Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Гійом де Рубрук / Епілог

Гійом де Рубрук

Епілог

Микола Жарких

Політичні підсумки поїздки Рубрука були вкрай невтішними. Монголи не тільки не мали наміру приймати християнство з рук латинських священиків, але з гордістю заявляли: «Ми не християни, а монголи». Вони не тільки не поспішали упасти до ніг римського папи, але навпаки, цілком недвозначно вимагали покори від католицьких володарів. Надії просвітити їх хрестом не було жодної, і Рубрук радив більше покладатись на «просвіту мечем»:

Якби мені дозволили, я почав би наскільки в мене вистачило сил по всьому світу проповідувати війну проти них (гл. 31).

І якби татари дізнались, що великий священик, тобто папа, піднімає проти них хрестовий похід, вони всі утекли б у свої пустелі (гл. 15).

Монголи зі свого боку добре знали, що з католиками їм доведеться воювати скрізь, де б тільки їх війська не зустрілись. Монголи розуміли, що внаслідок винятковості їхньої власної релігії ніякі політичні союзи на конфесійному принципі для них неможливі, і завжди покладались виключно на власну зброю.

Як же тоді оцінити концепцію «жовтого хрестового походу»? Енергійним пропагандистом її був Лев Гумільов, а слідом за ним її почали популяризувати і євразійці різних родів зброї – як у діагоналевих галіфе, так і у цивільному, і навіть звичайні «євразійці в євразійському».

Ця концепція полягає в наступних тезах:

1. Монгольські походи планувались християнами-несторіанами, монгольські війська складались переважно (або в значній мірі) з тих же християн-несторіан.

2. Похід Хулагу в Іран мав спеціальну мету – знищити ісламські держави і подати руку братньої християнської допомоги хрестоносцям у Палестині.

3. Цей похід в разі його успіху відкривав перспективу утворення єдиної християнської держави, яка б тягнулась від Атлантичного океану аж до Тихого, і перспективу безборонного поширення католицизму – до того ж Тихого океану.

4. Монголи 13 ст. були принципово миролюбним народом, а всі їхні війни мали причиною поганих сусідів, котрі ніяк не давали монголам спокійно пасти свої вівці на просторах між Алтаєм та Хінганом.

Співставлення цієї концепції з даними Рубрука дозволяє оцінити її як фантастику без найменших рис науковості. З книги Рубрука випливає наступне:

1. Політичне керівництво в Монгольській імперії було прерогативою (виключним правом) царевичів-Чингизидів на чолі з ханом. Жоден з них не був не те що християнином, але навіть несторіанином – всі вони сповідували свою власну, монгольську генотеїстичну віру.

2. Розмови про вплив несторіан на монгольську політику були перебільшеним і викривленим відгомоном участі несторіан у розпиванні кумису при дворі. Вплив несторіан на державні справи не був значним; це видно хоча б з того, що монголи для своїх державних потреб прийняли уйгурське письмо, а не несторіанське (сирійське).

3. Кількість несторіан у Монголії не була великою, і жоден значний чисельний народ не був всуціль несторіанським. Тому й багато воїнів вони виставити не могли.

4. Несторіани самі не вважали себе за християн, і ніхто з християн не вважав їх за членів християнської спільноти.

5. Похід Хулагу був не більше «хрестовим», ніж походи Джебе 1220 – 1224 рр. чи Бату 1236 – 1242 рр. Ми не знаємо ні одного випадку, коли б монголи та їх противники починали обніматись на полі битви і приговорювати «Ми ж брати, християни! Одна у нас віра і правда єдина». В дійсності монголи – так само як і Рубрук – мало покладали надій на чудотворну силу хреста, а більше – на чудотворну силу меча.

6. Хрестоносці у Палестині, бачачи таких небажаних помічників, міркували, як би їм з-під мамлюцького дощу не потрапити під монгольську ринву, і не квапились цілувати пантофлю багдадського патріарха несторіан. Ніякого ґрунту для політичного союзу католиків з монголами не було.

7. Ідея політики монголів у 13 ст. полягала у веденні наступальних (агресивних, загарбницьких) війн на всіх фронтах, – аж поки цей наступ не стикався з потужним опором. Розвідка боєм, проведена Бату в 1241 – 1242 рр. у Польщі, Чехії, Угорщині, показала, що ресурси опору західної Європи дуже великі і завоювання на цьому фронті не виправдовують прикладених зусиль. Аналогічно розвідувальний похід Кит-Буки у Палестину в 1260 р. показав, що мамлюки не дадуть себе легко перебити:

знають несторіани

і французькії пани

мамелюцькії наші шаблі!

