Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Літопис / 1661 – 1686 рр.

Терехтемирів

Літопис

1661 – 1686 рр.

Микола Жарких

(1) 1661 р., 8 (18) квітня. Лист Я. Сомка

Наказний гетьман Яким Сомко в листі з Переяслава описував царю свої заслуги. Зокрема він писав про успішні бойові дії:

[…] отпоръ давали на насъ находящимъ непріятелемъ, не толко из города, но и за Днѣпром въ полѣ: перво вѣ Терехтемировѣ громивъ татаръ, Опас мурзу, брата Ширинбѣева, убили, а с нимъ съ двѣсте человѣк татаръ; а что было надобно для языка и живыхъ взято; под Стайками многожды ляховъ громили, и там много языковъ ляховъ взяли полку Краковского [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1867 г., т. 5, с. 50].

(1) 1661 р., 10 (20) жовтня. Донесення кн. В. Волконського

Князь Василь Волконський був воєводою у Переяславі. Він писав царю про неподобства:

Он де князь Василий к нему [Ивану Чаадаеву] о том посылал говорить многажды, чтоб переяславским жителям налог не чинили а сена б возили из [… пропуск у тексті листа] которые по сю сторону Днепра, каневские и Терехтемирева монастыря и в домах бы у переяславских жителей стояли смирно.

Далі він переказував відомості, одержані від наказного гетьмана Якима Сомка:

А за Днепром по берегу и по местечкам, и у изменников казаков под Ржищевом, и под Стайками, и под Терехтемировом, и под Каневом приготовлены поромы и всякие суда, на чем перевозиться хану крымскому и полякам […]

А в Оржищев и в Терехтемиров и в Канев послали они [стольник И.Чаадаев и дьяк И.Песков] из черкас верных людей и велели им рассмотреть и разведать подлинно, что в тех местах в сборе воинских людей, и что под те места поромов и судов, и в каких крепостях устроены. А что де у них впредь каких вестей будет, и они о том к великому государю отпишут [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1872 г., т. 7, с. 331, 332].

З наступного листа, уміщеного в «Актах», видно, що кримський хан з Ю.Хмельницьким таки перейшли Дніпро і підійшли до Переяслава.

(1) 1664 р., 30 листопада (10 грудня).
Інструкція козацьким послам на сейм

Ця інструкція від правобережного козацького війська (на чолі з гетьманом П.Тетерею) не надрукована, відомості про неї подав М.Г.Крикун:

Інструкція Лисянської ради Війська Запорозького послам на сейм від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. містила прохання, щоб сеймова конституція “на потомні часи” забезпечила, гарантувала (warowane) права (immunitates) трахтемирівського монастиря, причому в цьому проханні зазначено, що монастир є шпиталем [Bibl. Czart., oddz. rekopisow, rkps 402, s. 563]. Коментована нами інструкція [1666 р.] слово в слово повторила щойно наведене прохання. Це доводить, що при її складанні використовували названу інструкцію 1664 р. [Крикун М. Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., № 2-3, с. 242 – 243]

(1) 1665 р., 8 (18) травня.
Універсал гетьмана І.Брюховецького

Иван Бруховецкий, гетман, с верным войском его царского пресветлого величества Запорожским.

Ознаймуем сим писанием нашим кождому, кому о том ведать будет потреба, а меновите, паном сотникови, атаманови и войтови пещанскому, также пану подскарбию нашему войсковому, иж мы, усердно желаючи, абы хвала божая в монастыре Каневском не уставала,

а до того, уважаючи недостаток и через войну на всем оскуделость того монастыря, в котором не только братия, в том монастыре здавна будучая, знайдуется, але теж и по опустошенью от неприятелей монастыря Терехтемировского войскового, велебный отец Силвестр, игумен Каневский, братию Терехтемировскую в свой каневский монастырь на желание наше принял.

Теды на выживление тому ж велебному отцу игуменови и братии, ведлуг прозбы их, дали есмо млын целый в Пещаной, на реце Супои, под самым містом стоячий.

