Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Звичай постриження правителя в ченці / Джерелознавство / Особливі випадки

Звичай постриження правителя в ченці

Джерелознавство

Особливі випадки

Микола Жарких

1206 р. Марія Всеволожа

Запис ВЗ1215 цікавий вказівкою, що Марія була пострижена в черниці під іменем Марії. Отже, буває, що чернече ім’я співпадає з мирським.

1228 р. Мстислав Мстиславич

Запис Волинського літопису [Літопис Руський. – К.: 1989 р., с. 384] про смерть Мстислава Мстиславича дуже лаконічний і не містить згадки про його постриження в ченці та в схиму (хіба що припустити, що Лаврентіївський літопис мав на увазі якогось іншого Мстислава Мстиславича, який помер приблизно в тому ж самому році, що й «наш» Мстислав Мстиславич Торопецький (Удатний)).

Мстислав помер на вигнанні, розгубивши наприкінці життя весь свій політичний капітал. Місце його смерті літопис не назвав, але перед тим було зазначено, що він утік із Галича спочатку на Пониззя, а потім на Поросся. Отам, імовірно, і застала його смерть – добре, якщо в якому-небудь маленькому місті, а не просто у таборі посеред поля. Навіть якщо він і постригся «в ченці та в схиму» – це було дуже мало подібно до сумно-урочистої церемонії, яка відбувалась у столиці, в князівському палаці, за участі єпископа (чи митрополита), ігуменів столичних монастирів, у присутності родини помираючого князя, його бояр та чільних городян… Ну, це скоріше фрагмент з ненаписаного історичного роману…

1228 р. Дружина Святослава

Ця невідома на ім’я жінка за згодою свого чоловіка пішла в монастир, що само по собі не часте явище. Друга особливість – згадано, що Святослав дав їй значне майно (про майно згадують вкрай рідко).

Пізніше, в середині 16 ст., Єрмолай-Еразм написав зворушливу «Повість про Петра і Февронію Муромських», засновану на цій згадці. А ще пізніше, в 1906 році, ім’я Февронії стало зернятком, з якого виросла геніальна опера М. Римського-Корсакова (Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии). Щасливий розвиток сюжету вкотре ілюструє: найкращі історичні оповідання – такі, що пишуться значно пізніше самих подій і не в’яжуться при цьому історичними джерелами…

1271 р. Марія Михайлівна

Запис про смерть княгині Марії, удови по Васильку Ростовському, цікавий тим, що княгиня заснувала у Ростові монастир св. Спаса, жила в цьому монастирі й була в ньому похована. Але в досить докладному записі зовсім нема згадки, що вона постриглась у черниці.

1345 р. Два князя Василя

В 1345 році померли два князя на ім’я Василь: один з них княжив у Ярославлі, другий – у Муромі. В ТЛ – запис дефектний, натомість правильний – в Сим1Л.

Ярославський князь Василь Давидович в 6847 р. пішов в Орду (С1ЛСІ, Н1ЛМІ, РогЛ), ще раз згаданий в 6849 р. (С1ЛСІ, НКЛ2). Смерть його батька Давида Ярославського відзначена в 6829 (1321 р. – НКЛ2). В 6850 р. померла його жінка – Овдотья Васильева Давыдовичя, князя Ярославского (Сим1Л). Під 6853 р. в С1ЛСІ читаємо : «Того же лета преставися князь Василии Давыдович Ярославскии. Того же лета преставися князь Василии Ярославич Муромскый» – скорочено проти Сим1Л та ТЛ, але правильно. Правильні імена й титули цих князів читаємо в НКЛ2 під 6853 роком – у коротких записах про їх смерть, що й не дивно, бо НКЛ, як добре відомо, часто слідує за С1ЛСІ.

Слід відзначити, що М. Д. Приселков невірно зреферував цю справу: «В Сим1Л ошибочно переставлены отчества князей» [Приселков М. Д. Троицкая летопись. Реконструкция текста. – М.: 1950 г., с. 367].

Треба мати на увазі, що в МЗ1493 імена й титули цих князів подано правильно, але постриження приписано Василю Ярославському, тоді як давніші літописи одностайно говорять про постриження Василя Муромського. Я вважаю цю плутанину помилкою МЗ1493.