Що ж до поганих сусідів, то ні хорватські бани чи угорські королі, ні вірменські царі чи багдадські халіфи, ні конійські турецькі султани, ніже сам галицький князь Данило Романович не могли загрожувати життєвим центрам монголів з тієї простої причини, що вони не могли до цих центрів (у Монголії) домарширувати. Як монголи примудрялись перекидати великі війська через порожні степи Гобі, Сіньцзяну і Казахстану – залишається таємницею (know-how) монгольських полководців. Жоден інший полководець того часу такого уміння не доказав.

Екскурсія Рубрука по Закавказзю і Малій Азії (із візитами у столиці Конійського султанату та Кілікійського царства) дала йому матеріал для плану нового хрестового походу. Викладу цього плану присвячена вся остання, 53-я глава книги. Вести загарбницькі війни, на думку Рубрука, було легко:

За Русією, на північ знаходиться Прусія, котру всю нещодавно підкорили брати Тевтонського ордену. Звичайно, вони легко підкорили б Русію, якби тільки узялись за це (гл. 31).

Нам після смачного обіду

Завжди ввижаються побіди

– писав у свій час (за 80 років до Рубрука) його співвітчизник Кретьєн де Труа. Такі заманливі перспективи ввижались и Рубруку. Пам’ятаючи, що король дав чесне християнське слово не воювати проти Єгипту (власне, на територіях, де б він міг зустріти мамлюків), Рубрук пропонував королю підняти новий хрестовий похід на допомогу Латинській імперії в Константинополі (як ми пам’ятаємо, такий план існував уже в 1249 р.). Похід мав бути спрямований проти «схизматиків» – Болгарського царства та Нікейської імперії. Після їх підкорення варто було зайнятись завоюванням Конійського султанату і «надати допомогу» (підкорити?) Кілікійській Вірменії.

Римські папи на той час (в 1250-х роках) час від часу закликали до хрестових походів то проти «татар і схизматиків», то проти «схизматиків і татар». Різниця істотна – адже кожен адміністратор знає: те, що стоїть після «і», ніколи не буде виконано. Рубрук краще ніж будь-хто в Європі розумів, що похід проти татар – це порожній звук, що він неможливий з чисто географічних причин, а от схизматики – це більш реально.

Зрозумів це і Данило Галицький, котрий протягом певного часу агітував папу за такий похід. Він зрозумів, що до татар оці хрестоносні вояки все одно не доберуться і нічого їм не зроблять, а от його князівство можуть захопити так само як Константинополь у 1204 р. На щастя для Данила, до такого походу не дійшло, і династія Романовичів не поділила долі династії Ангелів.

Послання Рубрука до короля було закінчене і відіслане, і з ним припиняються наші звістки про автора. Останній достовірний факт з його біографії – перебування у францисканському кляшторі в Акрі (1255 р.). Пізніше Рубрук таки повернувся до Франції і, мабуть, знову зайняв якесь місце при дворі короля.

Англійський вчений Роджер Бекон (бл. 1214 – бл. 1292) у своєму «Великому творі» (Opus Majus) писав, що зустрічався з Рубруком в Парижі, уважно переглянув книгу Рубрука та використав її дані з географії Азії у своєму творі.

Коли це могло бути?

Бекон, так само як і Рубрук, належав до ордену францисканців. В його біографії був період (1257 – 1265 рр.), коли генерал ордену заборонив йому викладати в Оксфорді та віддав його під нагляд до кляштору в Парижі. Коли це так, то ліпшої нагоди для знайомства з Рубруком не могло бути – адже вони щодня зустрічались за спільною молитвою і трапезою.

В 1265 р. новий папа Климент 4-й наказав звільнити Бекона, і в 1267 р. він надіслав папі свій «Opus Majus». Отже, його знайомство з Рубруком сталось до 1267 року (а найпевніше, в 1257 – 1265 рр.).

Де й коли Рубрук помер і був похований – ніяких вказівок не збереглось, а припущення дослідників, як ми бачили вище, вельми суперечливі. Ми можемо констатувати, що це залишається невідомим.

В селі Рубрук у Франції нині діє музей найвидатнішого уродженця цього поселення. І цей музей залюбки відвідують делегації з Монголії. Плани хрестових походів здані до архіву, а ім’я мандрівника і письменника сприяє взаєморозумінню людей з різних кінців земної кулі.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1068

Модифіковано : 11.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.