Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Літопис / Відлуння в Європі

Терехтемирів

Літопис

Відлуння в Європі

Микола Жарких

Тема Терехтемирова, нерозривно пов’язана з ширшою темою національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти, викликала помітний резонанс у європейській літературі – польській, німецькій, французькій та ін.

Початок процесу поширення відомостей про Терехтемирів поклав С.Окольський, який надрукував свої щоденники з походів 1637 і 1938 рр. відповідно в 1638 та 1639 рр. Їх ми розглядали вище як свідчення самовидця подій.

В цьому розділі ми будемо розглядати книжні відомості про Терехтемирів, написані й надруковані людьми, які самі в Терехтемирові не бували і запозичили відомості про нього з якихось інших письмових джерел. Чим пізніше писав автор, тим більший фонд друкованих раніше книг був у його розпорядженні, з яких він і запозичував (нерідко – дослівно) згадки про Терехтемирів.

Тобто всі ці джерела є джерелами другої (третьої, четвертої) руки і до них не можна застосувати наш поділ на достовірні та сумнівні, тому що повторення навіть найбільших дурниць тут було не наслідком свідомого перекручення істини, а результатом некритичного переписування з попередніх праць. Отже, це здебільшого помилки, допущені в добрій вірі до джерел.

Значення творів, розглядуваних в цьому розділі, полягає не в їх джерельній цінності, а у впливі на історіографію. Оригінальні документальні джерела, розглянуті нами вище, в переважній більшості існували в одному рукописному примірнику (подекуди – у кількох рукописних копіях), переховувались в архівах і часто вважались державними секретами. Доступ істориків до них у 17 – 18, частково у 1 пол. 19 ст. був дуже обмежений, майже неможливий; лише з 2 пол. 19 ст. доступ (принаймні до документів 16 – 17 ст.) було відкрито, що й вилилось у рясний потік археографічних публікацій.

Натомість твори європейських авторів швидко друкувались і вільно поширювались в багатьох примірниках. Вони були доступні кожному, хто хотів їх мати і умів читати європейськими мовами. Тому мав рацію Т.Шевченко, коли писав (1845 р.), що німець нашу історію нам розкаже.

Великий вплив європейські твори мали й на українську історіографію, яка (починаючи від Г.Грабянки) активно ними користувалась і рясно запозичувала з них фактичний матеріал. (Запозичували не тільки фактичний матеріал, але це не стосується нашої теми).

Тому і звістки українських розповідних історій про Терехтемирів слід вважати відлунням європейського відлуння. Натомість в Росії в 2 пол. 17 – 18 ст. книжок друкувалось настільки мало, що вони не мали істотного впливу, хоча й були приступнішими як щодо віддалі, так і щодо мови.

1645 р. Павло Пясецький

Павло Пясецький (1579 – 1649) – польський державний і релігійний діяч. Числився католицьким єпископом Кам’янця-Подільського, потім – Холма, Перемишля, але майже ніколи там не бував, перебуваючи постійно в кляшторі в Могилі (біля Кракова). Там він написав свою книгу «Chronica gestorum in Europa singularium» (Історична хроніка Європи. – Краків: 1645 р.), яка обіймає час від 1576 р. (обрання королем С.Баторія) до 1645 р. Ця хроніка користувалась великим попитом, нові видання були надруковані в Кракові в 1646, 1648 рр., в Амстердамі в 1649 р. Останнє видання містило згадку про Пилявецьку битву 1648 р.

Десь в 1 пол. 19 ст. Хронщевський виконав польський переклад хроніки, але не з друкованого тексту, а з рукопису Пясецького, доведеного до 1 пол. 1646 р. В 1870 р. цей переклад був надрукований у Кракові з великою вступною статтею Юліана Бартошевича про Пясецького. Далі ми цитуємо з .

