Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Літопис / Ув’язнення уніатів, 1622 р.

Терехтемирів

Літопис

Ув’язнення уніатів, 1622 р.

Микола Жарких

Козаки схопили в Києві 4 духовних-уніатів і тримали їх в ув’язненні у Терехтемирові (серпень – листопад 1622 р.). Про це ми маємо три документальних свідчення – з 1623, 1626 і 1632 років.

(1) 1623 р., 14 (24) лютого. Лист Й.В.Рутського

Josephi Rutscii metropolitae russiae ad p. Adrianum Podbereski ordinis sancti Basilii m. epistolae de comitiis anni 1623.

Ex comitiis Varsaviensibus vobis scribo; ideoque quid agatur Varsaviae, praesertim in causa nostra, significo. Taliter schismatici parabant sepro his comitiis, ut Unionis sanctae memoriam funditus delere exhoc regno possent, et si hoc non possent, nos ad minimum auctoritate comitiorum de sedibus nostris deponerent et bona ecclesiastica nobis auferrent. Conclusum id fuit in frequentissimo conventu Cosacorum in campestribus Kioviae; quodut facilius obtinerent, regem et primates omni genere obsequiorum demereri studebant.

Sors bona nostra fuit quod patres et fratres nostros de quibus vobis scripseramus, martyrio esse affectos, non statim occiderent, quod modo vehementer dolent, sed miserint ad monasterium suum Terechtimirum, ubi octo septimanis in frigore (nihil nam dum rapti sunt supra se pro frigore hahebant) fame et siti itemque compedibus ferreis vincti detinebantur.

Sed quia serenissimus Rex et alii proceres regni moti indignitate hujus facti, comminatorias litteras ad ipsos scripserunt; quod ut promptius facerent proceres quidam spem ipsis fecerunt, ipsos omnia quae vellent in istis comitiis obtenturos.

In spem ergo comitiorum, plane sub ipsa comitia, patres nostros dimiserunt data tali admtinatu illo comparerent, quod Patri Ignatio aegerrime persuaserunt. Liberatus enim e manibus eorum nullo modo Chiovia exire volebat, nisi praevia obedientia quae Chioviam miserat ut eumdem revocaret; alias paratum se esse potius mori. Sed quia P. Alexander erat superior ipsorura, usus discretione, quae necessaria in talibus est, coegit omnino ipsum discedere; in gratiam tamen ipsius supellectiiem ecclesiasticam et bibliotheculam quam secum tulerant pro residentia, reliquit Ovruciae, triginta milliaribus Chiovia, sperans se ibi residentiam habiturum, et inde successu temporis Chioviam rediturum: tam alte animo ipsius inhaesit ista missio. Nunc distributi sunt per diversa monasteria, ut vires debilitatas reficiant, et pedes a compedibus tumentes et saucios sanent. P. autem Alexander qualibet nocte habet febrim; conqueritur vehementer se non fuisse dignum corona martyrii.

Ex omnibus ergo locis schismaticorum venerunt huc primarii tam ecclesiastici quam seculares: non jam amplius O uspoxoienie Religii greexiey petentes, prout alias facere consueverant; sed magna cum praesumptione, ut nos e gradibus nostris deturbemur, et ipsi in illis collocentur postulantes et tanquam rem sibi promissam deposcentes. Additae sunt minae per Cosacos, qui huc ad comitia in legatione missi sunt; a quibus hoc principaliter regi, senatui et nuntiis terrestribus inculcatum est, Cosacos scilicet, nisi hoc concessum fuerit, seditionem facturos, et regno multum damnum illaturos. Submissae sunt interim huc ad comitia litterae ab episcopo Chioviensi, illos jam 100 chiliarchas elegisse et 100 000 Cosacorum, qui numerus est toti regno vehementer formidabilis, conscripsisse, quod confirmatum est etiam a meo Sakowski.

De reditu legati nostri, ducis Zbaraski cum pace jam confirmata spargunt multa, sed castellanus Cracoviensis frater ipsius, se nihil certi scire asseveravit.

