Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Павло Халебський / Вивчення опису

Павло Халебський

Вивчення опису

М.І.Жарких

Вивчення опису подорожі Макарія почалось в 2 чверті 19 ст. Одразу після того, як куплений Гільфордом рукопис потрапив до Лондона, Ф.Бельфур почав його перекладати англійською мовою. Цей переклад був надрукований в 1829 – 1836 роках. Перекладач поробив певні скорочення, зокрема, малозрозумілих для нього подробиць православного релігійного побуту (так, був виключений опис Успенського собору Києво-Печерської лаври). Подекуди ці скорочені місця відзначені в тексті, а подекуди – ні. В кінці 19 ст. було з’ясовано, що в цьому списку (і, відповідно, в перекладі) була лакуна, яка припадала на опис соборів Московського Кремля.

На цьому першому етапі дослідники користувались виключно цим англійським перекладом. В 1836 р. у журналі «Библиотека для чтения» (№ 3 – 4) П.С.Савельєв надрукував виклад опису на підставі першого тому перекладу. В 1872 – 1873 роках опис Києва був надрукований в «Киевских епархиальных ведомостях».

В 1874 році опис Києва був надрукований у «Сборнике материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей», підготованому київською Тимчасовою комісією для розбору давніх актів. Редактором 2-го відділу збірника, де вміщено уривок, був професор Київської духовної академії П.О.Терновський. Текст опису складається з двох частин. Перша, мабуть, є передруком з «Киевских епархиальных ведомостей» (хоча це виразно не зазначено, а сам я не мав нагоди перевірити співвідношення текстів); перекладач цієї частини лишився невідомим. Друга частина перекладена М.П.Дашкевичем.

Цей переклад, завдяки тому, що він був уміщений в окремому книжковому виданні, до того ж досить поширеному, набув надзвичайного розголосу і дуже часто використовувався. Разом з цим перекладом поширювалась і помилка: опис помилково датований 1653 роком.

Павло був у Києві двічі – в 1654 і 1656 роках; перша частина опису стосується візиту 1654 року, а друга – 1656 року. Отже, сучасні дослідники мусять пильнувати, щоб не поширювати далі цю помилку.

Наступні російські публікації – переклад початку опису, виконаний Д.Благово (1875 р.); огляд мандрівки Макарія, написаний Аболенським (1876 р.)

Переклад Бельфура вважався настільки цінним, що з нього в Московському головному архіві Міністерства закордонних справ було зроблено повний російський переклад, рукопис якого використовувався в архіві.

На цей період припадає зацікавлення описом в Румунії. Так, в 1862 р. Негруцці опублікував фрагменти опису, перекладаючи з російської статті П.Савельєва; Б.П.Хиджеу (1865 р.) та Чоран (1900 р.) робили свої переклади з видання Бельфура.

На цей же період припадає виявлення (і виготовлення на замовлення) нових списків опису, що закладало базу наступних досліджень.

Другий період досліджень розпочався в кінці 19 ст., коли професор Лазаревського інституту східних мов (Москва) Георгій Абрамович Муркос (1846-1911) виконав повний російський переклад і опублікував його в «Чтениях императорского общества истории и древностей российских» (1896 – 1900 рр.) та у вигляді окремих відбиток. Слід знати, що цей переклад є зведеним: більшість тексту перекладена з арабської мови за списком МГАМИД, а ті частини, яких бракувало в цьому списку, перекладено з Бельфура. Зокрема, з перекладу Бельфура перекладено початкові та кінцеві розділи опису (розділи 1 – 16 з книги 1 – до виїзду з Константинополя; розділи 16 – 18 з книги 12 – починаючи з від’їзду з Москви до прибуття у Рашків; розділи 7 – 12 з книги 14 і вся книга 15 – починаючи з останнього візиту до Бухареста).

Після цього важливі статті про опис опублікували професори Лазаревського інституту Агатангел Кримський та Андрій Олесницький.

Переклад Г.А.Муркоса викликав значне зацікавлення твором Павла. В 1898 році петербурзький видавець П.П.Сойкін, не чекаючи закінчення друку перекладу в ЧОИДР, випустив окремою книгою витяги з надрукованих частин, що, безумовно, сприяло популяризації твору.