Козацтву присвячено 19-й уступ опису панування С.Баторія [с. 43 – 46], а спеціально Терехтемирову – наступний 20-й уступ, який ми процитуємо повністю:

XX. Tęto milicyją król Stefan chcąc w tryb porządniejszy wprawić, nadał jej zamek Trechtymirów z przyległościami swemi, o 20 mil niemieckich niżej Kijowa nad Dnieprem leżący, gdzieby obrad swoich i rządu wojskowego stolicę, oraz arsenał i skład wojennych rynsztunków założyć mogłą; gdy przedtem żadnej zwierzchności i stałego siedliska nie mając, żołnierze jej w nieszykowne ściągali się zgraje i znowu na zimowisko rozbiegając się po Polsce do swoich domów, związku swego żadnem utrwaleniem opatrzonego nie mieli. Dziś mają swojego hetmana, którego mianuje król; niższych urzędników sami sobie obierają. Hetman, jako też dowódcy pułków mieszkają w Trechtymirowie i dla obrony miejsca dostateczną zatrzymują załogę. Do strzeżenia zaś wysp zaporoskich nie mniej nad 2000 dobrańszego ludu pozostaje na Dnieprze, reszta na zimę do własnych siedlisk powraca. Na każde jednak zwierzchności swej zawołanie wszyscy się do jednego miejsca z łatwością ściągają, posłuszni ustawom doskonalej skojarzonego stowarzyszenia [Kronika, 1870, s. 46].

20. Король Стефан, бажаючи оцьому війську надати порядніший устрій, надав йому замок Трехтимирів зі своїми приналежностями, який лежить над Дніпром у 20 німецьких милях нижче Києва, де б воно могло заснувати столицю для своїх нарад і військового уряду, а також арсенал і склад воєнних припасів.

Оскільки перед тим вони не мали жодної зверхності і сталого осідку, вояки його збиралися у невпорядковані зграї і знову на зимівлю розбігались по Польщі до своїх домівок, і для свого об’єднання не мали тривалого засобу.

Тепер мають свого гетьмана, котрого призначає король; нижчих урядників самі собі обирають.

Гетьман, а також командири полків мешкають у Трехтимирові і для оборони того місця тримають достатню залогу. Для охорони запорозьких островів не менше ніж 2000 відбірного люду залишається на Дніпрі, решта повертається на зиму до своїх осель. Однак на кожен поклик свого командування всі легко збираються до одного місця, слухаючись статуту краще зорганізованого товариства.

Оце цілком нереальне, але зручно складене (читабельне, як нині говорять) оповідання мало надзвичайне щастя в історіографії і повторюється в «науковій» літературі аж до сьогодні (пишеться в 2013 р.). Численні критичні спростування цієї байки наша «історична наука» не сприймає, а за нею це баснословіє повторюється в популярних і публіцистичних працях.

З приводу процитованого перекладу, а саме виділеного нами слова «столиця» істотне зауваження зробив О.Яблоновський, який зауважив, що вжите Пясецьким латинське слово «sedem» у виданні 1870 р. невдало перекладено як «столиця», замість «осідок» [Jablonowski A. Trechtemirów. – Kwartalnik historyczny, 1904, s. 489]. Але і це спростування лишилось непоміченим, натомість байка про «козацьку столицю» шириться далі (та ще й оперта на «історичне джерело»).

Порівнюючи оповідання Пясецького із задокументованими фактами історії Терехтемирова, відзначимо наступні невідповідності:

1, замку в Терехтемирові не було – ані за часів С.Баторія, ані пізніше;

2, ніяких козацьких рад в Терехтемирові ніколи не відбувалось;

3, уряд (штаб) козацького війська ніколи в Терехтемирові не був;

4, козацького арсеналу ніколи в Терехтемирові не було;

5, ані гетьман, ані полковники ніколи в Терехтемирові не мешкали;

6, ніякої козацької залоги ніколи в Терехтемирові не було;

7, нарешті, віддаль Терехтемирова від Києва вказана помилково – 20 миль (140 км), насправді там 75 км, тобто 10 німецьких миль.

Ми виставили проти оповідання Пясецького стільки зауважень, що мимоволі насувається думка – а чи правильно ми розуіємо жанр цього оповідання? Чи справді воно є розповіддю про реальні події, які мали місце в минулому (тоді всі наші зауваження будуть в силі), чи воно є чимось іншим? Цей поглиблений аналіз джерела нам краще відкласти до розділу «Походження терехтемирівської легенди», коли буде зібрано весь фактичний матеріал.