Про то под суровым войсковым караньем приказуем, абы с того млына в отбиранью розміру на войско приходячого, то есть, двох мірок, окроме третей мелницкой, яко пан сотник пещанский, атаман и войт тамошний, так и пан подскарбий войсковый и дозорцы и ніхто иншый з посполитых и общих людей велебному отцу игуменови монастыря Каневского и всей братии в нем будучой найменшою не был перешкодою.

На що для лутшой віры и твердости сие писание наше дали есьмо.

В Каневе, мая 8 дня, 1665 року.

Иван Бруховецкий, звыш менованый гетман [Акты, относящиеся к истории Западной России. – Спб.: 1853 г., т. 5, № 67, с. 111]

Згаданий в універсалі військовий підскарбій – Роман Ракушка-Романовський, майбутній автор «Літопису Самовидця». Але цей епізод з переселенням терехтемирівських ченців до Канева в його літописі не був відбитий.

(1) 1665 р., 23 листопада (3 грудня).
Чолобитна канівських ченців

Чолобитна адресована московському царю і цілком стосується майнових справ Канівського Успенського монастиря [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1869 г., т. 6, № 20, с. 64 – 65]. Для нашої теми цікава формула звернення: «бьют челом богомольцы твои Каневского монастыря церкви Успения пресвятые богородицы и Терехтемировской игумен Селивестр с братьею».

Я розумію цю формулу так, що Сильвестр, відомий нам з попереднього документу, виступав представником канівських ченців та терехтемирівських, які тимчасово перебували в його монастирі.

Перебування терехтемирівських ченців у Каневі не було тривалим – в універсалі гетьмана П.Дорошенка для Канівського монастиря від 2 (12) лютого 1670 р. [Акты, относящиеся к истории Западной России. – Спб.: 1853 г., т. 5, № 79, с. 123 – 124] про це немає згадки, так само як і наведеному нижче універсалі для Терехтемирівського монастиря 1673 р.

(1) 1666 р., 20 (30) лютого. Прохання правобережного козацтва до короля Яна-Казимира

Це прохання було вироблене на раді у Лисянці 20 (30) лютого 1666 р. Про Терехтемирів там сказано так:

I monaster Trechtemirowsky, z dawnych czasów od Królów Ich Mciów Panów naszych y dziś scześliwie Panuiącego vprzywileiowany, Woyska naszego postrzelonych y laty zeszłych Kozaków na vsludze JE° Kr. Mści y Rzeczyptey będąc szpytalem, – aby swoie miał warowane seymową constitutią w potomne czasy immunitates, prosić będą [Крикун М. Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., № 2-3].

І Трехтемирівський монастир, який [був наданий] привілеями від давніх часів королів їх милостей панів наших і нині щасливо пануючого, щоби був шпиталем для козаків нашого війська, поранених у минулі роки на службі його королівської милості і Речі посполитої – будемо просити, щоби мав свої права, забезпечені на майбутні часи сеймовою конституцією.

(1) 1666 р., 14 (24) травня. Відповідь короля Яна-Казимира

Monasteru Trechtymirowskiego pobożna fundacya na Kozaków, w okazyach wojennych pokaleczonych y w leciech podeszłych, aby miała swoię trwałość, iako przywileiem swoim, tak też y konstytucyą intencyą fundatorów ztwierdzić Jego Królewska Mość obiecuie na seymie przyszłym. [Крикун М. Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., № 2-3.]

Побожну фундацію Трехтемирівського монастиря на козаків, скалічених під час воєнних дій та похилого віку – щоби мала тривалість, його королівська милість обіцяє затвердити наміри фундаторів як своїм привілеєм, так і конституцією на майбутньому сеймі.

М.Г.Крикун у коментарі до цих документів зазначив: невідомо, чи розглядалось це прохання на зірваних сеймах у травні та у листопаді – грудні 1666 р.

