км від Франції до Кіпра і потім ще 400 км від Кіпра до дельти Ніла, розлив нільського рукава в 1 або 2 км завширшки становив справді непереборну перешкоду.

Битва при Ель-Мансурі

Ліворуч – битва при Ель-Мансурі. Праворуч – король Людовік 9-й та Ізембар ле Ку.

20 листопада 1249 р. вони вирушили далі і за 4 тижні, не зустрічаючи жодного опору, переможно пройшли 90 км. Коли французи дійшли до каналу Ашмум (нині він зветься Ес-Сагір), на його південному березі було зосереджене єгипетське військо під командуванням мамлюцьких генералів Фарс ад-Діна Актаі та Бейбарса аль-Бундукдарі (1223 – 1277). Кінець грудня 1249 і січень 1250 року пройшли у безуспішних спробах форсувати канал. Нарешті 8 лютого 1250 р. французам вдалося переправити частину сил через канал. Авангард під командуванням брата короля, графа Роберта д’Артуа, захопився першим успіхом і почав переслідування. Правдоподібно припускають, що він сам хотів здобути всю славу переможця. Бейбарс наказав відкрити ворота фортеці Ель-Мансура і панцирна кіннота загналась на її вулиці. Єгиптяни контратакували і знищили цей загін; його необачний командир загинув. Цей був перший переможний бій Бейбарса, славного полководця і майбутнього султана Єгипту.

Тепер про продовження наступу не було що думати; але король замість відступу наказав боронити табір і запропонував новому султану Тураншаху обміняти Дамієтту на Єрусалим та деякі території в Сірії. Султан, природно, відмовив. Вночі на 5 квітня 1250 р. хрестоносці почали відступати до Дамієтти. О, тут вони були значно прудкіші і за один день добігли до селища Фарискур (за 60 км від Ель-Мансури і 30 км від Дамієтти). Єгипетське військо неухильно їх переслідувало і 6 квітня 1250 року зробило сильний напад, зім’яло французький табір і захопило у полон короля, його братів – Шарля Анжуйського та Альфонса де Пуатьє та багато рицарів. Хрестоносна армія перестала існувати.

Король зобов’язався сплатити величезний викуп (800 тис. золотих динарів), здати Дамієтту єгиптянам і не повертатись до Єгипту. Остання умова згадувалась у глумливій пісні, складеній Джамал ад-Діном ібн-Матрухом: «Якщо король знову спробує воювати, то хай знай, що його в’язниця повністю готова та й кайдани, у які його заковували, теж не заіржавіли». Отож Людовік,

Зібравши деяких троянців,

Обсмалених як гиря ланців,

8 травня 1250 р. відплив з Єгипту до Акри у Палестині, де перебував до 1254 року, сподіваючись на прибуття нових хрестоносців.

…А Фрідріх у своєму Палермо, одержавши новини з фронту, мабуть, сказав: «Не до того професора звернулись. Що німцю добре – то французу смерть» (ще сцена з того ж роману…) Фрідріх помер 13 грудня 1250 р. і, безсумнівно, встиг одержати повну інформацію про крах французького походу. Зрештою, ми самі бачили, що той, кого папська атестаційна комісія виключила з лав католицької церкви за погану поведінку й невиконання розпоряджень адміністрації, осягнув певного успіху, а той, хто ні на йоту не відступав від папських велінь – зазнав найбільшої поразки, яку тільки можна собі уявити.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2521

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.