Sed ut redeamus ad schismaticos, adhuc tumentes spe ambulant in magnis et mirabilibus; nos tamen quinem ipsorum, speramus certo nihil eos obtenturos; in quo nos onifirm diligentiam quae moraliter possibilis erat facimus, agenda hac de re cum omnibus ordinibus regni. Serenissimo Deus concedat multos annos; fere solus pugnat pro nobis. Jam hoc etiam coeperant cognoscere schismatici, et emiserunt aliquoties vocem desperationis cum indignatione, dicentes non tantum patribus nostris (qui nunc mecum quinqu sunt), sed et mihimetipsi dixit Drywinski: «Videmus nihil nos contra vos obtenturos vivente hoc rege: sed tempore interregni se omnibus viribus insurrecturos contra nos». Risimus ista, prout irridenda sunt. Deus enim concedet longam vitam Regi; crescet et numerus nostratum; non deerunt favores Sedis apostolicae, quae auctoritate sua permovebit hujus regni antistites: et caetera quae Deus sibi reservavit, auxilium scilicet suum sanctum. Ad summum feriae 2ae hebdomadae sequentis dabitur resolutio hujus puncti de religione nuntiis terrestribus, qui inter suas exorbitantias hoc etiam posuerunt: «quare non satisfieret constitutioni anni 1607 quod a nuntiis in gratiam schismaticorum est scriptum?»

Responsum est datum argute (quod fuit hodie apud me), quod scilicet a Rege et ab Unitis satisfactum fuerit illi constitutioni; a schismaticis autem non satisfactum, idque probatum evidenter. Promissa est ipsis commissio, ut pro certo loco et tempore conveniamus, et quaeramus modum pacificationis ad invicem, et postea in futuris comitiis videbitur, quid facto opus sit; interim autem constitutiones annorum 1607 et 1609 habeant suum robur, quae nobis hucusque nihil nocuerunt. Habetis ergo compendium comitiorum in causa religionis.

Datum Varsaviae, 24 februarii 1623. [Guépin A. Un apotre de l’Union des Eglises an 17 siecle : saint Josaphat et l’Eglise Gréko-slave en Pologne et en Russie. – Paris: 1898, t. 2, p. 551 – 553]

Переклад

Йосифа Рутського, митрополита руського, до о[тця] Адріяна Подберезького, Чину святого Василія В[еликого], лист про сейм року 1623.

Із сейму варшавського до вас пишу; й тому про те, як ведеться у Варшаві, особливо в нашій справі, повідомляю. Так-от схизматики готувалися з приводу цього сейму, щоб пам’ять про Унію святу вони могли цілком стерти з цього королівства, і якби цього не змогли, нас принаймні за рішенням сейму змістили би з наших посад і майно церковне в нас відібрали б. Зроблено такий підсумок було при велелюдному зібранні козаків у полях біля Києва [1], тому, щоб легше отримати, вони прагнули схилити на свій бік короля і примасів всілякого роду послухів.

Доля добра наша була в тому, що отців і братів наших, щодо яких ми вам було писали, які зазнали мучеництва, не одразу помирали, що дуже сильно страждають, але відправлять до монастиря їхнього в Терехтемирові, де протягом восьми седмиць у холоді (нічого ж, поки були схоплені, більшого за холод не мали) – голодом і жагою скуті, а також в залізні кайдани заковані – утримувалися.

Але оскільки найсвітліший король і решта маґнатів королівства, підбурені ганебністю такого факту, листи з погрозами до них самих написали, що – щоб вони швидше зробили – деякі маґнати дали їм самим надію, [що] вони все, що б не схотіли, отримають на тому сеймі.

Отже, в надії на сейм, просто під сам сейм, [ті] отців наших відпустили, давши таке застереження: щоб ніколи вони ні в Києві, ні в усьому воєводстві тому [Київському] не з’являлися, про що з великими труднощами переконали о[тця] Ігнатія. Звільнившись же з їхніх рук, він жодним чином з Києва йти не хотів, хіба що колишня покірність, яка Київ покинула, нехай його ж покличе, інакше він був готовий скоріше померти. Але оскільки старшим серед них був о[тець] Александер, [він], виявивши розсудливість, яка у таких[, як він,] є необхідною, змусив повністю його відступити; однак із вдячності його церковне начиння і бібліотечку, яку зі мною вони прославили як обитель, залишив ув Овручі, за тридцять тисяч [?] від Києва, сподіваючись, що там буде мати обитель, і потім, з плином часу, повернеться до Києва. Так глибоко в його душу засіла ця місія. Тепер [отці та брати наші] були розподілені по різних монастирях, щоб втрачені сили поновили, і ноги, які набрякли від кайданів і поранені ними, лікували. О[тець] же Александер щоночі зазнає нападів лихоманки; він сильно нарікає, що не був гідним мученицького вінця.