(1) 1669 р., 18 (28) травня. Донесення І.Ржевського

Ніжинський воєвода Іван Ржевський повідомляв царя, що в цей день до Ніжина прибули четверо російських вояків, які втекли з в’язниці в Чигирині:

Из Чигирина де они ушли, подрезав тюрьму, мая в 5 числе, а через Днепр де, государь, их на Техтемирове перевозе велел игумен перевезть тайным делом [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1875 г., т. 8, с. 167].

(1) 1670 р., 10 (20) травня. Інструкція П. Дорошенка

Гетьман Петро Дорошенко підписав інструкцію своїм послам (генеральному писарю М. Вуяхевичу та бувшому військовому судді Г. Гапоновичу) на Острозьку комісію (переговори з польськими послами). В ній стоїть:

П. 20. Терехтемиров и тамошний монастырь, со всеми к нему прилежащими селами и с землями, при гетмане и при Войске Запорожском в предидущие времена сохранен имеет быть [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 204].

Процитований текст надіслав до Москви гетьман Д.Многогрішний. Ця інструкція була відома Самійлу Величку, який включив її до свого літопису:

Терехтемирів і тамтешній монастир з усіма, що до нього належать, селами та грунтами має бути захований при гетьмані й Запорозькому війську на вічні часи [Величко С. . Т. 2, розділ 10].

(2) 1670 р., 23 серпня (2 вересня). Акт Острозької комісії

Акт комісії був виданий на ім’я гетьмана М.Ханенка (з послами П.Дорошенка поляки трактувати не схотіли). У тексті акту, надісланому до Москви І.Гізелем, пункт про Терехтемирівський монастир, як і всі інші конкретні вимоги українських послів, промовчано [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 350 – 355]. Нема цих пунктів і в тексті, вміщеному С.Величком [Величко С. . Т. 2, розділ 10]. Найбільш імовірно, що прохання П.Дорошенка навіть не розглядалось.

(1) 1670 р., 9 (19) жовтня Інструкція П. Дорошенка

Гетьман П.Дорошенко не погодився з рішенням комісії в Острозі і переніс боротьбу на сейм. Інструкція, підписана в жовтні 1670 р. для послів Петрановського і Тарасенка, відправлених на сейм, в основному повторювала текст травневої інструкції. В ній стоїть:

Терехтемиров и монастырь тамошний, со всеми до него належачими селами и ґрунтами, при гетмане и Войске Запорожском вечными часами захован быти мает [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 208].

(1) 1670 р., 12 (22) грудня. Конституція Варшавського сейму

Наслідком клопотань послів П.Дорошенка сейм ухвалив конституцію, яку було розтиражовано друкарським способом. В літописі С.Величка пункт рішення, що нас цікавить, виглядає так:

Що стосується Терехтемирова і тамтешнього монастиря з усіма належними до нього селами та грунтами, ми дозволяємо, щоб так лишався при гетьмані і Запорозькому війську, як лишався перед тим [Величко С. . Т. 2, розділ 11].

У постійно цитованих нами «Актах» повного конституції тексту немає, є виклад, надісланий Д.Многогрішним, і початок перекладу, надісланого І.Гізелем [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 206 – 208; 355 – 357]. В них згадки про Терехтемирів немає.

Немає акту Острозької комісії і в конституцї сейму 1670 р. – є тільки загальна формула згоди сейму на цю постанову [Volumina legum. – SPb.: 1860, t. 5, s. 30], так що лишається певна інтрига, пов’язана з окремою брошурою акту Острозької комісії, яка досі не віднайдена.

(1) 1672 р., 26 січня (5 лютого).
Свідчення полоненого татарина

В цей день у Переяславі допитували полоненого ногайця Білека (з відділу ногайців, які приєднались до війська П.Дорошенка). Він, зокрема, розповів:

А он де Билек до походу нурадынова стояли на залоге в Терехтемиреве на Днепре, а товарищей с ним было 37 человек. А Терехтемиров монастырь от Переясловля 5 верст, а от Киева 60 верст; и тому де ныне 2 недели, в Терехтемирове убил он… [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 624 – 625; документ зберігся погано, з великими пропусками, уривається на зацитованому нами місці].