1354 р. Семен Іванович

Чи постригся перед смертю великий князь Семен Іванович? Жоден літопис про це не згадує, в тому числі й авторитетний для даного часу Рогозький літописець, який досить докладно описує цю подію. На думку, що постриження мало місце, наводить його духовна грамота [Собрание государственных грамот и договоров. – М.: 1813 г., т. 1, с. 37 – 38, № 24; Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей 14 – 16 вв. – М.: 1950 г., с. 13 – 14, № 3 (тут і зведена таблиця датувань грамот – всі дослідники датують її 1353 роком], в котрій він поіменований Созонтом. Видавці «Собрания государственных грамот и договоров» дали пояснення, що це його чернече ім’я, і так ця думка і була прийнята в історіографії. У ТЛ читаємо:

В лето 6825 [1317]. Того же лета князю Ивану Даниловичу родися сын, месяца сентабря в 7 день, на память святого мученика Созонта, и наречен бысть князь Семен.

Пам’ять мученика Созонта справді відзначається 7 вересня, так що певний зв’язок між іменами Созонт і Семен простежується. Можна навіть припустити, що Семен – князівське ім’я, а Созонт – хрестильне (ну, як нижче – у випадку Дмитра Костянтиновича). Тобто вважати ім’я Созонт чернечим – це не єдиний можливий варіант.

Чи могло бути так, щоб духовну грамоту було написано з чернечим, а не з князівським іменем? Ми маємо духовні грамоти Івана Калити та Івана Івановича – вони підписані князівськими іменами (але їх чернечих імен ми не знаємо!). Отже, приймаючи, що ім’я Созонт – чернече, ми маємо єдиний випадок такого роду, котрий нема з чим порівнювати.

Зрештою, проти версії чернечого імені Созонт немає поважних заперечень, як немає й рішучих аргументів «за» (циркулярно не запрещено, но и не разрешено вполне…). В такій ситуації я приймаю усталену в науці думку про передсмертний постриг Семена з іменем Созонта.

До речі, якщо вже зайшла мова про Семена – датувати його смерть слід 26 квітня 1354-го року, а не 1353-го.

1368 р. Три Софії

В РогЛ маємо дуже короткий запис:

В лето 6876 [1368]. Того же лета месяца иуля 24 день преставися князь Василеи в Кашине и потом в осенине месяца октября во 2 день мати его княгини великаа Софиа Михаиловаа преставися в Свободе.

З цією Софією вийшла якась плутанина. Василь – син Михайла Ярославича Тверського, то Софія мала би бути його удовою. Але єдину відому нам дружину Михайла Ярославича звали Анною (запис 6827 – 1319 р.). В записі 6802 (1294 р.) про її весілля вона названа дочкою Дмитра Борисовича Ростовського. Дата смерті її не занотована.

У пізньому Никонівському літописі, до якого втягнуто багато повідомлень Рогозького літописця, в статті 6876 (1368 р.) Софія виразно названа удовою Михайла Ярославича [ПСРЛ, 1897 р., т. 11, с. 10], що є викладом іншими словами тієї ж інформації, яка наявна в РогЛ.

Яких тверських княгинь на ім’я Софія знає Рогозький літописець?

На першому місці слід поставити Софію Юріївну, дочку московського князя Юрія Даниловича, дружину тверського князя Костянтина Михайловича. Про її шлюб є згадка під 6828 (1320 р.), і більше про неї згадок нема. Далі, під 6773 (1365) роком згадана смерть княгині «Овдотьї Костянтинової», про яку ми не маємо більше відомостей.

На другому місці ставимо княгиню Софію (невідомого роду), дружину князя Всеволода Олександровича – її смерть занотована під 6773 (1365) роком.

Далі йдуть звістки про третю Софію, також невідомого нам роду:

В лето 6866 [1358]. А князь Василии приде во Тферь и до его прихода за 10 дни преставися сын его князь Александр месяца марта в 28 день у бабы своея у великое княгини у Софьи в Софьине монастыре. [Так у РогЛ.]

Никонівський літопис вносить додаткову плутанину, називаючи померлого Олександра сином Михайла Олександровича, а не його стрия Василя (ПСРЛ, 1885 р., т. 10, с. 230: Того же лета у князя Михаила Александровича Тверского преставися сын князь Александр у бабы у своей, у великой княгини Софьи, в Софьином монастыре).