З усіх, отже, місцевостей схизматів прийшли сюди вельможі як церковні, так і світські, вже більше не просячи О успокоеніи греческой релігіи, попри те, що звикли було чинити інакше, але вони – у великій самовпевненості, що нас позбавлять наших санів, і вони самі на них влаштуються, прагнучи і ніби вимагаючи те, що їм обіцялося. Додалися погрози з боку козаків, які сюди на сейм прислані були у посольстві; якими в тому були переконані в основному король, сенат і земські посли, козаків тих, звісно, які, якщо про те не буде домовлено, можуть бунт учинити; тим часом прислав сюди на сейм єпископ київський лист, аби вони ще 100 хіліархів [2] обрали і 100 000 козаків, така кількість є для всього королівства дуже страшною, занесли до реєстру, що підтвердив також мій Саковський.

Отож за рішенням сейму, не дочекавшись його закінчення, послані були до них посланці як від короля, так і від сенату й земських послів, суворо наказуючи, щоб кожен [з тих] повернувся додому, [щоб] за пороги Дніпра не ходили, хіба що 2000 [чоловік], [щоб] від набігів на володіння турків утримувалися. Якщо ж вони відмовляться те виконувати, всі сили королівства проти них вирушать, і розіб’ють їх наголову; а якщо підкоряться, залежно від того, як будуть підкоряться, комісарам, які зараз же на початку весни до них мають прийти і про все з ними домовитися; тобто в якій кількості вони зобов’язані були б служити Речі Посполитій і скільки жалування від неї могли б сподіватися. На їхні ж запити відповідь буде дана після закінчення сейму через їхніх посланців, що було б згідно зі справедливістю і законами королівства.

Про можливість повернення нашого посла, князя Збаразького, з уже підтвердженою мирною домовленістю багато [чуток] поширюють, але каштелян краківський, брат його самого, запевняє, що нічого не знає напевне.

Але повернімося до схизматиків, які, все ще сповнені надією, переходять до великих і дивних [справ]. Зрештою ми, які від початку сейму могли дізнаватися про його ж кінець, сподіваємося напевне, що вони нічого не приховуватимуть. В цьому ми всі зусилля, які з моральної точки зору було можливі, докладаємо для того, аби тут вести перемовини про це з усіма орденами королівства. Нехай найсвітлішому [королю] Бог дарує багато років – він ледь не єдиний, хто бореться за нас. Це вже навіть стало відомо схизматикам, і вони не раз кричали у відчаї з обуренням, кажучи не тільки отцям нашим (яких зі мною п’ятеро є), але і мені ж самому сказав Дривінський:

«Бачимо, що ми вас ніяк не переважимо, поки живий цей король, але в часи безкоролів’я ви всіма силами повстанете супроти нас».

Ми засміялися з такого, бо було смішно. Авжеж Бог дарує довге життя королю, зростає і кількість наших, буде сприяння Апостольського Престолу, який волею своєю спонукатиме верхи цього королівства; та інше, що Бог приберіг для себе, а саме поміч його священна. До кінця наступного другого дня седмиці [3] відбудеться розв’язання цього пункту про релігію земськими послами, які поміж своїх еґзорбітанцій [4] ще таке висловили: «чому він не задовольняє конституцію року 1607-го, що посланці написали на милість схизматиків?».

Відповідь була дана хитромудро (вона була сьогодні у мене), що, звісно, [написане] королем і уніатами задовольняє ту конституцію; а схизматиками – не задовольняє, й до того ж чітко визначене. Запропоновано було ними, щоб ми зібралися в певному місці у визначений час і шукали спосіб замирення з обох боків, а пізніше на майбутніх сеймах буде видно, навіщо це мало бути зроблене; а тим часом конституції років 1607 і 1609 мали б свою силу, вони доти нам не завдали ніякої шкоди. Отож, ви маєте короткий виклад про сейм в питанні релігії.

