Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Гійом де Рубрук / Політичні обставини поїздки

Гійом де Рубрук

Політичні обставини поїздки

Микола Жарких

Звіт Лонжюмо повністю знищив несторіанську інтригу і, здавалось, вніс ясність у політичну ситуацію: монголи є ворогами католиків і прагнуть їх підкорити. Але разом з цією тверезою інформацією Лонжюмо наговорив королю і багато казок, зокрема, про боротьбу Чингіз-хана з пресвітером Іоаном і про 800 похідних християнських каплиць на возах, які буцімто слідують за ставкою хана. З цього почалася нова інтрига, вже чисто католицька: якщо монголи ще не є християнами, то їх можна навернути на християнство і у такий спосіб підпорядкувати своєму політичному впливу.

На цьому місці варто зауважити, що не самі тільки християни вірили у можливість обернути монголів у свою віру. Такі самі політичні надії зафіксував в той час персидський історик Джузджані, який перебував у Делі (Індія) і в 1259 – 1260 рр. написав «Насирові розряди» (всесвітню історію). В ній він багато уваги приділив монголам і жадібно нотував кожен факт і кожну чутку про прихильність монголів до ісламу. він покладав на царевича Берке:

Усе військо його складалось із 30 000 мусульман і у війську його була встановлена п’ятнична молитва. Люди, які заслуговують на довір’я, кажуть, що в усьому його війську встановлено такий порядок: кожен вершник повинен мати при собі молитовний коврик з тим, щоб коли прийде час намазу, зайнятись творенням його.

На виконавця свого плану король обрав Рубрука. Він мав їхати до монголів не як посол короля, а як мандрівний проповідник, який хоче привітати християн-Чингізидів і проповідувати християнську віру серед монголів. Звичайно, така мотивація поїздки була секретом Полішинеля і дуже слабо маскувала її дійсну мету – провести дипломатичний зондаж, тобто з’ясувати ставлення монголів до певних політичних ідей, не накладаючи на себе ніяких зобов’язань. Першим Рубрук мав відвідати сина Бату Сартака і з’ясувати, чи дійсно він – християнин, як продовжував вірити король. До Сартака була адресована і рекомендаційна грамота короля, яку віз з собою Рубрук.

Сучасний вид Акри

Десь навесні 1252 р. (точна дата невідома) Рубрук з кількома товаришами відплив з Акри (Палестина) до Константинополя (на той час – столиці католицької Латинської імперії). Тут посольство з невідомої причини монялось мало не рік, і тільки 7 травня 1253 р. відпливло далі.

21 травня 1253 року Рубрук висадився в Судаку (в Криму) і ступив на землю, підвладну монголам. Перший же монгол, якому Рубрук почав пояснювати, хто він такий і куди їде, запитав його: «Так ви – посол?» Рубрук, відповідно до узятої на себе ролі, заперечував як міг, але при кожній наступній зустрічі все повторювалось знову. Логіка монголів була проста: якщо іноземець їде до хана, він – посол; а якщо він – посол, то їде, щоб укласти мир; а мир монголи розуміли завжди однаково: іноземний державець мав визнати зверхність монгольського хана над собою і сплачувати йому данину.

1 серпня 1253 р. його приймав царевич Сартак, син Бату (його ставка знаходилась у міжріччі Дона і Волги). Після пояснень Рубрука, що він – не посол і читання грамоти короля Сартак дав відповідь, що він не може на свою руку дозволити Рубруку залишитись у своїй ставці і проповідувати християнство, але віддає цю справу на розсуд свого батька – Бату.

Прийом у Сартака приніс Рубруку гірке розчарування: він переконався, що Сартак – ніякий не християнин, а тільки любить пити кумис і пригощати ним християн (коли вони траплялись). Але коли його називали християнином, він сердився і говорив: «Я не християнин, а монгол». Вся його прихильність до християнства скінчилась на тому, що він взяв собі дорогоцінний Псалтир, розкішно ілюмінований золоченими мініатюрами, який дала Рубруку «пані королева».

…Хто була ця «пані королева»? У своїй книзі Н.П.Шастіна пише:

Рубрук був близький до короля Людовіка 9-го та його матері Бланки Кастільської, котра була однією з найосвіченіших жінок свого часу. Про цю близькість до королівської родини свідчить хоча б те, що Рубрук кілька разів згадував подарований йому королевою Маргаритою псалтир з чудовими мініатюрами (с. 15)

Тобто коментатор коливається між Бланкою Кастільською (1188 – 1252) – матір’ю Людовіка 9-го і Маргаритою Прованською (1221 – 1295) – його дружиною. Але якщо близькість Рубрука до Маргарити обґрунтовується згадкою про Псалтир, то звідки випливає близькість до Бланки?