(1) 1672 р., 13 (23) червня. Лист С.Кирилова

13 червня 1672 р. лубенський полковий обозний Сава Кирилов написав листа лубенському полковнику Івану Сербину. В ньому писалось:

Некоторый Миско Мисерва из Лютенки, быв в Горошине, где прилучилось ему на том же перевозе горошинском съехаться с купцами шишанскими, которые в Терехтемиров ездили для камени, и те ему сказывали, что не пустили на ту сторону Днепра и стояли два дня против Каневского перевоза и ни с чем возвратились, а поромы на ту сторону согнали […]

Також из Золотоноши взяли есмы ведомо от сотника наказного и от атамана тамошнего, что и у них таков слух есть, что татарове имеют замысел на Жердеве переправляться на ту сторону [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1877 г., т. 9, стб. 974 – 975].

(1) 1672 р., 15 (25) жовтня. Донесення Л.Васильєва

В цей день київський міщанин Лаврін Василів дав свідчення у київській приказній ізбі:

Ездил де он из Киева в город Ставища, для своего торгового промыслу; а из Ставища к Киеву поехал он тому назад неделя; а ехал на Лысянку, на Канев, на Трехтемиров [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1879 г., т. 11, стб. 67 – 68].

(1) 1673 р. 13 (23) травня Універсал П. Дорошенка

Петро Дорошенко, гетман з Войском Запорозским

Ознаймуем сим писанієм нашим всій старшині і черні Войска Запорозского, а особливо пану полковникові каневському, асаулом, сотником, отаманом і всему того полку товариству і кождому, кому о том відати належить, яко антецесорове наши, гетманове Войска Запорозского, з давніх часів монастиря Терехтемирівського і фундаторами, і ктиторами були, так і ми, до тої побожності чуючися, бути повинні, яко той монастир у своїй хочемо мати по Богу обороні, так для обжитого хвали Божоє отправованья, перевоз на Дніпрі, села, поля, ґрунта, озера і всі угодія з давних часів до того святого місця належачі, при тому же монастиру заховуєм і ораз превелебному господину отцю Артемію Силницькому, ігумену терехтемирівському, з братією всіх тих угодій, подлуг давнього обикновенія, заживати позволяєм.

При чому старшому і меншому товариству, особливо пану полковнику каневському, приказуєм, аби в заживанню перевоза, сіл і всіх давніх монастирських ґрунтів помененому отцу ігуменові і всій його братії найменшая не діялася перешкода. А люди тяглі, в селах монастирських живучі, яко отдавати повинність суть должни так, жеби теперешнему отцу ігуменові і сукцессором його всякоє належноє з отдаваньєм повинності чинили послушенство, пильно і сурово приказуєм.

Дан в Чигирині, мая 13, року 1673.

Петро Дорошенко, гетьман, рука власна.

Нижче зазначено: Що суть сії кріпості ордонансов виписані в катедре переяславской, которії собственною своєю рукою прежде сей переписані, при обикновенной печаті видані. Катедральний намісник ієромонах Герман.

Документ збережено у двох копіях, які походять, як видно із формули засвідчення, з канцелярії Переяславської єпархії [Акты, относящиеся к истории западной России, 1853 г., т. 5, с. 131, № 91; Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). – Київ-Львів: 2004 р., с. 436, № 405].