Дано у Варшаві, 24 лютого 1623 [року].

1. Тут в ориґіналі назва Києва має початковою «К», в інших місцях як ця назва, так і похідні від неї починаються з «ch». – Прим. перекл.

2. Воєначальників. Іноді chiliarchus могло бути відповідником до полковник. – Прим. перекл.

3. Тобто до кінця наступного понеділка. – Прим. перекл.

4. Еґзорбітанція – тут, мабуть, в значенні «вимога, побажання».

На цьому місці я хочу висловити щиру подяку Руслану Щербині, який переклав цей лист з латинської мови і подав примітки.

Згаданий у тексті попередній лист Рутського у справі ув’язнення ченців невідомий, але показує, що митрополит приділяв цій справі значну увагу.

(1) 1626 р. Лист Й.В.Рутського

В 1626 році уніатський митрополит Й.В.Рутський написав листа до Риму, де наш випадок описаний так:

Aby się służba Boża i msza święta tam się odprawowala, posłałem tamże w roku 1622 czterech zakonników s. Bazylego. W dzień narodzenia s. Panny, ci zakonnicy, odśpiewawszy mszą, szli do katedru dla odprawienia mszy swiętey, – kiedy ich kozacy chwytaią, wiążą, na nogi kładą kajdany, wrzucaią na lodzie i odwożą Dnieprzem do Trechtymirowa, gdzie iest kozacka forteca i gdzie przechowają oni swoie kosztowności.

Tam w więżeniu zamkniętych trzymali przez sześć tygodni, aż ich odesłali do swego wodza na miejsce jego rezydencyi, spuściwszy ich podobniesz Dnieprzem. Po odbytey naradzie wyprowadzano ich wolnych z więzienia, ale z zatrzezniem, aby oni, ani żaden unita nie pawaźył się przebywać w Kijowie i swey religii iawnie wyznawać [Rocznik Towarzystwa historyczno-literackiego w Paryżu. Rok 1868. Paryż 1869; передруковано в книзі: Голубев С.Т. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. – К.: 1883 г., т. 1, с. 495].

Переклад

Щоб служба божа і свята меса там [у Київській Софії] не переривалась, надіслали тоді ж у 1622 році чотирьох ченців ордену св. Василя. В день народження св. панни оці ченці, відспівавши месу, йшли до катедри для відправлення святої меси – коли їх козаки схопили, зв’язали, на ноги наклали кайдани, посадили у лодію і відвезли Дніпром до Терехтемирова, де є козацька фортеця і де вони переховують свої коштовності.

Там в ув’язненні замкнених тримали їх шість тижнів, а потім відіслали до свого вождя на місце його перебування, спустивши їх так само Дніпром. Після наради випущено їх вільними з ув’язнення, але із застереженням, щоб вони, ані жоден уніат не наважувались перебувати в Києві і свою релігію явно показувати.

Цей лист, слід здогадуватись, в оригінали був писаний латинською мовою, а надрукований в 1868 р. в польському перекладі. Контекст його написання нам не відомий – чому ця справа знову була піднята через 4 роки [я, звичайно, знаю про існування видання «Epistolae metropolitarum» і про те, що в 1-у томі містяться листи Й.В.Рутського, отже, може і цей лист там є. Так біда в тому, що дістати цю книгу неможливо – комусь бачиться, що на листи 17-го століття ще авторське право поширюється…]

Католики святкують Різдво богородиці 8 вересня за григоріанським календарем, тобто подія сталась 29 серпня (8 вересня) 1622 р.

Згадка про Терехтемирів не викликає підозріння, тим більше що далі Рутський писав про місце перебування вождя, ім’я котрого і назва місця лишились йому невідомими. Але довідка про Терехтемирів – «де є козацька фортеця і де вони переховують свої коштовності» – не є результатом особистих спостережень, а є, на мою думку, фіксацією загальноприйнятого в Речі посполитій уявлення (для читачів у Римі така довідка не була зайвою). Тому ці слова не слід приймати як незаперечний факт.