Рубрук супроводжував короля у виправі на Єгипет; достовірно відомо, що він перебував у Дамієтті (див. нижче розділ «Французькі реалії»). Де він перебував під час походу на Каїр – невідомо. Якби я писав історичний роман, я б залишив його у Дамієтті при вагітній королеві Маргариті і дав би йому якусь поважну роль. Наприклад, під час паніки після поразок Маргарита наказала йому зупинити втікачів, і він, узявши дорогоцінний псалтир як вірчу грамоту королеви, зупинив кораблі хоробрих генуезців (або відважних венеціанців) для організованої евакуації. Отут він і дістав цей псалтир як нагороду…

Звичайно, могло бути і так, що цей Псалтир він дістав уже в Акрі під час підготовки до поїздки. Одним словом, я схиляюсь до думки, що ця книга належала Маргариті, а не Бланці (слід звернути увагу, що Бланка померла ще перед від’їздом Рубрука, і якби він думав про неї, то написав би «покійна пані королева»; оскільки цього нема, то це – додатковий штришок на користь Маргарити. Але як кожен аргумент ab silencio, він дуже слабкий).

Рубрук переправився через Волгу і через 9 днів потрапив у ставку Бату. Його звично називають «золотоординським ханом», але слід пам’ятати, що хан – це імператор, правитель незалежної держави. Бату в історії з Рубруком повів себе не як незалежний володар, а як зразковий вірнопідданий, губернатор області: він передав справу на волю хана Мунке.

За той відносно недовгий час, проведений в європейській частині Монгольської імперії, Рубрук з’ясував, що проповідь католицтва серед татар наштовхнулась на несподіване утруднення: руські, греки і алани – православні християни, які вже жили серед татар – були переконані, що той, хто п’є кумис, не зможе спасти душу; обряд розгрішення від невільного пиття кумису виглядав так, неначе людина наново наверталась до християнства. Оскільки жити татарським трибом життя і не пити кумис було неможливо, проповідь Рубрука не могла мати успіху. Хоча сам він зовсім не вважав кумис за якийсь гріх, він нікого не міг переконати, і через цей звичай католицизм не мав шансів утвердитись у західній частині Монгольської держави, де було багато православних.

Вже у ставці Сартака Рубрук зустрівся з досить численною корпорацією несторіан, представники якої займали високі посади при дворі. Чим далі він їхав на схід, тим більше зустрічав несторіан. І в кочовій ставці Мунке, і в Каракорумі він побачив досить організовані несторіанські громади, які вели боротьбу за вплив при дворі з громадами мусульман та буддистів. Рубрук зі своїм католицизмом був уже четвертим у цій черзі претендентів на вплив. Хоча він мав декілька зустрічей з Мунке і навіть взяв участь у богословському диспуті, організованому за наказом хана, жодного інтересу до католицької віри хан не виявив.

Прохання Рубрука залишитись на довший час при ставці хана навіть не розглядалось: йому була передана воля хана, щоб він їхав назад. Під час прийому повторилась уже відома історія: Рубрука запитували, від якого короля він є послом і чи не хоче той король визнати зверхність хана. Рубрук знову і знову пояснював, але коли дійшло до укладання листа від Мунке до Людовіка, то в ній Рубрук все одно був поіменований послом (він спеціально допоминався, щоб це місце листа змінили). Суть листа Мунке була та сама, що й інших листів монгольських ханів до європейських володарів: або підкоряйтесь нашій ханській владі, або ми підемо на вас війною.

Отож, хоча Рубрук формально не був послом, але відповідь, яку він привіз, була дипломатичною заявою.

Добре розглянувшись в обставинах при монгольському дворі, Рубрук прийшов до рішучого висновку, що всякі спроби проповіді католицизму тут є марними: по-перше, через те, що монголи не були примітивними язичниками, а мали свою власну релігію, досить багату теоретичним змістом; по-друге, через те, що вплив несторіанської, мусульманської та буддійської громад при дворі далеко перевищував усі можливості католиків.

На зворотному шляху, перебуваючи в місті Ані у Вірменії, Рубрук зустрів місію у складі п’яти ченців-домініканців, які мали листи від римського папи до Сартака та Мунке. Вони збирались проповідувати католицтво серед татар, але Рубрук детально пояснив їм безвиглядність цієї справи. Під впливом його відомостей місія змінила свої плани.

Коли Рубрук доїхав до Палестини, від дізнався, що король уже повернувся до Франції. Провінціал ордену францисканців з невідомих нам причин не дозволив йому їхати до Франції, щоб особисто звітувати про поїздку. З його наказу Рубрук мав залишився в Акрі. Тому він склав письмовий звіт для короля, який ми тепер вивчаємо. Так не названий Рубруком провінціал прислужився до появи дорогоцінного історичного джерела.

Новий англійський переклад Петера Джексона (1990) містить істотну поправку: Рубрук пише про свого супутника Госсета, що він «є тим, що привіз листа [королю]». Давніший англійський переклад В.Рокхіла (1900) та російський переклад О.Малеїна (1911, 1957) подають: «той, що віз подарунки [Сартаку]». Якщо прийняти цю поправку, ми маємо вказівку на посланця від Рубрука до короля.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1909

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.