В лето 6869 [1361]. Оспожа княгини великаа Софья восприим благый нрав свекрове своея великой княгини Оксинии и добродетель ю же имела ко владыце ко Андрею, такою же любовию и печалованием бышет к владыце Феодору и села ему подавала на монастырь. [Так у РогЛ.]

В лето 6875 [1367] месяца марта в 20 день преставися боголюбивыи владыка Феодор в Отрочии монастыре, а на завтрее […] положиша ево во святом Ведении святыя Богородица в малой церкви со владыкою с Андреем в одном гробе. Княгини же великаа София и вси приходящии к нему, проводише его с великим плачем до гроба. [Так у РогЛ.]

В покажчику до Никонівського літопису [ПСРЛ, 1918, т. 14, ч. 1, с. 135] ця Софія названа дружиною князя Михайла Олександровича Тверського – це припущення ніяких суперечностей не розв’язує, а тільки погіршує, бо єдиною відомою нам дружиною Михайла Олександровича була суздальська княжна Євдокія Костянтинівна.

Нарешті, вікіпедійна стаття «» розрубує цей михайло-тверський вузол, вважаючи, що Софія – це чернече ім’я Анни (зауважу принагідно, що за станом на січень 2015 р. тлумачення наведених вище літописних повідомлень в цій статті було цілком довільним).

Ототожнення Софії з Анною виглядає спокусливо. Пояснюються одразу три моменти: 1, титул великої княгині; 2, іменування удовою Михайла Ярославича; 3, іменування невісткою Оксинії (дружини Ярослава Ярославича, матері Михайла ярославича).

Але для припущення про її чернецтво джерела на дають жодних підстав: 1, в усіх відомих мені випадках смерть княгині-черниці супроводжується виразною вказівкою «преставися в черницах»; 2, перебування її в монастирі в 1358 р. було тимчасовим, бо померла вона не у монастирі; 3, в 1361 р. її відношення до монастиря обмежилось наданням сіл; 4, маємо виразний приклад Марії Ростовської (як вище), котра жила в монастирі, не будучи черницею. Чотири рази літописець мав нагоду згадати про її чернецтво і жодного разу не згадав – показник досить виразний.

Залишається припустити, що в парі імен Анна / Софія якесь ім’я було хрестильним, а інше – князівським. Для чоловіків така практика була поширеною і добре відомою, а для жінок князівського роду вона нам невідома (окрім цього не досить виразного випадку).

Найгірше, що ця плутанина міститься в Рогозькому літописці – найбільш авторитетному у тверських справах 14 ст. Тому довелось виключити цей неясний випадок із зведеного списку – для нього є подостатком достовірних випадків.

У 2017 р. була опублікована прецікава книга про чернечі імена [Успенский Б.А. , Успенский Ф.Б. . – М. : Институт славяноведения РАН; СПб.: Нестор-История, 2017. – 344 с.], котру варто прочитати всім, хто пише на теми чернецтва.

У ній є спеціальний невеликий розділ «Предсмертный постриг в великую схиму в династическом контексте» (с. 214 – 217), присвячений постриженням князів. Окрім того, ряд епізодів постриження, розглянутих у моїй роботі, розглянуто авторами в різних інших контекстах. Думаю, що й моя робота була би для авторів корисною, але вона залишилась їм невідомою.

Користуючись іменним покажчиком до книги Успенських, читач зможе сам побачити, як автори дивляться на епізоди постриження, розглянуті в моїй роботі. Я хочу зупинитись тільки на Анні / Софії, котрій присвячено с. 71 – 74. Автори рішуче твердять, що Софія – це чернече ім’я, навіть схимницьке. Так біда в тому, що про постриження Анни прямої згадки в літописі немає. Більше того – маючи неодноразово нагоду назвати Софію черницею, літописець постійно іменував її великою княгинею. За всім цим, як і за мовчанням літопису про неї упродовж 40 років (1318 – 1358) стоїть якась таємниця, якась цілком особлива історія, про яку ми не можемо сказати нічого конкретного.

Що ж стосується згадок у пізніших текстах, то вони не мають статусу історичних джерел, але статус дослідницьких припущень. Людям 17 ст. питання про цю княгиню було так само цікавим, як і нам, і вони намагались його вирішити, виходячи з доступних їм раніших текстів та понять своєї доби.

Доповнено 25 грудня 2017 р.