Щоб краще зрозуміти козацьку теорію Пясецького, треба весь час зважати, що він намагався слову «козаки» надати дуже вузький і специфічний зміст. Тут краще за все прочитати його самого (19-й уступ з панування С.Баторія):

Tu ostrzegamy, niech imię Kozaków nikogo nie wprowadza w błąd pospolity wielu nieświadomym rzeczy, co ich mają za naród, właściwemi granicami kraju i pewną ustawą Rzeczypospolitej albo innego udzielnego państwa ustalony: nie są oni niczem więcej, jak jednym z rozmaitych gatunków wojska polskiego, to jest wojskiem lekkiem czyli lekkiego oręża: co dostatecznie wyraża nazwisko Kozaków pochodzące od słowa polskiego koza, w języku łacińskim capra brzmiącego, jakoby rączością i przedzieraniem się do miejsc niedostępnych wyrównywali kozie, albo jej podobnemi byli. Stąd którzykolwiek w Polsce, bądź u króla, bądź u możniejszych panów i szlachty, albo też w wojsku Rzeczypospolitej za lekko uzbrojonych służą, kozakami się zowią, i pospolitą ich bronią jest łuk, kołczan i szabla, a teraz nawet samopałów i żelaznych pancerzy używają. Ci wszyscy są Polacy, czyli w prowincyjach polskich urodzeni; którzy zaś dzisiej związek zaporoski składają, ci po większej części pochodzą z prowincyj ruskich do Polski należących i Tauryce przyległych [Kronika, 1870, s. 44].

Тут застерігаємо, щоб ім’я козаків нікого не заводило в оману, поширену серед людей, незнайомих зі справою, які мають їх за народ, визначений певними кордонами краю та певними законами Речі посполитої або іншого удільного князівства.

Не є вони нічим більше, як одним з різноманітних родів польського війська, тобто військом легким або легко озброєним. То достатньо виражено в назві козаків, яке походить від польського слова коза, котре по-латині звучить capra, нібито від того, що вони легко проникали у недоступні місця, неначе кози.

Відтоді усі у Польщі, хто служить у легко озброєному війську – чи то у короля, чи то у більших панів і шляхти, чи у війську Речі посполитої – звуться козаками, і звичайною їх зброєю є лук, колчан та шабля, а нині вживають навіть самопали та залізні броні.

Всі вони є поляки, або народжені у польських провінціях; ті, що складають нині запорозьке об’єднання, у переважній частині походять з руських провінцій, належних до Польщі і прилеглих до Таврики…

Roku 1596. Mówiło się wyżej o Kozakach, że to nie jest żaden osobny naród, ale tylko pewny gatunek lekko uzbrojonych żołnierzy, z których co śmielsi każdego roku w porze letniej, do rozbojów morskich najsposobniejszej, ujściem Dniepru wypadają zwykle na Morze Czarne [Kronika, 1870, s. 130].

Року 1596. Говорилося вище про козаків, що не є вони ніяким окремим народом, але тільки певний сорт легко озброєних вояків, з яких найсміливіші кожного року в літню пору, яка найбільше надається до морських розбоїв, устям Дніпра виходять у Чорне море [далі Пясецький стисло розповів про повстання Наливайка].

Отже, «козаки» Пясецького – це польське військо, утворене польськими королями з числа поляків для захисту Польщі. Ніхто не буде заперечувати, що в польському війську справді були відділи, які звались «козацькими хоругвами», але вони мали до дніпровських козаків і Наливайка приблизно такий самий стосунок, як українські січові стрільці (СС) до німецьких Schutzstaffel (SS)…

Важлива для нашої теми звістка про козаків міститься у 32-у параграфі оповідання про часи Стефана Баторія. Розповівши про данину, яку Річ посполита виплачувала кримським татарам, Пясецький продовжував:

Tak już od wielu lat rzadko się im [tatarom] co daje, a natomiast pewny żołd wypłaca się Kozakom, których 6000 zawsze straż pograniczną dla odparcia zagonów tatarskich utrzymywać powinno.

Тільки уже багато років рідко коли їм [татарам] оте дається, а натомість певна сума виплачується козакам, які мусять постійно утримувати 6000 пограничної сторожі для відбиття татарських нападів [Kronika, 1870, s. 58].

Оці шість тисяч козаків пізніше стали постійною темою баторіанської-терехтемирівської легенди.