(2) 1632 р., літо. Supplementum sinopsis

На вересень 1632 р. був призначений елекційний сейм по смерті короля Сигізмунда 3-го. Для православних послів і взагалі учасників сейму Віленське православне братство надрукувало трактат «Supplementum sinopsis», в якому подано документи і міркування на користь православія.

Історія з київськими ченцями там описана так:

Czwarty uraz, pobranie gwałtowne cztyrech czerńcow z cerkwi ś. Sophiey, a to iakoby za instinctem naszych przełożonych w duchowieństwie, co że się inaczey działo, dowodziło się tego listem x. Rutskiego pisanym na seymik do powiatu Pińskiego z Nowogródka 26 nowembra anno Domini 1622, którego originał z podpisem ręki у pieczęcią iego mamy, w te formalia słowu:

“Trzy miesiąca temu, w dzień Narodzenia Panny Mariey, cztery braci zakonney, dwu kapłanów a dwu kleryków w Kiiowie, w cerkiew moią cathedralną ś. Sophiey, w ktorey у ia sam służywałem będąc w Kiiowie, у moi dotąd bez przekazy żadney służywali, gwałtownie wpadli, у tych cztyrech zakonników, liturgią ś. iuż odprawuiących, od ołtarza porwali, odzienie na nich rozerwali у wszytek sprzęt cerkiewny zabrali, samych kiiami, obuchami у czym kto miał pobili, przez miasto prowadzili, w turmie kozackiey osadzili у w nocy w Dnieprze potopili”.

To w iego liście; w liście zaś Iego M. xiedza biskupa Kiiowskiego, pisanym do ś. pamięci w Bogu zmarłego oyca Iowa Boreckiego Metropolity Kiiowskiego et c. z Fastowa tegoż roku, 17 die novembris, bo także originał ad manum mamy ten sens:

“Przez Iego M. pana Monastyrskiego у insze towarzystwo, Iego M. pan hetman у woysko Iego K. M. Zaporozskie, odesłać mi raczyli tych czerńcow uniatow, przypominaiąc wielką w tym mnie ofiarowaną łaskę W.М. у staranie, któreś czynić raczył gorące w eliberatij ich, za co ia wielce dziękuie W. M., memu M. Panu, na każdym placu; taką ludzkość W. M. przeciw nim, у łaskawe obeyście zalecić nie zaniecham”.

Co więtsza samego Alexandra Szkoldyckiego do tegoż w Bodze zmarłego I. M. oyca Metropolity iest ceduła u nas takowa:

“W Bodze Wielebny m. oycze Metropolita, Panie у dobrodzieiu moy miłościwy. Za przestrogę od niebezpieczeństwa, pokornie swemu M. P. dziękuie. Moy M. P. dawno byśmy iuż iachali, tylkoż po tym pogromieniu nie możemy się obeyrzeć, uniżenie proszę, iakoś W. M. z miłościwey łaski swey z gorszego razu staraniem swym nas wydzwignąć raczył, etc… у teraz radbym w. mego Pana nawiedział, a przy oddaniu pokłonu mego, za tak wielkie dobrodzieystwa podziękował, ale mi trudno. Zatym niegodne modlitwy moie w miłościwą łaskę W. M. oddaie. Z gospody w dzień ofiarowania Panny Mariey, roku 1622, W. M. mego M. P. у dobrodzieia powolny sługa, Inók Alexander”.

Komuż tu Przeoświęceni, Iaśniewielmożni, Wielmożni a nam wielce M. PP. większa wiara ma być dana? Czy xiedzu Rutskiemu, że rzeczy nigdy niebyłe na świecie roznaszał, iątrząc animusze ludzkie przeciwko nas w niewinności naszey po wszytkich seymikach, czy lego M. x. biskupowi Kiiowskiemu, który pilnie sumnienia swego postrzega, aby rzeczy niebyłe za byłe nie były udawane, czyli też nakonjec samemu temu z kompanią iego według słów x. Rutskiego utopionemu, po którego śmierci ceduła у po dziś dzień iest u nas, ponieważ у według przypowieści zwykłey, fides est penes authorem. To wszytko zrozumiawszy, niech nie będzie w podziwieniu drugich, iż mu posłuszeństwa nie oddaią, quoniam non loquitur veritatem cum proximo suo [Архив юго-западной России. – К.: 1887 г., ч. 1, т. 7, с. 588 – 589].