(1) 1686 р., 26 квітня (6 травня).
Вічний мир між Росією і Річчю посполитою

Цей мирний договір було укладено в Москві. Він в основному підтвердив умови Андрусівського перемир’я 1667 р. Важливий новий пункт договору стосувався Подніпров’я:

7. А что у нас, его королевского величества великих и полномочных послов, и их царского величества ближних бояр и думных людей, между нами зашла трудность о тех разоренных городах и местах, которые от местечка Стаек, вниз Днепра, по реку Тясмину суть, именно Ржищев, Трехтемирев, Канев, Мошны, Сокольня, Черкасы, Боровица, Бужин, Воронков, Крылов и Чигирин, о которых с нами, его королевского величества великими и полномочными послы их царского величества ближние бояре и думные люди говорили и домагались, чтобы им быть в держании и во владении великих государей, их царского величества, вечно вниз Днепра идучи рубежом от местечка Стаек по реку Тясмину;

мы, его королевского величества великие и полномочные послы, не имея на то от его королевского величества и от Речи посполитой к договариванию полной мочи, уступить не хотели;

тогда мы, его королевского величества велике и полномочные послы и их царского величества ближние бояре и думные люди согласно ту статью таким образом уговорили и постановили, что те места оставатись имеют пусты, так как ныне суть;

о которых вышеименованых городах и землях и о границе их царского величества великие и полномочные послы к его королевскому величеству и Речи посполитой, для подтверждения нынешнего мира посланные, по отдании из царского величества подтверждающей грамоты, и по отобрании у его королевского величества присяги, и по принятии его королевского величества взаимной подтверждающей грамоты, донесут то его королевскому величеству и Речи посполитой и о том с назначенными от его королевского величества и Речи посполитой договор учинят;

а если бы то для каких заходящих тогда трудностей к совершенному договору придти не могло, тогда вольно будет в то же время того дела оную статью отложить до иного лучшего и способнейшего времени;

а покамест достаточный о том договор и постановление не учинится, те места имеют быть пусты;

а к нарушению сего вечного мира то в затруднение и омедление не иметь, и для того нынешнего вечного мира никогда не нарушать и впредь к нарушению не причитать [ Российской империи. Собрание 1 (1649 – 1825 гг.). – Спб.: 1830 г., т. 2, с. 776].

Цей договір був відомий С.Величку, який виклав процитований пункт так:

А что у нас, царского величества ближних бояр и думных людей и его королевского величества великих и полномочных послов, междо нами зашла трудность о тех разоренных городах и местах, которые от местечка Стаек вниз Днепра по реку Тясму были, именно: Ржищев, Трехтемиров, Канев, Мошны, Соколня, Черкасы, Боровица, Бужин, Воронков, Крилов и Чигирин; о которых мы, их царского величества ближние бояре и думные люди, его королевского величества великим и полномочным послом говорили и домагались, чтоб им быть в державе и во владении великих государей их царского величества вечно, вниз Днепра идучи рубежем от местечка Стаек по реку Тясму;

королевского ж величества великие и полномочные послы не имея на то от их королевского величества и от Речи посполитой к договариванию полной мочи, уступить не поволили;

тогда мы царского величества ближние бояре и думные люди и его королевского величества великие и полномочные послы согласно ту статью таким образом договорили и постановили, что те места оставатись имеют пусты, так как ныне суть.

О которых вышеупомянутых городах и землях и о рубеже царского величества великие и полномочные послы к его королевскому величеству и Речи посполитой, для подтверждения нынешнего миру посланные, по отдании их царского величества подтверждающей грамоты, и по отобрании его королевского величества присяги, и по принятии его королевского величества взаимно подтверждающей грамоты, его королевскому величеству и Речи посполитой донесут, и о том с назначенными от его королевского величества и Речи посполитой из сенату договор учинят;

а если бы то для каких заходящих тогда трудностей, к совершенному договору прийти не могло, тогда вольно будет в то же время того дела статью отложить до иного лучшего и способнейшего времени;

а покаместа о том достаточной договор и постановление не учинится, имеют те места быть пусты;

а к нарушению сего вечного мира то в затруднение и в медление не иметь, и для того нынешнего вечного миру никогда не нарушать и впредь к нарушению не причитать [Летопись С. Величко. – К.: 1851 г., т. 2, с. 573 – 574; також український переклад В.Шевчука: Величко С. . Т. 2, розділ 27].