Друга й остання звістка про Терехтемирів у Пясецького стосується сейму 1638 р.:

Ale nikogo nie było, coby się chciał wstawić za Kozakami, których wódz Pawłuk pospołu z towarzyszami pojmania swego, nadaremnie odwołując się do wiary zaręczonej sobie od Adama Kisiela podkomorz. czerniechowskiego, w czasie tego sejme głowę pod miecz katowski oddał. Wszystkie swobody z miasteczkiem Techtymirowiem towarzysztwu Kozaków zaporoskich polskich nadane odjęto [Kronika, 1870, s. 422].

Однак нікого не було, хто б хотів обстати за козаками, вождь яких Павлюк разом з товаришами, схопленими разом з ним, даремно відкликувався до обіцянки, наданої йому чернігівським підкоморієм Адамом Кисілем. Під час того сейму він [Павлюк] голову свою під катівський меч віддав. Товариству запорозьких польських козаків віднято всі вольності з містечком Техтиміровом…

І тут ми бачимо, що Пясецький закидав своїм сучасникам не тільки зламання присяги (присяга, дана українцю, ніколи в очах поляків нічого не важила), але й нагінку на частину польського війська.

1646 р. Якуб Собеський

Якуб Собеський (1588 – 1646) – визначний польський державний діяч. Під час Хотинського походу (1621 р.) він вів докладний щоденник. Цей щоденник він підготував до друку в останні роки свого життя (1642 – 1646). Він був надрукований в 1646 р. латинською мовою [Commentariorum Chotinensis belli libri tres. – Dantiscii: 1646; Мемуары, относящиеся к истории южной Руси. – К.: 1896 г., т. 2, с. 44].

У третій книзі цього твору є спеціальний екскурс про козаків, поданий у зв’язку з прибуттям козацького війська під Хотин. Про Терехтемирів там розповідаються такі байки:

В Трехтемирове, городе Киевскаго воєводства, полученном ими от правительства в награду за верные заслуги, сохраняются в ведении гетмана и ассаулов казацкие привилегии, пушки, различные трофеи, добытые от турок, военные снаряды и знамена, которые милостиво присылают им польские короли в знак верховной власти над казаками в тех случаях, когда они принимают участие в военных действиях Речи посполитой [Мемуары, относящиеся к истории южной Руси. – К.: 1896 г., т. 2, с. 91].

М.Грушевський категорично твердив, що цей екскурс написаний до Куруківської кампанії 1625 року [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 294]. У питання його правдоподібності Грушевський не вдавався, обмеживщись зауваженням, що Собеський часто бував між козаками (з чого можна зробити висновок, що його записи мають цінність очевидця).

Насправді незаперечним у процитованому фрагменті є тільки твердження, що Терехтемирів надано козакам від уряду (але Собеський не вказав – від якого саме). Все інше, починаючи від визначення «місто» і закінчуючи переліком того, що там зберігається, не підтверджується іншими джерелами і повинно вважатись здогадами або баснословієм.

1663 р. П’єр Шевальє

П’єр Шевальє – французький дипломат і військовик середини 17 ст., який деякий час перебував у Варшаві. В 1653 – 1663 рр. написав книгу «Histoire de la Guerre des Cosaques contre la Pologne» (Історія війни козаків проти Польщі). Вона була надрукована в Парижі в 1663 р. спочатку у складі збірника, а потім окремим виданням. В 1668 та 1859 р. в Парижі вийшли перевидання цієї книги, в 1672 р. в Лондоні – англійський переклад.

Про Терехтемирів в цій книжці згадано двічі у вступному розділі, написаному не пізніше 1653 р.:

Король Стефан Баторій […] віддав їм місто Трахтемирів над Борисфеном разом з його околицями, яке мало служити для козаків військовим центром, призначив їм гетьмана [і так далі. Шевальє П. . – К. : Томіріс, 1993 р., с. 24]

[Після страти Павлюка в 1637 р.] втрачено й привілеї та території Трахтемирова, яка колись була надана козакам королем Стефаном, і нарешті ліквідовано козацьке військо, яке польський король наказав своїм офіцерам перетворити на інше військо з відмінним устроєм, щоб воно було слухнянішим [с. 28]

Ці відомості запозичені з П.Пясецького.