1378 р. Княгиня Василиса

Княгиня Василиса, удова по Андрію Костянтиновичу Суздальському – єдина княгиня і взагалі єдина жінка в усьому російському літописанні, яка удостоїлась докладного життєпису (власне, житія). (Ну, ще Євдокія Дмитрівна – жінка Дмитра Донського).

1383 р. Дмитро Костянтинович

Із запису про його постриження і смерть ми довідуємось, що цілком християнське ім’я Дмитро було його князівським іменем, а хрестильне ім’я його – Фома. Про цього Фому згадали, коли треба було обирати чернече ім’я – і обрали Феодор (на ту саму літеру).

1393 р. Іван Тропар

Запис ТЛ про смерть цього московського вельможі цікавий тим, що тут єдиний раз в усьому літописанні спеціально відмічено, що він преставився «у більцях», тобто мирянином, не постригшись у ченці.

1407 р. Юрій Святославич

Більшість літописів повторює запис ТЛ, що смоленський князь Юрій Святославич помер на вигнанні – в Рязанській землі в якомусь монастирі (Юрій був оженений з дочкою рязанського князя Олега Івановича). Юрій мав нагоду прийняти постриг перед смертю, але не зробив цього.

1462 р. Василь Васильович

Запис МЗ1492 (а за ним й інших літописів) про смерть московського великого князя Василя Васильовича цікавий тим, що князь хотів постригтись у ченці, але придворні до цього не допустили. З яких міркувань вони так зробили – літопис не пояснює, але ми маємо пізніше оповідання про смерть Василя 3-го, де відповідні переговори описані.

1463 р. Обретіння мощів князя Федора Ростиславича

В МЗ1492 справу зреферовано так, що було віднайдено мощі князя Федора, його синів Костянтина та Давида, і чернечі ризи було покладено на всіх, оскільки вони усі померли в чернечому чині. З авторитетних джерел ми знаємо тільки про постриження Федора, а про постриження його синів джерела 1 половини 14 ст. мовчать. Тому випадки Костянтина і Давида ми виключаємо зі зведеної таблиці як такі, що не згадані в авторитетних джерелах.

Сприятливі і несприятливі ситуації

Нагадаємо приклади, коли ситуація, у якій помирали князь / княгиня, сприяли прийняттю чернецтва, а постриження однак не відбулося:

– 1271 р. княгиня Марія Михайлівна жила в монастирі і померла в ньому, але не постриглась;

– 1407 р. князь Юрій Святославич помер в монастирі, але не постригся.

Відомі також випадки, коли обставини смерті були несприятливими для прийняття чернецтва, але воно було прийняте:

– 1228 р. Мстислав Мстиславич помер в дорозі десь на Пороссі, але прийняв чернецтво;

– 1263 р. Олександр Ярославич помер у Городці в дорозі до Владимира, але прийняв чернецтво;

– 1294 р. Дмитро Олександрович помер у Волоці в дорозі, але прийняв чернецтво;

– 1370 р. Василь Іванович Березуйський помер у Волоці від смертельної рани в бою, але прийняв чернецтво.

З цього можна зробити висновок, що обставини смерті не мали вирішального впливу на прийняття / неприйняття чернецтва перед смертю.

Масові постриження

Нагадаємо приклади масових передсмертних пострижень:

– 1238 р. в Успенському соборі в обложеному татарами Владимирі (цього епізода немає в найбільш авторитетному джерелі – ЛЛ, але він є в Н1ЛСІ та в Сим1Л);

– 1352 р. у Пскові через епідемію чуми;

– 1417 р. у Москві через епідемію чуми;

– 1420 р. у Пскові через епідемію чуми;

Слід зауважити, що описи епідемій чуми в літописах дуже шаблонові – власне можна говорити про один опис, який прикладається до різних конкретних випадків. Прецінь шаблоновість опису не означає, що він не відповідав дійсності – перебіг епідемій в дійсності виглядав подібно. Запис про масове постриження є необов’язковим складовим елементом цього шаблонового опису епідемії, який міг включатись або не включатись до опису волею літописця.

Тим не менше ці випадки не збуджують ніяких сумнівів щодо реальності масових пострижень. Вони цінні для нас тим, що показують – звичай передсмертного постриження існував не лише у вищих соціальних прошарках, але і проникав у маси населення (принаймні міського).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 339

Модифіковано : 25.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.