Процедурна різниця між цими текстами досить важлива. З оригінального тексту договору видно, що стаття була написана польськими послами. В другому уступі статті стоїть «ми – королівські посли», і це перше і головне значення займенника «ми, нас» в цьому контексті. На другому місці стоїть значення «королівські та царські посли разом».

С. Величку не сподобалось таке приниження російської сторони, і він послідовно переставив російську сторону на перше місце.

17 ст. Дума про Самійла Кішку

В цій думі в описі поділу здобичі є такі рядки:

А срібло, злато – на три часі паювали.

Первую часть брали, на церкви накладали,

на святого Межигірського Спаса,

на Трехтемирівський монастир,

на святую січовую Покров давали –

которі давнім козацьким скарбом будували,

щоб за їх, вставаючи і лягаючи,

милосердного бога благали.

[Исторические песни малороссийского народа / Антонович В.Б., Драгоманов М.П. – К. : 1874 г., т. 1, с. 219].

Історичний козацький вождь Самійло Кішка відомий в 1575 – 1602 рр., в кінці 16 ст. діяв і згаданий в думі Семен Скалозуб [там само, с. 227]. Успішне повстання невільників і захоплення ними турецької галери не було рядовим явищем. Ю. А. Мицик, систематизувавши виявлені матеріали по цій темі [Мицик Ю.А. Повстання слов’янських невільників-веслярів на турецьких галерах у 17 ст. – “Україна і Польща в період феодалізму”, К., Наукова думка, 1991 р., с. 105 – 111], відзначив ряд повстань у період від 1627 до 1665 років; найбільшого розголосу набули повстання 1627 р. [Мицик Ю.А., цит. стаття] та 1643 р. [Науменко В. П. . – Киевская старина, 1883 г., № 6, с. 212 – 232]. Тому можна припустити, що в епос цей сюжет потрапив під враженням якогось із цих повстань.

Об’єднання в одній думі оповідання про С.Кішку та про повстання на галері слід вважати проявом епічної концентрації, коли до найбільш відомого персонажа прив’язуються найбільш ефектні події. Це трапилось в королевичем Марком, Іллею Муромцем та Василем Івановичем (персонажем епічного фольклору кінця 20 ст.). Дума була записана раніше (вперше надрукована в 1836 р.), ніж процес епічної концентрації всього думового циклу довкола одного героя устиг завершитись.

Оскільки я люблю Івана Франка ніяк не менше, ніж Терехтемирів, я пильно читаю його твори і таку річ:

Автор дійшов до такого виводу, що дума про побіг Самійла Кушки повстала пізніше, може в половині XVII віку, із зілляння двох різних фактів (заполонення Кушки і побігу Симоновича), котрі причеплено до одної особи [Засідання етнографічно-статистичного кружка. – В кн. : Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 122].

В таких словах І. Франко зреферував виступ Ярослава Романчука, який ще в 1884 році обмірковував походження думи про Самійла Кішку. Зауважу, що я свій висновок сформулював ще до того, як прочитав цю майже невідому газетну замітку. Ось вона – верифікована істина в хімічно чистому вигляді!

М. С. Грушевський, коментуючи цей епізод, висловив безпідставний сумнів:

Але сама згадка Межигірського монастиря вказує на пізнішу фактуру сього епізоду [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 390].

Насправді Межигірський монастир діяв безперервно з початку 16 ст. до 1786 р., а Терехтемирівський православний монастир – з середини 16 ст. до 1678 р. (уніатський Терехтемирівський монастир 18 ст. тут не розглядаємо). Отже, в середині – 2 пол. 17 ст. – в часі формування думи – обидва монастирі діяли одночасно, що і відбито в тексті думи.

Звичайно, ми не маємо жодної джерельної звістки про надання здобичі з походів на Терехтемирівський монастир, але слід зважати: в думі на тлі реальних подій описано етичний ідеал, поведінку, якої мали б дотримуватись ідеальні, зразкові козаки. Цей ідеал вповні відповідає своєму часу і не містить ніяких анахронізмів.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 864

Модифіковано : 9.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.