1676 р. Самуїл Грондський

Самуїл Грондський (бл. 1620 – 1678?) – польський шляхтич-аріанин, який від 1657 року перебував у Трансільванії. В 1655 – 1676 роках працював над книгою «Історія козацько-польської війни» [Historia belli cosacco-polonici], яка залишилась в рукописі. Твір було віднайдено і у Пешті в 1789 р.

Таким чином, цей твір не мав впливу на розвиток історіографії в кінці 17 – 18 ст.

Розглядаючи джерела конфлікту, Грондський розповів і про козацьку реформу С.Баторія [видання 1789 р., с. 20 – 21], але це оповідання зовсім незалежне від інших оповідань на цю тему. У Грондського є згадка про 6-тисячний реєстр, але немає згадки про Терехтемирів. Немає в нього згадки і про війну 1637 – 1638 рр. (іншої нагоди згадати про Терехтемирів).

1681 р. Самуїл Твардовський

Самуїл Твардовський (1595..1600 – 1661) – польський бароковий поет, автор великої поеми «Війна домова» ( z Kozaki i Tatary, z Moskwą, potym Szwedami i z Węgry przez lat dwanaście za panowania… Jana Kaziemierza… Na cztery podzielona księgi… Opus posthumum. – Kalisz: 1681). Її перша частина, яка містить згадку про Терехтемирів, вперше була надрукована у Кракові в 1660 р., а потім передрукована у повному посмертному виданні поеми в 1681 р. (це видання більш поширене, і звичайно дослідники використовують саме його).

Згадка про Терехтемирів міститься на початку першої частини, при описі козацької реформи С.Баторія:

Aż Stefan Krol waleczny, będąc Moskwie srogi,

Żeby także z tej strony Turczynowi stawił

Abszach w oczy, w ryze ich i lepszy rząd wprawił,

Podawszy im Hetmana. I gdzie swe rady

I armatę miewali i woienne składy

Naznaczył Trechtymirow z jego społ powiatem

I połkom swe zimowle. Jakoż długo na tem

Kontenci przestawali. [Wojna domowa, 1681, s. 4].

Аж Стефан, король хоробрий, до Москви суворий,

Щоби також з того боку проти турка стати,

В шори їх і ліпший лад вирішив убрати,

Давши їм гетьмана. І щоб свої ради

І армати поховали і воєнні склади,

Призначив Терехтемирів з його пів-повітом,

Щоб полки там зимували. Й довго потім

Втішені бували. [Переклад М.Жарких]

Як справедливо зауважив ще А.Стороженко [Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 131], цей уривок є віршованим перекладом відповідного місця з хроніки П.Пясецького.

Але якщо Пясецький писав тільки про «арсенал», то у Твардовського він перетворився на «армату», тобто артилерію. А її в часи Баторія взагалі не існувало, перші згадки про козацьку артилерію належать до поч. 17 ст.

Далі [Wojna domowa, 1681, s. 5] Твардовський стисло описав війну 1637 – 1638 рр., але про Терехтемирів у цьому зв’язку не згадав.

1682 р. Самуїл фон Пуфендорф

Самуїл фон Пуфендорф (1632 – 1694) – німецький вчений, більше відомий як правознавець та філософ. В 1683 році він надрукував книгу «Вступ до історії імперії та держав» ( der vornehmsten Reiche und Staaten). Є відомості, що ця книга мала видання 1682 і 1684 рр. (я не мав охоти в це вникати); вона була перевидана у Франкфурті на Майні в 1695 році.

Пізніше Йоган Крамер переклав її латинської мовою (Samuelis Pufendorfii Introductio ad Historiam Europaeum, latina reddita a Joh. Frid. Cramero), а в 1718 р. у Петербурзі був надрукований російський переклад з цього латинского тексту під назвою «Введение в историю европейскую». Переклад виконав українець Гавриїл Бужинський, бо серед москалів тоді не було нікого, хто б знав латинську мову (та й сьогодні таких небагато). В 1723 р. ця книга вийшла другим виданням, яке .