Центром досліджень у цей період виступає Москва; якісний, легко доступний (завдяки друку в Росії та російській мові) переклад Муркоса майже повністю витіснив з дослідницької практики рідкісну книгу Бельфура. Основним досягненням цього періоду стало широке впровадження даного джерела у дослідження історії Росії та України – тих країн, яких стосується більша частина тексту. Г.А.Муркос мав намір доопрацювати свій переклад і видати його разом з арабським текстом; але цей намір залишився не реалізованим.

Третій період досліджень розпочався після першої світової війни і тягнеться, на нашу думку, до нашого часу. Він характеризується занепадом фундаментальних досліджень, поширенням їх географії та регіоналізацією.

Найбільшим досягненням цього періоду слід визнати працю румунського арабіста Базиля Раду, який дослідив паризький рукопис опису і підготував його арабський текст та французький переклад. Ця праця була надрукована у трьох зошитах «Східної патрології» в Парижі в 1930 – 1950 роках.

Але ця велика праця лишилась якимось фатальним неужитком. В час, коли вона друкувалась, імперія зла під назвою «Радянський Союз» відгородилась від решти світу залізною завісою, і всі наукові контакти вчених СРСР з цивілізованим світом були обірвані. Не думаю, що комуністи були охочі передплачувати за казьонний кошт книги під назвою «Патрологія» і поширювати отаку «релігійну літературу». Таким чином, вчені тих країн, які найбільше потребували цього видання, були відрізані від цього джерела інформації, і не мали ніякої змоги користатись з нього у своїх дослідженнях. На географічний і мовний бар’єри на шляху цього видання наклався ще бар’єр політичний. Навіть такий фахівець як Крачковський у своїй статті 1949 року згадує лише про перший випуск праці Б.Раду, хоча на той час уже був випущений другий випуск і готувався третій.

З українських вчених з цією працею ознайомився лише Я.Полотнюк, який високо оцінив її науковий рівень, і разом з тим зазначив, що вона містить тільки фрагменти опису: «тільки мала частина тексту паризького рукопису була нам доступна через видання Б. Раду» (1990 р.) – що знову становить загадку, який же обсяг цього паризького видання.

Європейські вчені, для котрих це видання було приступнішим, також не проявляли особливої активності у його використанні (принаймні Google дає дуже мало фактів цитування).

Розширення географії студій над твором Павла виявилось у появі низки перекладів української та польською мовами, які друкувались в Україні та Польщі. Окрім перекладів, друкувались також статті оглядового та джерелознавчого характеру. Регіоналізація досліджень виявилась у тому, що з усього великого опису дослідників цікавив передусім опис України.

Такий підхід, з одного боку, сприяв популяризації відомостей Павла, широкому впровадженню їх в освітню та дослідницьку практику; з другого боку, з погляду методики історичних досліджень це був певний крок назад у порівнянні з 2-м періодом, бо для з’ясування цілої низки чисто регіональних питань треба розглядати широку перспективу опису в цілому.

Наприклад, щоб відповісти на запитання про достовірність українських реалій опису Павла, треба визначити міру нашої довіри до опису в цілому; а для цього дослідник мусить спиратись на повне видання і не може обмежитись витягами, приступними в українських перекладах.

Отже, визнаючи за роботами регіоналістичного плану причинкову вартість (ці причинки і спостереження слід обов’язково врахувати в подальшій роботі), я не бачу капітальних зрушень у дослідженні теми в цілому.

Я не маю інформації про аналогічні регіональні студії над описом Павла в Росії, Молдавії та Румунії, хоча для історії цих країн він є не менш важливим, ніж для історії України. Особливо прикро, що невідомими в Україні лишаються роботи румунських дослідників: хоча географічно Україна межує з Румунією, в культурному плані ми живемо неначе на різних планетах.

Завданнями фундаментального дослідження твору Павла, на нашу думку, є:

– з’ясування співвідношення текстів збережених списків, їх походження і поділу на редакції;

– цифрова публікація усіх списків у мережі Інтернет;

– реконструкція найповнішого тексту джерела із заповненням максимального числа лакун;

– зведене критичне видання арабського тексту за всіма доступними списками;

– підготовка нових наукових перекладів на основі цього критичного видання;

Ці завдання (за винятком Інтернету) загалом повторюють пункти, сформульовані Я.Полотнюком в 1971 р. І за минулі безмаль 40 років вони не втратили актуальності.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2021

Модифіковано : 4.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.