Переклад

Четвертий закид, насильницьке забрання чотирьох ченців з церкви св. Софії, і то нібито за підбуренням православних духовних – то все інакше діялося; це доводить лист о. Рутського, писаний на сеймик Пінського повіту з Новгородка 26 листопада 1622 р., оригінал якого з підписом його руки та печаткою маємо, в якому написано так:

«Три місяці тому, в день народження панни Марії, чотири брата-ченця, два капелани і два клірики, у Києві, в церкві моїй кафедральній св. Софії, в якій і я сам служив, коли перебував у Києві – і вони до того часу там безперешкодно служили. [Козаки] гвалтовно напали, і тих чотирьох ченців, котрі вже відправляли святу літургію, від вівтаря відтягли, одяг на них порвали, забрали церковне начиння, їх самих киями, обухами і чим хто мав побили, провели через місто, вкинули до козацької в’язниці і вночі у Дніпрі потопили».

Так у його листі. У листі ж його милості отця біскупа київського до святої пам’яті в бозі померлого отця Йова Борецького, митрополита київського та ін., з Фастова того ж року 17 листопада, оригінал якого ми також маємо в руках, значилось так:

«Завдяки його милості пану монастирському та іншому товариству, й.м. пан гетьман і військо його королівської милості Запорозьке, зволили одіслати до мене тих ченців-уніатів, пригадуючи велику для мене ласку вашої мосці і гаряче старання про їх звільнення, за що я щиро дякую вашій мосці, моєму панові, на кожному місці. Така людяність вашої мосці щодо них і ласкаве поводження я не забуду».

Більше того – у нас є лист від самого Александра Школдицького до того ж в бозі померлого й.м. отця митрополита, такого змісту:

«В бозі велебний отче митрополит, пан і добродій мій милостивий. За пересторогу від небезпеки покірно своєму милостивому пану дякую. Мій м.п. давно вже поїхав, тільки після того погрому не можемо оговтатись, і унижено прошу, яка ваша милість з милостивої своєї ласки з гіршої біди своїм старанням нас витягнути зволив, і т.д… І тепер радий був би мого пана відвідати, а при відданні мого поклону за такі великі доброчинства подякувати, але мені трудно. Затим себе, недостойного молитви, у милостиву ласку в.м. віддаю. З господи в день посвячення панни Марії [11 (21) листопада – Введення богородиці], 1622 року, мого милостивого пана і добродія покірний слуга, інок Александр».

Кому ж, преосвященні, ясновельможні, вельможні, а до нас вельми милостиві панове, має бути дана більше віра? Чи ксьондзу Рутському, який речі небувалі по світу розголошує, роз’ятрюючи людські душі проти нас і невинності нашої по всіх сеймиках, чи його милості ксьондзу біскупові київському, котрий пильно дотримується свого сумління, щоб речі небувалі не були проголошені як дійсні, чи також нарешті тому самому, якого з товаришами – за словами кс. Рутського – потопили, після «смерті» якого його лист і донині у нас, оскільки згідно відомої приповідки, «нехай довіра буде за кару для автора» [тобто Рутського]. То все зрозумівши, нехай не буде дивуватись, що інші йому послушенства не віддають, тому що він не говорить правду своєму сусідові.

Отже, оборона православних в цьому епізоді спиралась на перебільшене твердження Рутського, що ченців утопили. Навіщо Рутський так писав – незрозуміло (адже через 3 місяці, коли сама пригода вже скінчилась звільненням, він повинен був мати певні відомості). Для нас важливо, що він перебував на той час у Новогрудку, за 600 км від місця подій. Не можна повністю виключити можливість підробки (або переробки) оригінального листа Рутського для цього трактату.

Коментарі до цього епізоду подали С. Голубев [Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. – К. : тип. КУ, 1883 г., т. 1, с. 493 – 495, власне, скорочений переклад тексту «Supplementum sinopsis»] та М.Грушевський [. – К.: 1995 р., т. 7, с. 432].

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 873

Модифіковано : 21.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.