Дві згадки про Терехтемирів містяться в 10-у розділі, присвяченому Польщі:

Er hat auch due Cosactische Mi[… Milis?] zu Fuß in gut Geschict geseßet und […]nen Techtimirow am Dnieper einge[…]ben da sie ihr Zeug Haus und […] Obristen Residenß hätten [Einleitung, 1683, S. 676; книга тісно оправлена і кінці рядків погано читаються – там поставлено…]

…ward auch aufnt Reichstag beschlossed ihnen alle Freuheit und die Festung Techtimirovv zunehmen [там само, с. 689].

Казацкое пехотное воинство грубое прежде и нечинное, в чин устроил, Терехтемиров (который городок над Днепром построено) оным давши, дабы их и жилище и гетманское пребывание было тамо [Введение в историю европейскую, 1723 г., с. 695].

[Після загибелі Павлюка] Потом на сейме уставлено, дабы всякие свободы купно и Терехтемирова места крепчайшего козаки лишены были [там само, с. 707].

Ці звістки можна з певністю вважати запозиченнями з Пясецького.

1687 р. Cyaneae

Книжечка під назвою « oder die im Bosphoro Thracico ligende hohe Stein-Klippen» була надрукована в Аугсбурзі в 1687 році. Вона містить 78 сторінок та 28 ілюстрацій на окремих ненумерованих аркушах. Ця книга є своєрідним путівником по Туреччині, Греції та східній Європі. Чи не половина її обсягу присвячена землям сучасної України, тому я сподіваюсь колись подати її повний німецький текст та український переклад.

Про Терехтемирів в цій книжці згадано двічі в розділі «Козаки»:

König Stephanus in Pohlen hat den Cosacken das Castell Techtimirow mit dessen Gebiet an dem Gestadt deß Boristhenes bey 20 Stunden unter Kiow ligende; eingegeben daß daselbst ihre Vorgeseßte den Siß haben auch ihr Zeug­Hauß und Kriegs-Rüstungen allda seyn folten und hatten se einen. [].

[…] Als aber das folgende Jahr ihr Oberster Paulucus zu Warschau enthauptet und den Cosacken alle Freuheit sanpk [sic!] dem oberrochnken Castell Techtimirow auß Handen genommcu worden. []

Польский король Стефан дав козакам замок Техтіміров з його областю, який лежить на березі Борисфена в 20 годинах [шляху] нижче Києва. Там живе їх начальник, там знаходиться їхній склад (цейхгауз) і вони складають там своє озброєння.

[…] Однак у наступному році їхньому начальнику Павлюкусу відрубали голову у Варшаві й козаки втратили всі вольності і нагірний [?] замок Техтіміров був вирваний з їх рук.

Ці відомості, безумовно, запозичені з Пясецького. З Пясецького ж, мабуть, запозичена й апофегма про турецького султана Османа (під час Хотинської війни 1621 р. Осман – буцімто – під’їхав до Кам’янця-Подільського і запитав, хто ж так потужно укріпив це місто. Відповідь була, що це зробив сам бог. «Ну, то нехай сам бог його і здобуває» – сказав Осман і поїхав геть [Kronika, 1870, s. 299 = Cyaneae, 1687, p. 60]). Сучасні популяризатори цього сюжету чомусь люблять посилатись на «Кіанеї» і не звертають уваги на Пясецького.

Звістка про 20 годин – безперечно, непорозуміння; П.Пясецький (1645 р., як вище) писав про 20 німецьких миль (хоча й помилково).

Зрештою, для кращого розуміння походження тексту «Cyaneae» слід розглянути всі повідомлення з історії України, які в ній містяться, у комплексі. Можливо, при цьому буде виявлено якийсь проміжний німецький твір з історії козаччини, в якому окремі звістки про козаків, розсипані в обширній книзі Пясецького, були б зібрані до купи. Але така робота виходить за рамки моєї статті.

[Кажуть, є така стаття: Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. “Cyaneae” – немецкое сочинение кон.17 в. и его сведения по истории славян. – Вопросы германской истории и историографии, 1975 г., т. 3, с. 137 – 146.]

Слід знати, що розділ «Козаки» і процитовані вищі тексти про Терехтемирів передруковані також у виданні «Theatrum Cosmographico-historicum oder der Welt-Currier», а саме в першому томі, який було надруковано в тому ж Аугсбурзі в 1688 році (він має підзаголовок: in sich begreiffend unterschiedliche neue sonderbare traurig- und fröhliche Begebenheiten, mit eigentlicher Vorstellung der kleinen oder Crimischen Tartarey, und deß grossen Dnieper-Fluß…). Про надання Стефана Баторія розповідається на , про страту Павлюка – на . Але в цьому виданні немає гравюри Терехтемирова, яка надрукована в «Cyaneae».

Розглянемо цю гравюру докладніше. Вона вміщена між сторінками 56 та 57 під назвою «Techtimerov»:

Фрагменти гравюри «Терехтемирів» 1687 р.

Фрагменти гравюри «Терехтемирів» 1687 р.

Слід зазначити, що Баварська державна бібліотека, розмістивши в Інтернеті скан книги «Cyaneae», полінувалась розкрити і відсканувати ілюстрації, які у книзі складені удвоє, і тому можна роздивитись тільки крайню ліву та крайню праву частини гравюри.

Гравюра «Терехтемирів» 1687 р.

Гравюра «Терехтемирів» 1687 р. за передруком 1990 р.

В 1990 р. ця гравюра була передрукована [Боплан Г. Л. Опис України. – Київ, 1990 р., с. 143].

Гравюра «Терехтемирів» 1687 р. (?)

1687 (?) р.

Ще одна копія невідомого походження опублікована у «Вікіпедії». Вона має значні відмінності від уміщеної в книзі 1687 р.:

1, ліворуч від зображення є текст, якого немає у книзі 1687 р.;

2, у лівому верхньому кутку немає позначки «S. 56», котра є у книзі 1687 р. і позначає сторінку, якої стосується зображення;

3, кінці стрічки з написом у книзі 1687 р. роздвоєні, а на нашій гравюрі – прямокутні.

4, на плесі Дніпра нанесено напис «Nieper Fluss», якого немає на гравюрі 1687 р.

Отже, наведене зображення є копією (невідомого нам походження) з гравюри «Терехтемирів», вміщеної у книзі «Cyaneae».

Сама гравюра, звісна річ, нічого спільного з реальним Терехтемировом не має і є продуктом фантазії (невідомого мені) аугсбурзького гравера. Це саме стосується і всіх інших видів міст, вміщених у «Cyaneae».

Вид замкової гори у Сан-Марино

Вид замкової гори у Сан-Марино, з

Притокою до зображення було, здається, одне слово в описі – що Терехтемирів розташований на горі. А візуальним зразком, через який слово з опису перетворилось на рисунок, була, безумовно, архітектура Західної Європи, от хоча б замок у Сан-Марино…

Але чому – спитає читач – саме Сан-Марино наведено в якості зразка? Я зовсім не думаю, що саме цей конкретний замок був джерелом рисунка (можливо, такі самі замки над прямовисними урвищами є і в самій Німеччині), але нехай оце Сан-Марино буде елементом інтриги в моїй статті – як ота рушниця, яка обов’язково висить на стіні в першій дії кожної декаденської драми, і яка має вистрілити десь по ходу дії…

1703 р. Ян Юзефович

Ян Юзефович (1663 – після 1725) – львівський канонік (з 1696 р.). В 1703 р. львівський католицький біскуп доручив йому скласти історію Львівської католицької архієпископії за 17 ст. Так виник рукопис, який ми звемо «літописом Я.Юзефовича». Він охоплює події 1614 – 1700 рр. У скороченому польському перекладі вперше надрукований в 1854 р.

Для 1-ї половини 17 ст. Юзефович багато запозичив з друкованих книг В.Коховського та П.Пясецького [Сборник летописей, относящихся к истории южной и западной Руси. – К.: 1888 г., предисловие, с. 31 – 34]. Про Терехтемирів він згадує у зв’язку із запровадженням ординації 1638 року:

Omnesque immunitatis cum oppido Trechtymirow, congregationi cosacorum, a regibus Poloniae concessae, abrogatae sunt [Сборник летописей, относящихся к истории южной и западной Руси. – К.: 1888 г., с. 117].

Були скасовані всі їхні привілеї, в тому числі містечко Терехтемирів з козацьким монастирем, надане [їм] від Польського королівства [було відібрано].

Це запозичення, напевно, з Пясецького.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1174

Модифіковано : 11.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.